Постанова № 32730008, 31.07.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року Справа № 902/175/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГончарука П.А.,суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників сторін від позивачаОлішевський Д.А.;від відповідачане з'явився;розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фірми "ІВО+КГ" у формі товариства з обмеженою відповідальністюна рішення Господарського суду Вінницької області від 21.02.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 рокуу справі№ 902/175/13-г Господарського суду Вінницької областіза позовомПублічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"доФірми "ІВО+КГ" у формі товариства з обмеженою відповідальністюпростягнення 360000 грн штрафу

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (надалі - ПАТ КБ "Приватбанк", позивач) звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом, в якому посилаючись на неналежне виконання Фірмою "ІВО+КГ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - Фірма "ІВО+КГ", відповідач) своїх обов'язків за договором іпотеки № б/н від 30.08.2007 року щодо страхування предмету іпотеки на його повну вартість у строки, визначені іпотечним договором, просило стягнути з відповідача 360000,00 грн штрафу.

Відповідач в судове засідання суду першої інстанції не з'явився, відзив на позовну заяву не надав. Справа розглянута в суді першої інстанції за правилами статті 75 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 21.02.2013 року (суддя Нешик О.С.) позов задоволено повністю, стягнуто з Фірма "ІВО+КГ" на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 360000,00 грн. штрафу.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 року (судді : Гулова А.Г., Маціщук А.В., Петухов М.Г.) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін, а апеляційна скарга відповідача - без задоволення.

У касаційній скарзі відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, неправильну правову оцінку обставин справи і просить постановлені у справі судові рішення скасувати та постановити нове рішення пор відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши згідно частини другої статті 1115, частини першої статті 1117 Господарського процесуального кодексу (надалі - ГПК) України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, місцевий та апеляційний господарські суди встановили, що з метою забезпечення виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором № 08/07-09 від 30.08.2007 року, між сторонами у справі 30.08.2007 року був укладений договір іпотеки, предметом якого є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна - цілу частку магазину з прибудовами загальною площею 194,6 кв.м., що складаються з: тамбур 1 площею 2,9 кв.м; кімната чергового 2 площею 2,8 кв.м., торговельний зал 3 площею 115,6 кв.м.; бухгалтерія 4 площею 4,9 кв.м.; вбиральня 5 площею 1,5 кв.м.; коридор 6 площею 10,2кв.м.; склад 7 площею 19,1 кв.м.; склад 8 площею 13,2 кв.м.; підсобне приміщення 9 площею 3,3 кв.м.; кабінет 10 площею 21,1 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Вінниця, вул. Ватутіна, 15. Вартість предмету іпотеки складає 1200000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження та псування, якщо іпотечним договором цей обов'язок не покладено на іпотекодержателя.

Суди встановили, що згідно п. 20.1 договору іпотеки сторони погодили, що іпотекодавець зобов'язаний в день укладення цього договору застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість, зазначену в п.12 цього договору, на користь позивача від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування, пожежі, стихійних явищ (лих), техногенних аварій, протиправних дій третіх осіб, а також надати в цей же термін позивачу договір страхування та докази сплати страхового платежу. Не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії зазначеного договору страхування іпотекодавець зобов'язаний продовжити строк його дії у встановленому законом порядку та надати іпотекодержателю докази цього та сплати страхового платежу.

Суди встановили, що на виконання умов іпотечного договору 30.08.2007 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "КРЕДО" та відповідачем був укладений договір № VІН0UІ54337 страхування майна, що є предметом іпотеки, строком дії з 30.08.2007 року до 29.08.2008 року. На новий строк договір страхування майна відповідач не продовжив, чим порушив умови укладеного договору іпотеки.

Статтею 526 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського кодексу (надалі - ГК) України, яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору іпотеки щодо непродовження строку дії договору страхування предмету іпотеки на його повну вартість у вигляді сплати штрафу в розмірі 30% від вартості предмета іпотеки, що визначена в договорі (п. 21 договору іпотеки).

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд встановив, що відповідач умови договору іпотеки щодо продовження строку дії договору страхування майна не виконав, тому дійшов висновку про задоволення вимог.

З таким рішенням місцевого господарського суду погодився й апеляційний господарський суд, залишивши судове рішення у справі без змін.

Вищий господарський суд України вважає, що висновок суду про наявність правових підстав для задоволення позову є законним, обґрунтованим, відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи.

Твердження заявника касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм статті 12 Закону України "Про іпотеку", яка встановлює правові наслідки порушення обов'язків іпотекодавця, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки наведений у статті 12 Закону України "Про іпотеку" перелік прав іпотекодержателя не є вичерпним, а тому якщо у договорі за порушення зобов'язання щодо страхування предмета іпотеки встановлено штраф, то він підлягає стягненню у визначеному в договорі розмірі, незалежно від наявності у такому випадку права іпотекодержателя вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, а також права вжиття заходів для страхування предмета іпотеки у власних інтересах та за власний кошт з подальшим відшкодуванням іпотекодавецем всіх витрат іпотекодержателя.

Посилання відповідача на рішення Господарського суду Вінницької області від 07.05.2013 року у справі № 9/156-10 про звернення стягнення на предмет іпотеки, Вищий господарський суд України не приймає до уваги, оскільки на момент винесення рішення у цій справі дане рішення не існувало, а згідно частини другої статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження заявника касаційної скарги щодо вини банку і позичальника у відсутності договору страхування об'єкту іпотеки, спростовуються умовами договору іпотеки, в якому обов'язок щодо страхування предмету іпотеки покладено на іпотекодавця.

Доводи, які викладені в касаційній скарзі, щодо порушення судами норм частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України та пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України, які встановлюють право суду зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд касаційної інстанції також відхиляє, оскільки правовий аналіз названих норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Суд апеляційної інстанції, оцінивши подані сторонами докази, не знайшов підстав для зменшення розміру штрафу, що підлягає сплаті. Передбачене законодавчими нормами право господарського суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає до стягнення зі сторони, що порушила зобов'язання, базується на оцінці судами доказів, наданих сторонами і їх переоцінка та встановлення інших обставин відповідно до положень статті 1117 ГПК України виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

Твердження відповідача про те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки його доводам щодо невідповідності правочину вимогам закону, суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції перевірив відповідні доводи заявника і правильно встановив, що п. 20.1 договору іпотеки не суперечить приписам чинного законодавства.

Інші доводи касаційної скарги Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки вони не спростостовують правильного висновку місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, та фактично повторюють доводи апеляційної скарги, які були предметом ретельного дослідження в суді апеляційної інстанції і їм була дана належна правова оцінка.

Відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України підставою для скасування рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. При цьому, судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, Вищий господарський суд України не встановив порушення чи неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття неправильного судового рішення у справі.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України дійшов висновку щодо залишення касаційної скарги відповідача без задоволення, а прийняті у справі законні та обґрунтовані судові рішення слід - без змін.

Судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фірми "ІВО+КГ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 21.02.2013 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.06.2013 року у справі № 902/175/13-г - без змін.

Головуючий суддя Гончарук П.АСуддя Кондратова І.Д.СуддяСтратієнко Л.В.