Постанова № 32725766, 09.04.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2013 р. справа № 2а-2946/10/0470

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

при секретарі судового засідання: Новоженін І. Є.

за участю представників:

позивача: - Бершадська Т.О. дов від 09.01.2012

відповідача: - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Вітол»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року

у справі № 2а-2946/10/0470

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Вітол»

до Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області

про визнання недійсними податкові повідомлення-рішення,-

встановила:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Вітол» звернулося до суду з позовом до Північної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в якому просило визнати недійсними податкове повідомлення-рішення від 08.02.10 № 0005292301/3 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 61503,00 грн. (основний платіж - 41002,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 20501,00 грн.), податкове повідомлення-рішення від 08.02.10 № 0005302301/3 про визначення суми штрафних санкцій з податку на прибуток приватних підприємства у сумі 39551,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані помилковістю висновків податкового органу про порушення позивачем норм Законів України "Про податок на додану вартість" та "Про оприбуткування прибутку підприємств". Висновок про заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість з операції продажу верстатів ТОВ «Екотрейд-3» зроблений відповідачем виходячи з того, що при реалізації цих верстатів відхилення звичайної ціни від договірної складає більше 20%, проте контролюючим органом не враховано вимоги п.1.20 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств"; вищезазначені верстати реалізовано позивачем за ціною, визначеною сторонами у договорі, тобто за звичайною ціною. Крім того, донарахування податкових зобов'язань податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Стосовно застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку при прибуток на підставі п.17.2 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами" позивач зазначає, що розрахунок суми штрафних санкцій відповідачем не надано, що свідчить про недоведеність та безпідставність донарахування суми 39551,00 грн. Відповідач в акті перевірки зазначає, що позивачем не збільшено у бухгалтерському обліку валові доходи позивача на суму кредиторської заборгованості перед ТОВ "Інтер-Дніпро", яке було визнано банкрутом, проте вказані дії позивачем вчинятися не могли у зв'язку з не закінченням строків позовної давності, як це передбачено пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 та пп.12.3.1 п.12.3 ст.12 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств".

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2011 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що вартість запасів (придбання станків) повинна складатись з вартості їх придбання у ВАТ "Морський індустріальний комплекс", а також вартості їх ремонту, що і буде в даному випадку звичайною ціною для цих товарів, а саме: 390504,00 грн. В той же час вартість продажу вказаних станків позивачем контрагенту складає 185490,33 грн., що значно нижче ніж ціна їх придбання.

Позивачем ні в судовому засіданні ні при оскарженні рішень відповідача в адміністративному порядку не надавались докази зниження кон'юнктури ринку або здійснення знижок.

Враховуючи, що договірна ціна нижча за звичайну ціну, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем вірно застосовано норми абз.2 п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", визначено базу оподаткування за звичайною ціною, та встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 41002,74 грн.

Щодо визначення суми штрафних санкцій з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 39551,00 грн. суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до складу валових витрат віднесено кредиторську заборгованість перед ТОВ "Інтер-Дніпро", яке було ліквідовано. Суд із посланням на ст. 609 ЦК України, якою передбачено припинення зобов'язань у разі ліквідації юридичної особи, визнав помилковими посилання позивача на необхідність застосування до даних правовідносин встановленої ст.257 ЦК України трирічної позовної давності.

Не погодившись із постановою суду, позивач подав апеляційну скаргу (т.1 а.с.218), в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду, прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Фактично апеляційна скарга мотивована обставинами, викладеними в позовній заяві.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання відповідач повідомлений судом належним чином.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 по 31.03.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 31.03.2009, за результатами якої складений акт №47/231/21888299 від 15.06.2009.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем:

пп.4.1.1, 4.1.6 п.4.1 ст.4, пп. 5.2.1, 5.2.5 п.5.2, пп.5.5.1 п.5.5, п.5.6, п.5.7, п.5.9 ст.5 Закону України "Про оприбуткування прибутку підприємств", з внаслідок чого збільшено податок на прибуток у І кварталі 2008 року у сумі 52677 грн., що є підставою для застосування штрафної санкції у розмірі 26338,50 грн. (50%) на підставі п.17.2 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами";

п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого підприємством занижений податок на додану вартість в загальному розмірі 41002 грн., в т.ч. у травні 2008 року - на суму 880,00 грн., у червні 2008 року - 40122,00 грн.

На підставі акту перевірки та з урахуванням результатів оскарження визначених податковим органом податкових зобов'язань в порядку ст.5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами", відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

від 08.02.10 № 0005292301/3 - про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 61503,00 грн., в т.ч. основний платіж - 41002,00 грн., штрафна (фінансова) санкція - 20501,00 грн.;

від 08.02.10 № 0005302301/3 - про визначення суми штрафних санкцій з податку на прибуток приватних підприємства у сумі 39551,00 грн.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції. правильно встановивши обставини у даній справі, невірно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Щодо правомірності визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 41002,00 грн. - основний платіж, застосування штрафної (фінансової) санкції - 20501,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору №3 від 01.02.2008, укладеного між ВАТ "Морський індустріальний комплекс" та позивачем, останнім придбано 48 станків на загальну суму 2019600,00 грн. для подальшої реалізації.

Згідно дефектного акту станки з інвентаризаційними номерами №1436 (вартістю 63000,00 грн. без ПДВ), №2732 (вартістю 116000,00 грн. без ПДВ), 2716 (вартістю 4000,00 грн. без ПДВ) потребували ремонту.

Позивачем 01.02.2008 укладений договір №01/02-08 з ТОВ "Екотрейд-3" на отримання послуг з демонтажу, відвантаження, розвантаження, транспортування та ремонту станків.

Вартість виконаного ТОВ "Екотрейд-3" ремонту станків, зазначених в дефектному акті, складає - 207504,00 грн. без ПДВ, що підтверджується актами виконаних робіт.

Фактично позивачем проведено ремонт станків і доведення їх стану, в якому вони придатні для використання.

За договором купівлі-продажу №230408 від 23.04.2008, укладеному між позивачем та ТОВ "Екотрейд-3", вказані станки продані на загальну суму 185490,33 грн. без ПДВ, тобто різниця між сумою придбання 3-х станків та сумою їх реалізації складає 205013,67 грн. без ПДВ.

Наведені обставини стали підставою для висновку податкового органу, з чим погодився суд першої інстанції, про заниження податкового зобов'язання з ПДВ у зв'язку з продажем товару за ціною нижчою звичайної ціни.

Згідно до п.4.1 ст.4 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із Законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі, якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

За правилами пп.1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону № 334/94-ВР).

За змістом ст.189 Господарського кодексу України підприємство реалізує майно за цінами і тарифами, встановленими самостійно чи на договірних засадах, а у випадках, передбачених законодавством України, по державним цінам і тарифам.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про ціни і ціноутворення» в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів (ст.7 цього ж Закону).

Виходячи з наявних в матеріалах справи документів, вбачається, що підприємство реалізовувало відремонтовані верстати за цінами, які не підлягають державному врегулюванню, порушення з боку позивача при формуванні договірної ціни продукції не вбачаються.

За правилами пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону № 334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідачем в даному випадку не доведено підстави визначення звичайної ціни виходячи з суми, сплаченої позивачем при придбанні цих верстатів, та суми витрат на їх ремонт, застосування пп. 1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону України "№ 334/94-ВР, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 "Запаси".

В ході проведення перевірки відповідач не з'ясував та не врахував підстави, за яких підприємство реалізувало вказані верстати за визначеною в договорі ціною, зокрема, втрату товаром якості та інших властивостей, не встановив наявності у підприємства умислу на здійснення збиткових операцій з метою заниження об'єкту оподаткування.

Таким чином з врахуванням об'єктивно обумовлених причин реалізації позивачем відремонтованого товару за ціною, що перевищує загальні витрати на його придбання і ремонт, та відсутності законодавчо встановленої заборони щодо самостійного визначення суб'єктом підприємницької діяльності ціни товару, що випливає із положень ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення», колегія суддів вважає, що в даному випадку базою оподаткування є договірна (контрактна) ціна, визначена за узгодженням сторін в договорі купівлі-продажу №230408 від 23.04.2008.

Щодо визначення суми штрафних санкцій з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 39551,00 грн. колегія суддів також не погоджується з судом першої інстанції про правомірність такого нарахування з огляду на наступне.

Судом встановлено, що станом на 01.01.2008 позивач мав кредиторську заборгованість перед ТОВ "Інтер-Дніпро" у розмірі 126111,60 грн. у зв'язку з тим, що позивач не розрахувався за виконані для нього роботи за договором № 7/07-07 від 01.07.2007.

29.01.2008 господарським судом Дніпропетровської області у справі №Б15/314-07 про банкрутство ТОВ "Інтер-Дніпро" затверджено ліквідаційний баланс та звіт ліквідатора, а також ліквідовано юридичну особу Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Дніпро", про що винесено відповідну ухвалу.

Відповідно до довідки з ЄДРПОУ щодо ТОВ "Інтер-Дніпро" до Єдиного державного реєстру 11.02.2008 внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ "Інтер-Дніпро" у зв'язку з визнанням її банкрутом.

Посилаючись на приписи ст.609 ЦК України, суд першої інстанції погодився з відповідачем, що оскільки грошові зобов'язання позивача перед ТОВ "Інтер-Дніпро" припинились ліквідацією кредитора, вказана заборгованість підпадає під статус безнадійної заборгованості згідно пп.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тобто суму кредиторської заборгованості 126111,60 грн. підприємство повинно було віднести до складу валового доходу у І кварталі 2008 року та провести коригування валових витрат у бік зменшення на суму 105093,00 грн. (без ПДВ).

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий доход це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

В силу вимог підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 вказаного Закону валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 цього Закону безповоротна фінансова допомога це, зокрема, сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Зі змісту наведених норм права вбачається, що момент набуття заборгованістю статусу безповоротної фінансової допомоги, яка підлягає віднесенню до складу валових доходів, пов'язується із закінченням строку позовної давності, а не з припиненням господарського зобов'язання.

Відповідно до п.1.25 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безнадійна заборгованість - це, зокрема, заборгованість по зобов'язаннях, за якою минув строк позовної давності.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено трирічний строк для загальної позовної давності. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Зважаючи на викладене, колегія суддів зазначає, що строк, протягом якого ТОВ "Інтер-Дніпро" могло звернутись до позивача з вимогою про сплату грошових коштів, становить три роки та розпочинається у терміни, визначені відповідно до умовом договору № 7/07-07 від 01.07.2007.

Таким чином, колегія суддів вважає, що факт скасування державної реєстрації ТОВ "Інтер-Дніпро" не підпадає під визначення безповоротної фінансової допомоги в розумінні пп. 1.22.1 п. 1.22 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з відповідними правовими наслідками для позивача як платника податку на прибуток.

Заборгованість позивача перед ТОВ "Інтер-Дніпро" набуде статусу безповоротної фінансової допомоги після закінчення строку позовної давності.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність визначення оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 08.02.10 № 0005302301/3 суми штрафних санкцій з податку на прибуток приватних підприємства у розмірі 39551,00 грн.

З огляду на вищенаведене колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору та відповідно до ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.10.10 та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Вітол» задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року у справі № 2а-2946/10/0470 - скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.02.10 № 0005292301/3, податкове повідомлення-рішення від 08.02.10 № 0005302301/3.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко