Постанова № 32724903, 22.07.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 липня 2013 р. (15:19) Справа №801/284/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Калініченко Г.Б., за участю секретаря Колосової Ю.В., представника позивача Ремяннікова Д.В., довіреність № б/н від 27.11.2012 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Барвинок"

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Барвинок" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень - рішень від 27.11.2012р. № 0001452201, 0001442201, 0001432201.

04.02.2013р. від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, а саме позивач просив:

- визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001452201 від 27.11.2012р. у повному обсязі на суму 129 681,00 грн.;

- визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001432201 від 27.11.2012р. у частині донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 78990,98 грн.;

- визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001442201 від 27.11.2012р. у частині донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13 503,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими та не відповідають вимогам чинного законодавства, валові витрати пов'язані з придбанням майна (авто - заправної станції), підтверджуються належним чином відповідними первинними документами, заниження податкових зобов'язань при продажу позивачем майна (авто - заправної станції) не відбулося, страхові платежі по договорам добровільного страхування майна правомірно віднесені до складу валових витрат. Крім того, податковий кредит сформований на підставі отриманих від контрагента (ТОВ "Чейз") первинних документів податкового та бухгалтерського обліку, зокрема податкових накладних. Правочин укладений з контрагентом відповідає нормам чинного законодавства та підтверджується відповідними первинними документами, у зв'язку з чим податкові повідомлення - рішення, що оскаржуються, підлягають скасуванню в цієї частині.

Відповідачем надані письмові заперечення проти позову, в яких відповідач наполягає на тому, що до адміністративного позову не надано жодного документа який би підтверджував оплату придбаного майна (авто - заправної станції). Відповідач також вважає, що твердження позивача щодо продажу АЗС тільки в частині нежитлової будівлі без врахування іншого майна суперечить договору купівлі - продажу, страхові платежі по договорам добровільного страхування майна неправомірно віднесені до складу валових витрат. Крім того, відповідач вважає, що податковий кредит позивача по отриманій податковій накладній від постачальника (ТОВ "Чейз") за травень 2012 року підлягає зменшенню, оскільки податкова накладна була виписана на підставі нікчемного правочину.

Ухвалою суду від 08.01.2013 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалами Окружного адміністративного суду АР Крим від 04.02.2013р. призначено у справі судово - економічну експертизу та зупинено провадження у справі до отримання висновків експертизи.

Ухвалою суду від 17.06.2013 року поновлено провадження у справі, призначено судове засідання на 22.07.2013 року о 14:30.

Представник позивача у судовому засіданні, що відбулось 22.07.2013 року на задоволенні позовних вимог наполягав з підстав викладених у позові.

Відповідач у судове засідання явку свого представника не забезпечив, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.

На підставі наказу від 04.10.2012р. № 933, згідно з пунктами 77.1, 77.4 статті 77 Податкового кодексу України та відповідно до плану - графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на жовтень 2012 року, відповідачем була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Барвинок" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.06.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 30.06.2012р.

Зазначеною перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.5.1, п.п. 5.4.6 п. 5.4 ст.5, п.п. 8.3.1 п.8.3, п.п.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України від 28.12.94р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств",п.п. 140.1.6 п.140.1 ст. 140, п.п.135.5.4, п.п.135.5.14 п.135.5 ст. 135, п. 137.10, п. 137.14 ст. 137, п.п. 138.10 2 п.. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 89688,00 грн.

- п.188.1 ст. 188, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податку на додану вартість у сумі 13252 грн. та завищення значення рядку 24 "залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду" за червень 2012р. у сумі 129 681 грн.

За результатами перевірки був складений акт № 1696/22-01/22265561 від 12.11.2012р.

На підставі акту перевірки у відношенні винесені податкові повідомлення - рішення від 27.11.2012р.:

- № 0001432201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 99 883,25 грн.;

- № 001442201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 15 953,50 грн.;

- № 0001452201 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 129681,00 грн.

Статтею 138 ПКУ визначений склад витрат та порядок їх визнання, зокрема витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу (п.138.2 ст.138 ПКУ).

Згідно з п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПКУ не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року № 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Пунктом 2.4 Положення № 88 визначено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Судом встановлено, що між ТОВ "Барвинок" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі, АЗС, селище Советський, АР Крим від 23.07.2008р. Договір посвідчений Державним нотаріусом Басалига О.В., № запису у реєстрі № 1635. Відповідно договору вартість АЗС складає 39 700,00 грн. Згідно з абзацом 2 пункту 3 Договору продавець підтверджує повний розрахунок за продану нежитлову будівлю та відсутність до покупця фінансових претензій.

Розрахунок із ОСОБА_2 проведений у готівковій формі, відповідно до видаткових касових ордерів:

- №682 від 23.07.2008р.загальною сумою 10 000 грн.;

- № 683 від 24.07.2008р. загальною сумою 10 000 грн.;

- № 684 від 25.07.2008р. загальною сумою 10 000 грн.;

- № 685 від 28.07.2008р. загальною сумою 9 700 грн.

Грошові кошти були отримані за довіреністю ОСОБА_4 (довіреність на представлення інтересів зареєстрована приватним нотаріусом ОСОБА_5, 07.07.2007р., № у реєстрі 3463, строк дії три роки).

Тобто позивачем належним чином оформленими первинними документами (видатковими касовими ордерами) підтверджено факт оплати вартості АЗС по договору купівлі - продажу, а отже суд вважає, що відповідач, безпідставно дійшов до висновку щодо заниження доходів ТОВ "Барвинок" у сумі 39700,00 грн.

Аналогічний висновок зроблений судовим експертом по результатам проведення судово-економічної експертизи № 64/13 з адміністративної справи № 801/284/13-а, який не підтвердив заниження об'єкту оподаткування позивачем по взаємовідносинам із ОСОБА_2 Фактично заборгованість перед ОСОБА_2 відсутня, тобто товар (АЗС) отриманий небезкоштовно, а отже нарахування доходів у третьому кварталі 2012 року у розмірі 39700 грн. є неправомірними, що в свою чергу робить необґрунтованим і нарахування штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи згідно договору купівлі - продажу від 24.01.2012р. № у реєстрі 177, зареєстрованому приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_6, ТОВ "Барвинок" продало, а громадянка ОСОБА_7 купила нежитлові будівлі: літ.А- будівля АЗС площею 66,7 кв.м., навіс літ Б площею 69.2 кв.м., навіс літ.В площею 186,0 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Загальна вартість договору склала 5 148 896,28 грн., в тому числі ПДВ - 858 149,38 грн.

Вказану АЗС раніше було придбано у ТОВ "Лівадія проект", про що свідчить видаткова накладна № ЛНА-000001 від 13.08.2011р. Загальна сума за яку було придбано АЗС разом з ПДВ склала 5 751 793,82 грн. У вартість АЗС ввійшло устаткування та обладнання загальною вартістю 502 414,62 грн. В подальшому, при продажу АЗС ОСОБА_7, устаткування та обладнання залишилось на балансі ТОВ "Барвинок".

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Таким чином., продаж АЗС ОСОБА_7 відбулася по балансовій вартості, що не суперечить законодавству. На підставі зазначеного суд дійшов до висновку, що заниження податку на додану вартість у сумі 10 802,00 грн та завищення розміру від'ємного значення у сумі 89 681,00 грн по взаємовідносинах позивача із ОСОБА_7. не відбулося,а отже і нарахування штрафних санкцій є безпідставним.

При дослідженні питання включення до складу валових витрат сум страхових платежів по договорам страхування суд встановив наступне.

Позивачем було укладено такі договори добровільного страхування майна, що є предметом застави:

- № 002112/2206/0000008 від 21.05.2010р. із ПрАТ "Страхова компанія "Уніка", відповідно до якого страхується майно, що є предметом застави, а саме цілісний майновий комплекс автозаправної станції № 99 з обладнанням, за адресою: м.Сімферополь, вул.Авіаційна, 19-б, вигодонабувач - ПАТ "Райфазен Банк Аваль".

- № 002116/2206/0000012 від 21.07.2010р. із ПрАТ "Страхова компанія "Уніка", відповідно до якого страхується майно, що є предметом застави, а саме цілісні майнові комплекси автозаправних станцій, за адресами: м.Феодосія, вул.Керченське шосе, 18-б; м.Керч, вул. Генерала Петрова,37-а; м.Сімферополь, вул.Набережна,65-а, м.Сімферополь, вул.Севастопольська,253; Херсноська обл., Гениченський район, с.Алькове, вул.Сиваська,1, вигодонабувач - ПАТ "Райфазен Банк Аваль".

- № 002112/2206/0000004 від 10.02.2010р. із ПрАТ "Страхова компанія "Уніка", відповідно до якого страхується майно, що є предметом застави, а саме цілісний майновий комплекс автозаправних станцій, за адресами: м.Білогорськ, вул. Бойка Миколи,2; м.Феодосія, с.Ближне, Сімферопольське шосе, 2-б; м.Феодосія, Керченське шосе,38; м.Сімферополь, пр. Перемоги, 279, вигодонабувач - ПАТ "Райфазен Банк Аваль".

- № 002116/2206/0000011 від 16.08.2010р. із ПрАТ "Страхова компанія "КРЕДО - КЛАСИК", відповідно до якого страхується майно, що є предметом застави, а саме цілісні майнові комплекси автозаправних станцій та нафтобази з обладнанням, за адресою: м.Сімферополь, вул.Кечкеметська,184-б; м.Судак, Феодосійське шосе,14; м.Севастополь, вул. Енергетиків,11; м.Сімферополь, Євпаторійське шосе, 20; Советський район, с/рада Краснофлотська, шосе Херсон-Джанкой-Феодосія-Керч, 262км. + 800м. №3, вигодонабувач - ПАТ "Райфазен Банк Аваль".

- № 002112/2206/0000021 від 14.02.2011р. із ПрАТ "Страхова компанія "Уніка", відповідно до якого страхується майно, що є предметом застави, а саме цілісні майнові комплекси автозаправних станцій з обладнанням, за адресами: м.Білогорськ, вул. Бойка Миколи,2, с.Ближне, Сімферопольське шосе, 2-б; м.Феодосія, Керченське шосе,38; м.Сімферополь, пр. Перемоги, 279, м.Сімферополь, вул. Авіаційна, 19-б, вигодонабувач - ПАТ "Райфазен Банк Аваль".

Відповідно до статті 4 ЗУ "Про страхування" майнове страхування - це сфера страхування, в якій об'єктом страхових відносин є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном юридичних або фізичних осіб, які здійснюються на підставі добровільно укладеного договору між страховиком і страхувальником

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.2994 за № 334/94 передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати)- сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.4.6. пункту 5.4 статті 5 названого Закону зазначено, що до складу витрат відносяться будь - які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, чинного на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з дільністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого передбачена законодавством, або будь - які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Абзацом "в" підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України передбачені адміністративні витрати, спрямовані на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда, у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання паливно - мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Перелік видів страхування (майнове, відповідальності, особисте), внески за якими зменшують оподатковану базу платника податку на прибуток, визначено також у підпункті 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України. Так, вказаною нормою ПКУ, при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення:

будь - які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь - які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь - яких витрат із страхування сторонніх фізичних осіб.

Таким чином, суд дійшов висновку що, як страхові платежі за договором страхування основних засобів та інших необоротних активів, так і застраховані збитки, яких може зазнати платник податку у випадку пошкодження, знищення чи викрадення застрахованого майна, відносяться до складу податкових витрат, якщо ці основні засоби безпосередньо використовуються в господарської діяльності платника податку - страхувальника, як-то відбулося у випадку з майном позивача (усе застраховане майно знаходиться в робочому стані та використовується в господарської діяльності ТОВ "Барвинок").

Ані Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", ані Податковий кодекс України не передбачають обмежень зі страхування власного майна, а відповідно до умов договору предметом страхування є майно ТОВ "Барвинок" (із переліком кожного об'єкту), а не кредитні ризики. На підставі зазначеного витрати пов'язані із страхуванням правомірно віднесені позивачем до складу витрат.

Суд вважає, що відповідач при здійсненні висновків про нікчемність правочину та висновків про те, що мало місце лише документальне оформлення операцій з надання послуг ТОВ "Чейз" без фактичного здійснення таких операцій вийшов поза межі компетенції з огляду на наступне.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту згідно п.198.1 ст. 198 ПКУ виникає у разі здійснення операцій в т.ч. з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 ст. 198 ПКУ датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п.198.3 ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, а складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку в т.ч. з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПКУ встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.201.8 ст. 201 ПКУ право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно п.201.1 ст. 201 ПКУ платник податку зобовязаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником податків особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягає сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно - правового договору.

Пунктом 201.6 статті 201 ПКУ встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих та отриманих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно п.201.10 статті 201 ПКУ податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарі/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносятся до податкового кредиту

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та ТОВ "Чейз" укладено договір на надання послуг № 0906 від 09.06.2011р , відповідно якому виконавець (ТОВ "Чейз") зобов'язується по завданню замовника (ТОВ ""Барвинок") надати послуги, які потребуються в процесі здійснення господарської діяльності замовника, а замовник зобов'язується сплатити виконавцю надані послуги.

На виконання умов зазначеного договору у травні 2012 року ТОВ "Чейз" надало послуги обслуговування комунікаційних мереж, а позивач прийняв їх та сплатив у загальній сумі 240 000,00 грн., у тому числі ПДВ 40 000 грн., що підтверджується податковою накладною та актом виконаних робіт.

Вартість отриманих послуг була в повному обсязі оплачена заказником шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок контрагента, що підтверджується платіжним дорученням № 437 від 20.06.2012р.

З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Безготівкові кошти були списані з рахунку позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів від контрагента до позивача, а також доказів наявності у ТОВ "Чейз" та позивача спільного інтересу щодо отримання коштів (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб) відповідачем не надано.

Під час здійснення господарських операцій ТОВ "Чейз" мало спеціальну податкову правосуб'єктність, а саме було зареєстровано платником ПДВ 30.01.2001р. в Ленінської МДПІ у м. Луганську та мало свідоцтво платника ПДВ № 17299294 (п.2.4.1 довідки Ленінської МДПІ у м. Луганську № 49/15-300/31260351).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Законодавством України також не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Таким чином, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ані акт перевірки, ані заперечення на позов не тільки не містять таких посилань, а й не доводить умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Згідно з приписами ст. 70 КАС України докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору .

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В порядку, передбаченому ст. 72 КАС України, відповідачем не надано доказів, які б свідчили, про необґрунтованість позовних вимог.

Будь-яких доказів недобросовісності саме позивача як платника податку на додану вартість та податку на прибуток податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Таким чином, зміст правочину з ТОВ «Чейз» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства та спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

При розгляді законності використання в акті перевірки № 1696/22-01/22265561 від 12.11.2012р. комп'ютерної інформаційної системи АС "Система автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів" та актів перевірки інших платників податків слід звернути увагу на таке.

Пункт 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок із питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений наказом ДПА України 22.12.2010р. № 984 (далі - Порядок), визначає, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів. Ця норма Порядку кореспондується з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, згідно з яким документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів.

Таким чином, у розумінні чинного законодавства, акти перевірок інших платників податків не є первинними документами чи документами бухгалтерського або податкового обліку платника податку, який міг би підтвердити факт порушення.

Крім того, при перевірки вказаної фінансово - господарської операції, використовувалася система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України якою встановлено, що між сумами податкових зобов'язань ТОВ "Чейз" та податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ "Барвинок" за травень 2012 року є відхилення у сумі податку на додану вартість 40 000 грн.

Суд зазначає, що дані, які містяться в Автоматизованої системі співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів не можуть виступати ні підставою для змін в структурі податкових зобов'язань, ні тим більше належним та допустимим джерелом податкової інформації у відповідності до ст.72 Податкового кодексу України. Адже, зазначена програма не має статусу офіційної, не сертифікована і може містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Вищий адміністративний суд України недвозначно вказав, що «програмне забезпечення «Системи автоматизоване співставлення податкового кредиту та зобов'язань у розрізі контрагентів, декларацій по податку на додану вартість» до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків не відноситься.» (ухвали від 20.09.2012 року № К 9991/574/12; № К 9991/5991/11 та № 9991/24891/11).

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2013 року по справі № 2а/1270/7505/2012 було залишено без змін постанову Луганського адміністративного суду від 01.11.2012р. в частині зобов'язання, щодо поновлення Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби, задекларованих ТОВ "Чейз" сум податкового кредиту та податкових зобов'язань за травень 2012 року та внесених до Автоматизованій системи "Аудит". На даний час постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2013 року по справі № 2а/1270/7505/2012 набрала законної сили.

10.04.2013р. головним державним податковим інспектором відділу адміністрування податку на додану вартість управління оподаткування юридичних осіб Ленінської МДПІ у м.Луганську Крамарем Іваном Петровичем, згідно із п.73.5 ст.73 Податкового кодексу України, проведено зустрічну звірку з питань підтвердження господарських відносин з ТОВ "Барвинок", їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.05.2012р. по 31.05.2012р. По результатам зустрічної звірки складено довідку за № 559/15-300/31260351 висновками якої документально підтверджено факт виписки податкових накладних на адресу ТОВ "Барвинок". До того ж, звіркою встановлено відображення в податковому обліку ТОВ "Чейз" господарських операцій з ТОВ "Барвинок" в травні 2012 року.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Висновок судово-економічної експертизи № 64/13 від 17.06.2013р. з адміністративної справи № 801/284/13-а в повному обсязі підтверджує обґрунтованість вимог позивача.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення від 27.11.2012р. №№ 0001452201, 0001442201, 0001432201, в частині позовних вимог до них позивача, не можуть бути визнані такими, що прийняти на підставі, у межах повноважень та у спосіб визначений чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статей 69, 70, 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки не суперечать вимогам чинного законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання не чинним рішення чи окремих його положень.

З наведеного слідує, що скасування рішення суб'єкта владних повноважень є наслідок визнання цього рішення протиправним.

В адміністративному позові позивач просить суд визнати недійсними та скасувати

- податкове повідомлення - рішення № 0001452201 від 27.11.2012р. у повному обсязі на суму 129 681 грн.;

- податкове повідомлення - рішення № 0001432201 від 27.11.2012р. у частині донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 78 990,98 грн.;

- податкове повідомлення - рішення № 0001442201 від 27.11.2012р. у частині донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13 503,50 грн.

В свою чергу, частиною 2 ст.11 КАС України передбачено право суду вийти за межі позовних вимог, тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Тому з урахуванням частини 2 статті 11 та пункту 1 частини 2 статті 162 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.11.2012р. №№ 0001452201, 0001442201, 0001432201 в частині позовних вимог позивача

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету за рахунок коштів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Таким чином, стягнення судових витрат, відповідно до рішення суду, не на користь суб'єкта владних повноважень, здійснюється з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень-відповідача.

Зазначена позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 21.11.11р. № 2135/11/13-11.

В зв'язку з чим, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету на користь позивача за рахунок коштів на утримання відповідача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2146,00 грн., судові витрати пов'язані з проведенням судово-економічної експертизи в розмірі 19584,00 грн.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 22.07.2013р.

У повному обсязі постанову складено та підписано 26.07.2013.

Керуючись ст. ст. 7, 9, 11, 69-71, 160-163, 167 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001452201 від 27.11.2012р.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001432201 від 27.11.2012р. у частині донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 78990,98 грн.;

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001442201 від 27.11.2012р. у частині донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13503,50 грн.

5. Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунків Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на користь позивача витрати, а саме: судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2146,00 грн., судові витрати пов'язані з проведенням судово-економічної експертизи в розмірі 19584,00 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Калініченко Г.Б.