Постанова № 32724611, 23.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12436/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів Безименної Н.В. та Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі Меєчко К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001664210 від 11.08.2011 року, -

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0001664210 від 11.08.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 2 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та як свідчать матеріали справи, податковим органом проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року, під час проведення якої податковим органом зроблено висновок про порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2.6 п. 7.2 та п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого було занижено податок на додану вартість на загальну суму 16672491 грн., в тому числі по періодах: вересень 2009 року - 6379427 грн., січень 2010 року - 6666115 грн., лютий 2010 року - 70012 грн., травень 2010 року - 3556937 грн.

Позивачем було неправомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з контрагентами, а саме: ТОВ "НАН" за договором № ЦХП-05-01308-01 від 27.06.2008 року, ПрАТ "Транспорт-Сервіс" за договором поставки №ЦХП-01-00409-01 від 07.05.2009 року, ПрАТ "ЛМЦ" за договором № ЦХП-03-0509-01 від 30.06.2009 року, ТОВ "Торекс" за договором поставки № ЦХП-03-00409-01 від 03.04.2009 року, ТОВ "Київ-Інвест-Сервіс" за договором поставки №ЦХП-03-01410-01 від 31.03.2010 року та ТОВ "Кабельтех-Сервіс" за договором поставки №ЦХП-02-05909-01 від 27.08.2009 року.

За результатами вказаної вище перевірки податковим органом складено акт від 28.07.2011 року №8330/23-7/19014832, на підставі висновків якого було прийняте податкове повідомлення-рішення від 11.08.20110 року №0001664210, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20840614,00 грн., в тому числі за основним платежем - 16672491 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 4168123 грн.

Обговорюючи питання правомірності податкового повідомлення-рішення №0001664210 від 11.08.2011 року, колегія суддів зазначає наступне.

Висновок суду першої інстанції що позивачем не надано належних документів на підтвердження здійснення поставки товару за договорами, укладеними з TOB «HAH», ПрАТ «Транспорт-Сервіс», ПрАТ «ЛМЦ», TOB «Торекс», TOB «Київ-Інвест-Сервіс», TOB «Кабельтех-Сервіс», як і не надано доказів на підтвердження здійснення оплати за зазначеними договорами, а отже позивачем не доведено реальність та товарність договорів укладених із зазначеними контрагентами колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають обставинам справи.

Відповідно до п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 зазначеного Закону, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону про ПДВ датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - у разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість» передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7).

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

Так, станом на момент складання податкових накладних контрагенти були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право видавати податкові накладні, в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим п.п.7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження виконання умов договору з ТОВ «НАН» останнім були виписані належним чином оформлені податкові накладні, які не було визнано недійсними в судовому порядку, було сплачено вартість придбаних товарів в повному обсязі, а тому колегія суддів приходить до висновку, що позивач відповідно до вимог чинного законодавства України мав всі правові підстави для включення сплаченої у складі вартості товарів суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Що стосується договорів поставки укладених з ПрАТ «Транспорт-Сервіс», ПрАТ «ЛМЦ» та з ТОВ «Торекс», ТОВ «Київ-Інвест-Сервіс» та з ТОВ «Кабельтех-Сервіс», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження виконання вказаних договорів в матеріалах справи містяться: журнали реєстрації господарських операцій, рахунки, податкові накладні, тендерна документація, товарно-транспортні накладні, а тому колегія суддів зазначає, що підставою для включення будь-яких витрат до податкового кредиту, є наявність розрахункових документів та податкових накладних, які містять всі вищезазначені обов'язкові реквізити.

Крім цього, відповідно до вимог ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегія суддів зазначає, що на момент здійснення спірних господарських операцій та видачі податкових накладних контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мали свідоцтво платника податку на додану вартість, яке не було анульовано.

Що ж стосується твердження податкового органу про нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентами в силу норм ст.ст. 203, 216 ЦК України, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно положень ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Однак, податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладену позивачем угоду - нікчемним правочином.

Таким чином, установчі документи за наявності підстав, можуть бути визнанні недійсними лише в судовому порядку, а в матеріалах справи відсутні будь-які рішення суду про визнання установчих документів недійсними. Натомість, як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» являється діючим підприємством, що підтверджується витягом з ЄДР та довідкою з ЄДР.

Таким чином, позивачем дотримано всіх, передбачених Законом України «Про податок на додану вартість» передумов для формування податкового кредиту.

Крім того, позиція суду першої інстанції узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та підтверджені в ході апеляційного провадження, через що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 листопада 2011 року скасувати та ухвалити нову, якою позовні вимоги Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 11 серпня 2011 року № 0001664210.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: І.В. Федотов

Судді: Ю.А. Ісаєнко

Н.В. Безименна

Повний текст постанови виготовлено 24 липня 2013 рок.

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Безименна Н.В.