Постанова № 32724237, 29.07.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2013 р. Справа № 907/642/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Давид Л.Л.

Суддів Данко Л.С.

Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Карнидал Л.Ю.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" № Лв-31/1-667 від 05.07.2013р.

на ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.06.2013р. про відмову у прийнятті позовної заяви

у справі № 907/642/13 (суддя - С.Б. Швед)

за позовом ПАТ „Всеукраїнський акціонерний банк", м. Київ

до Реєстраційної служби Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області, смт. Міжгір'я

про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились; від відповідача: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 25.06.2013 р. у справі № 907/642/13 (суддя - С.Б. Швед) відмовлено у прийнятті позовної заяви Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до Реєстраційної служби Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області про визнання права власності та зобов'язання вчинити дії. Позовну заяву № 04/13-28 від 17.06.2013 р. повернуто заявнику без розгляду.

Ухвала місцевого господарського суду мотивована тим, що спори, які виникають з приводу дій або бездіяльності державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду та підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, що є підставою для відмови у прийнятті даної позовної заяви згідно з пунктом 1 частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач, - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (ПАТ «ВіЕйБі Банк»), не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, оскаржив її в апеляційному порядку. На думку апелянта, судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми ст. ст. 1, 12, 62 Господарського процесуального кодексу України, п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», що призвело до винесення незаконної ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви і є відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування ухвали місцевого господарського суду. Зокрема, місцевий господарський суд при винесенні ухвали помилково встановив, що позовні вимоги пов'язані лише з відмовою державного реєстратора у реєстрації за позивачем права власності на об'єкт іпотеки за договром від 09.11.2006 р. № 1/06/S-1, оскільки предметом позову є спір про право власності на нерухоме майно, а рішення господарського суду про визнання права власності на нерухоме майно є підставою для прийняття Реєстраційною службою Міжгірського управління юстиції Закарпатської області рішення про реєстрацію права власності на спірне майно. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані зокрема із захистом права власності, в тому числі з визаннням цього права, а тому даний спір підвідомчий господарському суду і повинен розглядатись за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Реєстраційна служба Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 05-04/4339/13 від 26.07.2013 р.) вказує на те, що є структурним підрозділом районного управління юстиції та не має статусу юридичної особи, а тому не може бути залучена у справу про визнання права власності на нерухоме майно у якості відповідача.

В судове засідання 29.07.2013 р. позивач та відповідач не з'явились, однак повідомили суд про можливість розгляду справи без їх участі, про що через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду подали клопотання (вх. №№ суду 05-04/4326/13 та 0504/4340/13).

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.07.2013 р. участь представників сторін в судовому засіданні визначено на власний розсуд.

Згідно ч. 2 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на ухвалу місцевого господарського суду розглядається протягом п»ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги. Враховуючи наведене, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду скасуванню з наступних підстав.

9 листопада 2006 р. Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» та Приватним підприємством «Затишок» укладеного договір іпотеки № 1/06/S та додаткова угода № 4 до договору іпотеки, з метою забезпечення виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору № 3/07, укладеного 25.10.2007 р. між тими ж сторонами, згідно з яким Банк надав підприємству кредит в сумі 7000000,00 грн. для рефінансування поточної заборгованості в ВАТ «ВіЕйБі Банк» в розмірі 348837,00 євро та для фінансування будівництва лінії електропередач, завершення спорудження гірськолижного парно - крісельного підйомника, фінансування ремонтних робіт в адміністративному будинку для обслуговування підйомника, фінансування будівництва бугельного підйомника (придбання обладнання підйомника, розробка робочого проекту, будівельно - монтажні та пусконалагоджувальні роботи) зі сплатою процентів за ставкою 24,0 процентів річних, строком повернення 30.09.2012 р. включно.

В свою чергу згідно укладених договорів підприємство передало Банку в іпотеку приміщення нежитлової будівлі, загальною площею 202, 7 кв. м., яке знаходиться адресою с. Пилепець, 343, Міжгірського району, Закарпатської області; комплекс приміщень (спальний корпус, їдальня, будинок оператора з торговою точкою), розташовані в с. Пилепець, 343, Міжгірського району, Закарпатської області; об'єкт незавершеного будівництва - нижню станцію канатно - крісельної дороги, загальною площею 298,44 кв.м., що знаходиться за адресою: Міжгірський район, Закарпатська область, с. Пилипець, на земельній ділянці кадастровий № 2122485201:01:001:0024.

Банк звернувся до КП «Міжгірське бюро технічної інвентаризації» з заявою № 17 про виконання реєстраційних робіт. У листі від 15.02.2013 р. № 12 КП «Міжгірське БТІ» повідомило про проведення реєстрації права власності на нерухоме майно за ПАТ «ВіЕйБі Банк» на підставі свідоцтва, посвідченого приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області Дудаєвим Ю.М. за реєстраційним № 1434, а саме: приміщення нежитлової будівлі, загальною площею 202, 7 кв. м., яке знаходиться адресою с. Пилипець, 343, Міжгірського району, Закарпатської області; комплекс приміщень (спальний корпус, їдальня, будинок оператора з торговою точкою), розташовані в с. Пилепець, 343, Міжгірського району, Закарпатської області. При проведенні реєстрації об'єкту незавершеного будівництва - нижня станція канатно - крісельної дороги, загальною площею 298,44 кв.м., що знаходиться за адресою: Міжгірський район, Закарпатська область, с. Пилипець, на підставі вищевказаного свідоцтва виявилось, що такого нерухомого майна в реєстрі права власності не існує, оскільки даний об'єкт на момент реєстрації є завершеним будівництвом, введений в експлуатацію і на нього видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, згідно якого була проведена реєстрація права власності на даний об'єкт нерухомого майна, по якому станом на 01.01.2013 р. є Приватне підприємство «Затишок».

В подальшому рішенням №2178134 від 08.05.2013 р. державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області відмовлено Банку у державній реєстрації права власності на зазначений об'єкт нерухомого майна, зокрема, із зазначенням такої підстави для відмови у реєстрації даного права власності: подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; тип об'єкта нерухомого майна та його опис у правовстановлюючому документі не відповідає електронинним та письмовим записам в Реєстрі прав власності на нерухоме майно та реєстраційній справі, яка зберігаєтьмя в архіві комунального підприємства «Міжгірське бюро технічної інвентаризації» Міжгірської районної ради, щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 23778305.

Як зазначає позивач, об'єкт завершений будівництвом - нижня станція з канатно - крісельною дорогою та верхня станція гірськолижного витягу, загальною площею 317,50 кв.м., яка розташована адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с. Пилипинець та об'єкт незавершеного будівництва будівництва - нижня станція канатно - крісельної дороги, загальною площею 298,44 кв.м., що знаходиться за адресою: Міжгірський район, Закарпатська область, с. Пилипець є одним і тим самим майном. Тому, вважає, що Публічне акціонерне товариство «ВіЕйБі Банк» на законних підставах та у встановленому законом спосіб набув право власності на об'єкт нерухомого майна, що перебував у його іпотеці, одак органом державної реєстрації прав - Реєстраційною службою Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області відбулося невизнання права власності на зазначене нерухоме майно за ПАТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк», що створює неможливість реалізації ним свого права власності.

17 червня 2013 р. Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Акціонерний Банк» звернувся за захистом порушеного свого права в господарський суд Закарпатської області з позовною вимогою до Реєстраційної служби Міжгірського управління юстиції Закарпатської області про визнання за Банком права власності на нижню станцію з канатно - крісельною дорогою та верхню станцію гірськолижного витягу за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с. Пилипинець, вулиця без номера, будинок 350 та зареєстровано в Реєстрі права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 23778305 та зобов'язання Реєстраційну службу Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області провести державну реєстрацію права власності на нижню станцію з канатно - крісельною дорогою та верхню станцію гірськолижного витягу за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с. Пилипинець, вулиця без номера, будинок 350 та зареєстровано в Реєстрі права власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 23778305.

Ухвалою господарського суду Закарпатської області від 25.06.2013 р. відмовлено у прийнятті позовної заяви та повернуто позовну заяву заявнику без розгляду, мотивуючи це тим, що вимоги пов'язані з прийняттям державним реєстратором рішення про відмову у реєстрації за заявником права власності на об'єкт іпотеки, який є органом владних повноважень з питань реєстрації, а тому спір підлягає розгляду в адміністративному судочинстві.

Судова колегія зазначає, що суд першої інстанції при винесенні ухвали помилково встановив, що позовні вимоги пов'язанні лише з відмовою державного реєстратора у реєстрації за заявником права власності на об'єкт іпотеки, оскільки позивач просить, зокрема, визнати право власності на нерухоме майно, що перебувало в іпотеці.

При перегляді ухвали місцевого господарського суду, судова колегія керувалась наступним.

Згідно із ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому прядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

У відповідності до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 даного Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

В запереченнях на апеляційну скаргу Реєстраційна служба Міжгірського районного управління юстиції вказує, що є структурним підрозділом районного управління юстиції та не має статусу юридичної особи, а тому не може бути залучена у справу про визнання права власності на нерухоме майно.

З даного приводу судова колегія зазначає, що згідно пункту 18 листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язанні зі здійсненням права власності та його захистом» названі у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" органи єдиної системи реєстрації відповідних прав (систему органів державної реєстрації прав становлять: Міністерство юстиції України; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації прав; органи державної реєстрації прав, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку) можуть бути відповідачами за позовами про офіційне визнання права власності на об'єкт нерухомого майна, пред'явленими згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України.

В Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" зазначено , що з огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 41, 12 ГПК господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України. Згідно п. 3.1. Постанови господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані, зокрема із захистом права власності, в тому числі з визнанням цього права.

Статтею 20 ГК України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 392 ЦК України встановлено право власника майна пред'явити позов про визнання його права власності у випадках, якщо, по-перше, його право оспорюється, по-друге, його право не визнається, по-третє, у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення посягань на належне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Підтвердження в суді права власності або іншого речового права на майно, що складає предмет спору, здійснюється за допомогою спростування у суді установлених фактів або шляхом підтвердження фактів, що свідчать про володіння спірним майном на праві власності або іншому речовому праві. Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого речового права на майно. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання служить підтвердження позивачем своїх прав на майно на підставі пред'явлених ним правовстановлюючих документів, а також будь-яких інших доказів, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Таким чином, спір про право власності можна вирішувати лише в позовному провадженні в результаті розгляду справи по суті, а не на стадії прийняття позовної заяви.

Крім того, судова колегія зазначає, що вимоги про визнання права власності можуть мати складну юридичну природу, а саме: бути предметом самостійного позову; поєднуватись з позовами про визнання правочинів недійсними, позовами, що випливають із зобов'язальних правовідносин, що мають уважатись основними, а вимоги про визнання права власності - додатковими.

Як вбачається з позовних вимог, предметом позову є спір про право власності на нерухоме майно згідно договору іпотеки та зобов'язання Реєстраційну службу Міжгірського районного управління юстиції провести державну реєстрацію права власності даного майна.

При прийнятті оскаржуваної ухвали, суду першої інстанції слід було мати на увазі, що Господарським процесуальним кодексом не передбачена можливість об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розгляду господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт частини першої статті 62 Господарського процесуального кодексу України - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на аналіз норм чинного законодавства, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку вказавши, що позов стосується лише відмови державного реєстратора у реєстрації за заявником права власності, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, не взявши до уваги, що первинною є позовна вимога про визнання права власності на нерухоме майно, та спір щодо якої повинен вирішуватись в позовному провадженні. Рішення господарського суду про визнання права власності на нерухоме майно є підставою для прийняття Реєстраційною службою Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області рішення про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно, а тому дана справа підвідомча господарському суду і повинна розглядатись за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ч. 5 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду. Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є: неповне з'ясування обставин справи; невідповідність обставнин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, враховуючи, що судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми процесуального права, а саме ст. ст. 1, 12, 62 Господарського процесуального кодексу України, п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011 р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», що призвело до винесення місцевим господарським судом незаконної ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що відповідно до ст. 106 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування ухвали місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" № Лв-31/1-667 від 05.07.2013р. - задоволити.

2. Ухвалу господарського суду Закарпатської області від 25.06.2013 р. у справі № 907/642/13 - скасувати.

3. Стягнути з Реєстраційної служби Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області (смт. Міжгір'я, вул. Шевченка, 159) на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27 Т) - 573,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

5. Справу № 907/642/13 повернути господарському суду Закарпатської області.

Повний текст постанови складено та підписано 31.07.2013 року

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Юрченко Я.О.