Рішення № 32723365, 22.07.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

Справа №:110/884/13-цГоловуючий суду першої інстанції:Халдєєва О.В.№ провадження:22-ц/190/4033/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Курська А. Г. ___________________

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді:Курської А.Г. суддів:Синельщікової О.В. Чистякової Т.І. при секретарі:Рижих М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України про внесення змін до раніше виданого наказу про звільнення, стягнення одноразової допомоги, у зв'язку з достроковим припиненням трудового контракту, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, третя особа - директор Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України Ромащенко Михайло Іванович, за апеляційними скаргами ОСОБА_6, третьої особи - директора Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України Ромащенка Михайла Івановича та Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України на рішення Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 07 травня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

05 лютого 2013 року ОСОБА_6 звернувся до Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим з позовом до Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України про зобов'язання Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України видати наказ про його звільнення з Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України з посади директора 30 червня 2012 року, у зв'язку з реорганізацією установи шляхом приєднання та з скороченням численності штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України; зобов'язання Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України видати наказ про прийняття ОСОБА_6 на роботу до вказаного Інституту з 01 липня 2012 року у якості голови комісії з реорганізації Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України на строк до завершення ліквідаційної процедури зазначеної юридичної особи; внесення змін до раніше виданого наказу про звільнення, стягнення одноразової допомоги у розмірі 71663,40 грн., у зв'язку з достроковим припиненням трудового контракту, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 41803,65 грн. та стягнення моральної шкоди у розмірі 20000 грн., зазначивши третьою особою - директора Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України Ромащенка Михайла Івановича.

20 березня 2013 року за клопотанням позивача, ухвалою суду було залучено у якості співвідповідача ДП «Дослідне господарство» Брилівське», Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААНУ(а.с. 200-201 Т-1).

16 квітня 2013 року позов уточнив та просив зобов'язати Інститут водних проблем і меліорації НААНУ видати наказ про звільнення з Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААНУ, з наступним формулюванням: «Директора Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААН України ОСОБА_6 звільнити 29 липня 2012 року на підставі п 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з реорганізацією установи шляхом приєднання та скороченням чисельності штату. Підстава-наказ від 15 березня 2012 року № 75 НААН України «Про реорганізацію Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААН»; наказ від 02 липня 2012 року № 73-К\а Національної академії аграрних наук України «Про внесення змін до штатного розпису» внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки позивача;

Зобов'язати Інститут водних проблем і меліорації НААН видати наказ про прийняття ОСОБА_6 на роботу до Інституту водних проблем та меліорації НААН з 01 серпня 2012 року у якості голови комісії з реорганізації Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААН України на строк до завершення реорганізаційної процедури зазначеної юридичної особи; внести відповідний запис до трудової книжки позивача;

Внести зміни до наказу по Інституту водних проблем і меліорації НААН України від 28 грудня 2012 року № 159-к щодо назви посади позивача и дати його звільнення, виклавши його з таким формулюванням «ОСОБА_6, голову комісії з реорганізації Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААН України, звільнити 03 січня 2013 року, у зв'язку з закінченням строку трудового договору (завершення реорганізаційної процедури юридичної особи), внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки позивача.

Стягнути на користь позивача з Інституту водних проблем і меліорації НААН, розташованого за адресою: вул. Васильківська, буд. 37, м. Київ, 03022, кошти у розмірі 113361,10 гривень, в тому числі: 1) одноразову допомогу в розмірі дванадцяти середньомісячних заробітків у загальній сумі 50700,48 грн., як це передбачено п. 19 трудового Контракту від 08 січня 2008 року, у разі дострокового припинення контракту з незалежних від працівника причин; 2) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з Брилівської дослідної станції ІВПіМНААН, що станом на день подання уточнень до позову складає 32101,21 грн. (за 261 календарний день за період з 30 липня 2012 до 16 квітня 2013 року); 3) середній заробіток за час затримки розрахунку позивача при звільненні з Інституту водних проблем і меліорації НААН України (затримка складає 13 календарних днів - з 03 січня по 17 січня 2013 року), що складає 2559,41 грн.; 4) моральну шкоду у розмірі 20000 грн., спричинену відповідачем у результаті грубого порушення трудових прав позивача; 5) витрати у розмірі 8000 гривень, понесені позивачем на оплату правової допомоги, яка надається адвокатами;

Стягнути з Інституту водних проблем і меліорації НААН понесені судові витрати,оскільки позивач при зверненні до суду за вирішенням трудового спору за законом звільнений від сплати судових витрат.

23 квітня 2013 року позивач знов уточнив позовні вимоги та змінив підстави позову, вказавши що, враховуючи вимоги постанови КМУ № 203 від 19 березня 1993 року «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» викладає свої позовні вимоги в наступній редакції: «Внести зміни до наказу по Інституту водних проблем і меліорації НААУ від 28 грудня 2012 року № 159-к щодо дати та підстав звільнення та щодо проведення повного розрахунку, виклавши його в наступній редакції «ОСОБА_6, директора Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААНУ, звільнити 28 грудня 2012 року, у зв'язку з реорганізацією установи, п 1 ст. 40 КЗпП України. Виплатити ОСОБА_6 компенсацію за 42 календарних дні невикористаної щорічної відпуски і за 7 днів невикористаної додаткової відпуски за відпрацьований період з 08 січня 2012 по 28 грудня 2012 року. Виплатити ОСОБА_6 відповідно до пункту 19 Контракту у зв'язку з достроковим припиненням контракту з незалежних від працівника причин одноразову допомогу у розмірі дванадцяти середньомісячних заробітків. Підстава - повідомлення від 28 грудня 2012 року про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААНУ. Стягнути з Інституту водних проблем і меліорації на користь позивача одноразову допомогу у розмірі 12 середньомісячних заробітків у сумі 50700,48 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 32101,21 грн.; моральну шкоду у розмірі 20000 грн. спричинену відповідачем у наслідок грубого порушення трудових прав позивача; витрати у розмірі 8000 грн., понесені позивачем на оплату правової допомоги, що надається адвокатами та судові витрати у дохід держави.

Також просив залишити без розгляду позовні вимоги до співвідповідача -ДП «Дослідне господарство «Брилівське» Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААНУ.

Уточнені позовні вимоги позивач мотивував тим, що він 08 січня 2008 року уклав Контракт з Інститутом водних проблем і меліорації з 08 січня 2008 по 31 грудня 2012 року, про що по Інституту було видано наказ № 19 від 26 січня 2008 року про прийняття його директором на Брилівську дослідну станцію Інституту водних проблем і меліорації НААНУ. Пунктом 17 Контакту зокрема зазначені підстави для розірвання Контракту, та пункт «в» вказано, що Контракт припиняється з ініціативи роботодавця до закінчення строку дії Контракту у випадках, передбачених законодавством (ст.ст. 40, 41) та Контрактом. Пунктом 19 Контракту передбачено, що у разі дострокового припинення Контракту з незалежних від працівника причин,встановлюються додаткові гарантії та компенсації, а саме виплачується одноразова допомога у розмірі дванадцяти середньомісячних заробітків.

Відповідно до п 10.1 Статуту Брилівської дослідної станції реорганізація Станції здійснюється рішенням Президії Академії аграрних наук з погодженням до Кабінету Міністрів України, у порядку встановленому чинним законодавством. Наказом Національної Академії АНУ 3 75 від 15.03.2012 року, без погодження з Кабінетом Міністрів України була здійснена реорганізація Брилівської дослідної станції шляхом приєднання її до ДП «Дослідне господарство «Брилівське» Брилівської дослідної станції ІВПіМ НААНУ.

За час роботи комісії з реорганізації Брилівської дослідної станції та у порядку передбаченому ст.ст. 34-37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», позивачем, як головою комісії з реорганізації, було проведено всю необхідну роботу. 30 червня 2012 року були закриті всі казначейські рахунки та припинено фінансування Брилівської дослідної станції, 01 серпня 2012 року все майно було передано правонаступнику та складено передаточний акт. 19 вересня 2012 року передаточний акт було затверджено органом, що приймав рішення про припинення юридичної особи, після чого державному реєстратору були передані всі необхідні документи для припинення юридичної особи.

Позивач зазначав, що закриття банківських рахунків через яке відбувалося фінансування Станції відбулося не через халатність позивача, а через те, що однією з умов самого ж Інституту, який не мав наміру продовжувати фінансування Станції у другому півріччі 2012 року, закриття рахунків було однією з умов припинення юридичної особи взагалі, тому що без їх закриття Інститут не призначив би передачу майна Станції, а державний реєстратор не міг провести процедуру припинення юридичної особи.

28 грудня 2012 року після проведення всіх необхідних перевірок державний реєстратор вніс до ЕДР запис про припинення юридичної особи Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААНУ та це повідомлення було направлено поштою до Інституту. Але наказом по Інституту позивача було звільнено 31 грудня 2012 року за ст. 36 п 2 КЗпП України, у зв'язку із закінченням строку дії Контракту, та ще цілих три дні 29, 30, 31 грудня 2012 року позивач був директором вже неіснуючого підприємства.

З цім наказом позивач був ознайомлений 02 січня 2013 року у Інституті.17 грудня 2012 року позивач отримав копію наказу від 02 липня 2012 року № 73-К\а про зміни до штатного розпису, відповідно до якого позивача ще з 01 липня 2012 року ввели у штат Інституту, без згод ,без заяви, всупереч Контракту у односторонньому порядку, з метою невиконання вимог п. 19 Контракту та направили поштою лише 14 грудня 2012 року.

З наданих позивачу відомостей з УПФ України в м. Армянськ та Армянським міським центром зайнятості вказано, що з 01 серпня 2012 по 31 грудня 2012 року за даними Індивідуальних відомостей про застраховану особу позивач перебував у трудових відносинах з Інститутом водних проблем і меліорації НАА України і єдиний внесок надходив з Києва.

Згідно за даними Індивідуальних відомостей про застраховану особу відділу персоніфікованого обліку УПФ України в м. Армянську з Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААН України (00497271) як страхувальника позивача, йому нараховувалась та сплачувалась заробітня плата з січня по липень 2012 року; з Інституту водних проблем і меліорації НААН України (01018947), як виявилось, теж страхувальника позивача, позивачу нараховувалась та сплачувалась заробітня плата з серпня 2012 по січень 2013 року (у січні позивачу було нараховано за 2 дні роботи 908,35 грн. та після утримання обов'язкових платежів 17 січня 2013 року зараховано на зарплатну картку 725 гривень).

З Дослідного господарства «Брилівське» Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААУ (35294080) як страхувальника позивача йому нараховувалась та сплачувалась заробітня плата з липня 2008 по липень 2010 року, не дивлячись на те, що позивач приймався на роботу по Контракту на посаду директора Брилівської дослідної станції та директора ДП «Дослідне господарство» Бриліське» Брилівської дослідної станції.

Після перевірки КРУ у відповідному акті було зазначено, що позивач незаконно займає посаду директора ДП «Дослідне господарство «Брилівське» Брилівської дослідної станції НААНУ та позивач повинен повернути отримані кошти, після чого позивач повернув отримані ним кошти та продовжував виконувати обов'язки директора ДП безкоштовно до подання ним заяви про звільнення.

У запереченнях на позовні вимоги Інститут водних проблем і меліорації посилається на те, що НААН України, як головний розпорядник бюджетних коштів, керуючись низкою нормативних актів, своїм листом від 27 лютого 2012 року № 13-3\48 «Про затвердження штатних розкладів» рекомендувала тимчасово переводити в штат відповідної юридичної особи посадових осіб, які виконують обов'язки комісії з реорганізації і саме тому позивача наказом № 73-к від 02 липня 2012 року було тимчасово переведено до штату Інституту.

07 травня 2013 року позивач знов уточнив свої вимоги, та просив суд внести зміни до наказу по Інституту водних проблем і меліорації НААНУ від 28 грудня 2012 року № 159-к щодо дати, підстав звільнення та проведення повного розрахунку, виклавши його з таким формулюванням: «ОСОБА_6, директора Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України звільнити 28 грудня 2012 року, у зв'язку з реорганізацією установи, п. 1 ст. 40 КЗпП України. Виплатити ОСОБА_6 грошову компенсацію за 42 календарних дні невикористаної щорічної відпуски і за 7 днів невикористаної додаткової щорічної відпуски за відпрацьований період з 08 січня 2012 року по 28 грудня 2012 року. Виплатити ОСОБА_6 відповідно до п. 19 Контракту, у зв'язку з достроковим припиненням Контракту з незалежних від працівника причин одноразову допомогу у розмірі дванадцяти середньомісячних заробітків. Підстава - Повідомлення від 28 грудня 2012 року про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААНУ. Стягнути з Інституту водних проблем і меліорації НААНУ на користь позивача суму одноразової допомоги у розмірі 12 середньомісячних заробітків - 60277,56 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку 20762,27 грн.; моральну шкоду у розмірі 20000 грн.; витрати у розмірі 8000 грн. за оплату правової допомоги; судові витрати.

Рішенням Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 07 травня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково.

Внесено зміни до наказу по Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України № 159-К від 28 грудня 2012 року щодо дати, підстав звільнення та щодо проведення повного розрахунку, викладено його з таким формулюванням: «ОСОБА_6, директора Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України звільнити 28 грудня 2012 року, у зв'язку з реорганізацією установи п. 1 ст. 40 КЗпП України. Виплатити ОСОБА_6 грошову компенсацію за 42 календарних дні невикористаної щорічної відпустки і за 7 календарних днів невикористаної додаткової щорічної відпустки за відпрацьований період з 08 січня 2012 року по 28 грудня 2012 року. Виплатити ОСОБА_6 відповідно до пункту 19 Контракту у зв'язку з достроковим припиненням контракту з незалежних від працівника причин одноразову допомогу у розмірі дванадцяти середньомісячних заробітків. Підстава - повідомлення від 28 грудня 2012 року про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України».

Стягнуто з Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України, розташованого 03022 м. Київ, вул. Васильківська, 37, код ЕДРПОУ 1018947 на користь ОСОБА_6, ідентифікаційний код НОМЕР_1 одноразову допомогу (дванадцять середньомісячних зарплат) у сумі 43344 грн., без урахування податків та обов'язкових платежів; суму середнього заробітку за час затримки розрахунку 7488,50 грн., без урахування податків та обов'язкових платежів; суму моральної шкоди у розмірі 2000 грн.; суму 2114,60 грн. за надання юридичної допомоги.

Стягнуто з Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України, розташованого 03022 м. Київ, вул. Васильківська, 37, код ЕДРПОУ 1018947 на користь держави судовий збір у сумі 549,47 грн.

В решті у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду Ромащенко М.І. подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування, як такого, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи та просить ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що між сторонами був укладений строковий договір (контракт), строк якого закінчився 31 грудня 2012 року і те, що звільнення за ініціативи адміністрації можливе лише у разі волевиявлення власника або уповноваженого на це органу з підстав п. 1 ст. 40 КЗпП України, а не на вимогу працівника, який є стороною в цьому договорі.

З зазначеним рішенням також не погодився Інститут водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України та 27 травня 2013 року директор інституту Ромащенко М.І. подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про його скасування, як такого, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи та просить ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що Інститут не допустив порушень прав позивача, а діяв в межах закону.

11 травня 2013 року ОСОБА_6 надіслав на адресу суду першої інстанції апеляційну скаргу, яка надійшла до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим 10 червня 2013 року, в якій він ставить питання про скасування рішення Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 07 травня 2013 року в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_6 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та просить ухвалити нове рішення, яким стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14977 грн., оскільки судом допущено арифметичну помилку в розрахунках.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представників, а також представників відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, а апеляційні скарги директора Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України Ромащенка Михайла Івановича та Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України визнає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з вимогами ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, зазначених та доведених ним обставин.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що обраний ним спосіб захисту є законним, а доводи щодо порушеного права є обґрунтованими.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції визнав встановленим, що позивач зазнав моральної шкоди, у зв'язку з порушенням трудових прав, але визначив її розмір у 2000 грн., виходячи з принципу розумності та справедливості.

З висновками суду першої інстанції, про порушення прав позивача, колегія суддів не погоджується, оскільки вони не відповідають нормам матеріального та процесуального права, ч. 3 ст. 21, п. 1 ст. 40, 235, 2371, 238 КЗпП України.

Виходячи з системного аналізу норм діючого законодавства про працю, можливість укладання строкових трудових договорів передбачена чинними законодавчими актами, зокрема і в даному випадку, оскільки за ч. 3 ст. 21 КЗпП України у контракті може визначатися строк його дії, дозвіл укладати трудовий договір у формі контракту означає можливість укладання строкового трудового договору.

Правове становище працівників, що уклали строкові трудові договори, переважно не відрізняються від правового становища працівників, що уклали трудові договору на невизначений строк.

Водночас працівник, що уклав строковий трудовий договір після закінчення обумовленого строку підлягає звільненню. Звільнення здійснюється без його заяви за наказом власника.

Наказ про звільнення може бути виданий в останній день дії строкового трудового договору або до цього із зазначенням дати звільнення, що обумовлена строком трудового договору. Але днем звільнення в будь-якому випадку повинен бути останній день роботи, як він визначений трудовим договором.

Крім цього, належить звернути увагу на те, що законодавство не встановлює обов'язку власника попередити працівника про майбутнє звільнення у зв'язку із закінченням строку трудового договору.

Підставою для звільнення є п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Власник зберігає право за своєю ініціативою достроково звільнити працівника, з яким він уклав строковий договір, за наявності підстав для розірвання трудового договору, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України, та в інших випадках. Що стосується працівника, що уклав строковий трудовий договір, то він за загальним правилом позбавлений можливості розірвати трудовий договір за власною ініціативою.

Винятком становлять випадки передбачені ст. 391 КЗпП України.

В решті ж правове становище працівника, що уклав строковий трудовий договір, не відрізняється від правового становища працівників, що уклали трудові договори на невизначений строк.

Працівник має право використати відпустку та право на одержання грошової компенсації на невикористану відпустку (невикористані дні відпустки)

Як убачається з матеріалів справи, між Інститутом водних проблем і меліорації НААНУ та ОСОБА_6 було укладено строковий Контракт від 08 січня 2008 року, яким його було призначено директором Брилівської дослідної станції. В подальшому в зв'язку з реорганізацією Брилівської дослідної станції ІВПіМ НААН, наказом Національної академії аграрних наук України від 15.03.2012 року № 75 "Про реорганізацію Брилівської дослідної станції Інституту водних проблем і меліорації НААН", створено комісію з реорганізації Станції, головою якої призначено директора Брилівської дослідної станції ОСОБА_6 Повноваження голови комісії визначені статтями 104 і 105 Цивільного кодексу України, п. 10.2 Статуту Брилівської дослідної станції, іншими нормативно-правовими актами.

Отже, і ОСОБА_6 і Інститут водних проблем і меліорації НААНУ повинні були керуватися положеннями Контракту.

Відповідно приписам ст. 36 КЗпП у разі реорганізації юридичної установи дія трудового договору працівника продовжується.

Як убачається з фактичних обставин справи, рішення щодо дострокового припинення Контракту в зв'язку з реорганізацією установи відповідачем не приймалось, а трудові відносини продовжувались між Інститутом та ОСОБА_6 на визначених Контрактом умовах.

За твердженнями представників Інституту водних проблем і меліорації НААНУ, законних підстав для дострокового розірвання Контракту та звільнення ОСОБА_6 не було.

В свою чергу, розпорядчими актами органу управління - Національною академією аграрних наук України, комісія з реорганізації на чолі з головою ОСОБА_6 зобов'язана була здійснити низку заходів щодо припинення Станції, в тому числі саме голова комісії повинен був подати до держреєстратора необхідні документи, отримати документ, що підтверджує припинення Станції (витяг, довідку, виписку, повідомлення), повідомити вищестоящу організацію про виключення Станції з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України та надати підтверджуючі документи.

На підставі підтверджуючих документів про припинення Брилівської дослідної станції та на виконання вимог п. 8 наказу від 15.03.12р. № 75, Ромащенко М.І., як директор ІВПіМ НААН, повинен був надати Президії НААН документи, що підтверджують виключення Станції з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Оскільки, Інституту не було відомо про припинення 28.12.2012 року діяльності Станції, підтверджуючі документи до Інституту не надавались, ОСОБА_6 не повідомив про виконання обов'язків щодо припинення Станції, то і підстав для припинення повноважень комісії та для звільнення голови і членів комісії не було.

Тобто вищевказаний наказ НААНУ і покладені обов'язки на директора Інституту Ромащенка М.І. та на комісію з реорганізації не були виконані станом на 28.12.2012 року.

Твердження позивача про те, що його контракт повинен був бути достроково припинений 28.12.2012 року є безпідставними, оскільки його було призначено головою комісії в межах та на умовах контракту. Більше того, судом встановлено, що наказом ІВПіМ № 73-К/а від 02.07.2012 року (зі змінами) ОСОБА_6 було тимчасово введено в штат Інституту де він працював в межах та на умовах Контракту (абз. 4-6 с. 17 рішення). Тому позиція суду, що ОСОБА_6 не міг бути звільнений з неіснуючої посади є необґрунтованою, оскільки він був призначений на роботу в Інституті вищевказаним наказом та на нього були покладені обов'язки голови комісії з реорганізації. Наказ Інституту № 73-К/а від 02.07.2012 року (зі змінами) не оскаржувався, а відтак він є правомірним.

Однак, станом на 28.12.2012 року ОСОБА_6 не були виконані усі обов'язки як голови комісії, покладені на нього законодавством та розпорядчими актами Національної академії аграрних наук України. В зв'язку з цим, ОСОБА_6 було звільнено за п. 2 ст. 36 КЗпП України - в зв'язку із закінчення строку дії контракту, що є правом роботодавця.

Як убачається з пояснень сторін, 02.01.2013 року ОСОБА_6 прибув до Інституту та надав заяву від 02.01.2013р. про здійснення припинення Брилівської дослідної станції, до якої додав повідомлення про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи від 28.12.2012 року, чим в повному обсязі виконав покладені на нього законодавством України, розпорядчими актами Академії та Інституту обов'язки. Зокрема, свою заяву від 02.01.2013 року про припинення Станції, ОСОБА_6 пов'язував зі своїм обов'язком, як голови комісії, повідомити Інститут про припинення Брилівської дослідної станції та надати підтверджуючі документи, що й було ним зроблено в межах наданої йому компетенції, з урахуванням умов контракту.

Суд не взяв до уваги і те, що жодним нормативно-правовим актом, або розпорядчим актом Інституту чи Академії не встановлено, що комісія з реорганізації діє до внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення Брилівської дослідної станції. Натомість, як вбачається з наказу та нормативно-правових актів, підставою призначення комісії є рішення Органу управління (власника) оформлене у вигляді розпорядчого документа (наказу, розпорядження), а тому і підставою припинення обов'язків комісії є відповідний наказ (розпорядження). Тільки з моменту видання такого наказу комісія припиняє виконання своїх обов'язків.

З цього колегія суддів робить висновок, що контракт з ОСОБА_6 залишався чинним до його закінчення, підстав для його розірвання не було, позивачем в межах контракту виконувались покладені на нього обов'язки, за які йому виплачувалась заробітна плата та надавалось інше передбачене контрактом соціально-побутове забезпечення (надавались відпустки, оплачувались лікарняні тощо).

Поряд з цим, введення в штат Інституту ОСОБА_6 в межах та на умовах Контракту узгоджується з приписами ст. 36 КЗпП України, згідно яких зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації, зміна власника, реорганізація установи (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) не припиняє дії трудового договору (Контракту). Продовживши виконувати свої обов'язки, він цим самим надав згоду на таке введення, про що було йому відомо ще з липня 2012 року, підтвердженням чого є докази, надані сторонами та приєднані до справи.

За загальним правилом, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП. Тобто, ОСОБА_6, дізнавшись про тимчасове введення в штат Інституту, у разі своєї незгоди повинен був подати заяву про розірвання контракту за п. 6 ст. 36 КЗпП, чого не було зроблено ні до 17 грудня 2012 року, ні після цієї дати. Але позивач не скористався таким своїм правом.

Отже, судом дано неправильну оцінку обставинам справи, що призвело до необґрунтованого висновку про неприпустимість звільнення ОСОБА_6 після внесення запису про припинення Брилівської дослідної станції, саме з підстав закінчення контракту. Контракт передбачає виконання робіт та отримання за це заробітної плати, права та інтереси позивача контрактом не були порушені.

Судом першої інстанції також було встановлено, що ОСОБА_6 наказом ІВПіМ від 28.12.2012 року № 159-К було виплачено грошову компенсацію за 42 календарних дня щорічної відпустки за відпрацьований період з 08.01.2012 року по 31.12.2012 року.

Однак, в резолютивній частині рішення суд безпідставно повторно стягнув з Інституту грошову компенсацію за 42 календарних дня щорічної відпустки та 7 календарних днів додаткової відпустки за аналогічний період.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_6 звертався до Інституту про надання йому додаткової відпустки строком 7 календарних днів. Відповідно до ст. 24 Закону України "Про відпустки" грошова компенсація надається тільки за невикористані щорічні відпустки та додаткові відпустки на дітей.

Суд залишив дані обставини поза увагою, мотивувальна частина рішення всупереч ст. 215 ЦПК України не містить жодних правових висновків (мотивів) щодо виплати компенсації, а відтак рішення суду першої інстанції є незаконним і підлягає скасуванню.

Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення лише належної йому нарахованої, але своєчасно не виплаченої заробітної плати. Тобто у разі не нарахування заробітної плати, предметом позову може бути виключно право на її одержання, а не стягнення заборгованості, а відтак і не може бути стягнуто середній заробіток в порядку ст. 117 КЗпП України

Таким чином, оскільки в Інституту не було заборгованості перед ОСОБА_6, всі нараховані кошти були виплачені, то відповідно Інститут не затримав виплату належних звільненому працівникові сум. Крім того, в даній справі йдеться про право на отримання матеріальної допомоги передбаченої контрактом, а не розглядається спір про розмір належних до виплати ОСОБА_6 неотриманих сум.

Судова колегія вважає що, позовні вимоги про відшкодування ОСОБА_6 моральної шкоди також є безпідставними і такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Відповідно до ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Обставини нанесення моральних страждань повинні бути належно доведені. Не відповідало б змісту ст. 2371 КЗпП стягнення з власника моральної шкоди лише на підставі заяви про наявність такої шкоди, якщо немає обставин, зазначених у частині першій статті (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя).

Як убачається з матеріалів справи, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин спричинення йому моральної шкоди, не обґрунтовано розмір моральної шкоди, всі його доводи є тільки припущеннями і не підтверджені фактичними даними, а тому необґрунтовано взяті до уваги для стягнення суми визначеної судом у розмірі 2000 грн.

Заява позивача в частині обґрунтування моральної шкоди зводиться тільки до припущень, тверджень про нічим непідтверджені обставини, які можуть настати в майбутньому.

Крім того, змінивши позовні вимоги та не оскаржуючи накази про його тимчасове введення в штат Інституту, ОСОБА_6 фактично визнав відсутність винних дій Інституту щодо видання таких наказів. Поряд з цим, не зважаючи на неоскарження вказаних наказів, ОСОБА_6 пов'язує моральну шкоду саме з ними, а не з датою та підставами звільнення за контрактом, на що суд першої інстанції також не звернув належної уваги.

Судова колегія вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що Інститут своїми діями негативно вплинув на обрахування чи виплату єдиних соціальних внесків, оскільки розмір заробітної плати ОСОБА_6 залишався відповідно до контракту, а внески сплачувались вчасно та в повному обсязі, а тому в даному випадку Інститут не спричинив моральних страждань позивачу і з цих підстав.

Таким чином, оскільки в діях відповідача відсутні незаконних (винних) дій, а тимчасове введення у свій штат ОСОБА_6 здійснено виключно в його інтересах та з метою додержання його прав, то відсутні підстави для стягнення моральної шкоди з відповідача юридичної особи.

Судова колегія вважає, що є обґрунтованими і доводи апеляційних скарг про порушення норм процесуального права, що полягає в наступному.

Згідно ст. 31 ЦПК України до початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову. Однак, 23.04.2012 року позивач фактично змінив одночасно предмет та підстави позову, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_6 в первісному позові просив видати накази про його звільнення 30.06.2012 року, у зв'язку з реорганізацією та про прийняття його на роботу до Інституту з 01.07.2012 року. Пов'язуючи відновлення свого порушеного права саме з цими позовними вимогами, ОСОБА_6, як наслідок, просив внести зміни в формулювання наказу від 28.12.2012 року № 159-К та звільнити його 31.12.12р., в зв'язку з закінченням строку дії трудового договору. Крім того, стягнення 12 середніх заробітків позивач пов'язував саме з виданням наказу про звільнення 30.06.2012 року.

В заяві від 23.04.2013 року ОСОБА_6 заявив зовсім інший предмет спору, а саме просив змінити формулювання звільнення в наказі від 28.12.2012 року № 159-К - звільнити його 28.12.12р., у зв'язку з реорганізацією, керуючись зовсім іншими підставами позову.

В первісному позові внесення змін в формулювання наказу № 159-К від 28 грудня 2012 року було, як наслідок, його вимоги про звільнення 30.06.12 р. та прийняття на роботу 01.07.12 р., та й саме формулювання зовсім інше.

При цьому в заяві від 23.04.2012 року ОСОБА_6 просив його звільнити 28.12.2012 року, у зв'язку з реорганізацією.

Відповідно до діючого ЦПК України зміна одночасно підстав і предмету позову не допускається. Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності з ЦПК і одночасною відмовою від раніше заявлених вимог.

Таким чином, суд, порушивши норми процесуального права, не розпочав розгляд нового позову, а продовжив розгляд справи без урахування змін предмета та підстав позову.

Разом з цим, під час розгляду справи в суді першої інстанції директором Інституту водних проблем та меліорації Ромащенком М.І. та Інститутом були подані клопотання про застосування строків звернення до суду в порядку ст. 233 КЗпП України, які були необгрунтовано відхилені судом.

У зв'язку із зміною ОСОБА_6 23.04.2013 року підстав та предмету позову, суд першої інстанції зобов'язаний був застосувати строки звернення до суду в порядку ст. 233 КЗпП, оскільки трьохмісячний строк для оскарження наказу від 28.12.12 р., з яким позивач був ознайомлений 02.01.2013 року, минув 03.03.2013 року.

На думку колегії суддів, позивачем, який мав правову допомогу з боку фахівців у галузі права, помилково обраний спосіб захисту і неправильне формулювання позовних вимог та їх подальша зміна, що було волевиявленням самого ОСОБА_6 та його представників, не свідчать про наявність поважності причин пропуску строку на звернення до суду за захистом трудових прав.

Приймаючи до уваги вищенаведене та конкретні обставини справи, судова колегія дійшла висновку, що є недоведеним порушення прав ОСОБА_6 з боку Інституту під час дії контракту, а тому не підлягають задоволенню його позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно з п.п. 1-4 ч. 1, 3 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду є неповне з'ясування судом обставин справи; недовченість обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судова колегія вважає, що всі наведені вище вимоги закону судом першої інстанції порушено, а тому в компетенції апеляційного суду скасувати незаконне рішення та ухвалити нове.

Колегія суддів вважає за необхідне з урахуванням норм діючого процесуального закону на день перегляду справи, скасувати рішення суду в частині задоволення позову і ухвалити в цій частині нове на підставі пунктів 1, 2, 3, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України , про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 в повному обсязі.

Куеруючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 319, 324 ЦПК України, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Апеляційну скаргу директора Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України Ромащенка Михайла Івановича задовольнити.

Апеляційну скаргу Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України задовольнити.

Рішення Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 07 травня 2013 року в частині задоволення позову скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді