Постанова № 32715604, 26.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2013 року 810/3702/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1доБілоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій щодо зменшення сум податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 229968,37 грн., в тому числі за січень 2013 року - 134166,70 грн. та за лютий 2013 року - 95801,67 грн., та зменшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 229968,37 грн., в тому числі за січень 2013 року - 134166,70 грн. та за лютий 2013 року - 95801,67 грн., в "Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України", а також про зобов'язання вчинити дії щодо відновлення суми податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 229968,37 грн. та податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 229968,37 грн. за відповідні місяці 2013 року в "Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно зробив висновки про нікчемність правочинів, які укладені між ФОП ОСОБА_1 та його контрагентами, перевищивши при цьому свої повноваження. Позивач вважає, що податковий орган не наділений компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного та господарського законодавства, а тому посадові особи Білоцерківської ОДПІ діяли всупереч вимогам чинного законодавства. В той же час, всі укладені позивачем угоди були реальні та виконані в повному обсязі, відображені в податковому та бухгалтерському обліку. Також Позивач вважає, що жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу на коригування показників податкової звітності платника податків без винесення податкового повідомлення-рішення.

Відповідач проти позову заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов.

Позивач 26 липня 2013 року подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, але про причини своєї неявки суд не повідомив.

Згідно ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Крім того, частиною шостою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідачем не надано суду доказів поважності причин неможливості забезпечення явки представника відповідача на судове засідання, а тому суд на підставі ч. 4 та ч. 6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що зареєстрований Виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області 22.08.2001 та взятий на податковий облік в органах державної податкової служби з 29.08.2001 за №7705, на момент перевірки перебував на обліку в Білоцерківській ОДПІ Київської області ДПС.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 27.05.2013 по 31.05.2013 на підставі наказу Білоцерківської ОДПІ Київської області ДПС від 27.05.2013 №1116 посадовою особою згідно з п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "М-Центр-1", ТОВ "Олам Україна" за період з 01.01.2013 по 31.01.2013.

За результатами вказаної перевірки податковим органом складено Акт перевірки від 31.05.2013 №2232/17-2/2637618838/91, в якому встановлені наступні порушення, а саме:

- п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено відсутність документального підтвердження податкових зобов'язань, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 134166,70 грн., в тому числі за січень 2013 року ТОВ "Олам Україна" на суму 134166,70 грн.;

- п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 134166,70 грн., в тому числі за січень 2013 року в сумі 134166,70 грн.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що в період з 07.06.2013 по 13.06.2013 на підставі наказу Білоцерківської ОДПІ Київської області ДПС від 07.06.2013 №1227 посадовою особою згідно з п.п.78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "М-Центр-1", ТОВ "Олам Україна" за період з 01.02.2013 по 28.02.2013.

За результатами вказаної перевірки податковим органом складено Акт перевірки від 14.06.2013 №2497/17-2/2637618838/100, в якому встановлені наступні порушення, а саме:

- п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено відсутність документального підтвердження податкових зобов'язань, в результаті чого завищено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 95801,67 грн., в тому числі за лютий 2013 року ТОВ "Олам Україна" на суму 95801,67 грн.;

- п. 198.3, п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 95801,67 грн., в тому числі за лютий 2013 року в сумі 95801,67 грн.

Так, у вказаних Актах перевірок відповідач дійшов висновків про відсутність надання послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків. У зв'язку з тим, що угоди про надання послуг (транспортне експедирування) є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. В даному випадку відсутні як база, так і об'єкт оподаткування податком на додану вартість. Вищевикладене свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, в тому числі щодо сплати належних сум податків та обов'язкових платежів, тобто такі угоди носять фіктивний характер.

Так, перевіркою встановлено відсутність у ФОП ОСОБА_1 об'єктів оподаткування по операціях з отримання послуг від ТОВ "М-Центр-1" та по операціях з надання цих послуг ТОВ "Олам Україна" за період з 01.01.2013 по 28.02.2013.

Крім того, в Актах перевірок Білоцерківської ОДПІ зазначено про те, що фінансово-господарські операції, відображені за даними податкового обліку ФОП ОСОБА_1, за період з 01.01.2013 по 28.02.2013 не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є безтоварними (відсутність реального здійснення операцій) (нікчемними) по ланцюгу постачання (придбання та продажу) до "покупців послуг".

У зв'язку з зазначеним вище, перевірками було встановлено, що в порушення вимог статей 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог та абз. 1, 2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених по ланцюгу придбання у ТОВ "М-Центр-1" та постачання підприємства-покупцям ТОВ "Олам Україна" в січні-лютому 2013 року.

Як встановлено судом, після складання Актів перевірок від 31.05.2013 та від 14.06.2013 податковим органом в автоматизованій базі даних було відображено результати проведеного контрольного заходу та зменшено податкові показники позивача з кредиту та податкових зобов'язань за перевірений період.

Вважаючи дії відповідача щодо визнання нікчемними правочинів, укладених ФОП ОСОБА_1 з контрагентами, неправомірними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Як вбачається з Акту перевірки, вказані вище порушення пов'язані з придбанням позивачем у ТОВ "М-Центр-1" послуг на транспортне експедирування та продажем вказаних послуг ТОВ "Олам Україна".

В Акті перевірки відповідач в обґрунтування своєї позиції посилається на Акти перевірок ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 23.04.2013 №1214/2240/25409457 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "М-Центр-1" з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період січень 2013 року" та від 15.05.2013 №1398/2240/25409457 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "М-Центр-1" з контрагентами, з якими платником задекларовані взаємовідносини за період лютий 2013 року".

Згідно з вказаними Актами перевірок ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, податковий орган зазначає, що за результатами перевірки встановлено, що ТОВ "М-Центр-1" здійснювало діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб, а тому операції з даним підприємством не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже, є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Також, перевіркою встановлено відсутність на ТОВ "М-Центр-1" трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності.

Враховуючи вищевикладені факти, податковий орган зазначає, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "М-Центр-1" є сумнівною, а суб'єкт господарювання є створений без мети зайняття господарською діяльністю, з метою прикриття незаконної діяльності. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності, але не виключно чи переважно за рахунок формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів господарювання, серед яких є ФОП ОСОБА_1

Враховуючи дані вищезазначених Актів перевірок ДПІ у Шевченківському районі міста Києва, Відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між Позивачем та його контрагентом - ТОВ "М-Центр-1" не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Таким чином, на думку посадових осіб податкового органу, ТОВ "М-Центр-1" створено та здійснює фінансово-господарську діяльність з метою прикриття незаконної діяльності підприємств реального сектору економіки, створюючи незаконний податковий кредит своїм контрагентам та створює умови недоотримання коштів державним бюджетом України, у зв'язку з чим правочин, укладений між позивачем та ТОВ "Олам Україна" є нікчемним.

Виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених з ТОВ "М-Центр-1" та ТОВ "Олам Україна", посадові особи податкового органу також дійшли висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Проте, вказані висновки податкового органу суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як вбачається з Актів перевірок, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових накладних, отриманих від ТОВ "М-Центр-1", а також належним чином засвідчені копії договорів, актів виконаних робіт (надання послуг), рахунків-фактур, платіжних доручень, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Крім того, судом встановлено, що вказані послуги були придбані позивачем для надання ТОВ "Олам Україна" послуг по транспортно-експедиційному обслуговуванню, що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином завіреними копіями договору, актами виконаних робіт, податковими накладними, які також були надані податковому органу на перевірку.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі послуг у ТОВ "М-Центр-1" та продажу цих послуг ТОВ "Олам Україна". При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Актах перевірок не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарських операцій з ТОВ "М-Центр-1", ТОВ "Олам Україна".

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Крім того, в Актах перевірок немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "М-Центр-1", ТОВ "Олам Україна" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Щодо твердження відповідача про ненадання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних, то необхідно зазначити, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, в частині обов'язковості складання товарно-транспортних накладних на сьогодні не є чинними на підставі рішення Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 24.02.2006 №27.

Так, форма товарно-транспортної накладної встановлена наказом Міністерства транспорту України, Міністерством статистики України від 19.12.1995 №488/346 "Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля". Однак, даний наказ не було внесено до державного реєстру нормативно-правових актів, а тому форма товарно-транспортної накладної не затверджена і її застосування для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи не передбачена.

Отже, норми наказу Міністерства транспорту України, Міністерством статистики України від 19.12.1995 №488/346 на даний час носять рекомендаційний характер.

Таким чином, відсутність товарно-транспортної накладної не є підставою для не включення сум податку на додану вартість із вартості придбання послуг до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, адже зазначене включення здійснюється на підставі відповідних належним чином оформлених видаткових та податкових накладних, які в розумінні ст. 9 Закону України №966 та відповідають її вимогам.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Таким чином, фінансово-господарські операції позивача з ТОВ "М-Центр-1", ТОВ "Олам Україна" підтверджені первинними документами, які були надані податковому органу на перевірку та копії яких долучені до матеріалів справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з підпунктом 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами перевірок, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані ж в Актах висновки є суто суб'єктивною думкою посадових осіб податкового органу, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення, підлягає обов'язковому доведенню.

Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним, виходячи з загальних засад судочинства.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Також відповідачем не надано суду доказів визнання укладених позивачем правочинів недійсними у судовому порядку.

Крім того, посилання відповідача на частину першу статті 203, статтю 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і статтею 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

За таких обставин суд вважає, що висновки відповідача щодо нікчемності правочинів, укладених ФОП ОСОБА_1 та його контрагентами, які зазначені в Актах перевірок від 31.05.2013 №2232/17-2/2637618838/91 та від 14.06.2013 №2497/17-2/2637618838/100, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та порушують вимоги статей Цивільного та Податкового кодексів.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в Актах перевірок судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Згідно з положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 (з наступними змінами і доповненнями), податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 Цивільного кодексу України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

У п. 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984, передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично контролював дотримання платником податків цивільного законодавства, на що податковий орган не уповноважений.

Відповідно до п. 6 розділу ІІ цього Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Суд відзначає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011.

Під час складення актів перевірок від 31.05.2013 №2232/17-2/2637618838/91 та від 14.06.2013 №2497/17-2/2637618838/100 ці вимоги податковим органом не виконані. Фактично, в основу перевірки позивача покладено висновки Актів перевірок інших податкових інспекцій.

Первинні документи, надані позивачем, невмотивовано не взяті до уваги і не вплинули на висновки податкового органу. Зазначене свідчить про необґрунтованість оскаржуваних дій та їх упередженість.

Суд враховує також і те, що відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки визнання фіктивного правочину недійсним відбувається за рішенням суду, єдиним допустимим засобом доказування факту фіктивності правочину є рішення суду. Інші докази, зокрема й акти перевірки податкового органу, цю обставини підтвердити не можуть в силу прямого припису закону, а отже й не можуть братися до уваги судом під час вирішення справи.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем було порушено процедуру проведення перевірки, а саме: за наслідками перевірки без прийняття податкового повідомлення-рішення податковим органом було відкореговано податкові зобов'язання та податковий кредит позивача в АІС "Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України".

Так, відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт . Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно із підпунктом 86.8. статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків. В акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника.

Це означає, що у випадку складення акта за наслідками перевірки платника податків податковий орган визначає грошове зобов'язання та нараховує штрафні санкції лише шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення, яке може у разі незгоди бути оскарженим до вищестоящого органу чи до суду.

Разом з тим, суд вважає що неприйняття відповідачем податкових повідомлень-рішень за результатами вищевказаних перевірок позивача суперечить нормам Податкового кодексу та свідчить про порушення відповідачем порядку проведення самої перевірки.

Таким чином, констатація порушення відповідачем при проведені вищевказаних перевірок норм Податкового кодексу, має наслідком неможливість використання їх результатів, як таких що одержані з порушенням закону.

А відтак, відображення в АІС "Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" інформації про результати перевірок позивача, оформлених Актами перевірок від 31.05.2013 №2232/17-2/2637618838/91 та від 14.06.2013 №2497/17-2/2637618838/100, є протиправним.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача вилучити із вказаної автоматизованої системи інформацію, яку внесено на підставі вказаних Актів перевірок.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В силу частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на той факт, що під час судового розгляду відповідачем не доведено належними та достатніми доказами правомірності своїх дій щодо визнання нікчемними правочинів, укладених ФОП ОСОБА_1, а також коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту позивача в АІС "Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 14, 69, 70, 71, 86, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправними дії Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби щодо зменшення сум податкового кредиту фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1) з податку на додану вартість на суму 229968,37 грн., в тому числі за січень 2013 року - 134166,70 грн. та за лютий 2013 року - 95801,67 грн., та зменшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 229968,37 грн., в тому числі за січень 2013 року - 134166,70 грн. та за лютий 2013 року - 95801,67 грн., в "Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України".

Зобов'язати Білоцерківську об'єднану державну податкову інспекцію Київської області Державної податкової служби вчинити дії щодо відновлення суми податкового кредиту фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1) з податку на додану вартість на суму 229968,37 грн. та податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 229968,37 грн. за відповідні місяці 2013 року в "Системі автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України".

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 35 (тридцять п'ять) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.