Рішення № 32709880, 25.07.2013, Рубіжанський міський суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.07.2013 року 2/425/338/13

425/796/13-ц

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі

головуючого судді Мирошникової О.Ш.,

при секретарі Варикаші М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності, -

встановив:

12 березня 2013 року ОСОБА_1 звернулася до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільно набутого майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, просить суд виділити їй ? частку квартири АДРЕСА_1 та визнати за нею та ОСОБА_2 право власності по ? частці цієї квартири кожному.

02.07.2013 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги та просила визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею та відповідачем ОСОБА_2 право власності по ? частці цієї квартири кожному. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивує тим, що з 12.08.2002 року 20.10.2009 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2. 13.02.2009 року в період шлюбу ними була придбана квартира АДРЕСА_1, договір купівлі-продажу було укладено на ім'я ОСОБА_2 Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 запропонувала ОСОБА_2 добровільно поділити майно та виділити їй ? частку вартості квартири, проте ОСОБА_2 відмовився, тому ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

24.07.2013 року ОСОБА_1 в судовому засіданні подала заяву про уточнення позовних вимог, відповідно до якої просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнати за нею та відповідачем ОСОБА_2 право власності по ? частці цієї квартири кожному та стягнути судові витрати з відповідача на користь позивача, які складаються з судового збору.

28.05.2013 року ОСОБА_2 звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, в якому просить суд поділити спільне нажите майно: визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на квартиру АДРЕСА_1, припинивши право власності ОСОБА_1 на ? частку цієї квартири; визнати право особистої власності за ОСОБА_1 на меблі, пилосос, DVD - програвач, електричний чайник, пічку для випікання хліба, кухонний комбайн, мікрохвильову піч, праску, дошку прасувальну, а всього на загальну суму 13550,00 гривень та припинити право власності ОСОБА_2 на вище перелічені речі на суму 6675,00 гривень; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7130,99 гривень та зарахувати у вартість ? частки спірну квартиру в сумі 4465,00 гривень зі стягнутої з ОСОБА_1 суми 7130,99 гривень

Ухвалою Рубіжанського міського суду Луганської області від 28.05.2013 року провадження у цивільній справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 було відкрито та первісний позов ОСОБА_1 об'єднаний в одне провадження з зустрічним позовом ОСОБА_2

24 липня 2013 року в судовому засіданні ОСОБА_2 подав заяву про залишення зустрічного позову без розгляду, яка була задоволена судом, про що 24.07.2013 року було постановлено ухвалу про залишення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник позовні вимоги з урахуванням поданих уточнень, підтримують та просять суд їх задовольнити, також представник ОСОБА_1 просить суд поновити строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник проти позову заперечують, вважають позов необґрунтованим, надали суду пояснення, що ОСОБА_1 не зазначила джерело набуття спірної квартири, зазначають, що квартира була придбана за ціну 20000 доларів США в період зареєстрованого шлюбу, при цьому 9000 доларів США це були особисті кошти позивача, 3000 доларів США спільні накопичення родини, а решту відповідач позичив у своєї сестри. Борг відповідач сестрі ще не повернув, а тому вважає, що при поділі квартири необхідно це враховувати, тому в задоволені позову ОСОБА_1 просить відмовити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, розглянувши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 17 серпня 2002 року, після державної реєстрації шлюбу дружина взяла прізвище чоловіка - ОСОБА_1, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб від 06.03.2013 року та визнається сторонами у справі (а.с. 5).

20.10.2009 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано, після реєстрації розірвання шлюбу залишені прізвища - ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 05.11.2009 року (а.с. 6).

29.01.2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу дружина взяла прізвище ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 29.01.2010 року (а.с. 9).

29 січня 2009 року ОСОБА_2 продав ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Рубіжанського міського нотаріального округу ОСОБА_7 29.01.2009 року за реєстром № 294. Відповідно до умов цього договору квартира НОМЕР_3 належала ОСОБА_2 на підставі договору дарування, посвідченого 05.07.1995 року державним нотаріусом Рубіжанської державної нотаріальної контори за реєстром № 1-1464. Згідно з договором продаж квартири вчинено сторонами за 1205 гривень. (а.с. 42-46).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КпШС України, який діяв на час реєстрації шлюбу між позивачем та відповідачем, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Таким чином, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_2 знаходилася в особистій приватній власності відповідача ОСОБА_2, оскільки була набута їм на підставі договору дарування 05.07.1995 року до реєстрацію шлюбу з позивачем ОСОБА_1, який було зареєстровано 17.08.2002 року.

В судовому засіданні сторони пояснили, що насправді квартира АДРЕСА_3 була продана ОСОБА_2 за 9000 доларів США, а в договорі було зазначено інвентаризаційну вартість квартири відповідно до Витягу з КП «БТІ», зокрема, позивач зазначила, що вона займалася продажем цієї квартири, належної відповідачу, відповідала на телефоні дзвінки покупців, а тому достеменно знає за скільки була продана квартира НОМЕР_3 відповідачем. Відповідач також підтвердив, що продав свою квартиру НОМЕР_3 за 9000 доларів США. Отже, суд приймає ці пояснення сторін та виходить з того, що квартира, що належалала відповідачу була ним продана за 9000 доларів США.

13 лютого 2009 року ОСОБА_2 купив у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Рубіжанського міського нотаріального округу ОСОБА_7 13.02.2009 року за реєстром № 381. При цьому, відповідно до умов договору, від імені продавця ОСОБА_8 діяла за

довіреністю позивач ОСОБА_1. Відповідно до п. 3 цього договору купівлі-продажу продаж квартири було вчинено за 926,00 гривень (а.с. 47-52).

16 грудня 2008 року ОСОБА_8 оформила на ім'я ОСОБА_1 довіреність, яка була посвідчена приватним нотаріусом РМНО ОСОБА_7 за реєстром № 4914, відповідно до якої ОСОБА_8 уповноважила позивача ОСОБА_1 бути представником у відповідних органа з питань переобладнання і перепланування квартири АДРЕСА_1, а також продати за ціну та на умовах на розсуд ОСОБА_1 вказану квартиру (а.с. 52).

Свідоцтво про право власності на зазначену квартиру НОМЕР_4 було оформлено на ім'я ОСОБА_8 27.01.2009 року на підставі рішення виконавчого комітету Рубіжанської міської ради № 40 від 20.01.2009 року та відповідно до Витягу з реєстру прав власності від 30.01.2009 року вказане свідоцтво було видано замість договору купівлі-продажу (а.с. 49, 51).

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 пояснив, що до оформлення договору купівлі-продажу 13.02.2009 року, в спірній квартирі НОМЕР_4 було здійснено перепланування та з двохкімнатної квартири було зроблено трикімнатну, тому й відбулося переоформлення документів на ім'я ОСОБА_8, відповідно до довіреності переоформленням цих документів займалася позивач.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що переоформленням документів на квартиру не займалася, хто готував документи на квартиру від імені ОСОБА_8 не пам'ятає, також пояснила, що оформлення довіреності на її ім'я відбулося в зв'язку з тим, що колишня власниця квартири НОМЕР_4 ОСОБА_8 їхала до Ізраїлю та не могла чекати поки документи будуть оформлені, ОСОБА_2 вирішив оформити довіреність від імені ОСОБА_8 на її ім'я, як проводився розрахунок з ОСОБА_8 за квартиру вона не знає, гроші продавцю вона не віддавала та не була присутня при розрахунках.

Суд зазначає, що без власника квартири оформити та отримати документи на квартиру може тільки уповноважена на це власником особа, при цьому повноваження представника повинні бути оформлені належним чином. Судом було досліджено зміст довіреності від 16.12.2008 року ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_1, відповідно до якої останній було надано право від імені ОСОБА_8 оформлення документів на квартиру НОМЕР_4, пов'язаних з переобладнанням квартири та наступним продажем цієї квартири. Після оформлення довіреності було отримано свідоцтво про право власності на спірну квартиру 27.01.2009 року та інші документи, які необхідні для посвідчення договору купівлі-продажу квартири, які за відсутності власника квартири могла оформити та отримати тільки повірена особа, якою відповідно до довіреності й була ОСОБА_1 Також, при посвідченні договору купівлі-продажу квартири позивач ОСОБА_1 виступала як довірена особа продавця та підписала цей договір.

Таким чином, судом відхиляються пояснення позивача ОСОБА_1 про те, що саме її колишній чоловік ОСОБА_2, а не вона, займався оформленням документів на квартиру необхідних для посвідчення договору купівлі-продажу, оскільки ці пояснення позивача спростовуються матеріалами справи.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, що квартира АДРЕСА_1 була придбана подружжям за 20000 доларів США, що підтверджується журналом судового засідання від 01.07.2013 року (а.с. 81). ОСОБА_1 також в судовому засіданні пояснила, що спірна квартира була придбана за 20000 доларів США про що їй відомо зі слів відповідача, в інші подробиці відповідач її не посвячував. Відповідачем були надані аналогічні пояснення щодо придбання квартири за 20000 доларів США, з врахуванням оплати за оформлення документів, зокрема, 19700 доларів США були сплачені продавцю за квартиру, а решта - це кошти, які пішли на оформлення квартири.

Як пояснили сторони в судовому засіданні гроші від продажу належної відповідачу квартири НОМЕР_3 у розмірі 9000 доларів були використані відповідачем ОСОБА_2 для купівлі квартири АДРЕСА_1. Зазначині обставини не заперечуються сторонами у справі, а також підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_9

Також, сторони надали однакові пояснення та свідок ОСОБА_9 також надала аналогічні показання, що для купівлі квартири НОМЕР_4 були витрачені спільні накопичення подружжя у розмірі 3000 доларів США, вказані пояснення сторін та показання свідка приймаються судом до уваги.

Крім того, в судовому засіданні позивач пояснила, що залишок коштів, необхідних для придбання квартири НОМЕР_4, її чоловік десь дістав, проте їй не відомо де та у кого, при цьому відповідач зазначав, що цей залишок коштів у розмірі 7000 доларів США він позичив у своєї сестри, проте доказів в підтвердження укладення договору займу з сестрою суду не надав. Відтак, сторони погоджуються з тим, що залишок необхідних для придбання квартири коштів дістав відповідач.

Також, суд ставиться критично до пояснень позивача та її представника, які були надані ними в судовому засіданні 24.07.2013 року, що у них є сумніви стосовно того, що спірна квартира НОМЕР_4 коштувала менше 20000 доларів США, оскільки в попередніх засіданнях представник позивача та сама позивач пояснювали, що квартира НОМЕР_4 була придбана за 20000 доларів США та тільки 24.07.2013 року змінили свої пояснення, при цьому доказів того, що аналогічні квартири станом на час придбання спірної квартири коштували дешевше 20000 доларів позивач та її представник не надали.

Таким чином, суд виходить з того, що на придбання квартири НОМЕР_4 сторонами було витрачено 20000 доларів США, з урахуванням вартості самої квартири та витрат на її переоформлення, з яких: 9000 доларів США це кошти від проданої напередодні квартири НОМЕР_3, яка належала відповідачу, 3000 доларів власні накопичення подружжя, а решта 8000 доларів США це гроші, які дістав відповідач.

Суд, відхиляє пояснення позивача та її представника, що спірна квартира НОМЕР_4 є власністю позивача, оскільки відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Позивач просить визнати за нею в порядку поділу спірної квартири НОМЕР_4, набутої за час шлюбу, право власності на ? частку цієї квартири. В судовому засіданні представник позивача пояснив, що квартира НОМЕР_3 належала на підставі договору дарування відповідачу, проте продавши цю квартиру у зареєстрованому шлюбі, отримані відповідачем за її продаж гроші у сумі 9000 доларів США є спільною сумісною власністю подружжя оскільки отримані відповідачем під час перебування його у шлюбі з позивачкою.

Суд не може погодитися з такими доводами представника позивача, оскільки в судовому засіданні знайшли свої підтвердження обставини стосовно того, що отримані відповідачем від продажу власної квартири 9000 доларів США були ним витрачені на купівлю спірної квартири

НОМЕР_4.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу та майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до ч. 7 ст. 57 КАС України якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Таким чином, до складу вартості придбаної квартири НОМЕР_4 у 20000 доларів США ввійшли й 9000 доларів США, отримані відповідачем за продану напередодні та належну йому на праві особистої приватної власності квартиру НОМЕР_3, іншими словами відповідач надав для придбання квартири НОМЕР_4 кошти у розмірі 9000 доларів США, які належали йому особисто, з необхідних 20000 доларів США, а тому поділу підлягає не вся квартира НОМЕР_4, а лише частина квартири НОМЕР_4, відповідно до розміру внеску грошей на придбання цієї квартири, що були спільною сумісною власністю подружжя.

Суд відхиляє пояснення представника відповідача про те, що при поділі спірної квартири НОМЕР_4 потрібно також вирахувати з вартості квартири й гроші, які відповідачем були позичені у його сестри у сумі 7000 доларів США, оскільки цей борг відповідач змушений повертати вже не знаходячись у шлюбі з позивачем з власних коштів, через те, що відповідачем не надано суду будь-яких доказів в підтвердження цих обставин.

Отже, як було встановлено судом при придбанні квартири НОМЕР_4 за 20000 доларів США, в рахунок цих коштів відповідач вніс особисті кошти у розмірі 9000 доларів США, тобто 45 відсотків вартості квартири НОМЕР_4 на момент її придбання - 13.02.2009 року складали власні кошти позивача, 55 відсотків вартості квартири складали спільні кошти подружжя (9000 х 100 / 20000 = 45%).

Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

За погодженням сторін вартість спірної квартири НОМЕР_4 на час розгляду справи визначено у 12000 доларів США, тобто вартість квартири зменшилася з моменту її придбання, судом приймається вказана вартість квартири та її поділ здійснюється судом виходячи з цієї вартості.

З огляду на те, що сторонами на час розгляду справи було погоджено вартість квартири НОМЕР_4 у розмірі 12000 доларів США, та враховуючи, що при придбанні цієї спірної квартири 45 відсотків коштів були власні кошти відповідача, а 55 відсотків з вартості квартири складали спільні кошти подружжя, суд здійснює розрахунок частки квартири, який підлягає поділу, пропорційно розміру внесків власних коштів відповідача та спільних коштів подружжя наступним чином. Відтак, поділу підлягає частка квартири НОМЕР_4 вартістю 55 відсотків від загальної вартості квартири, тобто 6600 доларів США (12000 х 55 / 100 = 6600), що становить еквівалент у гривні 52753,80 гривень за курсом НБУ 799,3 гривень за 100 доларів США, відповідно до інформації, розміщеної на сайті НБУ на 24.07.2013 року, що в ідеальних частках становить 22/40 частки квартири, частка у 18/40 часток квартири належать відповідачу як придбані ним за його особисті грошові кошти.

Відповідно до ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У відповідності до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно частин 1, 2 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Відповідно частин 4, 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільних кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Позивач заперечує проти отримання грошової компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності на квартиру НОМЕР_4, також сторони не вносили попередньо на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден з подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Таким чином, з врахуванням наявності заперечень подружжя проти отримання грошової компенсації та того, що квартира НОМЕР_4 не може бути реально поділена між позивачем та відповідачем, суд приходить до висновку про необхідність визначення ідеальних часток подружжя у спірній квартирі НОМЕР_4 без її реального поділу та залишити квартиру НОМЕР_4 у їх спільній частковій власності.

Отже, як було встановлено судом 18/40 частко квартири належать відповідачу, оскільки придбані за особисті грошові кошти відповідача, поділу підлягають інша частина квартири - 22/40 частки квартири НОМЕР_4, які були придбані за спільні кошти подружжя за час шлюбу.

З урахуванням положень ст. 70 СК України щодо рівності часток дружини та чоловіка у майні, що підлягає поділу, суд визнає за позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 право власності по 11/40 часток квартири НОМЕР_4 за кожним, при цьому до частки квартири НОМЕР_4 ОСОБА_2 слід додати 18/40 часток спірної квартири, що були придбані ним за особисті кошти.

Суд не погоджується з доводами позивача та представника позивача, викладеними у позовній заяві, про необхідність поновлення строку позовної давності для звернення позивача з цим позовом до суду виходячи з такого. Відповідно до ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Під час розгляду справи судом не було встановлено порушення прав власності позивача щодо майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, а тому строк позовної давності не розпочав свій перебіг.

З врахуванням наведеного вище, суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 підлягає поділу між позивачем та відповідачем таким чином: право власності на 11/40 часток квартири слід визнати за позивачем ОСОБА_1, право власності на 29/40 часток квартири - за відповідачем ОСОБА_2

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Зважаючи на те, що позов задоволено частково, а саме вартість майна, присудженого позивачу ОСОБА_1 становить 26376,90 гривень (вартість всієї квартири 12000 доларів США, що еквівалентно 95916 гривень / 40 х 11 = 26376,90 грн.), в урахуванням того, що при поданні позову позивачем було сплачено 222,80 гривень судового збору, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір з відповідача на користь позивача у розмірі 222,80 гривень та стягнути з відповідача на користь Держави 40,97 гривень (26376,90 х 1% = 263,77 грн. - 222,80 = 40,97 грн.).

Керуючись ст.ст. 10, 11, 88, 205, 206, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

вирішив :

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право власності на 11/40 частин квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, право власності на 29/40 частин квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце проживання: 93000, АДРЕСА_1, судовий збір у сумі 222,80 гривень (двісті двадцять дві гривні 80 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_1, на користь Держави (отримувач УДКСУ у м. Рубіжне, код отримувача - 37904431, банк отримувача - ГУДКСУ у Луганській області, код банку отримувача (МФО) - 804013, рахунок отримувача - 31211206700071, код класифікації доходів бюджету - 22030001), судовий збір у сумі 40,97 гривень (сорок гривень 97 копійок).

В іншій частині в задоволені позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.Ш. Мирошникова