Рішення № 32709136, 30.07.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.07.2013р. Справа № 905/4023/13

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при помічнику Гатунок Н.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», м. Київ

до відповідача: Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», м. Маріуполь

про витребування майна.

за участю представників сторін:

від позивача: Шкляр М.В. - за довіреністю;

від відповідача: Ануфрієв Є.Г. за довіреністю;

По справі була оголошена перерва з 20.06.2013р. на 16.07.2013р. на 09год. 30хвил. та з 16.07.2013р. на 30.07.2013р. на 09год. 30хвил.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов, Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», м. Київ до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», м. Маріуполь про витребування від відповідача шляхом вилучення трактора колісного загального призначення ХТЗ-17221 (зав.№920).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що спірне майно, яке є власністю позивача було передано в лізинг ТОВ «М&К». Отримати у власність вказану техніку лізингоодержувач мав право лише у разі повної сплати її вартості та виконання всіх умов договору. Натомість, лізингоодержувач умови договору не виконував, сільгосптехніку не повернув. З вироку Попільнянського районного суду Житомирської області від 19.08.2009р. у кримінальній справі по обвинуваченню Кривенка Юрія Леонідовича позивачу стало відомо, що ТОВ «М&К» в особі директора Кривенка Ю.Л. на підставі договору купівлі-продажу №15 від 07.11.2008р. реалізувало спірну техніку ТОВ «Авісторг ТП», у зв'язку із чим позивачем було подано позов до господарського суду м. Києва. Рішенням господарського суду м. Києва від 14.03.2013р. по справі №910/26075 у позові в частині витребування спірного майна, а саме трактора колісного загального призначення ХТЗ-17221 (зав.№920) із чужого незаконного володіння позивачеві було відмовлено, оскільки під час розгляду справи судом було встановлено, що володільцем спірного майна відповідно до даних Державної інспекції сільського господарства України є ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім.Ілліча». Враховуючи вищевикладене позивач звернувся до суду із відповідним позов про витребування у відповідача спірного майна.

Відповідач, у відзиві на позовну заяву від 15.07.2013р. проти позову заперечував у повному обсязі та зазначив, що він є належним набувачем спірного майна, оскільки спірне майно набув за нотаріально-посвідченим договором купівлі-продажу сукупних валових активів, укладеним між ВАТ «ММК ім. Ілліча» та відповідачем 29.12.2006р. за №3972 та актом приймання-передачі майна від 01.12.2006р.

Також відповідач зазначив, що рішенням господарського суду м. Києва від 14.03.2013р. не було визначено право власності позивача на майно, а навпаки з посиланням на інформацію Держсільгоспінспекції України, викладеному в листі від 01.03.2013р. №14/466 судом було зазначено, що власником спірного майна є відповідач.

Крім того відповідач до спірних правовідношень просить суд застосувати строк позовної давності.

Відповідачем, також, було надано окрему заяву про застосування строків позовної давності. В обґрунтування своєї заяви відповідач зазначив, що майно було придбано позивачем за договором поставки від 30.12.2004р. №04-1190 та передано ТОВ «М&К» за договором фінансового лізингу від 09.03.2004р. №6-04-339фл, за умовами якого був передбачений обов'язок лізингоодержувача на вимогу лізингодавця негайно надавати відомості про свій фінансовий стан, технічний стан, умови утримання експлуатації і обслуговування предмета лізингу із наданням доступу для перевірки останнього. Відповідач набув право власності на майно за нотаріально-посвідченим договором купівлі-продажу сукупних валових активів, укладеним між ВАТ «ММК ім. Ілліча» та відповідачем 29.12.2006р.№3972 та актом приймання-передачі майна від 01.12.2006р. За твердженням відповідача позивач повинен був довідатися про порушення свого права власності до 29.12.2006р., отже позивачем пропущений строк позовної давності, у зв'язку із чим позивач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

За клопотанням представників сторін справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) та клопотанням представників сторін, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив :

Між Відкритим акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «М&К» 09 березня 2004р. був укладений договір №6-04-339фл. На умовах зазначеного договору лізингоодержувач отримав від позивача у строкове платне користування сільськогосподарську техніку, зокрема, трактор колісний загального призначення ХТЗ-17221 (зав.№920) первинною вартістю 230010,00грн. Дане майно було передано ТОВ «М&К» за актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 12.05.2005р.

Вищевказана сільськогосподарська техніка була придбана позивачем на підставі договору поставки №04-1160 від 30.12.2004р.

За умовами п.5.4. договору фінансового лізингу Лізингоодержувач зобов'язаний був на вимогу лізингодавця негайно надавати відомості про свій фінансовий стан, технічний стан та умова утримання, експлуатації і обслуговування предмета лізингу із наданням доступу для перевірки останнього.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що предмет лізингу протягом всього строку дії договору є власністю Лізингодавця. Предмет лізингу підлягає обов'язковій реєстрації Лізингоодержувачем на його ім'я і за його кошти в порядку, встановленому законодавством із обов'язковою відміткою в свідоцтві про реєстрацію предмета лізингу «Без права відчуження третій особі» (п. 5.7. договору).

За твердженням позивача з вироку Попільнянського районного суду Житомирської області від 19.08.2009р. у кримінальній справі по обвинуваченню Кривенка Юрія Леонідовича позивачу стало відомо, що ТОВ «М&К» в особі директора Кривенка Ю.Л. на підставі договору купівлі-продажу №15 від 07.11.2008р. реалізувало спірну техніку ТОВ «Авісторг ТП». Факт укладання договору купівлі-продажу №15 від 07.11.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «М&К» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авісторг-ТП», за яким продавець продав, а покупець отримав, зокрема, трактор колісний загального призначення ХТЗ-17221, зав.№920 встановлений в рішенні господарського суду м. Києва по справі №910/26075. Даним вироком визнано Кривенка Юрія Леонідовича винним у вчинені злочинів, передбачених ч.3 ст.365 КК України (перевищення влади або службових повноважень) та ч.2 ст.366 КК України (службове підроблення).

У зв'язку із незаконним укладанням ТОВ «М&К» договору купівлі-продажу №15 та незаконною реалізацією належного позивачеві майна ТОВ «Авісторг-ТП», позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ «Авісторг-ТП» про витребування майна, у тому числі трактора колісного загального призначення ХТЗ-17221 (зав.№920) із чужого незаконного володіння.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.03.2013р. по справі №910/26075 у позові, в частині витребування спірного майна, а саме трактора колісного загального призначення ХТЗ-17221 (зав.№920) із чужого незаконного володіння позивачеві було відмовлено, оскільки під час розгляду справи судом було встановлено, що володільцем спірного майна відповідно до даних Державної інспекції сільського господарства України є ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім.Ілліча».

В матеріалах справи мається договір купівлі-продажу сукупних валових активів (єдиного майнового комплексу) від 29.11.2006р.(засвідчений представником відповідача), укладений між Відкритим акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат ім.Ілліча» (Продавець) та Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Донбас» Відкритого акціонерного товариства «ММК м. Ілліча». Предметом даного договору є сукупні валові активи (єдиний майновий комплекс) структурного підрозділу Продавця, а саме агроцеху №12. До складу переданих активів входив трактор колісний ХТЗ-17221, 2004 р.в., зав.№920.

За приписами п.3.1.3. договору встановлено, що продавець гарантує, що на момент підписання цього договору відчужене майно в спорі, під забороною, арештом та в заставі, в т.ч. податковій, не перебуває, відносно нього не укладено будь-яких договорів з відчуження чи користування з іншими особами, як юридична адреса воно не використовується, будь-яких сервітутів не встановлено, права щодо нього у третіх осіб не має. Відсутні заборони, арешту та податкової застави підтверджується витягами з Єдиного реєстру заборони відчуження предметів нерухомого майна та з державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави від 29.11.2009р.

Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Рябоконь Ю.С. та зареєстровано в державному реєстрі за №3972.

Спірне майно було передано відповідачеві за актом приймання-передачі від 01.12.2006р.

Згідно Свідоцтва про реєстрацію машини серії АС №138220 трактор колісний, реєстраційний номер 05063АН, марки ХТЗ, 2004року випуску зареєстрований за Агроцехом №10 ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім. Ілліча».

Відповідно до п.1.1. Статуту Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім.. Ілліча» ДП «Ілліч-Агро Донбас» ВАТ «ММК ім. Ілліча» було перейменоване в ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім. Ілліча».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст. 12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Приписами ст.181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів успрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Так, 29.11.2006р. між ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Донбас» ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» укладено договір купівлі-продажу сукупних валових активів (єдиного майнового комплексу), який засвідчено приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Рябоконь Ю.С.

Главою 11 Загальних положень Наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за №296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22 лютого 2012р. за №282/20595 передбачено, що кожній нотаріальній дії присвоюється окремий реєстровий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, позначається на документах, що видаються нотаріусом, чи в посвідчувальних написах. Нотаріальна дія вважається вчиненою з моменту внесення про це запису до реєстру для реєстрації нотаріальних дій. Запис у реєстрі для реєстрації нотаріальних дій є доказом вчинення нотаріальної дії.

Договір купівлі-продажу сукупних валових активів (єдиного майнового комплексу) зареєстровано нотаріусом в реєстрі за №3972, це засвідчено на самому договорі.

Предметом договору купівлі-продажу сукупних валових активів (єдиного майнового комплексу) є валові активи - сукупне майно, згідно переліку та позиції №99 - трактор колісний ХТЗ-17221, зав.920.

Згідно умов п.3.1.3 договору купівлі-продажу сукупних валових активів (єдиного майнового комплексу) від 29.11.2006р. Продавець гарантував відсутність заборони, арешту та податкової застави підтверджується витягами з Єдиного реєстру заборони відчуження Предметів нерухомого майна та з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави від 29.11.2006р.

Приписами п.2 Глави 2 Наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за №296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22 лютого 2012р. за №282/20595 передбачено, що при підготовці до посвідчення правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Договори про відчуження або заставу нерухомого та рухомого майна посвідчуються нотаріусом за умови письмової згоди відповідного податкового органу. Договори про відчуження майна (майнових прав) платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, посвідчуються за умови письмової згоди відповідного податкового органу. При укладенні вказаних договорів нотаріус перевіряє відсутність обтяження нерухомого майна іпотекою за даними Державного реєстру іпотек.

Тобто, приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Рябоконь Ю.С. засвідчуючи договір купівлі-продажу сукупних валових активів (єдиного майнового комплексу) дійшов висновку, що майно не знаходиться в Єдиному реєстру заборон відчуження об'єктів майна на момент укладення договору.

Згідно статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 329 ЦК України передбачено, що юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Вимогами частини 1 ст.334 ЦК України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами п.4.2. договору купівлі-продажу сукупних валових активів (єдиного майнового комплексу) від 29.11.2006р. сторони визначили, що право власності на предмет Договору виникає у покупця, тобто у відповідача по даній справі, за умови передачі Предмету Договору за Актом прийому - передачі.

Так, 01.12.2006р. між ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» та Дочірнім підприємством «Ілліч-Агро Донбас» ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» укладено та підписано Акт прийому-передачі (Додаток №1 до договору купівлі-продажу сукупних валових активів (єдиного майнового комплексу) від 29.11.2006р.згідно якого до відповідача перейшов у власність трактор колісний ХТЗ-17221, зав.920.(позиція №99).

Вимогами ст.41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до вимог ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 325 ЦК України визначено, що суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Відповідно до вимог передбачених ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Позивачем належним чином не доведено, що договір купівлі-продажу сукупних валових активів (єдиного майнового комплексу) від 29.11.2006р. відповідно до якого відповідач набув право власності на трактор колісний ХТЗ-17221, зав.920 у судовому порядку визнано недійсним, а тому він є правомірним і відповідач по даній справі є належним власником рухомого майна, а саме: колісного трактору ХТЗ-17221, зав.920.

Відповідно до приписів ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Ось чому саме позивач, думаючи, що він є власником спірного майна, звернувся до суду з позовом про витребування майна посилаючись на рішення господарського суду м. Києва від 14.03.2013р. по справі №910/26075.

З резолютивної частини рішення господарського суду м. Києва від 14.03.2013р. по справі №910/26075 на яке посилається в позовній заяві позивач, а ж ніяким чином не вбачається, що господарським судом вирішено питання та встановлено власника відносно трактору колісного ХТЗ-17221, зав.920. і позивач по даній справі є належним власником спірного майна.

Згідно вимог передбачених частиною 2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Вимогами ст.344 ЦК України передбачено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Отже, позивачем належним чином не доведено, що ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» не мало достатніх прав продавати трактор колісний ХТЗ-17221, зав.920. відповідачу, а тому Дочірнє підприємство «Ілліч-Агро Донбас» ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» є добросовісним набувачем спірного майна, а саме: трактору колісного ХТЗ-17221, зав.920.

Крім того, відповідачем по справі надана заява щодо застосування до спірних правовідносин цивільного інституту, як позовна давність.

Згідно вимог передбачених ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 3 ст.267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Абзацом 7 пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного, що саме і було вчинено відповідачем.

Пунктом 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України). До позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Під час розгляду зазначеної справи судом встановлено, що строк на звернення до суду позивача про витребування майна з власності відповідача сплив.

Частиною 4 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, вбачається, що строк позовної давності з матеріалів та наданих суду доказів позивачем пропущено для звернення до суду з позовом про витребування майна, а поважність пропущення строку позовної давності позивачем суду належним чином не доведено.

Крім того, своїм правом про витребування майна з чужого незаконного володіння позивач ще міг ще скористатися з серпня 2009року, посилаючись на вирок Попільнянського районного суду Житомирської області від 19.08.2009р. у кримінальній справі по обвинуваченню Кривенка Юрія Леонідовича, коли позивачу стало відомо, що ТОВ «М&К» в особі директора Кривенка Ю.Л. на підставі договору купівлі-продажу №15 від 07.11.2008р. реалізувало спірну техніку ТОВ «Авісторг ТП». Як, зазначено вище факт укладання договору купівлі-продажу №15 від 07.11.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «М&К» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авісторг-ТП», за яким продавець продав, а покупець отримав, зокрема, трактор колісний загального призначення ХТЗ-17221, зав.№920 встановлений в рішенні господарського суду м. Києва по справі №910/26075. Даним вироком визнано Кривенка Юрія Леонідовича винним у вчинені злочинів, передбачених ч.3 ст. 365 КК України та ч.2 ст.366 КК України.

Частиною 3 ст.35 ГПК України визначено, що вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, тобто після ухвалення вироку у позивача було достатньо часу звернутися до судових інстанцій про витребування майна, отже позивач мав право і йому у цьому ніхто не перешкоджав, звернутися до суду про витребування майна, одразу після ухвалення обвинувального вироку.

Відтак, клопотання відповідача про застосування строків позовної давності підлягає задоволенню, що є беззаперечною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Аналогічна правова позиція щодо застосування позовної давності у зв'язку із закінчення строку давності висловлена у постанові Верховного Суду України від 11.12.2007р. по справі №17-255-15/389.

Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданій ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи позивачем належним чином не доведено вимоги, які викладено у позовній заяви.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Приписами ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням викладеного, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи документи, фактичні обставини справи, суд дійшов ґрунтовного висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та безпідставні, які не підлягають задоволенню, а тому у позові слід відмовити.

Позивачем 10.07.2013р. було заявлено клопотання про витребування у Попільнянського районного суду Житомирської області оригінали договору фінансового лізингу №6-04-339фл від 09.03.2004р. та акту приймання-передачі предмету лізингу №1 від 12.05.2005р. Розглянувши дане клопотання суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню, оскільки надані документи позивачем за висновком суду, є належними та допустимими для вирішення даної справи по суті, у зв'язку із чим клопотання позивача залишається без задоволення.

Відповідачем 16.07.2013р. було заявлено клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ВАТ «ММК ім. Ілліча». Розглянувши дане клопотання суд дійшов висновку, що воно не підлягає задоволенню за необґрунтованістю.

Судові витрати покладаються на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

На підставі вимог передбачених ст.ст. 41, 129 Конституції України, Гл.11 Загальних положень, п.2 Гл.2 Наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за №296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 22 лютого 2012р. за №282/20595, пунктів 1.1., 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», ст.ст. 11-16, 202, 204, 257, 261, 267, 317, 321, 325, 328, 329, 334, 344, 387 ЦК України, ст.ст.20, 67, 174, 181 ГК України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-36, 43, 49, 75, 77, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг», м. Київ до Дочірнього підприємства «Ілліч-Агро Донбас» Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», м. Маріуполь про витребування від відповідача шляхом вилучення трактора колісного загального призначення ХТЗ-17221 (зав.№920)- відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 31.07.2013р.

Суддя С.В. Тоцький