Рішення № 32708934, 14.05.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2013 р. Справа № 914/1513/13

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Трейд Україна" (юридична адреса: 49000, вул. Березинська, 80, офіс 217, м. Дніпропетровськ; ідентифікаційний код 36727056; поштова адреса: 49083, вул. Попудренко, 18, м. Дніпропетровськ),

Відповідач: Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" (79025, вул. Широка, 2, м. Львів; ідентифікаційний код 01103707),

про стягнення заборгованості у сумі 126091,84грн.,

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: Поліщак Р.В., довіреність в матеріалах справи

Суть спору:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-Трейд Україна" заявлено позов до Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» з вимогою стягнення суми боргу у сумі 117999,96грн., що виник у зв'язку з порушенням Відповідачем грошових зобов'язань (з оплати за поставлену продукцію), передбачених умовами Договору № Л/НХ-121819/НЮ від 16.07.2012 року.

Крім цього, заявлено вимогу про стягнення з Відповідача 1309,31грн. 3% річних від простроченого платежу, 6546,57грн. пені, 236,00 інфляційних втрат.

Загальна сума заборгованості складає 126091,84грн.

19.04.2013р. ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10год. 00хв. 14.05.2013р.

Протягом розгляду справи представнику Відповідача по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20,22,28,38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Представник Відповідача явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, надав пояснення по суті спору відповідно до представленого відзиву.

14.05.2013 року представник Відповідача через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву в якому зазначено про неправильне нарахування Позивачем пені. Відповідно до здійсненого перерахунку Відповідачем встановлено, що сума пені яка підлягає стягненню становить 3297,53грн., а не 6546,57грн. зазначених Позивачем. Правильність нарахування Позивачем 3% річних від простроченого платежу та інфляційних втрат Відповідачем - визнано. Суму основного боргу не заперечує.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвала Господарського суду Львівської області надсилались Сторонам за адресами, зазначеними у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи - Позивачу та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - Відповідачу. Крім того, в матеріалах справи наявні повідомлення про вручення Сторонам копій ухвал суду по даній справі про порушення провадження у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що ухвали про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи вручені Сторонам належним чином.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст. 4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 117999,96грн. основного боргу.

16.07.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Авто-Трейд Україна" (надалі - Позивач) та Державне територіально-галузеве об'єднання «Львівська залізниця» (надалі - Відповідач) уклали договір поставки № Л/НХ-121819/НЮ (надалі Договір), відповідно до якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язується у 2012 році поставити Покупцеві товар, зазначений у Специфікації № 1 (Додаток № 1 до Договору), а Покупець - прийняти і оплатити такий товар. Найменування (номенклатура, асортимент) товару вузли та деталі для локомотивів залізничних, трамвайних та рухомого складу (дизель двигуни, комплектуючі для колійної техніки). Кількість товару: дизель-двигуни - 15 шт., комплектуючі для колійної техніки - 100 шт. (визначається в Специфікації №1 (Додаток № 1).

Згідно з п. 2.1. Договору, Постачальник повинен поставити Покупцеві товар, якість якого відповідає наступним нормативним документам умовам: ДСТУ UN/ECE R83-03:2002, ОСТ 37.001.054-86, ОСТ 37.001.266-83, ГОСТ Р41.24-2003, ОСТ 37.001.052-2000, ДСТУ UN/ECE R24-03:2005, ОСТ 37.001.054-86, ГОСТ 17.2.2.05-97, ГОСТ 17.2.02-98, ГОСТ 1701-75.

Відповідно до п. 3. Договору ціна товару визнається Договором і приймається Сторонами в національній валюті України - гривні. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у Специфікації № 1 (Додаток № 1). Ціна за одиницю товару визначається у Специфікації № 1 (Додаток № 1). Сума Договору на момент його підписання становить 1950000,55грн., у тому числі ПДВ 20% - 25000,09грн. сума Договору може бути зменшена за взаємною згодою Сторін.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, розрахунки проводяться шляхом оплати Покупцем після пред'явлення Постачальником рахунка на оплату товару протягом 60 банківських днів після дати поставки товару.

Датою оплати вважається дата перерахування Покупцем коштів на рахунок Постачальника (п. 4.3.).

Відповідно до п. 6.2.1. Договору Покупець має право достроково розірвати Договір у разі невиконання зобов'язань Постачальником, повідомивши про це його у 10-ти денний строк. Постачальник у разі невиконання зобов'язань Покупцем має право достроково розірвати Договір, повідомивши про це Покупця у 30-ти денний строк.

Згідно з п.п.11.1, 11.2 Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2012 року.

Приписами п. 9 Договору передбачено, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей Сторони зобов'язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів. У разі недосягнення Сторонами згоди спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку.

На виконання умов Договору та для підтвердження прийняття зобов'язань за Договором Позивачем поставлено, а Відповідачем отримано Товар за видатковою накладною № 2908/000002 від 29.08.2012р. на суму 117999,96грн. на підставі довіреності серії ЯОЗ №239545/0163.

Позивач неодноразово надсилав Відповідачу Акт звіряння взаєморозрахунків з прохання погасити існуючу заборгованість. Проте, Відповідачем заборгованість не погашена.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Відповідачем порушено зобов'язання щодо оплати за отриманий згідно Договору Товар, в тому числі станом на час подання позову та порушення провадження у справі - на суму 117999,96грн.

Відтак, враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази здійснення погашення боргу в розмірі 117999,96грн. станом на час вирішення спору повністю чи частково, враховуючи не заперечення у відзиві Відповідачем наявного боргу, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 117999,96грн. боргу підлягають до задоволення.

При цьому суд зазначає, що доводи відзиву Відповідача щодо непогашення заборгованості з причин відсутності фінансування та наявності значної кредиторської заборгованості не можуть бути підставою для невиконання зобов'язань за укладеним Договором.

Щодо стягнення 6546,57грн. пені.

Позивач просить також стягнути 6546,57грн. пені, розрахунок якої додано до позовної заяви.

У п.7.1 Договору зазначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та Договором.

Відповідно до п. 7.5 Договору в разі несвоєчасної сплати за поставлений товар, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно з ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що пеня Позивачем розрахована невірно (при здійсненні розрахунку Позивач застосовував подвійну ставку НБУ, а Договором передбачено лише одну облікову ставку НБУ), внаслідок чого завищено розмір пені, відтак, розмір пені є нижчим, аніж заявлено до стягнення, про що, також зазначено Відповідачем у Відзиві на позовну заяву.

Крім того, відповідно до матеріалів справи та представленого Позивачем розрахунку, пеню Позивач просить стягнути та розраховує за період з 21.11.2012р. по 05.04.2013р., при цьому вираховуючи кількість днів як 182. Проте, за період включно з 21.11.2012р. по включно 05.04.20913р. кількість днів прострочення становить 136 дні.

А тому, сума пені, яка підлягає стягненню становить 3297,53грн.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведеного розрахунку пені, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 3297,53грн. пені, в решті позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо стягнення 1309,31грн. 3% річних та 236,00грн. інфляційних нарахувань.

В прохальній частині позовної заяви Позивач також просить стягнути з Відповідача 1309,31грн. 3% річних та 236,00грн. інфляційних нарахувань, розрахунок яких надано в додатках до позовної заяви.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань суд зазначає, що такі Позивачем проведено вірно.

Також, суд зазначає, що відповідно до поданого через канцелярію суду 14.05.2013 року Відзиву на позовну заяву, Відповідач визнає та не заперечує правильність нарахування 3% річних від простроченого платежу та інфляційних нарахувань.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність розрахунку інфляційних нарахувань та 3% річних, суд приходить до висновку, що в частині стягнення 3% річних у сумі 1309,31грн. та інфляційних нарахувань у сумі 236,00грн. позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

14.05.2013 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 20.05.2013р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд зазначає, що Позивачем, з врахуванням ціни позову, недоплачено до Державного бюджету України 01коп. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" (79025, вул. Широка, 2, м. Львів; ідентифікаційний код 01103707) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Трейд Україна" (49000, вул. Березинська, 80, офіс 217, м.Дніпропетровськ; ідентифікаційний код 36727056) - 117999,96грн. основного боргу, 1309,31грн. 3% річних, 3297,53грн. пені, 236грн. інфляційних нарахувань, а також судовий збір у сумі 2456,86грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авто-Трейд Україна" (49000, вул. Березинська, 80, офіс 217, м.Дніпропетровськ; ідентифікаційний код 36727056) на користь спеціального фонду Державного бюджету України 0грн. 01коп. судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.