Постанова № 32694992, 16.07.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2013 р. Справа № 18/2585/12

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Івакіна В.О.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Семенюта О.І.

третьої особи - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1156 С/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.13 у справі

за позовом Комунального підприємства виконавчого комітету Лубенської міської ради "Міський ринок", м. Лубни,

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Виконавчий комітет Лубенської міської ради, м. Лубни,

до ФОП ОСОБА_2, с. Калайденці,

про знесення самочинно збудованої будівлі

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до місцевого господарського суду з позовом, в якому просив суд зобов'язати відповідача за власних рахунок знести самовільно побудовану будівлю шиномонтажу за адресою: м. Лубни, вул. Радянська, 212-а.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.03.2013 року (суддя Гетя Н.Г.) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищенаведене рішення місцевого господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Представник третьої особи в останнє судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить його підпис у повідомленні про відкладення розгляду справи, що міститься в матеріалах справи. В попередніх судових засіданнях представник третьої особи підтримував апеляційну скаргу позивача, просив її задовольнити.

Відповідач своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався, свого представника в судове засідання не направив.

З приводу неявки відповідача в судові засідання, колегія суддів вважає зауважити наступне.

Так, ухвала про прийняття апеляційної скарги позивача до провадження була винесена Харківським апеляційним господарським судом 12.04.2013 року у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.

Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 15.05.2013 року, у зв'язку з відпусткою судді Медуниці О.Є., для розгляду справи було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Івакіна В.О.

Згідно з вимогами частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Відповідно до пункту 9-1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011 року «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» у разі зміни складу суду апеляційної інстанції розгляд ним справи починається заново, а отже, спочатку починається й визначений статтею 102 ГПК України строк розгляду апеляційної скарги; можливості продовження цього строку законом не передбачено.

Таким чином, строк розгляду скарги позивача з урахуванням дати порушення провадження за апеляційною скаргою та зміни складу колегії суддів спливає 15.07.2013 року.

Впродовж розгляду справи відповідач неодноразово належним чином повідомлявся про дату, час та місце проведення судового засідання, проте в судові засідання не з'являвся, подаючи до Харківського апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на свою хворобу та неможливістю участі його представника у судовому засіданні.

Колегією суддів вищенаведені клопотання задовольнялись, а розгляд справи відкладався до 11.07.2013 року - тобто на дату, яка на 4 дні передує закінченню строку розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

В той же час, згідно частини 3 названої норми процесуального Закону сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відповідач на протязі майже трьох місяців не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні з власної ініціативи.

Слід зазначити, що відкладення розгляду справи поза межі строку, встановленого статтею 102 Господарського процесуального кодексу України, є порушенням вимог цієї статті, а також порушенням права позивача на розгляд справи у розумний строк.

Беручи до уваги вищевикладене та враховуючи те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін та перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 16.10.2012 року Комунальне підприємство виконавчого комітету Лубенської міської ради «Міський ринок» є постійним користувачем земельної ділянки по АДРЕСА_1.

Як з'ясувалося після оформлення земельної ділянки, на території комунального підприємства «Міський ринок» по вул. Радянській, 212 А знаходиться самовільно побудоване приміщення шиномонтажу, яке використовується фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2.

Оскільки будівництво проведене відповідачем без відповідного дозволу, а сама будівля знаходиться на земельній ділянці, користувачем якої є позивач, останній вважає свої права порушеними, та звернувся до господарського суду з даним позовом, в якому, посилаючись на ч. ч. 4, 7 ст. 376 ЦК України, просить зобов'язати відповідача за власний рахунок знести самовільно побудовану будівлю шиномонтажу за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач в обґрунтування своєї позиції по справі, у відзиві на позовну заяву зазначає, що оскільки ним не порушено приписи статті 367 Цивільного кодексу України, підстави для задоволення позову відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що дія статті 376 Цивільного кодексу України поширюється лише на випадки розміщення на земельній ділянці об'єктів, які визнаються у чинному законодавстві нерухомістю. Вказавши на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що побудована відповідачем будівля є нерухомим майном, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що стаття 376 Цивільного кодексу не може бути застосована до спірних правовідносин, а тому - у задоволенні позову відмовив.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Так, вивченням матеріалів справи встановлено, що у відповідності до рішення Виконавчого комітету Лубенської міської ради (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача) за № 271 від 22.10.2003 року Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 (відповідач) у строкове платне володіння і користування було передано земельну ділянку загальною площею 72 м2, що знаходиться по АДРЕСА_1, внаслідок чого укладено відповідний договір оренди б/н від 30.10.2003 року

Рішенням Виконавчого комітету Лубенської міської ради № 306 від 27.11.2003 року відповідачеві в оренду для комерційного використання (обслуговування пункту шиномонтажу) додатково передано земельну ділянку загальною площею 77 м2 по АДРЕСА_1, в зв'язку з чим сторонами за договором оренди було підписано додаткову угоду б/н від 27.11.2003 року.

Як вбачається зі змісту вказаного договору оренди з урахуванням додаткової угоди до нього, земельна ділянка загальною площею 149 м2 була передана в оренду відповідачу терміном на 1 рік з моменту державної реєстрації договору.

На підставі рішення Виконавчого комітету Лубенської міської ради № 11 від 26.01.2005 року відповідачеві для комерційного використання (обслуговування пункту шиномонтажу) у строкове платне користування було передано земельну ділянку загальною площею 160 м2, що знаходиться по АДРЕСА_1, внаслідок чого укладено відповідний договір оренди б/н від 13.04.2005 року.

Зі змісту зазначеного договору оренди вбачається, що земельна ділянка площею 160 м2 була передана в оренду відповідачу терміном на 1 рік.

Відповідно до рішення Лубенської міської ради Полтавської області б/н від 25.05.2007 року (а.с. 80) відповідачеві внаслідок закінчення терміну дії договору оренди б/н від 13.04.2005 року для комерційного використання у строкове платне користування було передано земельну ділянку загальною площею 160 м2 по АДРЕСА_1, у зв'язку з чим укладено відповідний договір оренди б/н від 11.06.2007 року.

Як свідчить вказаний вище договір, земельна ділянка площею 160 м2 була передана в оренду відповідачу терміном на 1 рік.

Відповідно до рішення Лубенської міської ради Полтавської області б/н від 16.03.2012 року земельна ділянка загальною площею 0,7282 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури була передана у постійне користування Комунальному підприємству виконавчого комітету Лубенської міської ради "Міський ринок" (позивач), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією державного акта серії ЯЯ № 229456 від 16.10.2012 року.

Як вбачається з вищенаведених рішень та договорів оренди, земельна ділянка по АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_2 не надавалася для будівництва, а лише тимчасово для комерційного використання. В умовах договорів забудова земельної ділянки дозволялась лише за погодженням з органами місцевого самоврядування, або заборонялась - без такого погодження.

Рішення про надання відповідачу земельної ділянки для будівництва в матеріалах справи відсутнє. Крім того, згідно листа виконавчого комітету Лубенської міської ради рішення виконкому щодо надання дозволу на будівництво пункту шиномонтажу по АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_2 не приймалося.

У березні 2010 року Лубенським територіальним управлінням інспекції ДАБК у Полтавській області встановлено, що ПП ОСОБА_2 проводила будівельні роботи по спорудженню пункту шиномонтажу по АДРЕСА_1 самовільно з порушенням, чинної на той час, статті 29 Закону України «Про планування і забудову території» тобто без дозволу.

Відповідно до постанови за справою про адміністративне правопорушення від 16.03.2010р. №7/18-02-11/46 за самочинне будівництво ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 96 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме за проектування об'єктів і споруд з порушенням затвердженої у встановленому порядку містобудівної документації, виконання будівельних робіт без дозволу чи затвердженого проекту або з відхиленням від нього.

Відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки побудована відповідачем будівля збудована на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, будівництво проведено без відповідного документу, який дає право виконувати будівельні роботи та без належно затвердженого проекту будівництва; така будівля є самочинним будівництвом в розумінні статті 376 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів господарського суду стосовно відсутності у справі доказів того, що спірне будівля є нерухомим майном, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з положеннями пункту 2.7 Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, затверджених наказом Міністерства юстиції №660/5 від 14.04.2009 року, будівля або в інша капітальна споруда повинна мати основні конструктивні елементи - зокрема, фундамент, стіни, покрівлю, тощо.

В пункті 2.10 названих методичних рекомендацій надано визначення малої архітектурної форми - це, зокрема, невелика (площею до 30 кв. метрів) споруда торговельно-побутового призначення, яка виготовляється з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без спорудження фундаменту. Мала архітектурна форми не є нерухомим майном, а тому право власності на них не підлягає державній реєстрації.

В той же час, відповідно до пункту 3.3.12 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затверджених наказом Державного Комітету України з питань житлово-комунального господарства №146 від 05.09.2003 року, під тимчасовими будівлями слід розуміти будівлі, які носять непостійний характер, зведення яких не потребує виконання робіт з улаштуванням фундаментів. До будівель тимчасового характеру відносяться збірно-розбірні споруди (без фундаменту), з недовговічного матеріалу, сезонного використання - такі, як навіси, палатки, кіоски, альтанки, накриття, теплиці тощо.

Таким чином, з правового аналізу вищенаведених норм вбачається, що однією з головних ознак капітальної будівлі при порівнянні такої будівлі з тимчасовою будівлею - є, зокрема, наявність фундаменту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що згідно наявних у матеріалах справи копій викопіювання планів-креслень (т.1, а.с. 100-105), також графічних матеріалів самочинно збудованих будівель та фото таблиці (т.1., а.с. 110-113) спірна будівля шиномонтажу має елементи бетонного фундаменту, стіни з цегли на металу, перекриття, що містять металеві швелери та покрівлю з оцинкованого профнастилу та маталочерепиці.

Із наведених вище матеріалів, також встановлено, що площа будівлі на території позивача складає 41,58 кв.м. (основна будівля), а площа навісу, що займає землі територіальної громади - 68,13 кв.м.

Таким чином, спірна будівля містить всі ознаки капітальної будівлі у розумінні пункту 2.7 Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації, та в той же час не є малою архітектурною формою або будівлею тимчасового характеру у розумінні пункту 2.10 Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації та пункту 3.3.12 Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна.

Враховуючи те, що спірна будівля є капітальною будівлею, побудована із влаштуванням бетонного фундаменту з цегли та металу, колегія суддів дійшла висновку про те, що переміщення такої будівлі є неможливим без її знецінення та зміни її призначення, та тому, відповідно до частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України така будівля є нерухомим майном.

У зв'язку із викладеним, колегія суддів зазначає про те, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про те, що норми статті 376 Цивільного кодексу України не розповсюджуються на спірні правовідносини.

Відповідно до положень пункту 3.2 Узагальнень судової практики Вищого господарського суду України практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами, якщо під час вирішення спору судом буде встановлено, що відповідач не має належного дозволу, а також належно затвердженого проекту, які передбачені законодавством, на будівництво об'єкта містобудування, то такі обставини є підставою для висновку, що відповідачем здійснено самочинне будівництво на спірній земельній ділянці, а відтак, вказане майно відповідно до чинного законодавства підлягає знесенню.

Колегія суддів зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що у відповідача відсутні документи на право володіння чи користування земельною ділянкою, на якій здійснено будівництво; документи на підтвердження згоди власника земельної ділянки на розміщення об'єкта будівництва на його земельній ділянці у разі здійснення будівництва користувачем цієї земельної ділянки (ФОП ОСОБА_2 не є користувачем земельної ділянки); рішення відповідного державного органу про надання попередньої згоди на розташування на земельній ділянці об'єкта будівництва та розроблення проекту землевідводу для такого будівництва; у встановленому порядку затвердженої проектної документації на будівництво об'єкта; документ на підтвердження відповідності закінченого будівництвом об'єкта вимогам будівельних норм і правил та підтвердження прав власності на збудований об'єкт.

Як вбачається з матеріалів справи і власник земельної ділянки і її поточний користувач заперечують проти визнання за відповідачем прав власності на самочинне будівництво.

Висновки суду щодо відсутності заперечень з приводу будівництва пункту шиномонтажу з боку власника земельної ділянки - Лубенської міської ради не підтверджені належними доказами. Посилання суду на завірену печаткою ФОП ОСОБА_2 копію так відзиву на позов по справі №20/157 не може бути взятий до уваги, адже в матеріалах справи відсутній оригінал цього відзиву, а на вказаній копії відсутній підпис міського голови. Крім цього відповідно до ухвали господарського суду Полтавської області від 02.12.2010р. по справі № 20/157, відповідач (Лубенська міська рада) відзив на позов не надав.

В свою чергу слід зазначити, що в матеріалах справи не міститься підтвердження згоди Лубенської міської ради на будівництво пункту шиномонтажу.

Згідно з положеннями частин 1, 2, 4, 7 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Відповідачем з 2010 року не було вжито жодних заходів щодо усунення допущених ним порушень, а тому на нашу думку в Комунального підприємства виконавчого комітету Лубенської міської ради «Міський ринок» як законного землекористувача є достатньо підстав вимагати усунення такого порушення шляхом знесення самочинно побудованого нерухомого майна, а тому позовні вимоги є законними обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги норм процесуального права і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, і при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів.

Як встановлено вище, місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення неповно дослідив обставини, що мають значення для справи, у зв'язку з чим, це рішення підлягає скасуванню, а апеляційна скарга - задоволенню.

Відповідно до положень частини 1 та пункту 10 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, в якій має бути, зокрема, зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат колегія суддів керується положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, 1-3, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 12.03.2013 року скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за власний рахунок знести самовільно побудовану будівлю шиномонтажу за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства виконавчого комітету Лубенської міської ради «Міський ринок» (37500, м. Лубни, вул. Радянська, 212А, ідентифікаційний код 32646555) витрат по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 1073,00 грн.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства виконавчого комітету Лубенської міської ради «Міський ринок» (37500, м. Лубни, вул. Радянська, 212А, ідентифікаційний код 32646555) витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 573,50 грн.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні судові накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 16.07.2013 року

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Івакіна В.О.