Постанова № 32694596, 22.07.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2013 р. Справа № 5023/6061/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Кравець Т.В., суддя Фоміна В.О.,

при секретарі Деркач Ю.О.

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1.(дов. № 1-11 від 16.01.2013 року),

відповідача - Падалко О.О. (дов.№38-4425/395 від 23.11.2010 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (вх. № 1514 Х/2) та апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (вх. № 1627 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2013 року у справі №5023/6061/12

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Харків

до Комунального підприємства «Харківські теплові мережі», м. Харків

про визнання недійсним договору та стягнення коштів у сумі 5712,07 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.04.2013 року у справі № 5023/6061/12 (суддя Суслова В.В.) задоволено клопотання позивача щодо виходу за межі позовних вимог відповідно п. 2 ст.83 ГПК України. Позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 1.1. додатку 1 від 01.02.2011 року до договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 2513 від 01.02.2011 року. В решті позову відмовлено.

КП «Харківські теплові мережі» з рішенням місцевого господарського суду не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2013 року у справі №5023/6061/12 в частині задоволення позову частково та визнання недійсним пункту 1.1. додатку 1 від 01.02.2011 року до договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №2513 від 01.02.2011 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Свою скаргу відповідач обґрунтовує тим, що на його думку, спірний договір є укладеним, чинним та відповідає всім вимогам законодавства. Рішенням господарського суду Харківської області від 24.01.2012 року у справі №5023/9550/11 стягнуто з позивача на користь відповідача 10407,22 грн. за отриману теплову енергію на підставі спірного договору. Суд першої інстанції, на думку відповідача, безпідставно задовольнив клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, не обґрунтувавши, чому такий вихід є необхідним для захисту його прав та законних інтересів. Окрім того, відповідач звертає увагу на суперечливість висновків місцевого господарського суду щодо визнання недійсним окремого положення договору одночасно з визнанням дійсності договору в цілому.

ФОП ОСОБА_3 з рішенням місцевого господарського суду також не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати його в частині відмови у визнанні недійсним повністю договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №2513 від 01.02.2011 року, та в цій частині задовольнити позовні вимоги шляхом визнання недійсним повністю договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №2513 від 01.02.2011 року, укладеним між ФОП ОСОБА_3 та КП «Харківські теплові мережі». В іншій частині рішення залишити без змін. В обґрунтування своєї скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права (ст. ст. 203, 207 Цивільного кодексу України), оскільки, на його думку, положення спірного договору не відповідають вимогам законодавства.

Ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2013 року та 24.05.2013 року (у складі колегії суддів: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Білоусова Я.О, суддя Кравець Т.В.) апеляційні скарги КП «Харківські теплові мережі» та ФОП ОСОБА_3 прийняті до провадження та призначено їх розгляд на 02.07.2013 року.

20.06.2013 року від КП «Харківські теплові мережі» надійшов відзив на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 (вх.№5182).

27.06.2013 року від ФОП ОСОБА_3 надійшли заперечення на апеляційну скаргу КП «Харківські теплові мережі» (вх. №5293).

У зв'язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 01.07.2013 року для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Крестьянінов О.О., суддя Кравець Т.В., суддя Фоміна В.О.

Враховуючи, що апеляційні скарги подані на один процесуальний документ (рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2013 року у справі № 5023/6061/12), колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку про доцільність їх сумісного розгляду в одному апеляційному провадженні.

У судовому засіданні 02.07.2013 року оголошено перерву до 18.07.2013 року.

У судовому засіданні 18.07.2013 року представник КП «Харківські теплові мережі» підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2013 року у справі №5023/6061/12 в частині задоволення позову частково та визнання недійсним пункту 1.1. додатку 1 від 01.02.2011 року до договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 2513 від 01.02.2011 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Проти апеляційної скарги ФОП ОСОБА_3 заперечував.

Представник ФОП ОСОБА_3 підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2013 року у справі № 5023/6061/12 в частині відмови у визнанні недійсним повністю договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №2513 від 01.02.2011 року, та в цій частині задовольнити позовні вимоги шляхом визнання недійсним повністю договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №2513 від 01.02.2011 року, укладеним між ФОП ОСОБА_3 та КП «Харківські теплові мережі». В іншій частині рішення залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах доводи, заслухавши пояснення учасників процесу, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

02.06.2010 року між ФОП ОСОБА_3 (орендар) та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (орендодавець) було укладено договір оренди №5003 відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху №64, 64а площею 109,4 кв.м та 54/100 частки місць спільного користування приміщень №66,67 площею 7,1 кв.м загальною площею 116,5 кв.м. в житловому будинку, далі «майно», яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою:АДРЕСА_1 та відображається на балансі КП «Жилкомсервіс». Майно передається в оренду з метою використання під виробничу діяльність суб'єкта малого підприємства.

01.02.2012 року між ФОП ОСОБА_3 та Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» було укладено договір купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді №2513 (далі - договір), відповідно до якого теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується сплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору теплова енергія постачається споживачу в обсягах згідно з додатком 1 до цього договору в гарячій воді на такі потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гаряче водопостачання протягом року; кондиціювання повітря - по мірі необхідності та наявності технічної можливості. Приєднання об'єктів до системи теплопостачання проводиться у встановленому законодавством порядку. Підключення споживачів в опалювальному сезоні здійснюється: для об'єктів з індивідуальним тепловим вводом на підставі письмового замовлення споживача в установленому порядку теплопостачальною організацією; для об'єктів з єдиною системою теплопостачання на підставі рішення органів місцевого самоврядування про початок опалювального сезону, згідно з затвердженим графіком (п.2.2.).

Згідно п. 3.1 договору споживач має право на вибір теплопостачальної організації. Отримання інформації від теплопостачальної організації щодо обсягів постачання теплової енергії та якості теплопостачання, тарифів (цін), порядку оплати, умов і режимів споживання (режимних карт, температурних графіків) (п.3.1.2.).

Відповідно до п. 10.1 договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2011 року. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення дії договору не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 10.4).

Відповідно до пункту 1.1. додатку 1 до договору приєднане (максимальне) теплове навантаження ЕQ = 0,00831 Гкал/годину, в тому числі: на опалення становить - Qо = 0,00831 Гкал/годину (розрахунок виконано КП «ХТМ» 24 лютого 2011 року).

Орієнтована вартість теплової енергії, що постачається споживачу за поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладання договору, становить 8723,80 грн., ПДВ 1744,76 грн., усього 10468,56 грн. (п. 5 додатку 1 до договору).

Відповідач, відповідно до умов договору та на підставі розпорядження про початок опалювального сезону здійснив постачання теплової енергії у приміщення позивача за адресою: м. Харків, вул. Клапцова, 6, що підтверджується актами підключення вбудованого споживача до джерела теплової енергії № 176/5419-В від 14.10.2011 року та відключення вбудованого споживача від джерела теплової енергії № 176/5310-В від 09.04.2012 року. Факт отримання позивачем теплової енергії відповідно умов договору також підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 24.01.2012 року у справі №5023/9550/11, яким з ФОП ОСОБА_3 на користь відповідача було стягнуто заборгованість за невиконання договірних зобов'язань у розмірі 4699,12 грн., а також 5708,10 грн. вартості безпідставно спожитої теплової енергії.

Позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій (з урахуванням уточнень) просив визнати з моменту укладення договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №2513 від 01.02.2011 року та застосувати наслідки недійсності правочину - стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 5712,07 грн. В обґрунтування позову він зазначає, що умови укладеного договору (в тому числі, додаток №1) щодо визначення коефіцієнта теплового навантаження, розрахунки обсягів постачаємого тепла, визначення суми заборгованості не відповідають вимогам законодавства та у зв'язку із завишенням коефіцієнту різниця суми сплаченої позивачем за теплову енергію (5712,07 грн.), на його думку, підлягає поверненню.

Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позову та визнання недійсним пункту 1.1. додатку 1 від 01.02.2011 року до договору суд першої інстанції, з посиланням на положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, виходив з того, що зазначений пункт суперечить приписам цивільного та господарського законодавства, внаслідок чого зачіпає інтереси позивача.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України в мотивувальній частині рішення суду вказуються серед іншого доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Пунктом 2 зазначеної постанови передбачено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Всупереч наведеним вимогам суд першої інстанції, констатувавши, що пункт 1.1 додатку до договору суперечить приписам цивільного та господарського законодавства, не визначив яким саме нормам права не відповідають положення договору.

При цьому, місцевий господарський суд неодноразово дійшов суперечливих висновків.

Так, в абзаці 2 стор. 3 оскаржуваного рішення суд першої інстанції встановив, що розрахунок коефіцієнту теплового навантаження здійснений відповідачем у відповідності до Методики розрахунку та порядку оплати за оренду державного майна, затвердженої КМУ від 24 лютого 2011 року. Однак, в наступному абзаці (за наданим позивачем висновком незалежної ліцензованої організації) суд встановив, що вказаний в договорі коефіцієнт є завищеним у два рази. При цьому, не зазначивши в чому полягає невірність розрахунку коефіцієнту теплового навантаження відповідача, який було погоджено сторонами шляхом підписання відповідного додатку 1 до договору.

Також, встановивши недійсність окремого положення договору (п.1.1 додатку 1), водночас місцевий господарський суд прийшов до висновку, що спірний договір (з урахуванням усіх умов договору) та додаткові угоди до нього були укладені сторонами з дотриманням та у відповідності до ст. ст. 626, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України, без будь-яких застережень стосовно умов, на яких вони уклались. Судом першої інстанції перевірені повноваження сторін договору щодо його підписання, а також визнані необґрунтованими посилання позивача на ст.ст. 203, 227, 229 Цивільного кодексу України. За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог щодо визнання договору недійсним.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не може також погодитися з висновками суду першої інстанції про задоволення клопотання позивача щодо виходу за межі позовних вимог відповідно п.2 ст. 83 ГПК України.

Так, відповідно до п. 1, 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству; виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Визнання недійсним договору, пов'язаного з предметом спору, повністю або у певній його частині відповідно п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, є саме правом господарського суду, а не обов'язком. У даному випадку мається на увазі ситуація, коли визнання недійсним договору не є предметом позову, тобто позовна вимога не полягає у визнанні договору недійсним.

Вихід за межі позовних вимог (п. 2 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України) також пов'язаний із задоволенням клопотанням заінтересованої сторони щодо вимог, які не входили до предмету спору. При цьому, такі дії суду повинні бути обґрунтовані необхідністю захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору.

В даному випадку предметом позову є саме вимога про визнання договору недійсним, і відповідно, визнання судом окремого положення цього договору не свідчить про вихід за межі позовних вимог.

Крім того, задовольняючи клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог, суд першої інстанції не навів мотивів таких дій, не визначив, які саме права та законні інтереси позивача підлягали захисту, та в чому полягала необхідність їх захисту поза межами позовних вимог.

Тому, рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог та клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог у зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В той же час, апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість позовних щодо визнання договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №2513 від 01.02.2011 року недійсним.

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Пунктом 4 ст. 179 Господарського кодексу України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми цивільного законодавства, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 Цивільний кодекс України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 Цивільний кодекс України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільний кодекс України).

Статтею 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як свідчать матеріали справи, підписуючи оспорюваний договір між сторонами було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору. Особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі. Спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Позивачем не доведено, а судом не встановлено, що положення договору не відповідають вимогам чинного законодавства.

Що стосується посилань позивача на невідповідність розрахунку коефіцієнту теплового навантаження положенням відомчих норм, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до ліцензованої організації та отримав висновок, в якому вказано, що коефіцієнт теплового навантаження в орендованих позивачем приміщеннях за адресою: м. Харків, вул. Клапцова, 6, складає Q = 0,003749 Гкал/год, що у два рази менше зазначеного в пункті 1.1. додатку 1 до договору коефіцієнту - Q = 0,00831 Гкал/год, розрахунок якого було здійснено відповідачем.

Однак, відповідно до п 5.1 договору облік споживання теплової енергії проводиться приладами комерційного обліку або розрахунковим способом (опалення, вентиляція, гаряче водопостачання) згідно з додатком №4. Розрахунок теплових навантажень здійснюється за рахунок споживача проектними організаціями, які мають ліцензію, та узгоджується теплопостачальною організацією. При відсутності цього, нараховування за спожиту теплову енергію здійснюються згідно з розрахунком, зробленим теплопостачальною організацією за затвердженими відомчими нормами (п.5.6).

На момент укладення договору позивачем не надавався розрахунок теплових навантажень здійснений відповідними проектними організаціями, що ним не заперечується, а тому відповідач правомірно згідно п.5.1 договору зробив власний розрахунок за затвердженими відомчими нормами, з яким погодився позивач, підписуючи договір та всі додатки до нього. Ні наданий позивачем висновок ліцензованої організації, ні його доводи не вказують на невідповідність проведеного відповідачем розрахунку теплового навантаження відомчим нормам або чинному законодавству.

Апеляційний господарський суд також вважає вірними висновки суду першої інстанції про недоведеність посилань позивача на статтю 227 Цивільного кодексу України, як на підставу визнання правочину вчиненого юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії) недійсним, оскільки в матеріалах справи мається відповідна копія ліцензії відповідача №345059 серії АВ від 18.06.2007 року (т.1 а.с. 44).

Необґрунтованими є і доводи позивача про недійсність спірного правочину, вчиненого під впливом помилки.

Відповідно ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Однак, позивачем не доведено, що під час вчинення правочину він неправильно сприймав предмет або інші істотні умови угоди, що могло б вплинути на його волевиявлення, і в іншому випадку угоду не було б укладено.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 Господарського процесуального кодексу України).

Виходячи зі змісту ст. ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює обставини справи у відповідності до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та приймає рішення за результатами оцінки всіх доказів, які були визнані судом як належні та допустимі.

Тому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №2513 від 01.02.2011 року недійсним. Відповідно, не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо застосування наслідків недійсності правочину, та стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 5712,07 грн.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» підлягає задоволенню, в задоволенні апеляційної скарги фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 слід відмовити, а рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2013 року у справі № 5023/6061/12 - частково скасувати, прийнявши у скасованій частині нове рішення.

Керуючись статтями 85, 91, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задовольнити.

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2013 року у справі №5023/6061/12 скасувати в частині задоволення позовних вимог та клопотання позивача про вихід за межі позовних вимог відповідно п.2 ст. 83 ГПК України.

Прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову, виклавши резолютивну частину рішення господарського суду Харківської області від 23.04.2013 року у справі №5023/6061/12 у новій редакції: «Відмовити у задоволенні позову повністю».

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (61037, м. Харків, вул. Доброхотова, 11, п/р 26009010013856 у АТ «Банк Золоті ворота», МФО 351931, код ЄДРПОУ 31557119) 573,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови підписаний 23.07.2013 року.

Головуючий суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Т.В. Кравець

Суддя В.О. Фоміна