Ухвала суду № 32693942, 04.06.2013, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/2-76/12 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О.С.

Категорія 27 Доповідач Товянська О. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді : Товянської О.В.

суддів: Микитюк О.Ю., Гансецької І.А.

при секретарі : Дехтієвській Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Аграрій - Полісся», ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрій-Полісся», ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим

за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира Житомирської області від 03 грудня 2012 року,-

встановила:

У вересні 2009р. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом. Просив стягнути солідарно з відповідачів : ТОВ «Аграрій-Полісся», ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь банку заборгованість в сумі 57772,85 Євро (678043,37грн.). Зазначав, що 30.06.2005р. між банком та ТОВ «Аграрій-Полісся» було укладено кредитний договір на суму 419514 євро, зі сплатою 10% річних за користування кредитними коштами, в разі не виконання умов договору - 36% річних від суми залишку. Для забезпечення виконання позичальником зобов'язань, було укладено договір поруки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Зобов'язання перед банком боржник належним чином не виконував, тому сам боржник і поручителі відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Під час розгляду справи позивач неодноразово уточнював свої позовні вимоги, остаточно Банк просив: стягнути солідарно з ТОВ «Аграрій-Полісся», ОСОБА_2 на користь банку 583157,23грн., стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом в сумі 583157,23 грн., ТОВ «Аграрій-Полісся» - 37643,23 грн.

У вересні 2012р. ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву, в якій просив визнати договір поруки №Т- 25-05 від 30.06.2005р. припиненим. Зазначав, що 30.06.2005р. було укладено кредитний договір на суму 416514 євро до 29.06.2010р. зі сплатою 10% річних. У документах, доданих до позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначено, що сплата за користування кредитом становить 11% річних. Відповідно до законодавства України зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Про зміну умов договору його не попереджали, згоди не надавав, у зв'язку з чим договір поруки має бути припиненим.

Рішенням Корольовського райсуду м. Житомира Житомирської області від 03 грудня 2012 року первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Аграрій-Полісся» на користь банку заборгованість за кредитним договором № Т-25-05 від 30.06.2005р. станом на 22.11.2011 р. в сумі 57772,85 євро( 620800,23 грн.). Зустрічний позов задоволено. Визнано припиненим договір поруки № Т-25-05 від 30.06.2005р.

В апеляційній скарзі Банк посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення змінити в частині відмови в задоволенні позовних вимог Банку до ОСОБА_2, ОСОБА_1 та в частині задоволення зустрічного позову, задовольнивши позовні вимоги Банку в повному обсязі. Зазначає, що відповідно до законодавства України збільшення процентної ставки за згодою боржника, але без згоди поручителя, не дає підстав звільнити останнього від відповідальності перед банком. Збільшення відсоткової ставки не є збільшенням обсягу відповідальності поручителя.

Обсяг відповідальності згідно договору залишився незмінним, у зв'язку з чим зміна основного зобов'язання не відбулася. Договір поруки перед підписанням був погоджений сторонами та діє до повного виконання основного зобов'язання .

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 30.06.2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «Аграрій-Полісся» укладено кредитний договір №Т-25-05, за яким товариство отримало 416514,00 Євро зі сплатою 10% на рік за користування кредитом з кінцевим терміном повернення 29.06.2010р. За умовами п.4.2. угоди позичальник сплачує Банку 36% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

З метою забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між Банком і ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договори поруки від 30.06.2005 року (а.с.18-19).

Відповідно до п.2 договорів поруки поручителі відповідають перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредиту, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

За додатковою угодою №3 від 16.04.2007р., укладеною між Банком і ТОВ «Аграрій-Полісся» з 21.04.2007 р. по 23.10.2007 р., відсоткова ставка по кредитному договору підвищена до 11%.

За умовами додаткової угоди №4 від 19.10.2007 р. до 20.04.2007 р. діяла відсоткова ставка в розмірі 10%, а з 21.04.2007 р. і до повного погашення кредиту відсоткову ставку було збільшено до 11% (а.с.13,15).

За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 611, 615 ЦК України встановлено, що у випадку порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом.

Відповідно до положень ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Судом встановлено, що відповідач зобов'язання по кредитному договору не виконував, кредит погасив не в повному обсязі, у зв'язку з чим за ним рахується заборгованість в сумі 57772,85 Євро (еквівалент 620800,23грн. - за курсом Нацбанку України станом на 22.11.2011року - 10,74554 грн. за 1 Євро).

Суд обгрунтовано стягнув вказану суму з ТОВ «Аграрій-Полісся» на користь Банку.

Суд правильно визнав, що вимоги про стягнення заборгованості з поручителів задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом позивач посилався на невизнання банком його права, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення поруки у зв'язку зі зміною зобов'язання без його згоди, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом норм ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати.

Уживаний законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України термін "порука" використовується в розумінні зобов'язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Відповідно до положення ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому випадку звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України), слід дійти висновку про те, що у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України на припинення зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Судом першої інстанції враховано, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до керівних роз'яснень п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», за положеннями частини першої статті 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, унаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується. У цьому разі звернення до суду з позовом про визнання договору поруки припиненим не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (статті 3, 12-15, 20 ЦК України, статті 3-5, 11, 15, 31 ЦПК України) можна зробити висновок про те, що у разі невизнання кредитором права поручителя на припинення зобов'язання за договором поруки, передбаченого частиною першою статті 559 ЦК України, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України (про визнання договору поруки припиненим, про визнання поруки такою, що припинена).

Крім того, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правовою захисту, не заборонений законом.

Отже, відповідно до частини першої статті 559 ЦК України до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього: збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, що є підставою для визнання договору поруки припиненим.

В матеріалах справи відсутні та позивачем не надано доказів повідомлення поручителів про збільшення розміру відсоткової ставки за основним договором.

Керуючись ст.ст. 209,218,303,304,307, 308, 313-315,319,324,325 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м. Житомира Житомирської області від 03 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Судді: