Ухвала суду № 32688784, 29.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2013 р. м. Київ К/9991/32920/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Мартиненко І.В.

представника позивача Наконечного В.Л.

представника відповідача Чернової О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (правонаступника Державної податкової інспекції у м.Вінниці)

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21.02.2011

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.05.2011

у справі № 2а/0270/152/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільпо - 65»

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.02.2011, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.05.2011, позов задоволено повністю. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Вінниці від 06.08.2010 № 0002272300/0 та від 06.08.2010 № 002282300/0.

ДПІ у м.Вінниці подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: ч. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, ст. 2, ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 4 ч. 1 ст. 7, ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні судом касаційної інстанції здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у м.Вінниці на її правонаступника - Вінницьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Вінницькій області.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПА у Вінницькій області у період з 10.12.2009 по 28.01.2010 здійснена планова виїзна документальна перевірка позивача за період з 01.04.2008 по 30.09.2009, за результатами якої складно акт від 28.01.2010 № 2/2301/33380738. На підставі цього акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.02.2010 № 0000342300/0 та № 0000352300/0 про визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

У період з 16.07.2010 по 27.07.2010 ДПІ у м.Вінниці проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача за такий самий період та з того ж самого предмету перевірки, що вже перевірявся, за результатами якої складено акт від 26.07.2010 № 250/23/33380738, висновки якого, своєю чергою, відмінні від висновків планової перевірки.

Підставою для визначення за податковими повідомленнями-рішеннями від 06.08.2010 № 0002272300/0 податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 2832348,00 грн. основного платежу та 2832348,00 грн. штрафних санкцій та від 06.08.2010 № 002282300/0 - з податку на додану вартість в сумі 5694906,00 грн. основного платежу та 2847453,00 грн. штрафних санкцій слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 № 283/97-ВР, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягали у неправомірному віднесенні до складу валових витрат та податкового кредиту відповідно витрат та податку на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ «Алмар-Гео», у ТОВ «Едельф-Гео», у ТОВ «Вітеко-Гео», у ТОВ «Апекс-Гео», у ТОВ «Євротехнологія» та у ТОВ «Літа-Гео» товарів продовольчого асортименту та марчендайзингових, поліграфічних послуг.

Позиція податкового органу полягає у тому, що у позивача відсутнє право на валові витрати та податковий кредит за вказаними вище господарськими операціями, оскільки вони вчинені за нікчемними правочинами, що не мали реального характеру та без мети використання придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності. Ці висновки обґрунтовані такими обставинами: визнання судом банкрутами ТОВ «Алмар-Гео», ТОВ «Євротехнологія», ТОВ «Вітеко Гео» після вчинення господарських операцій; ліквідація ТОВ «Єдельф-Гео» та ТОВ «Апекс Гео» після вчинення господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередній інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі, що мають значення для правильного вирішення справи, правильно визначивши предмет доказування у даній справі, та надали їм правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на прибуток валових витрат, а платником податку на додану вартість - податкового кредиту з такого податку за операціями з придбання товарів (послуг) необхідно застосовувати положення п. 5.1, п. 5.2.1, п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п.7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення валових витрат та податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування валових витрат та податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання робіт та послуг, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог вказаних норм Законів, підстави для позбавлення його права на валові витрати та податковий кредит відсутні.

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законів, яке б позбавляло його права на валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість.

В результаті дослідження питання щодо фактичного придбання позивачем товарів та послуг судами попередніх інстанцій встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, які, своєю чергою, відповідають дійсності.

Також судами досліджено питання щодо придбання позивачем товарів та послуг з метою використання у власній господарській діяльності, в результаті чого встановлено, що товари продовольчого асортименту та марчендайзингові, поліграфічні послуги придбані з метою використання у господарській діяльності, одним з видів якої у позивача є роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно товарами продовольчого асортименту. Придбані послуги полягали у розміщенні у належних позивачеві магазинах продукції на торгівельному обладнанні (полках, стендах), у торгівельних залах, в торгівельній мережі, місцях продажу тощо, друку стікерів, цінників та штрих-кодів, що використовуються позивачем при здійсненні основної діяльності.

Визнання контрагентів позивача судом банкрутами чи їх ліквідація після вчинення господарських операцій не є підставою для висновку про нікчемність правочинів, вчинених такими особами, відомості щодо реєстрації яких містилися в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та які перебували на обліку в податковому органі платниками податків, зокрема податку на додану вартість, та відповідно, підставою для позбавлення первинних документів правового значення.

Платник податків (покупець товарів (послуг) не має обов'язку здійснювати контроль щодо подальшої фінансово-господарської діяльності підприємств, з якими мав господарські відносини, і зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати та податковий кредит через банкрутство чи ліквідацію таких контрагентів чи допущені ними порушення правил ведення вказаної діяльності. У разі, коли контрагент не виконав свого обов'язку щодо звітування, нарахування та сплати податків чи допустив порушення правил складання первинних документів, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже законами іншого не передбачено.

Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судами норм матеріального та процесуального права, надану судами правову оцінку встановленим обставинам, якими сторони обґрунтовували власні вимоги та заперечення, касаційна скарга, яка не містить обґрунтованих посилань на докази, які б поставили під сумнів правильність встановлених судами обставин та їх оцінки, залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21.02.2011 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.05.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло