Ухвала суду № 32688469, 15.04.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2013 р.Справа № 2а-1670/4346/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача Запорожець В.В.

представника відповідача Кобзія Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекція у Полтавській області Державної податкової служби, Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2012р. по справі № 2а-1670/4346/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекція у Полтавській області Державної податкової служби третя особа Приватне підприємство "Епіцентр"

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт" (надалі за текстом - ТОВ "Сільгосппродукт", позивач) звернувся до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (надалі за текстом - Кременчуцька ОДПІ, відповідач) третя особа - Приватне підприємство «Епіцентр», в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 квітня 2012 року №0035631702/492 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку з доходів найманих працівників в розмірі 1186 грн. 69 коп., №0007892301/499 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 1 102 913 грн., №0007902301/500 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 825 496 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2012р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 28 квітня 2012 року №0007892301/499 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт" грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 124 026 грн. (в т.ч., за основним платежем - 104 128 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 19 898 грн.).

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 28 квітня 2012 року №0007902301/500 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт" грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 175 826 грн. (в т.ч., за основним платежем - 138 907 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 36 919 грн.).

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 28 квітня 2012 року №0035631702/492 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт" грошового зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 68 грн. 48 коп. (в т.ч., за основним платежем - 54 грн. 78 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 13 грн. 70 коп.).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, а саме: абз. "б" п.п. 9.10.1 п. 9.10 ст. 9, абз. "а" п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з фізичних осіб", п.п. 1.20.5-1 п. 1.20 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 138.1.1 п. 138 ст. 138, п. 146.13 ст. 146, п.п. 164.2.11 п. 164.2 ст. 164, п. 164.5 ст. 164, абз. "е" п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, п.п. 3.1, 3.2, 7.39, 7.41 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні

Також із постановою суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не погодився позивач та подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п. 5.11, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", ч. 2 ст. 71, ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт" у встановленому законодавством порядку зареєстроване як юридична особа, код ЄДРПОУ 13958710; перебуває на обліку в якості платника податків в Кременчуцькій ОДПІ з 31 березня 1993 року та відповідно до свідоцтва №23702743 є платником податку на додану вартість (т. І, а.с. 11, 13, 16).

Фахівцями Кременчуцької ОДПІ в період з 12 березня 2012 року по 06 квітня 2012 року проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Сільгосппродукт" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт від 13 квітня 2012 року №804/22-209/13958710 (т. І, а.с. 14-125).

На підставі висновків Акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ 28 квітня 2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0035631702/492, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку з доходів найманих працівників в розмірі 1186 грн. 69 коп. (в т.ч., 1148 грн. 86 коп. - основний платіж, 37 грн. 83 коп. - штрафні (фінансові) санкції) (т. І, а.с. 126-127);

- №0007892301/499, відповідно до якого товариству збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 1 102 913 грн. (в т.ч., 964 994 грн. - основний платіж, 137 919 грн. - штрафні (фінансові) санкції) (т. І, а.с. 128-129);

- №0007902301/500, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 825 496 грн. (в т.ч., 694 161 грн. - основний платіж, 131 335 грн. - штрафні (фінансові) санкції) (т. І, а.с. 130-131).

За результатами процедури адміністративного оскарження до ДПС у Полтавській області спірні податкові повідомлення-рішення податковим органом залишено без змін.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями правомірно донараховано позивачу зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 978 886 грн. та податку на додану вартість в розмірі 649 671 грн. 25 коп., адже позивачем не доведено реальність господарських операцій з придбання товарів у ТОВ "Агроінтер", ПП "Бінет", ТОВ "Сембі-Сервіс", ТОВ "Трейдинг-Агро", ПП "Метекс", ПП "ТД "Сояна-С" за перевіряємий період.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Правовідносини, що виникали у зв'язку з формуванням платником податку валових витрат до 01 квітня 2011 року та податкового кредиту до 01 січня 2011 року регулювалися статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (в редакції Закону України від 22 травня 1997 року №283/97-ВР) та статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР відповідно (в редакції цих актів на час відображення спірних операцій в податковому обліку).

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з 01 січня 2011 року врегульовано розділом V Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Порядок формування платником податків витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток з 01 квітня 2012 року врегульовано статтями 138 - 139 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 % від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом як п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168, так і п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, що здійснює операції з постачання товарів/послуг.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, до складу валових витрат відноситься лише ті суми витрат платника податку, які фактично понесені на придбання товарів (робіт, послуг) та підтверджені відповідними первинними документами.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту та валових витрат, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Сільгосппродукт" протягом листопада 2010 року - березня 2011 року здійснювало придбання у ТОВ "Агроінтер", ПП "Бінет", ТОВ "Сембі-Сервіс", ТОВ "Трейдинг-Агро", ПП "Метекс", ПП "ТД "Сояна-С" товарів (сої).

При цьому доказів про укладення письмових договорів поставки сої з ПП "Агроінтер", ПП "Бінет", ТОВ "Сембі-Сервіс" (щодо поставки товарно-матеріальних цінностей у грудні 2010 року) позивачем не надано.

Також позивачем не надано заявок на поставку товарів, листів чи інших документів, що підтверджували б факт узгодження сторонами умов та термінів поставки товарно-матеріальних цінностей.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ "Агроінтер", ПП "Бінет", ТОВ "Сембі-Сервіс", ТОВ "Трейдинг-Агро", ПП "Метекс", ПП "ТД "Сояна-С" позивачем були надані до суду податкові накладні.

Між тим, колегія суддів зазначає, що наявність податкової накладної є обов'язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування платником податку валових витрат та податкового кредиту, оскільки правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на віднесення певних сум до валових витрат чи податкового кредиту можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) із метою використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Також позивачем були надані договори поставки від 11 січня №11/01/11 з ТОВ "Сембі-Сервіс" (т. ІІ, а.с. 73), від 20 січня 2011 року №201 з ПП "Метекс"(т. ІІІ, а.с. 8), від 01 лютого 2011 року №1 з ПП "ТД "Сояна-С" (т. ІІІ, а.с. 15) від 11 березня 2011 року №М0301 з ТОВ "Трейдинг Агро" (т. ІІ, а.с. 156), відповідно до яких Постачальник разом з товаром має передати Покупцю рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортну накладну та якісне посвідчення.

Колегія суддів зазначає, що умовами вищевказаних договорів поставки не визначено порядок доставки товарів від Постачальника до Покупця.

За змістом ч. 1 ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення.

Як визначено ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

З пояснень представника позивача, що також підтверджено бухгалтерською довідкою від 05 липня 2012 року №111 (т. V, а.с. 91), вбачається, що доставка сої на підприємство здійснювалася найманим транспортом за рахунок ТОВ "Сільгосппродукт" або ж силами Постачальників, оскільки власного вантажного транспорту товариство не має.

Разом з тим, позивачем до матеріалів справи не надано доказів укладення договорів перевезення вантажів чи оренди вантажного транспорту.

З огляду на викладене, реальність господарської операції з придбання товарів має підтверджуватись також документами про фізичне переміщення придбаних товарів у просторі та документами про зберігання придбаних товарів.

Відповідно до норм ч.2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" та норм Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (затверджено постановою КМУ від 25.02.2009р. №207), документами на перевезення вантажів автомобільним транспортом є дорожній лист або товарно-транспортна накладна.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом - Правила №363) визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Згідно з п.п. 11.5, 11.7 п.11 Правил №363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом); перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Таким чином, у позивача, як отримувача товарів, обов'язково має залишатись один примірник товарно-транспортної накладної. Оприбуткування товарів без наявності товарно-транспортної накладної, в разі фізичного переміщення товарів в просторі за допомогою автомобільного транспорту, нормами чинного законодавства не передбачено.

На підтвердження перевезення товару від продавця до покупця позивачем були надані товарно-транспортні накладні.

Між тим, дослідивши вказані документи на відповідність їх вимогам статей 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", колегією суддів встановлено їх однакове заповнення з певними недоліками, які викликають сумнів у їх відповідності фактичним обставинам справи.

Зокрема, в таких товарно-транспортних накладних чітко не зазначено місце навантаження товару, не вказано час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження, відсутня печатка, кількісні та вартісні показники в яких не відповідають тим, що зазначені у податкових, видаткових накладних, відсутнє зазначення номеру подорожнього листа, дані щодо товаросупроводжуючих документів, код вантажу, клас вантажу, відсутні відомості про виконавців вантажно-розвантажувальних операцій, а також щодо часу навантаження та розвантаження товару тощо.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції, що надані до матеріалів справи товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам до їх оформлення, а тому не можуть бути належним доказом підтвердження реальності господарських операцій з придбання позивачем товарів (сої) у ТОВ "Агроінтер", ПП "Бінет", ТОВ "Сембі-Сервіс", ТОВ "Трейдинг-Агро", ПП "Метекс", ПП "ТД "Сояна-С".

Також, відповідно до умов договорів поставки якість товару повинна відповідати вимогам, що встановлені для сої та передбачені ДСТУ 4964:2008, у документах, які надає Постачальник повинні міститися відомості про підтвердження якості товару.

Проте позивачем до матеріалів справи не надано якісних посвідчень, сертифікатів відповідності чи інших документів, що підтверджували б відповідність товарів (сої) вимогам ДСТУ 4964:2008.

Посилання позивача на наявність у ТОВ "Сільгосппродукт" власної лабораторії не підтверджується належними доказами проведення лабораторних досліджень щодо перевірки якості сої безпосередньо після отримання товарів.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не надано належних первинних документів, які є обов`язковими для підтвердження реальності здійснення спірних господарських операцій, адже для бухгалтерського обліку, що базується на безперервному документуванні всіх здійснюваних господарських операцій, первинні документи є документальними свідоцтвами, що підтверджують фактичне отримання товарно-матеріальних цінностей від постачальника.

Також з наданих позивачем до матеріалів справи документів бухгалтерського обліку, неможливо встановити використання придбаних товарно-матеріальних цінностей (сої) у власній господарській діяльності шляхом їх переробки у олію та макуху соєві, придбаних саме у ТОВ "Агроінтер", ПП "Бінет", ТОВ "Сембі-Сервіс", ТОВ "Трейдинг-Агро", ПП "Метекс", ПП "ТД "Сояна-С".

Отже, позивачем не підтверджено реальність здійснення господарських операцій щодо придбання ТОВ "Сільгосппродукт" сої загальною вартістю 3 692 392 грн. 17 коп., в т.ч. ПДВ - 615 398 грн. 70 коп. саме у ТОВ "Агроінтер", ПП "Бінет", ТОВ "Сембі-Сервіс", ТОВ "Трейдинг-Агро", ПП "Метекс", ПП "ТД "Сояна-С".

Таким чином, оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями правомірно донараховано позивачу зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 978 886 грн. (в т.ч., 860 865 грн. - за основним платежем, 118 021 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями) та податку на додану вартість в розмірі 649 671 грн. 25 коп. (в т.ч., 555 255 грн. - за основним платежем, 94 416 грн. 25 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями) (т. IV, а.с. 131-132).

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0007892301/499 в частині визначення ТОВ "Сільгосппродукт" грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 124 026 грн. (в т.ч., за основним платежем - 104 128 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 19 898 грн.), податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2012 року №0007902301/500 в частині визначення ТОВ "Сільгосппродукт" грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 175 826 грн. (в т.ч., за основним платежем - 138 907 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 36 919 грн.) та податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2012 року №0035631702/492 в частині визначення позивачу грошового зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 68 грн. 48 коп. (в т.ч., за основним платежем - 54 грн. 78 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 13 грн. 70 коп.), виходив з неправомірності та необґрунтованості вказаних рішень суб'єкта владних повноважень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду інстанції, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у травні-червні 2011 р. мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ "Метизпромкомплект", ТОВ "Кольорметпрокат" та ТОВ "Софтпорт".

Так, ТОВ "Сільгосппродукт"у травні 2011 року придбано у ТОВ "Метизпромкомплект" електричний двигун 55/1500 4АМУ225 М4 1081 вартістю 6 200 грн. (в т.ч. ПДВ - 1033 грн. 33 коп.).

Крім того, у червні 2011 року позивач придбав у ТОВ "Кольорметпрокат" бронзу ОЦС 555 д. 60 мм кількістю 13 кг, вартістю 825 грн. (в т.ч. ПДВ - 137 грн. 50 коп.) та порізку кількістю 1 шт, вартістю 7,20 грн. (в т.ч. ПДВ - 1,20 грн.).

Також, ТОВ "Сільгосппродукт" у ТОВ "Софтпорт" в червні 2011 року придбано крильчатку загальною кількістю 19 шт, вартістю 815 грн. (в т.ч. ПДВ - 135 грн. 83 коп.), а у вересні 2011 року - електричний двигун 55/1500 4АМУ225 М4 1081 вартістю 7 200 грн. (в т.ч. ПДВ - 1200 грн.).

На підтвердження реальності вищезазначених господарських операцій, позивачем було надано податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури.

З огляду на разовий характер вчинених господарських операцій договори в письмовій формі не укладались.

Оплату придбаних товарів позивачем проведено у повному обсязі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальників, що підтверджується копіями виписок установи банку.

З метою отримання товарно-матеріальних цінностей від Постачальників позивачем видавалися довіреності на ім'я ОСОБА_3, що зареєстровано у журналі виданих довіреностей та підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до бухгалтерських довідок товариства придбані товарно-матеріальні цінності оприбутковано на склад з метою подальшого використання у власній господарській діяльності. Факт оприбуткування товарів підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 201, журналами-ордерами та відомістю по рахунку 201 "Сировина і матеріали" за травень 2011 року, червень 2011 року, вересень 2011 року.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем належними доказами підтверджено реальність вищевказаних господарських операцій.

Отже, податковими повідомленнями-рішеннями безпідставно донараховано платнику податків зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 316 грн. та податку на додану вартість в розмірі 3 312 грн.

Іншою підставою для донарахування позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток в розмірі 123 711 грн. (в т.ч., 103 812 грн. - основний платіж, 19 898 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та ПДВ в розмірі 114 048 грн. (в т.ч., 97 286 грн. - основний платіж, 16 762 грн. 50 коп. - штрафні (фінансові) санкції), став висновок податкового органу про завищення ТОВ "Сільгосппродукт" валових витрат на загальну суму 408 461 грн. 05 коп. та завищення податкового кредиту на 97 286 грн. по господарським операціям з ПП "Епіцентр"внаслідок відсутності у останнього необхідних умов для здійснення господарської діяльності (основних фондів, виробничих активів, технічного персоналу тощо).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено ряд договорів комісії з ПП "Епіцентр", за умовами яких останній взяв на себе зобов'язання вчиняти за винагороду від свого імені та за рахунок комітента правочини, спрямовані на придбання для власних цілей ТОВ "Сільгосппродукт" природного газу (т. IV, а.с. 1-10).

На виконання договірних зобов'язань ПП "Епіцентр" протягом жовтня 2010 року - липня 2011 року, вересня - грудня 2011 року здійснював поставку природного газу ТОВ "Сільгосппродукт".

Правомірність включення ТОВ "Сільгосппродукт" до складу валових витрат та податкового кредиту відповідних сум по господарським операціям з ПП "Епіцентр" підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського обліку, копії яких долучено до матеріалів справи (т. IV, а.с. 11-41, 68-94, 184-216; т. V, а.с. 43-87). Вказані первинні документи надавалися позивачем на перевірку, зауваження щодо їх змісту та форми у податкового органу не виникало.

Також відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців одним з видів господарської діяльності ПП "Епіцентр" є розподілення та постачання газу. Господарську діяльність з постачання природного газу за нерегульованим тарифом ПП "Епіцентр" здійснює на підставі ліцензії серії АВ №527229, виданої Національною комісією регулювання електроенергетики України 29 квітня 2010 року (т. IV, а.с. 118).

З метою здійснення вказаної господарської діяльності ПП "Епіцентр" у відповідності до вимог розділу ІІ Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом, що затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 січня 2010 року №10 та зареєстровані у Міністерстві юстиції України 15 січня 2010 року за №27/17322, укладено ряд договорів на постачання природного газу з ТОВ "Газ Груп", ТОВ "Веста", ТОВ "Аверс плюс ЛТД", ТОВ "Альтаір-Трейд", ТОВ "Газопостачальна компанія "Промгаз України"(т. IV, а.с. 152-170).

Крім того, ПП "Епіцентр" укладено договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір, природного газу) від 11 травня 2011 року №110501716 з ДП "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 30019801) (т. IV, а.с. 171-173), договір на виконання робіт з відключення, відновлення газопостачання та обмеження газопостачання від 02 березня 2009 року №753-09-21-48 з ВАТ "Кременчукгаз" (код ЄДРПОУ 30874228) (т. IV, а.с. 177-182).

За викладених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем правомірно включено до складу валових витрат за IV квартал 2010 року - IV квартал 2011 року суму коштів в розмірі 408 461 грн. 05 коп. та до складу податкового кредиту за жовтень 2010 року - березень 2011 року, жовтень 2011 року суму ПДВ в розмірі 79 281 грн. 49 коп.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про необґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2012 року №0007892301/499 в частині збільшення ТОВ "Сільгосппродукт" грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в розмірі 124 026 грн. та податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2012 року №0007902301/500 в частині збільшення ТОВ "Сільгосппродукт" грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в розмірі 175 826 грн.внаслідок не застосування звичайних цін при реалізації позивачем основних фондів громадянам ОСОБА_4 та ОСОБА_5, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Сільгосппродукт" протягом листопада - грудня 2011 року здійснено реалізацію гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 наступних основних фондів: 1/2 частка будівель та споруд відповідно до договору купівлі-продажу від 01 грудня 2011 року №1630; 1/2 частка будівель та споруд відповідно до договору купівлі-продажу від 01 грудня 2011 року №1642; комплекс будівель та споруд відповідно до договору купівлі-продажу від 01 грудня 2011 року №1634; човникової станції відповідно до договору купівлі-продажу від 28 листопада 2011 року; об'єкта незавершеного будівництва відповідно до договору купівлі-продажу від 28 листопада 2011 року №1588; легкового автомобіля OPEL Astra OTGF69; легкового автомобіля OPEL Сомво OХСF06; навігатора GARMIN Nuvi 1310;газобалонного обладнання на легкові автомобілі; легкового автомобіля OPEL Vectra;легкового автомобіля Hyundai TUCSON;навігатора GARMIN GVN 53; причепа до легкового автомобіля.

Порушення вимог податкового законодавства за вказаним епізодом відповідач обґрунтовує заниженням ТОВ "Сільгосппродукт" податкових зобов'язань за листопад - грудень 2011 рокув загальному розмірі 38 977 грн. 22 коп. у зв'язку з продажем основних фондів по ціні, нижчій ніж їх залишкова (балансова) та оціночна вартість.

За змістом ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 44 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво в Україні здійснюється на основі, зокрема, вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Таким чином, діючим законодавством передбачені гарантії і свободи при здійсненні суб'єктами підприємницької діяльності на власний ризик господарської діяльності, в тому числі, можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу.

Податковим кодексом України визначено, що при нарахуванні (сплаті) податку на додану вартість база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Визначення поняття "звичайна ціна" міститься в підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни передбачено статтею 39 Податкового кодексу України.Разом з тим, розділом ХІХ "Прикінцеві положення" Податкового кодексу України визначено, що стаття 39 вказаного Кодексу набирає чинності з 01 січня 2013 року.

До 01 січня 2013 року вказане питання врегульовано п. 1.20 ст. 1 "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (в редакції Закону України від 22 травня 1997 року №283/97-ВР).

Відповідно до п.п. 1.20.1 вказаного пункту якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено порядок визначення звичайної ціни. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Між тим, при донарахуванні позивачу зобов'язань зі сплати ПДВ вищевказані фактори контролюючим органом враховані не були, а розрахунок зобов'язання проведено відповідно до даних про балансову вартість та звітів про оцінку майна, що єсуб'єктивною думкою суб'єкта оціночної діяльності станом на дату проведення такої оцінки.

З огляду на вищенаведене, враховуючи визначення поняття "звичайна ціна", передбачене п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України та відповідно до якого звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом; якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін, суд дійшов висновку про те, що основні фонди позивачем реалізовано на підставі самостійно визначеної вільної (договірної) ціни, яка стосовно спірних правовідносин є звичайною.

Інших доводів щодо завищення звичайних цін при реалізації позивачем основних фондів податковим органом не наведено.

Отже, враховуючи що обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, покладений на відповідача вимогами ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, доводи апеляційної скарги Кременчуцької ОДПІ м. Харкова про незастосування позивачем звичайних цін не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції про безпідставне донарахування позивачу зобов'язання зі сплати ПДВ загалом в розмірі 58 465 грн. 50 коп. (в т.ч., 38 977 грн. - за основним платежем, 19 488 грн. 50 коп. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої про незаконність податкового повідомлення-рішення від 28 квітня 2012 року №0035631702/492 в частині збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку з доходів найманих працівників в розмірі 1186 грн. 69 коп.

Як вбачається з матеріалів справи судом встановлено, що спірне донарахування відповідачем здійснено з огляду на виявлення в ході проведення перевірки фактів проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (встановленої форми та змісту), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів в розмірі 310 грн. 40 коп. та включення до вартості користування мобільним зв'язком вартості послуг міжнародного роумінгу в розмірі 7 294 грн.

Відповідно до абз. "б" підпункту 9.10.1 пункту 9.10 статті 9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22 травня 2003 року №889-IV податковим агентом платника податку при оподаткуванні сум, отриманих на відрядження або під звіт, не повернутих таким платником податку протягом встановленого підпунктом 9.10.3 цього пункту строку, є особа, що надала такі суми, а саме: під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх надала, у сумі перевищення над сумою фактичних витрат платника податку на здійснення таких дій.

Згідно з п.п. 164.2.11 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 цього Кодексу.

За приписами п. 31 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Національного Банку України від 15 грудня 2004 року №637, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Позивачем до матеріалів адміністративної справи надано копії звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт від 11 листопада 2010 року №СП-0000035, від 08 грудня 2011 року №СП-0000008 та товарно-транспортних накладних (т. V, а.с. 204-206), зі змісту яких вбачається, що ТОВ "Сільгосппродукт" під звіт помічнику керівника Костенко П.П. та бухгалтеру ОСОБА_7 видавалися кошти для отримання товарів відповідно до товарно-транспортних накладних служб експрес-доставки.

Враховуючи, що відповідно до звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт даний звіт відповідальною особою подано у день отримання коштів, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача про порушення платником податків вимог законодавства в частині щодо проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (встановленої форми та змісту), що підтверджує сплату покупцем готівкових коштів в розмірі 310 грн. 40 коп.

Таким чином, колегія суддів підтверджує, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованих висновків щодо задоволення позову в цій частині.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо правомірного донарахування платнику податків зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб за основним платежем в розмірі 1094 грн. 08 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 24 грн. 13 коп., виходячи з наступного.

Як вбачається з акту перевірки, відповідно до рахунків ПрАТ "УМЗ" до вартості послуг мобільного зв'язку включено витрати щодо надання позивачу послуг міжнародного роумінгу загальною вартістю 7 294 грн.

В ході планової документальної перевірки податковим органом встановлено здійснення підприємством зовнішньоекономічної діяльності, але при перевірці закордонних відряджень та співставленні строків перебування працівників підприємства за кордоном з рахунками ПрАТ "УМЗ", в яких вказано послуги надання міжнародного роумінгу, встановлено, що у вказаних працівників закордонні відрядження відсутні, тому використання міжнародного роумінгу відповідно до вищезазначених рахунків не пов'язане з господарською діяльністю підприємства, а сума коштів сплачена за вищезазначені послуги вважається додатковим благом, одержаним від працедавця.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не було надано жодних доказів, що підтверджують правомірність сплати платником податків вказаної суми коштів за користування послугами роумінгу. При цьому, сам лише факт здійснення ТОВ "Сільгосппродукт" зовнішньо-економічної діяльності не може бути беззаперечним підтвердженням правомірності здійснення платником податків вказаних витрат, а наказ від 04 січня 2010 року №04/01-13 "Про закріплення телефонних номерів" лише свідчить про закріплення за працівниками товариства телефонних номерів на 2010 рік (т. V, а.с. 88).

За приписами абз. «е» п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін.

Відповідно до п. 1.15 ст. 1, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Аналогічні вимоги містяться в ст.ст. 164, 168 Податкового кодексу України.

З огляду на те, що позивачем не підтверджено належними доказами використання послуг міжнародного роумінгу у господарській діяльності підприємства, висновок податкового органу про зобов'язання позивача сплатити податок з доходів фізичних осіб за виплачені працівникам суми коштів, як додаткове благо, є обґрунтованим.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем правомірно донараховано платнику податків зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб загалом в розмірі 1118 грн. 21 коп.

Таким чином, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільгосппродукт" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2012р. по справі № 2а-1670/4346/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.

Повний текст ухвали виготовлений 22.04.2013 р.