Постанова № 3268014, 19.11.2008, Харківський окружний адміністративний суд

Справа № 2а-5320/08

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2008 р.                                                                                                            м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого судді - Спірідонова М.О.

за участю секретаря - Свіргун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Ізюмське автотранспортне підприємство-16307» до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області про визнання недійсними актів індивідуальної дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ВАТ «Ізюмське автотранспортне підприємство – 16307» звернулось до адміністративного суду з позовом до Ізюмської ОДПІ у Харківській області в якому просив суд визнати недійсними податкові повідомлення-рішення відповідача від 23.11.2007 року № 0000432320/0 (від 21.02.2008 року № 0000432320/1, від 31.03.2008 року № 0000432320/2); від 23.11.2007 року № 0000422320/0 (від 21.02.2008 року, № 0000422320/1, від 31.03.2008 року № 0000422320/2); від 21.02.2008 року № 0000092320/1 та стягнути судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказав, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є результати перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 р. по 30.06.2007 p., які оформлені Актом від 13.11.2007 р. № 3771/2320/03115123.

          Як зазначив представник позивача, що згідно акту перевірки  вбачається, що податкове повідомлення-рішення від 23.10.2007 р. № 0000422320/0 (від 21.02.2008 р. № 0000422320/1, від 31.03.2008 р. № 0000422320/2), - нарахування податку на додану вартість та штрафних санкцій  та -податкового повідомлення-рішення від 21.02.2008  р. № 0000092320/1, - нарахування податку на додану вартість та штрафних санкцій, були видані Ізюмською ОДПІ в зв'язку з порушенням позивачем в період 01.01.2006 року по  30.06.2007 р. вимог пп. 3.1.1. п. 3.1. ст. З та пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7Закону України  «Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (далі - Закон № 168/97), а саме: - занижено обсяг реалізації товарів (робіт, послуг), чим у свою чергу занижено податкове зобов'язання з ПДВ; - не включено до складу податкового кредиту ПДВ від отриманих товарів (робіт, послуг)  з метою їх подальшого  використання в  оподатковуваних  операціях у  межах господарської діяльності. Як зазначив позивач за результатами перевірки донараховано ПДВ до сплати в бюджет у сумі 102 196 гривень. Крім цього представник позивача зазначив, що в акті, в якому зафіксовано результати перевірки діяльності позивача в період з 01.01.2006 р. по 30.06.2007 р., та на який посилається відповідач встановлено неправомірне користування позивачем пільгою з ПДВ. Представник позивача вказав, що вважає, що позивачем не здійснено порушень норм Закону № 168/97 щодо заниження обсягу реалізації послуг та включення до складу податкового кредиту ПДВ від отриманих послуг.

Відповідно до пп. 5.1.13. п. 5.1. ст. 5 Закону № 168/97, - звільняються від оподаткування операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом.

Представник позивача зазначив, що на його думку зі змісту наведеної норми вбачається, що керуватися нормою щодо звільнення від оподаткування ПДВ можливо у разі відповідності вимог пп. 5.1.13. Закону № 168/97, та невідповідності ознакам "таксомотору".

Відповідно до ст. 42 Закону України "Про автомобільний транспорт" № 2344 від 25.04.2001 р. (далі - Закон № 2344), - договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Виходячи з вище викладеного просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання  з’явився та з позовними вимогами не погодився у повному обсязі, вказавши, що  оскаржені податкові повідомлення рішення винесені Ізюмською ОДПІ у Харківській області є законними та обґрунтованими.

Судом встановлено, що Ізюмською ОДПІ Харківської області була проведена виїзна планова перевірка фінансово – господарської діяльності ВАТ «Ізюмське АТП – 16307» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.06. по 30.06.07.

За результатами перевірки було складено акт перевірки від 13.11.07 № 3771/2320/03115123. На підставі акту перевірки податковою інспекцією прийнято податкові повідомлення – рішення від 23.11.07. № 0000422320/0 по податку на додану вартість в сумі 154771,52 грн. (осн. Платежу 102196,00 грн., ф/с 52575,50 грн.) (від 21.02.2008 р. № 0000422320/1, від 31.03.2008 р. № 0000422320/2)та № 0000432320/0 по податку на прибуток в сумі 55731,30 грн. (осн. Платежу 40256,00 грн., ф/с 15475,30 грн.).    та податкового повідомлення-рішення від 21.02.2008 р. № 0000092320/1

У вказаному акті перевірки   від 13.11.07 № 3771/2320/03115123 відповідач зазначає, що позивач в 2006-2007 р. р. порушив ст. 28 Закону України „Про місцеве самоврядування", постанову Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. № 1548, що призвело до неправомірного користування пільгою з податку на додану вартість при наданні послуг при перевезенні пасажирів в 2006-2007 р. та не нарахування податку на прибуток.

Суд вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. п. 5.1.13 п.5.1 ст.5 Закону України „Про податок на додану вартість", підлягають звільненню від оподаткування операції   надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом за виняткомоперацій з надання пасажирського транспортну в оренду (прокат).

Відповідно до п. а) ст.4 Закону Україні „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", від сплати податку звільняються підприємства автомобільного транспорту загального користування – щодо  транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленому порядку визначено тарифи оплати проїзду в цих транспортних засобах незалежно від форми власності.

Частиною першою ст.191 ГК України встановлено, що, на продукцію і послуги, що мають суттєве соціальне значення, встановлюються державні фіксовані та регульовані ціни. Згідно статті 12 Закону України „Про автомобільний транспорт" соціальне значущими послугами автомобільного транспорту загального користування є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами.

Відповідно до ст. 41 зазначеного Закону, відносини пасажирського перевізника з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором на перевезення пасажирів автобусним маршрутом загального користування, в якому визначається державне замовлення на соціальне значущі послуги автомобільного транспорту загального користування.

Як було встановлено судом  між Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради і позивачем був укладений Договір № 4 на надання транспортних послуг населенню міста автомобільним транспортом з терміном дії з 01.01.2005 р. до 31.12.2009 р.

Відповідно до умов договору Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради надає позивачу право на надання послуг населенню автомобільним транспортом, а позивач зобов'язується надавати ці послуги на умовах, передбачених договором.

 Згідно з п. 2.1.2. Договору замовник узгоджує та затверджує тарифи на перевезення пасажирів в установленому законодавством порядку, тобто встановлено заборону позивачу самостійно змінювати та застосовувати тарифи на проїзд пасажирів в автобусах та мікроавтобусах.

Суд зазначає, та вказанай факт не заперечувався відповідачем, що позивач здійснював послуги по перевезенню пасажирів автомобільним транспортом загального користування згідно тарифу в розмірі 1, 00 (одна) гривня, який було погоджено органом місцевого самоврядування.

Відповідно до 4.5 ст.191 ГК України державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, встановлення граничних рівнів цін, граничних рівнів торпвельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни ціни.

Згідно ст. 28 „Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить компетенція стосовно встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати  побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому  порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.    

Крім цього суд зазначає, що застосування Позивачем вільних цін у розумінні ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення" № 507-ХІІ від 03.12.1990 р. (далі - Закон № 507-ХІІ), - вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів, - буде суперечити вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 6 Закону № 507-ХІІ, - в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Відповідно до ст. 9 Закону № 507-ХІІ, - державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2344, - автомобільний транспорт загального користування як підгалузь галузі транспорту покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в автомобільних перевезеннях.

Автомобільні транспортні засоби перевізників, що використовуються ними для надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, відносяться до автомобільного транспорту загального користування.

Виходячи  з  вище викладеного суд приходить до висновку, що за наведених обставин застосування позивачем вільних цін у розумінні ст. 7 Закону України „Про ціни та ціноутворення" (вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів) буде суперечити вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що встановлений у договорі № 4 від 03.01.2006 р. тариф на оплату транспортних послуг на перевезення пасажирів на міських автобусних маршрутах в режимі маршрутного таксі в розмірі 1, 00 (одна) гривня, який узгоджено Ізюмською Міською Радою, є регульованим органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, яка визначена законом, а отже, операції позивача з надання послуг з перевезення  пасажирів підпадають під визначення підпункту 5.1.13 пункту 5.1 статті 5 Закону України „Про податок на додану вартість" як такі, що підлягають звільненню від оподаткування, а отже податкове повідомлення-рішення  від  23.11.2007 року № 0000422320/0 , від 21.02.2008 року № 0000422320/1, від 31.03.2008 року № 0000422320/2 та  № 0000092320/1 винесено з порушенням норм чинного законодавства України.

Виходячи з того, що підставою винесення  податкового повідомлення-рішення від 23.11.2007 р. № 0000432320/0 від 21.02.2008 р. № 0000432320/1, від 31.03.2008 р. № 0000432320/2 є висновок відповідача на неправомірність застосування позивачем  пільги з податку на додану вартість, судження стосовно якої судом було викладено вище, то вказані вище податкові повідомлення рішення також є такими, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України.

Судові витрати підлягають стягненню у відповідності до вимог ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Ізюмське автотранспортне підприємство -16307» до Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області про визнання недійсними актів індивідуальної дії -задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області від 23.11.2007 року № 0000432320/0 (від 21.02.2008 року № 0000432320/1, від 31.03.2008 року № 0000432320/2); від 23.11.2007 року № 0000422320/0 (від 21.02.2008 року, № 0000422320/1, від 31.03.2008 року № 0000422320/2); від 21.02.2008 року № 0000092320/1.

Стягнути з Ізюмської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (Харківська область, м. Ізюм, вул. Фрунзе, 32) на користь відкритого акціонерного товариства «Ізюмське автотранспортне підприємство-16307» (64302 Харківська обл.., м. Ізюм, вул. Спортивна, 3; р/р 26003301760053 в АК ПИБ м. Ізюм МФО 351492, код ОКПО 03115123) судові витрати у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст.186 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова у повному обсязі виготовлена 20.11.2008 року.

Суддя                                                      М.О. Спірідонов