Ухвала суду № 3267162, 03.02.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01029, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2009 року № К-21873/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Брайка А.І.

Карася О.В.

Маринчак Н.Є.

Федорова М.О.

розглянувшиу попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми

на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2007р.

та постановугосподарського суду Сумської області від 26.06.2007 р.

у справі№ АС16/291-07 господарського суду Сумської області

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Сумиобленерго»

доДержавної податкової інспекції в м. Суми

за участюПрокуратури Сумської області

провизнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Сумської області від 26.06.2007 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2007 р., задоволено позов ВАТ «Сумиобленерго» та визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми № 0000602309/0/59478 від 15.09.2006 р.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, ДПІ в м. Суми оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України, просить скасувати їх і постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами встановлено, що ДПІ в м. Суми було проведено виїзну позапланову перевірку ВАТ «Сумиобленерго» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2003 р. по 31.03.2006 р., за результатами якої складено акт від 08.09.2006 р. № 5799/23-2/23293513.

Перевіркою встановлено порушення підприємством позивача вимог пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 та п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», яке повязано з тим, що підприємством не були включені до бази оподаткування суми індексу інфляції та 3% річних, які сплачені покупцями за електричну енергію за прострочення виконання ними договірних зобовязань та суми продажу електроенергії понад договірну величину та за перевищення споживання потужності з урахуванням того, що споживачі у випадку споживання електричної енергії понад договірну величину за розрахунковий період сплачують електропостачальникам пятикратну вартість різниці фактично спожитої і договірної величини, а у разі перевищення договірної величини потужності - пятикратну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, що зафіксована протягом розрахункового періоду, та договірною величиною потужності.

Вказані порушення за даними відповідача спричинили заниження податкового зобовязання за 2003 р. на 357521 грн., за 2004 р. - на 400123 грн., за 1 квартал 2006 р.- на 80555 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000602309/0/59478 від 15.09.2006 р. про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 994455 грн., в тому числі основний платіж - 662970 грн., штрафні санкції - 331485 грн.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» обєктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Продажем товарів, згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», визнаються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

У відповідності до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку, безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в звязку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону договірна (контрактна) вартість електроенергії, яку позивач постачає споживачам, визначається регульованими цінами, які встановлює НКРЕ України у вигляді тарифу. Відповідно до цих цін позивач сплачує ПДВ до бюджету.

Включення до складу договірної (контрактної) вартості з метою оподаткування податком на додану вартість інших сум, ніж визначені п. 4.1 ст. 4 даного Закону, чинним податковим законодавством України не передбачено.

Інфляційні суми і проценти, які передбачені ст. 625 ЦК України та були передбачені ст. 214 ЦК УРСР, є санкцією за неналежне виконання грошового зобовязання і повязані лише з компенсацією кредитору знецінених грошових коштів та не входять до складу договірної (контрактної) вартості товарів і не є оплатою продажу будь-якої послуги, а тому вказані суми індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми заборгованості не є обєктом оподаткування податком на додану вартість у відповідності до чинного законодавства України.

Вказаним, за вірним висновком судів, спростовуються твердження податкового органу щодо необхідності включення підприємством позивача до бази оподаткування податком на додану вартість суми індексу інфляції та 3% річних, які сплачені покупцями електричної енергії за прострочення виконання ними договірних зобовязань.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги, суди обґрунтовано вважали, що відповідачем безпідставно ототожнюється ціна поставленої електричної енергії та фактично застосовані санкції за спожиту споживачами електричну енергію в обємі понад договірну величину за розрахунковий період. Договорами поставки встановлюються певні обєми електроенергії, а за те, що користувачі споживають електроенергію за межами договору законодавець передбачив, що до них застосовується підвищення плати, що за своєю правовою суттю є фактично штрафною санкцію за неналежне виконання умов договору. Зважаючи на те, що суми штрафних санкцій не включені Законом України «Про податок на додану вартість» до бази оподаткування податком на додану вартість, то у відповідача не було законних підстав самостійно доповнювати норму Закону додатковими положеннями.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій правильно вирішили спір, ухвалені ними по справі судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, а тому передбачені законом підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги стосовно порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми відхилити.

Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2007р.та постанову господарського суду Сумської області від 26.06.2007 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Брайко А.І.

Карась О.В.

Маринчак Н.Є.

Федоров М.О.