Рішення № 32670652, 11.07.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/9204/13 11.07.13

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/9204/13

за позовом Заступника прокурора міста Києва

до Київської міської ради

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Лопух Лесі Миколаївни

про визнання незаконним та скасування рішення.

Представники сторін:

від прокуратури: Стретович М.О., посвідчення № 012776 від 06.11.2012р.;

від відповідача: Палій Є.В., довіреність № 229-кр-738 від 12.06.2013р;

від третьої особи: Лопух Л.М., паспорт серії СО 281446 від 02.12.1999р.

обставини справи:

До Господарського суду міста Києва звернувся Заступник прокурора міста Києва з позовом до Київської міської ради (надалі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приймаючи спірне рішення від 28.02.2013р. № 83/9140 «Про передачу громадянці Лопух Лесі Миколаївні у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Льва Толстого, 1-6/1 у Деснянському районі м. Києва» Київрада реалізувала право власності на спірну земельну ділянку комунальної власності до державної реєстрації такого права. Крім того, спірне рішення прийняте без розроблення плану зонування або детального плану території. Таким чином, оскільки рішення Київської міської ради від 28.02.2013р. № 83/9140 не відповідає вимогам чинного законодавства, тому згідно ч. 2 ст. 144 Конституції України, ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підлягає визнанню незаконним у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2013р. порушено провадження у справі № 910/9204/13, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Лопух Лесю Миколаївну та призначено розгляд справи на 06.06.2013р.

Присутній у судовому засіданні 06.06.2013р. представник прокуратури підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві, та надав витребувані судом докази.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки господарський суд не повідомив, витребувані ухвалою від 18.05.2013р. документи не подав.

Третя особа проти задоволення позовних вимог заперечила.

Ухвалою від 06.06.2013р. суд відклав розгляд справи на 04.07.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання повноважного представника відповідача та неподанням витребуваних судом доказів.

Присутній у судовому засіданні 04.07.2013р. представник прокуратури підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив та просив перенести розгляд справи для надання можливості підготувати письмовий відзив на позов.

Третя особа підтримала заперечення відповідача.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України, в засіданні суду була оголошена перерва до 11.07.2013р.

Присутній у судовому засіданні 11.07.2013р. представник прокуратури підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив, посилаючись на обставини, наведені у відзиві на позову заяву, наданого в судовому засіданні.

Третя особа підтримала заперечення відповідача.

У відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглянута за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради від 28.02.2013р. № 83/9140 «Про передачу громадянці Лопух Лесі Миколаївні у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Льва Толстого, 1-6/1 у Деснянському районі м. Києва» затверджено проект землеустрою та передано Лопух Л.М. у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га за адресою та з цільовим призначенням, вказаними у рішенні.

Прокурор вважає, що зазначене рішення є незаконним та прийнято з порушенням вимог чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 1статті 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав чинності 01.01.2013р., визначено, що з дня набрання чинності цим законом землі державної та комунальної власності вважаються розмежованими (далі по тексту - Закон).

Так, відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону, з дня набрання останнім чинності землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користування органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах «а» і «б» пункту 4 цього розділу (землі державної власності).

Аналогічне положення закріплено у ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України.

Оспорюваним рішенням Київради земельну ділянку передано у приватну власність за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону, право власності на земельні ділянки державної та комунальної власності реалізується після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.

Частиною 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону, обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Земельні ділянки, відповідно до ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України, належать до нерухомого майна.

Речові права на земельні ділянки реєструються у Державному реєстрі прав (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Відповідно до ч. 3 ст. З вказаного Закону, права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, як зазначає прокурор, виходячи з вищевказаних норм, Київська міська рада має право розпоряджатись землями комунальної власності лише після здійснення державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Водночас, відповідно інформації Головного управління Держземагентства у м. Києві, наведеної в листі за вих. № 1130 від від 09.04.2013р., станом на 08.04.2013р. державна реєстрація земельної ділянки по вул. Льва Толстого, 1-6/1 у Деснянському районі м. Києва Головним управлінням не здійснювалась.

Також, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо об'єкта нерухомого майна № 3049506 станом на 28.04.2013р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про земельну ділянку по вул. Льва Толстого, 1-6/1 у Деснянському районі м. Києва відсутні, що свідчить про невчинення державної реєстрації права комунальної власності на вказану земельну ділянку, відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, Київська міська рада в порушення вимог п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» реалізувала право власності на земельну ділянку комунальної власності до державної реєстрації такого права.

Згідно зі ст. 39 Земельного кодексу України, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Статтею 17 Закону України «Про основи містобудування» передбачено, що містобудівна документація є основою для вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації (ч. 3 ст. 8 зазначеного Закону).

Частиною 1 статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 18 вказаного вище Закону, план зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Частиною 1 ст. 19 Закону передбачено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території. Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції. На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід'ємною частиною детального плану території (ч. 3 ст. 19 Закону).

Таким чином, вибір земель для містобудівних потреб та надання висновків щодо передачі у власність або користування (оренду) земельних ділянок здійснюється на підставі затвердженої містобудівної документації. Містобудівна документація включає розроблення плану зонування території та детального плану території.

Відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2013р., земельна ділянка по вул. Льва Толстого, 1-6/1 у Деснянському районі м. Києва не відноситься до розроблених чи затверджених детальних планів території. План зонування території за вказаною адресою Департаментом містобудування та архітектури станом на 10.04.2013р. не погоджувався.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка набрала чинності з 01.01.2013р., у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Натомість, Київською міською радою передано у приватну власність земельну ділянку по вул. Льва Толстого, 1-6/1 у Деснянському районі м. Києва за відсутності розробленого та затвердженого у встановленому законом порядку плану зонування території та детального плану території, що є порушенням вимог ст. 39 Земельного кодексу України, ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» та ст. 8, 16, 18,19, 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Втім, дослідивши надані суду докази та заслухавши пояснення учасників провадження, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з постановою Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» від 17.05.2011р. № 6, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК підвідомчі господарським судам.

Відповідно до приписів ст.ст. 13, 41 Конституції України, ст. 324 Цивільного кодексу України, від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно ст.ст. 142, 143 Основного Закону України, до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до пункту 12 розділу X «Перехідних положень» Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями в межах м. Києва, крім земель, переданих у приватну власність, до розмежування земель державної та комунальної власності здійснює Київська міська рада.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеві ради самостійно вирішують питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Пунктом 34 ч. І ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виключною компетенцією пленарних засідань сільської, селищної, міської ради є питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Статтею 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла день виникнення правовідносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Таким чином, Київрада мала весь необхідний об'єм повноважень для прийняття рішення від 28 лютого 2013 року № 83/9140, яким Лопух Л.М. було надано у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вул. Льва Толстоого, 1-6/1 у Деснянському районі м. Києва.

При цьому, під час вирішення спору, суду було надано для огляду оригінал кадастрової справи Лопух Л.М. А-4047, копія якої залучена до матеріалів справи, з якої вбачається, що правовідносини між Київрадою та третьою особою виникли ще у 2003 році, а саме з моменту звернення останньої 25.02.2003р. на адресу Київради з клопотанням про виділення спірної земельної ділянки у власність.

Відповідно до кллопотання від 25.02.2003р., зареєстрованого Київською міською державною адміністрацією 28.02.2003р., Лопух Л.М. просила надати їй у приватну власність 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на вул. Толстого, 1-б у Деснянському районі м. Києва.

У ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла день виникнення правовідносин) визначались підстави набуття права на землю.

Так, згідно з приписами ч.ч. 2, 3, 4 зазначеної статті, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Пунктом «г» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла день виникнення правовідносин) передбачалось, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регулювався положеннями ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла день виникнення правовідносин).

Відповідно до положень ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла день виникнення правовідносин), громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом архітектури та подається на розгляд відповідної місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Як встановлено судом під час розгляду справи та вбачається з матеріалів кадастрової справи, розробка проекту землеустрою щодо відведення третій особі земельної ділянки та отримання необхідних погоджень тривала на протязі з 2003 року по 2011 рік.

При цьому, Головне управління земельних ресурсів надало свій висновок, яким погодило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на вул. Толстого, 1-б у Деснянському районі м. Києва ще 27.03.2008 року.

Отже, з матеріалів кадастрової справи А-4047, вбачається зволікання органів державної та виконавчої влади щодо своєчасного розгляду та надання громадянці Лопух Л.М. відповідних висновків та погоджень з метою отримання земельної ділянки у власність в межах безоплатної передачі земельної ділянки, визначених законом.

При цьому, листом від 03.07.2013р. № 08/281-1163 постійна комісія Київради з питань земельних відносин, містобудування та архітектури повідомила, що спірне рішення Київради ради від 28.02.2013р. № 83/9140 приймалося у відповідності до процедури, встановленої регламентом Київської міської ради, затвердженим рішенням від 14.07.2011р. № 383/5770.

Так, вперше проект рішення «Про передачу громадянці Лопух Лесі Миколаївні у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вул. Льва Толстого, 1-6/1 у Деснянському районі м. Києва» було подано на розгляд пленарного засідання X сесії Київради VI скликання 25.12.2012 року, проте не набрало достатньої кількості голосів.

Відповідно до пункту 15 Регламенту Київської міської ради, якщо проект рішення на пленарному засіданні не прийнято, повторний розгляд такого проекту рішення можливий на наступному пленарному засіданні Київради.

Отже, 28.02.2013р. на розгляд XI сесії Київради VI скликання проект рішення «Про передачу громадянці Лопух Лесі Миколаївні у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вул. Льва Толстого, 1-6/1 у Деснянському районі м. Києва було повторно подано й прийнято відповідне рішення.

Виходячи з аналізу норм земельного законодавства, прийняття рішення органом місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки у власність громадянину із земель державної і комунальної власності є завершальною стадією відповідного процесу, який є неможливим без подання відповідного клопотання громадянином та виготовлення проекту відведення земельної ділянки, що в обов'язковому порядку передує прийняттю відповідного рішення.

Таким чином, дії органу місцевого самоврядування безпосередньо пов'язані та впливають на права громадянина, який бажає отримати у власність земельну ділянку.

З урахуванням зібраних у справі доказів суд дійшов висновку, що правовідносини між відповідачем та третьою особою щодо передачі у власність земельної ділянки загальною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку на вул. Толстого, 1-б у Деснянському районі м. Києва виникли, починаючи з 25.02.2003р. - дати звернення з відповідним клопотанням третьої особи та відповідне рішення Київрада, виходячи з положень ст. 118 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла день виникнення правовідносин), мала прийняти ще у 2011 році протягом місяця, на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. При цьому, третьою особою останнім був отриманий висновок Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, датований 27.07.2011р.

Проте, відповідач у визначений законом строк відповідне рішення не прийняв.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Конституцією України у ст. 58 встановлено, що закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Аналогічна норма закріплена в ч. 2 статті 5 Цивільного кодексу України.

Водночас, закони України, на які посилається прокурор, як на підставу позовних вимог, були прийняті пізніше, ніж виникли правовідносини між відповідачем та третьою особою, пов'язані з набуттям останньою права власності на земельну ділянку.

Так, норма п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», що передбачає необхідність здійснення державної реєстрації права комунальної власності на відповідну земельну ділянку, а також норма ч. З ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка забороняє органам місцевого самоврядування за відсутності плану зонування або детального плану території надавати у власність земельні ділянки, набули чинності 01.01.2013 року, що не можуть бути застосовані до правовідносин відповідача та третьої особи в силу ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України, оскільки зазначені норми чинного законодавства вплиають на права та охоронювані законом інтереси громадянина, який, у разі визнання недійсним спірного рішення, зобов'язаний буде вчиняти дії, пов'язані з виконанням зазначених норм.

Крім того, ані Перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», ані Перехідними положеннями Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не передбачено, що розроблена й погоджена у встановленому порядку до 01.01.2013 року документація із землеустрою, підлягає приведенню у відповідність з зазначеними законодавчими актами.

Суд також звертає увагу, що положення ст. 58 Конституції України підлягають застосування до даних правовідносин, оскільки безпосередньо пов'язані з реалізацією конституційного права громадянина на отримання земельної ділянки у власність.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах законодавства, а відтак задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягнення не підлягають, оскільки позивачем у справі виступає прокурор, який звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 18.07.2013 р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов