Постанова № 32659794, 24.07.2013, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 липня 2013 року Справа № 812/6211/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Пляшкової К.О.,

при секретарі: Шибаєвій Т.В.,

за участю представників

позивача: Селіхова В.В. (довіреність №03/5-680 від 28.12.2012),

відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом державного підприємства «Луганськвугілля» до управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області про визнання неправомірними дій, визнання недійсним рішення № 247 від 14.03.2013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, -

ВСТАНОВИВ:

12 липня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов державного підприємства «Луганськвугілля» до управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області, у якому позивачем заявлено такі вимоги:

- визнати дії управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області стосовно винесення рішення № 247 від 14.03.2013 по застосуванню штрафу в розмірі 401977,82 грн. та нарахуванню пені в розмірі 53823,98 грн. за період з 28.01.2013 до 27.02.2013 неправомірними;

- визнати недійсним рішення № 247 від 14.03.2013, в якому начальником управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області застосований штраф в розмірі 401977,82 грн. та нарахована пеня в розмірі 53823,98 грн. за період з 28.01.2013 до 27.02.2013;

- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області винести нове рішення відповідно до чинного законодавства.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішенням № 247 від 14.03.2013 УПФУ в Лутугинському районі Луганської області до ВП «Шахта імені ХІХ з'їзду КПРС» застосовано штраф у розмірі 401977,82 грн. та нарахована пеня у розмірі 58823,98 грн. за період з 28.01.2013 по 27.02.2013.

Не погодившись з даним рішенням, відповідач оскаржив його до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області. Рішеннями про результати розгляду скаргу ДП «Луганськвугілля» залишено без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

ДП «Луганськвугілля» вважає, що рішення управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 247 від 14.03.2013 винесено з порушенням норм діючого законодавства та є необґрунтованим з наступних підстав.

Фінансові санкції нараховані за період з 28.01.2013 по 27.02.2013, а підприємством перераховувались страхові внески до позивача згідно платіжних доручень № 20 від 30.01.2013, № 20 від 13.02.2013, № 20 від 26.02.2013.

Дані, що містяться в рішенні УПФУ в Лутугинському районі від 14.03.2013 № 247, не відповідають даним розрахунку фінансових санкцій та пені, в частині періоду, за який застосовано фінансову санкцію та нараховано пеню.

На підставі вищевикладеного позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 17 липня 2013 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив:

- визнати дії управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області стосовно винесення рішення № 247 від 14.03.2013 по застосуванню штрафу в розмірі 401977,82 грн. та нарахуванню пені в розмірі 53823,98 грн. за період з 28.01.2013 до 27.02.2013 неправомірними;

- визнати недійсним рішення № 247 від 14.03.2013, в якому начальником управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області застосований штраф в розмірі 401977,82 грн. та нарахована пеня в розмірі 53823,98 грн. за період з 28.01.2013 до 27.02.2013.

Представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що УПФУ в Лутугинському районі Луганської області 14.03.2013 винесено рішення № 247 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким ВП «Шахта імені ХІХ з'їзду КПРС» ДП «Луганськвугілля» на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», яким до позивача застосовані штрафні санкції у розмірі 401977,82 грн. та нарахована пеня у розмірі 53823,98 грн. за період з 28.01.2013 по 27.02.2013 (а.с.9).

Не погодившись з вказаним рішенням, ДП «Луганськвугілля» направлено апеляцію до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (а.с.11).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 16.04.2013 № 2754/0910 залишено скаргу ДП «Луганськвугілля» без задоволення, а рішення, що оскаржується, - без змін (а.с.14).

23.04.2013 позивач направив апеляцію до управління Пенсійного фонду України за № 09/803 на рішення від 14.03.2013 № 247 (а.с.15).

Рішенням № 16494/09-10 від 26.06.2013 Пенсійний фонду України залишено скаргу ДП «Луганськвугілля» без задоволення, а рішення, що оскаржується, - без змін (а.с.34).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Згідно п.2 ч.1 ст.1 вищезазначеного Закону єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У відповідності до п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є: роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Однією з обов'язків Платника єдиного внеску, згідно Закону, являється своєчасність, повність нараховування, обчислення та сплата єдиного внеску. Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

У відповідності до ч.8 ст.9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до положень частини першої статті 19 Закону України від 14.05.1992 № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343) мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо (ч.3 ст.19 Закону № 2343).

Згідно ст.1 Закону № 2343 грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань відносяться також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, в тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 11 березня 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство щодо ДП «Луганськвугілля» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с.58-69).

Судом встановлено, що рішенням № 247 від 14.03.2013 до позивача застосовано штраф у розмірі 401977,82 грн. та нараховано пеню у розмірі 53823,98 грн. за період з 28.01.2013 по 27.02.2013, тобто за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, термін сплати якого настав до дня введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, тобто зобов'язань, на які поширюється дія мораторію.

З огляду на положення ст.19 Закону України від 14.05.1992 № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», з урахуванням ухвали господарського суду Луганської області від 11 березня 2013 року про порушення провадження у справі про банкрутство щодо ДП «Луганськвугілля» та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, суд приходить до висновку, що у відповідача не було законних підстав для прийняття рішення № 247 від 14.03.2013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, а відтак, таке рішення підлягає скасуванню.

Частиною 2 статті 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідного до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Незважаючи на те, що позивач просив тільки визнати недійсним № 247 від 14.03.2013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог для повного захисту прав позивача, та, з урахуванням положень п.1 ч.2 ст.162 КАС України, визнати протиправним та скасувати рішення № 247 від 14.03.2013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені.

Позовна вимога щодо визнання незаконними дій управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області стосовно винесення рішення № 247 від 14.03.2013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені залишається судом без задоволення з огляду на таке.

Вчинення дій суб'єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб'єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несуть акти індивідуальної дії. Саме вони мають вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів).

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об'єкту порушеного права.

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач - суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення, а відтак позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч.3 ст.94 КАС України).

Таким чином, витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача відповідно до задоволених вимог.

Відповідно до ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 24 липня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 29 липня 2013 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 17, 18, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов державного підприємства «Луганськвугілля» до управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області про визнання неправомірними дій, визнання недійсним рішення № 247 від 14.03.2013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення начальника управління Пенсійного фонду України в Лутугинському районі Луганської області № 247 від 14.03.2013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь державного підприємства «Луганськвугілля», ідентифікаційний код 32473323, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2309,21 грн. (дві тисячі триста дев'ять гривень двадцять одна копійка).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 29 липня 2013 року.

Суддя К.О. Пляшкова