Постанова № 32658071, 05.07.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 липня 2013 року 810/2486/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Снайпер»

до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство «Снайпер» з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області, - про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Ухвалами суду від 07.06.2013 було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання 01.07.2013 з'явились представники сторін, та надали свої пояснення по суті заявленого позову.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 14.05.2013 №0001502203/1030 та №0001492203/1031 (далі - оскаржувані рішення). Позовні вимоги представник позивача обґрунтовував тим, що оскаржувані рішення були прийняті у зв'язку з безпідставними висновками відповідача щодо неналежного оформлення фінансово-господарських документів та висновками про безтоварність господарських операцій, проведених між позивачем та його контрагентами.

Представник відповідача проти позову заперечив та пояснив, що вважає висновки на підставі яких було прийнято оскаржувані рішення обґрунтованими та правомірними.

В судовому засіданні було оголошено перерву у зв'язку з витребуванням судом у відповідача доказів у справі. В судове засідання 05.07.2013 сторони, повідомлені належним чином не з'явились, від представників сторін надійшли клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Суд, на підставі статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши обставини справи, суд встановив наступне.

За наслідками податкової перевірки позивача відповідач виніс Акт від 19.04.2013 №1667/23-2/20616944/52 «Про результати документальної планової виїзної перевірки приватного акціонерного товариства «Снайпер» код за ЄДРПОУ 20616944 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012» (далі - Акт перевірки).

В Акті перевірки відповідач вказав на наступні порушення позивачем норм податкового законодавства щодо оподаткування прибутку приватних підприємств (далі - податок на прибуток) та щодо оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ). За наслідками таких висновків, викладених в Акті перевірки відповідач виніс 14.05.2013:

- податкове повідомлення-рішення №0001502203/1030, яким донарахував позивачу податок на прибуток в розмірі 721 067 грн., з яких за основним платежем - 545 860 грн., та штрафних (фінансових) санкцій - 175 207 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0001492203/1031, яким донарахував позивачу ПДВ в розмірі 781 433, з яких за основним платежем - 520 955 грн., та штрафних (фінансових) санкцій - 260 478 грн.

З матеріалів справи (зокрема довідки відповідача про розрахунок заборгованостей, визначених в оскаржуваних рішеннях) та пояснень представників сторін, що донарахування податку на прибутку та ПДВ здійснювалось відповідачем у зв'язку з наступними господарськими операціями:

1) господарська операція між позивачем та ТОВ «Соррі Бабушка» щодо організації та проведення розважального заходу;

2) господарська операція між позивачем та БК «Укрзаготзерно» щодо надання інформаційно-маркетингових послуг;

3) господарська операція між позивачем та БК «Укрзаготзерно» щодо проведення навантажувально-розвантажувальних робіт;

4) господарська операція між позивачем та БК «Укрзаготзерно» щодо послуг електропостачання;

5) невірне відображення позивачем в господарських документах списання паливно-мастильних матеріалів;

6) господарська операція між позивачем та ТОВ «Протон» щодо придбання телефонів;

7) господарські операції за участю позивача, які не були підтверджені належними господарськими документами та за якими відповідачем було нараховано позивачу податок на прибуток в розмірі 17 151 грн. та ПДВ в розмірі - 11 434 грн.

Зі змісту позову та пояснень представників позивача слідує, що позивач спростовує оскаржувані рішення в частині донарахованих податкових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій за вищезазначеними 1) - 6) пунктами. Дослідження обставин за цими пунктами та правомірність оскаржуваних рішень у зв'язку з ними складає предмет позову в даній справі. Досліджуючи обставини (правовідносини), які складають предмет позову, суд встановив наступне.

Щодо господарської операції між позивачем та ТОВ «Соррі Бабушка» представник відповідача пояснив, що позивачем під час перевірки не надано відповідачу документів, що підтверджують зв'язок отриманих послуг з організації та проведення розважального заходу з веденням господарської діяльності та пов'язаність з витратами для подальшої реалізації товарів. Також, представник відповідача, відповідаючи на запитання суду пояснив, що відповідачем не ставилась під сумнів реальність самої господарської операції, але натомність - податковий орган вважає, що послуги за вищезазначеною операцією використовувались позивачем не в господарських цілях.

При цьому, відповідач при визначенні документів, які б на його думку підтвердили використання позивачем послуг у власних господарських цілях, як на правову підставу посилався на норму статті 33 Міжнародного кодексу маркетингових досліджень 1976 року, прийнятий Міжнародною торговою палатою та Європейською асоціацією дослідників громадської думки і маркетингу (ESOMAR). Так, зазначеною нормою наведено зразок звіту по маркетинговому дослідженню, з якого слідує що у звіт по проведеному дослідженню повинна бути включена така інформація, -

Основні дані:

а) для кого і ким проводилося дослідження;

б) ціль дослідження;

в) імена субпідрядників і консультантів, що проводили будь-яку суттєву частину дослідження;

Предмет дослідження:

г) опис гаданого і фактичного охоплення проблем;

д) розмір, характер і географія поширення предмета дослідження, як заплановані, так і фактично отримані дані, і, де можливо, дати обєм зібраних даних, отриманих тільки частково про предмет дослідження;

е) деталі методу вивчення предмета дослідження, а також використані методи зважування (оцінки);

ж) де технічно можливі, дані про рівень респонса (відношення кількості відповідей до кількості питань) і коментар із приводу можливого перекручування результатів через відсутність відповідей на задані питання;

Збір даних:

з) опис методу, за допомогою якого проводився збір інформації (тобто особисте інтерв'ю, письмові анкети або телефонні інтерв'ю, групове обговорення, використання механічних устроїв, що записують, спостереження або інші методи); и) точний опис штату співробітників, що проводили польові дослідження, методи контролю за якістю проведення польових досліджень;

к) методи притягнення інформаторів і загальної характеристики використаної мотивації, що забезпечує співробітництво інформаторів із дослідниками;

д) період часу, коли проводилися польові дослідження;

м) у випадку кабінетних досліджень точна вказівка джерел інформації і їхня надійність;

Представлення результатів:

н) найважливіші висновки, отримані в результаті дослідження;

о) база обчислених відсотків із чіткою вказівкою бази вагового і невагового методів;

п) загальні вказівки щодо статистичних меж припустимих похибок у відношенні основних результатів, а також статистично значимих розходжень між ключовими параметрами;

р) використані анкети й інші важливі матеріали (або, у випадку спільного дослідження, у тій частині, що стосується згаданого вище предмета дослідження).

Разом з тим, враховуючи рекомендаційних характер даної норми як і документу в цілому для членів, зокрема, ESOMAR, - з матеріалів справи та пояснень відповідача судом було з'ясовано, що відповідач не встановлював факт членства в цій організації ні позивача, ні ТОВ «Соррі Бабушка».

Натомість, представник позивача надав суду акт здачі-приймання робіт №ОУ-2412/1 від 24.12.2011 та податкову накладну від 22.12.2011 №64. Відповідно до зазначених документів позивачем були отримані від ТОВ «Соррі Бабушка» послуги з організації та проведення конференції 24.12.2011 на загальну суму 23 500 грн., з яких ПДВ складає 3 916,67 грн. З матеріалів справи та пояснень представника відповідача слідує, що відповідач до форми зазначених документів зауважень не висловлював. Представник позивача, відповідаючи на запитання суду, пояснив, що договір між позивачем та ТОВ «Соррі Бабушка» був укладений в усній формі з метою дослідження ринку (маркетинг) та передпродажну підготовку товару.

Щодо господарської операції між позивачем та БК «Укрзаготзерно» щодо надання інформаційно-маркетингових послуг суд встановив наступне.

01.11.2012 між позивачем та Білоцерківською конторою «Укрзаготзерно» (далі - БК «Укрзаготзерно») було укладено договір про надання інформаційно-маркетингових послуг по передпродажній підготовці товарів №0111/12 (далі - Договір №0111/12). За умовами (предмет договору) цього договору, позивач доручав БК «Укрзаготзерно» надати позивачу послуги по проведенню інформаційно-маркетингових досліджень за напрямками, які цікавлять і визначаються позивачем, та - послуги по підготовці товарів перед продажем. Також, в Договорі №0111/12 зазначено, що інформаційно-маркетингові дослідження повинні в результаті бути представлені у вигляді інформації, що необхідна для ефективного здійснення позивачем своєї торгівельної діяльності.

З матеріалів справи слідує, що позивач не подав відповідачу при перевірці, рівно як не подав і до суду при розгляді даної справи, документів з яких суд міг би встановити господарську обґрунтованість отримання позивачем інформаційно-маркетингових послуг, змісту таких послуг, сегменту ринку в якому були здійснені послуги, в якій формі була надана інформація про результати здійснених БК «Укрзаготзерно» послуг, порядок проведення та погодження послуг дослідження ринку. Окрім того, з Акта перевірки слідує, що у штаті позивача на момент укладення та виконання Договору №0111/12 перебувало 12 маркетологів, які могли самостійно проводити дослідження ринку на користь позивача, - тобто проводити інформаційно-маркетингові дослідження.

На підтвердження виконання Договору №0111/12 представник позивача подав до суду лише акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000050 від 30.11.2012 на загальну суму 45 000 грн., з якої ПДВ складає - 7 500 грн. та №ОУ-0000055 від 29.12.2012 на загальну суму 45 000 грн., з якої ПДВ складає - 7 500 грн. Акти мають загальний характер та не містять ніякої деталізації щодо об'єму, виду та змісту робіт проведених БК «Укрзаготзерно» в порядку виконання Договору №0111/12. Також, представник позивача подав суду податкову накладну №5 від 30.11.2012 на суму, яка відповідає сумі робіт за актом №ОУ-0000050 від 30.11.2012 та податкову накладну №5 від 29.12.2012 на суму, яка відповідає сумі робіт за актом №ОУ-0000055 від 30.11.2012.

У зв'язку з вищезазначеним, суд приходить до висновку, що позивачем як при перевірці його діяльності відповідачем, так і суду, - не було подано документів які б надали змогу ідентифікувати надані за Договором №0111/12 послуги чи їх вплив на господарську діяльність позивача вцілому, що унеможливлює дослідження дійсності господарської операції як такої. Тобто, позивачем не було підтверджено в суді дійсність господарської операції за Договором №0111/12. А за документами, поданими позивачем щодо цього договору суд взагалі не має можливості встановити зміст господарської операції, а відтак - і її реальність.

Відповідач по справі, висловлюючи в Акті перевірки висновки щодо неповноти

підтвердження дійсності господарської операції, як і в попередньому випадку, як на правову підставу посилався на норму статті 33 Міжнародного кодексу маркетингових досліджень 1976 року, прийнятий Міжнародною торговою палатою та Європейською асоціацією дослідників громадської думки і маркетингу (ESOMAR).

Щодо господарської операції між позивачем та БК «Укрзаготзерно» щодо проведення навантажувально-розвантажувальних робіт, суд встановив наступне.

З матеріалів справи слідує, що між позивачем та БК «Укрзаготзерно» було здійснено оплачувану господарську операцію, яка полягала у здійсненні БК «Укрзаготзерно» на користь позивача навантажувально-розвантажувальних робіт. Письмовий договір між сторонами не укладався. Разом з тим, позивачем не було подано до суду інші можливі та допустимі докази, які б вказували на укладення між позивачем та БК «Укрзаготзерно» усної угоди на проведення вантажно-розвантажувальних робіт.

Натомість, позивачем було подано до суду документи, які були оформлені на виконання договору (усної угоди) про проведення навантажувально-розвантажувальних робіт. Так, на підтвердження дійсності проведення навантажувально-розвантажувальних робіт, представник позивача подав до суду акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000036 від 31.08.2012 на загальну суму 51 000 грн., з якої ПДВ складає - 8 500 грн. Як і в попередньому випадку, акт має загальний характер та не містить ніякої деталізації щодо об'єму та виду робіт проведених БК «Укрзаготзерно» на користь позивача. Також, представник позивача подав суду податкову накладну №9 від 31.08.2012 на суму, яка відповідає сумі робіт за актом №ОУ-0000036 від 31.08.2012.

При дослідженні реальності господарської операції відповідачем було встановлено відсутність господарської доцільності в отриманні вантажно-розвантажувальних робіт. Так, в Акті перевірки зазначено, що в штаті позивача в підзвітному періоді перебувало на постійній основі 6 вантажників, що не заперечувалось і представниками позивача в судовому засіданні. Разом з тим, позивачем відповідачу при проведенні перевірки не було надано документів з яких можна було встановити будь-які ознаки (деталізацію) проведених вантажно-розвантажувальних робіт, як-то: зміст робіт, місце та час проведення робіт та їх тривалість тощо. Відсутність такої деталізації нівелює можливість встановлення зв'язку між актом прийому-передачі робіт (послуг), як документа оформленого в порядку виконання договору чи навіть усної угоди.

Дана обставина не була спростована в судовому засіданні позивачем.

В матеріалах справи та поясненнях представника позивача суд не знайшов підтвердження господарської доцільності отримання позивачем послуг від третіх осіб, маючи у власному розпорядженні можливість самостійно зробити вантажно-розвантажувальні роботи. Суд досліджуючи дані обставини виходить з того, що навантажувально-розвантажувальні роботи могли мати матеріальний вираз, який би полягав у оформленні документів щодо товару, який навантажувався (розвантажувався), оформленні документів щодо роботи працівників від імені БК «Укрзаготзерно», які безпосередньо здійснювали роботи, погодження умов робіт між сторонами тощо. Однак таких документів позивачем не було подано до суду, що унеможливлює для суду можливість встановити реальність здійснення БК «Укрзаготзерно» робіт на користь позивача.

Щодо господарської операції між позивачем та БК «Укрзаготзерно» щодо послуг електропостачання, суд встановив наступне.

Позивачем було включено суму витрат по електроенергії в розмірі 3 934 841 грн. по приміщеннях, які знаходяться у користуванні (оренді) позивача до складу витрат на збут, що відповідач вважає неправомірним, з огляду на норми п. 138.3 статті 138 Податкового кодексу України.

Зазначені витрати виникли у зв'язку з наступним.

15.12.2009 було укладено договір оренди приміщення №97 (далі - Договір №97) між БК «Укрзаготзерно» (орендодавець) та позивачем (орендар). За умовами цього договору (предмет договору) БК «Укрзаготзерно» передавав позивачу в тимчасове володіння приміщення загальною площею 5601 кв.м. за адресою: м. Біла Церква, вул. Січневий пр.,88. Приміщення, що орендувалось позивачем за цим договором, складалось в свою чергу, зі складського нежитлового приміщення загальною площею 3 916,40 кв.м. та офісного приміщення для розміщення ділового офісу - загальною площею 1684,6 кв.м.

Факт користування позивачем даними приміщеннями не заперечувався і відповідачем.

Разом з тим, відповідно до п.4 Договору №97, сторони погодили між собою, що розмір орендної плати складає (з урахуванням ПДВ) 25 грн. за 1 кв.м. на місяць за складські приміщення та 50 грн. за 1 кв.м. на місяць за офісні приміщення. Також, сторонами було погоджено (п.4.5 Договору №97), що вартість комунальних послуг входить до орендної плати.

З матеріалів справи слідує, що позивач в порядку виконання Договору №97 сплачував орендну плату. Однак, послуги електропостачання позивач оплачував окремо, не включаючи їх вартість до складу орендної плати.

Представник відповідача в судовому засіданні пояснив, що відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень виходив з того, що послуги на електропостачання охоплюються поняттям комунальні послуги, а тому їх вартість позивач оплачував в складі орендної плати. При цьому, як на правову підставу таких висновків, представник відповідача посилається на визначення поняття «комунальні послуги» в статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Представник позивача заперечив цю обставину, вказав, що плата за електропостачання не включалась позивачем до складу орендної плати за Договором №97, оскільки між позивачем та БК «Укрзаготзерно» не було укладено договору на надання послуг з електропостачання нежитлових будівель, які були у користуванні позивача за Договором №97. При цьому, представник позивача вказав, що між позивачем та ЗАТ «А.Е.С. Київобленерго» було укладено договір про постачання електричної енергії №837 від 03.08.2005 (далі - Договір №837). Згідно з цим договором позивач є споживачем послуг з електропостачання, оплату за які здійснює згідно виставлених АЕС «Київобленерго» рахунків.

Суд також враховує, що відповідач не заперечує факт оплати позивачем і розміру орендної плати, визначеної Договором №97, і вартості послуг електропостачання за Договором №837.

Щодо обставин невірного відображення позивачем в господарських документах списання паливно-мастильних матеріалів суд встановив наступне.

З Акта перевірки слідує, що позивачем до складу витрат на збут за підзвітний період були включені витрати по списаних паливно-мастильних матеріалів на доставку товарів для до покупців на загальну суму 1 970 893 грн. Для підтвердження кількості використаного палива відповідачу позивач надав подорожні листи, які не містили пунктів завантаження та розвантаження автомобіля, що унеможливлювало для відповідача встановити відомості щодо відстані, щодо якої було використано паливно-мастильні матеріали для автомобілів. Ці обставини були підтверджені в судовому порядку представником відповідача Вольвач С.М., яка як посадова особа відповідача брала участь у перевірці позивача та складенні Акта перевірки.

В судовому засіданні представник відповідача пояснила, що загальна вартість паливно-мастильних матеріалів не відповідає об'ємам цих матеріалів, зазначених в подорожніх листах, оскільки подорожні листи були заповнені позивачем невірно, або з зазначенням суперечливих відомостей. Так відповідач зазначив, що при аналізі подорожніх листів на певний вид автомобіля та товарно-транспортних накладних до них встановлено невідповідність пункту доставки вантажу, зазначеного в подорожньому листі, до пункту розвантаження, вказаного в товарно-транспортних накладних на визначену дату; серед наданих відповідачу товарно-транспортних накладних були накладні не засвідчені печатками обох сторін транспортування.

Представник позивача вказав суду на те, що зазначена вище різниця пов'язана з тим, що паливно-мастильні матеріали були використані позивачем як для роботи транспорту при доставці товару до покупців, так і в роботі власних стаціонарних механізмів.

Обставини використання паливно-мастильних матеріалів в роботі належних позивачу стаціонарних механізмів представник відповідача в судовому засіданні не заперечила, зазначила лише те, що відповідачем така обставина при перевірці не досліджувалась.

Разом з тим, позивачем не було надано ні при перевірці відповідачу, ні під час розгляду справи суду договорів чи інших документів, щодо зобов'язань позивача перед третіми особами щодо поставки товару у підзвітний період, що не дає суду можливість встановлення дійсності використання паливно-мастильних матеріалів у об'ємах, встановлених Актом перевірки.

Щодо господарської операції між позивачем та ТОВ «Протон» щодо придбання телефонів суд встановив наступне.

Позивачем у серпні 2011 року було придбано у ТОВ ВКК «Протон» телефони на загальну суму 46 740 грн., з якої ПДВ складає 7 790 грн., які були оприбутковані на бухгалтерський рахунок 106 «Інструменти, обладнання та інвентар». Сума витрат на придбання вказаних основних засобів, була відображена позивачем у складі амортизаційних відрахувань та включена до складу витрат на збут у розмірі 9 740 грн.

З Акта перевірки слідує, що відповідач вважає господарську операцію з придбання позивачем товару (телефонів) у ТОВ ВКК «Протон» безтоварною винятково у зв'язку з відомостями, якими володів відповідач щодо фіктивності господарської діяльності ТОВ «ВТК Малс», яке, в свою чергу, мало господарські відносини з ТОВ ВКК «Протон».

Відповідаючи на запитання суду представник відповідача пояснила, що відповідачем не досліджувався ланцюг надходження товару телефонів спочатку від ТОВ «ВТК Малс» до ТОВ ВКК «Протон», а потім від ТОВ ВКК «Протон» до позивача, як не досліджувались обставини наявності товару у користуванні позивача на час перевірки. Таким чином суд констатує, що відповідачем не було проведено перевірки безтоварності конкретної господарської операції з поставки товару від ТОВ ВКК «Протон» до позивача, а висновки про таку безтоварність є за своїм змістом припущенням.

Такі висновки, на думку суду, не могли бути покладені в основу оскаржуваних рішень про донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ, оскільки суперечать принципу об'єктивності рішень суб'єкта владних повноважень.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет позову в даній справі, суд виходить з наступного.

У зв'язку з господарською операцією між позивачем та ТОВ «Соррі Бабушка», суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.14.1.27, - витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Всі вони поділяються на витрати, що враховуються і не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності та інших витрат (за виключенням деяких витрат, зокрема, амортизації).

До числа витрат від операційної діяльності включається собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Ці та деякі інші витрати приймаються для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням ряду положень Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку. Головними витратами операційної діяльності є витрати на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Серед інших витрат слід виділити витрати на загальновиробничі, адміністративні витрати, витрати на збут та ін.

Підпунктом 138.1.1 статті 138 Податкового кодексу України визначає в загальному склад витрат операційної діяльності окремо для юридичних осіб і банківських установ, які в подальшому більш конкретно регламентуються в інших пунктах ст. 138 ПКУ. Операційні витрати підприємств включають в себе собівартість товарів, робіт, послуг на основі первинних документів бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 138.10.3 п.138 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми);

дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи слідує, що підставою для винесення оскаржуваних рішень в частині господарської операції позивача з ТОВ «Соррі Бабушка» був сумнів відповідача в тому, що витрати позивача за такою операцією були пов'язані з господарською діяльністю позивача. Однак, представником відповідача в судовому засіданні не було доведено неналежність господарських документів, які були оформлені в порядку виконання вищезазначеної господарської операції та які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Разом з цим, суд не може застосувати до спірних правовідносин норму статті 33 Міжнародного кодексу маркетингових досліджень 1976 року, оскільки даний документ не має обов'язкової (нормативної) сили для України, а має лише рекомендаційний характер для членів ESOMAR.

За умов недоведеності відповідачем використання позивачем послуг, наданих ТОВ «Соррі Бабушка», не в господарських цілях, а також враховуючи що результат отриманих маркетингових послуг може не мати матеріального виразу в господарській діяльності позивача, суд застосовує презумпцію правомірності рішень платника податку, яка закріплена нормою п.4.1.4 Податкового кодексу України, та вважає, оскаржувані рішення в частині донарахованих податкових зобов'язань за господарською операцією між позивачем та ТОВ «Соррі Бабушка» - не обґрунтованими, а тому - позовні вимоги в цій частині правомірними.

У зв'язку з господарською операцією між позивачем та БК «Укрзаготзерно» щодо господарської операції по наданню інформаційно-маркетингових послуг, суд звертає увагу на наступне.

Як і в попередньому випадку, суд вважає посилання відповідача, як на правову підставу для прийняття оскаржуваних рішень, на норми Міжнародного кодексу маркетингових досліджень 1976 року, - не належним з огляду на принцип законності адміністративного судочинства, закріпленого статтею 7 Кодексу адміністративного судочинства України та - на вимоги статті 5 цього ж Кодексу що законодавства, яке може бути застосоване при в рішенні адміністративної справи.

Разом з тим, суд враховує при дослідженні цих обставин норму п. 138.2 статті 138 Податкового кодексу України. Також, суд застосовує норму п.п.139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України, відповідно до якої не включаються до складу витрат, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 44 Податкового кодексу України, - платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. При цьому платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Застосовуючи норму статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд прийшов до висновку що господарські документи (акт прийому-передачі), які були складені щодо маркетингових послуг не відповідають вимогам цієї статті, оскільки не містять ознак господарської операції щодо змісту та обсягу.

Таким чином, суд не може спростувати правомірність оскаржуваних рішень в частині нарахування податкових зобов'язань за господарською операцією між позивачем та БК «Укрзаготзерно» щодо надання маркетингових послуг, оскільки така господарська операція не була підтверджена належними господарськими документами.

У зв'язку з господарською операцією між позивачем та БК «Укрзаготзерно» щодо вантажно-розвантажувальних робіт, суд звертає увагу на наступне.

Суд враховує при дослідженні цих обставин, як і в попередньому випадку норми

п. 138.2 статті 138, статті 44 та п.п.139.1.9 статті 139 Податкового кодексу України.

Застосовуючи норму статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд прийшов до висновку що господарські документи (акт прийому-передачі), які були складені щодо вантажно-розвантажувальних робіт не відповідають вимогам цієї статті, оскільки не містять ознак господарської операції щодо змісту та обсягу, місця проведення та одиниць виміру (наприклад, - в «людино-годинах» тощо).

Таким чином, суд не може спростувати правомірність оскаржуваних рішень в частині нарахування податкових зобов'язань за господарською операцією між позивачем та БК «Укрзаготзерно» щодо вантажно-розвантажувальних робіт, оскільки така господарська операція не була підтверджена належними господарськими документами.

У зв'язку з господарською операцією між позивачем та БК «Укрзаготзерно» щодо послуг електропостачання, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п.138.8 статті 138 Податкового кодексу України, - собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, - витрат з придбання електричної енергії.

Разом з тим, відповідно до п.138.3 статті 138 Податкового кодексу України, - у цілях цього розділу (тобто розділу, який стосується оподаткування податком на прибуток підприємств) суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

З матеріалів справи слідує, що позивач не включав до складу орендної плати витрати по придбанню електроенергії, що не було спростовано представниками відповідача в судовому засіданні. Так, придбання електроенергії здійснювалось позивачем за окремим договором, незалежним від договору оренди. Висновки ж відповідача про те, що витрати на придбання електроенергії були включені до орендної плати базуються виключно на припущеннях у зв'язку з визначенням термінів в статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а не на фактах (відомостях) щодо подвійної сплати таких витрат позивачем.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», - житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Однак суд також враховує, що відповідно до преамбули цього Закону, - останній визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки. Тобто цей нормативний акт не регулює питання оподаткування, рівно як і не регулює питання відносин оренди чи окремих умов оренди приміщень. У зв'язку з зазначеним, норма статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не може застосована при вирішенні питання правомірності оподаткування податком на прибуток підприємств, і зокрема, - правильності визначення складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування цим податком.

За умов відсутності належних доказів від відповідача щодо сплати позивачем витрат на придбання електроенергії окремо від сплати орендної плати за приміщення, яке забезпечувалось електроенергією, - суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було застосовано норму п.138.8 статті 138 Податкового кодексу України при визначенні складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, а оскаржуване рішення щодо донарахування цього податку в частині оплати електроенергії - необґрунтованим, а тому неправомірним.

У зв'язку із обставинами списання позивачем паливно-мастильних матеріалів суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд бере до уваги норми п. 138.2 статті 138 та статті 44 Податкового кодексу України, а також статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З метою забезпечення правильності оподаткування та можливості контролю за правильністю декларування платником податку витрат та доходів, зазначені норми чинного законодавства передбачають лише повноту відомостей щодо господарської операції в офіційно складених господарських документах. Не відповідність господарських документів позивача формальним вимогам підзаконних актів, якими передбачено окремі типові форми господарських документів, як то Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, не є порушенням вимог статті 44 Податкового кодексу України, якщо такі документи містять повну та достатню інформацію щодо господарської операції та є офіційними документами, складеними учасниками цієї господарської операції.

Разом з тим, суд звертає увагу, що транспортні документи, на які позивач посилається як на докази придбання та витрат паливно-мастильних матеріалів, не містять безпосередньо відомості щодо таких матеріалів, а тому не є належними господарськими документами в розумінні статті 44 Податкового кодексу України. Так, позивачем по справі не було надано суду будь-які докази придбання паливно-мастильних матеріалів, доказів укладення з третіми особами угод на постачання товару для якого позивачем мали бути здійснені витрати палива, докази наявності та роботи власних механізмів, де позивач у підзвітний період використовував такі паливно-мастильні матеріали тощо. Тобто, у суду відсутні докази з придбання та використання паливно-мастильних матеріалів позивачем. Транспортні документи, які були досліджені відповідачем та які позивач вважає належним доказом витрат паливно-мастильних матеріалів свідчать лише про роботу автомобілів, однак не містять відомостей щодо використаних у них зазначених матеріалів. За таких умов, суд вважає оскаржувані рішення в частині донарахування податкових зобов'язань в частині списання позивачем паливно-мастильних матеріалів правомірними.

У зв'язку з господарською операцією між позивачем та ТОВ «Протон» щодо придбання телефонів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи слідує, що відповідач зробив висновок про безтоварність господарської операції з придбання телефонів лише на підставі відомостей щодо третьої особи (ТОВ «ВТК Малс»), яка мала господарські правовідносини з ТОВ «Протон». Однак, докази ланцюгу постачання товару (телефонів) від ТОВ «ВТК Малс» через ТОВ «Протон» до позивача відповідач суду не надав, а з пояснень представника відповідача слідує, що цього ланцюгу відповідач і не досліджував. Таким чином, висновки про безтоварність господарської операції з придбання позивачем у ТОВ «Протон» телефонів базуються не на об'єктивних відомостях, а на припущеннях.

За умов недоведеності підстав для донарахування податкових зобов'язань щодо вищезазначеної господарської операції, - оскаржувані рішення суд не може вважати обґрунтованими і такими які відповідають вимогам ч.1 статті 58 Податкового кодексу України, з якої слідує що податкове повідомлення-рішення повинно містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону.

Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість оскаржуваних рішень в частині донарахування податкових зобов'язань та штрафних (фінансових) санкцій за господарською операцією з придбання позивачем у ТОВ «Протон» телефонів, а відтак - про задоволення позовних вимог в цій частині.

Зважаючи на вищезазначене, суд констатує, що в судовому засіданні були підтверджені доводи позивача щодо протиправності оскаржуваних рішень в частині донарахування податкових зобов'язань по господарських операціях:

- між позивачем та БК «Укрзаготзерно» щодо послуг електропостачання;

- між позивачем та ТОВ «Протон» щодо придбання телефонів

В решті обставин справи суд не знайшов підтверджень протиправності оскаржуваних рішень. Однак, слідуючи принципу правової певності щодо рішення суб'єкта владних повноважень, за яким - протиправність рішення в частині тягне за собою необхідність його скасування та перегляд обставин належним суб'єктом владних повноважень з врахуванням висновків суду та як наслідок такого перегляду суб'єкт владних повноважень може винести правомірне та обґрунтоване рішення, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.05.2013 №0001502203/1030 та №0001492203/1031.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 122, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.05.2013 №0001502203/1030 та №0001492203/1031, прийняті Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Снайпер» судовий збір у розмірі 34 (тридцять чотири) грн. 41 коп., згідно платіжного доручення від 22.05.2013 № 10807 та 2 259 (дві тисячі двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 59 коп., згідно платіжного доручення від 28.05.2013 № 10868.

4.Копію постанови надіслати сторонам.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Суддя Терлецька О.О.