Ухвала суду № 32655976, 29.07.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження 22-ц/774/8144/13

Справа № 403/12605/12 Головуючий в 1 інстанції - Решетнік М.О.

Категорія - 51 Доповідач - Кочкова Н.О.

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2013 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Кочкової Н.О.,

суддів - Максюти Ж.І., Слоквенка Г.П.,

при секретарі - Качур Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КУ «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» Дніпропетровської обласної ради про визнання незаконним наказу про звільнення, зміну формулювання причин звільнення, зобов'язання видати трудову книжку, стягнення середньої заробітної плати за апеляційною скаргою КУ «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» Дніпропетровської обласної ради на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано наказ Комунального закладу «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» Дніпропетровської обласної ради №38-0 від 17 серпня 2012 року в частині звільнення ОСОБА_1, головного бухгалтера, з посади з 14 серпня 2012р. за прогули, п.4 ст.40 КЗпП України - незаконним; зобов'язано Комунальний заклад «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» Дніпропетровської обласної ради змінити у трудовій книжці ОСОБА_1 формулювання причини звільнення з «п.4 ст.40 КЗпП України - за прогули» на «ст.З8 КЗпП України - звільнення за власним бажанням»; стягнуто з Комунального закладу «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» Дніпропетровської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1447грн.07коп., належну їй надбавку у розмірі 50% посадового окладу за складність та напруженість в роботі в сумі 383грн.04 коп., на відшкодування моральної шкоди 500 грн., а всього 2030 грн. 11 коп. Вирішено питання судових витрат. В іншій частині позовних вимог - відмовлено (а.с. 117-121).

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову в повному обсязі (а.с.128-133).

Позивачка ОСОБА_1 рішення суду не оскаржує.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка з 06 серпня 2010 року працювала в КЗ «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» на посаді головного бухгалтера; 30 липня 2012 року подала до відділу кадрів 2 заяви про звільнення з посади за власним бажанням (одну - на ім'я головного лікаря, другу - на ім'я в.о. головного лікаря), які були відповідачем прийняті та зареєстровані за вхідним №4 від 30 липня 2012 року (а.с.5,50). Останній робочий день позивачки - 13 серпня 2012 року. Згідно табеля обліку робочого часу за серпень 2012 року (а.с.81-82) головний бухгалтер ОСОБА_1 відпрацювала 14 календарних днів з моменту подання нею заяви про звільнення і останнім днем виходу її на роботу зазначено саме 13 серпня 2012 року. Згідно акту прийому-передачі (а.с.9-11), затвердженого головним лікарем Дукач Л.М., 13 серпня 2012 року позивачка, як головний бухгалтер, передала, а створена наказом головного лікаря №37 від 10 липня 2012 року комісія прийняла у неї всю бухгалтерську документацію, матеріальні цінності та ключі від приміщень.

Станом на 13 серпня 2012року відповідачем наказ про звільнення ОСОБА_1 видано не було, трудова книжка також не видана. Відповідач посилався відсутність у відділі кадрів заяви позивачки про звільнення та на акт (а.с.49), згідно якого заяви позивачки про звільнення за власним бажанням були втрачені 13 серпня 2012 року.

Наказом №38-0 від 17 серпня 2012 року «Про звільнення з посади, призначення виконуючим обов'язки головного бухгалтера» ОСОБА_1 було звільнено з посади головного бухгалтера КУ Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» з 14 серпня 2012 року за прогули по п.4 ст.40 КЗпП України, а ОСОБА_3 переведено на посаду виконуючої обов'язки головного бухгалтера з 14 серпня 2012 року (а.с.65).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивачки відбулося з порушенням норм діючого законодавства та посилався на те, що відсутні підстави для її звільнення за прогули 14,15,16 та 17 серпня 2012 року, оскільки в силу ч.1 ст. 38 КЗпП України трудовий договір був на той час уже припиненим.

Вказані висновки зроблені без порушення норм матеріального та процесуального права. Так, згідно із ч.1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Судом безспірно встановлено і не заперечується апелянтом, що ОСОБА_1 подала заяву про звільнення за власним бажанням і відпрацювала 2 тижні, тому відповідач зобов'язаний був видати наказ про звільнення позивачки за власним бажанням. Посилання апелянта на те, що позивачка 13 серпня 2012 року «украла» зі столу головного лікаря свої заяви - не підтверджено належними і допустимими доказами і не звільняє відповідача від обов'язку своєчасно видати наказ про звільнення за власним бажанням.

Відповідно до ч.3,4 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку; при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Виходячи із того, що факт затримки відповідачем остаточного розрахунку та видачі трудової книжки позивачці у період з 13 серпня 2012 року (у цей день позивачка працювала, але трудова книжка їй не була вручена і остаточний рахунок не був проведений) по 06 вересня 2012 року знайшов своє підтвердження у судовому засіданні, доказів протилежного відповідачем суду не надано, суд правильно стягнув середній заробіток у розмірі 1447, грн. 07 коп.

Правильним є рішення суду і в частині стягнення надбавку у розмірі 50% посадового окладу за складність та напруженість в роботі в сумі 383грн.04 коп., оскільки наказ про позбавлення ОСОБА_1 такої надбавки з 1 серпня 2012 року був виданий установою 13 серпня 2012 року, що не відповідає вимогам ч.3 ст. 32 КЗпП України.

Розмір моральної шкоди - 500 грн., визначений судом із врахуванням положень ст. 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, а посилання апелянта на те, що відповідачем не були порушені трудові права позивачки, - спростовується матеріалами справи.

Посилання апелянта на те, що суд безпідставно відхилив клопотання про витребування документів, що свідчать про наявність у ОСОБА_1 іншої трудової книжки, що трудова книжка ОСОБА_1 підроблена, що паспорт ОСОБА_1 підлягає заміні, - не являються підставою для скасування рішення суду, оскільки не свідчать про його незаконність.

Доводи апелянта про те, що суд не звернув уваги на факти неодноразового порушення ОСОБА_1 трудового законодавства у період з 1 червня 2012 року по 13 серпня 2013 року - не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не мають правового значення для вирішення спору.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, оскільки зводяться до незгоди із діями судді, та незгоди із оцінкою доказів, однак, згідно із ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду 1 інстанції.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін

Керуючись ст.307, 308, ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу КУ «Дніпропетровський лікарсько-фізкультурний диспансер» Дніпропетровської обласної ради - відхилити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: