Постанова № 32653110, 22.07.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2013 р. № 820/5112/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Мелконян А.П.,

за участю

представника позивача Малахової Ю.А.

відповідача Журальової А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ТОВ «Українсько-китайський центр розвитку» до ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування рішень

встановив:

Позовні вимоги заявлені до ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова Харківської області ДПС про скасування податкових повідомлень рішень від 12.03.2013 року № 0000932201, 0000942201.

У судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримала, просила вимоги задовольнити пославшись на те, що порушень законодавства позивач не допускав, податки обчислював правильно, спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. Крім того, позивач послався на безпідставність висновків податкового органу про непідтвердженість реальності господарських операцій з контрагентом ПП «Раіком», оскільки за даними операціями товар був поставлений у повному обсязі, реальність здійснення господарських операцій підтверджується належно оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, фактом проведення розрахунків, фактом настання змін у складі та структурі активів учасників господарських операцій, даними бухгалтерського обліку.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав суду письмові заперечення позиція, яких повністю збігається з викладеною в судовому засіданні, де вказав, що при проведенні перевірки позивача був взятий до уваги висновок акту перевірки ДПІ на обліку у якому знаходиться контрагент позивача, якими встановлено неможливість реального здійснення фінансово-господарських операцій та ведення господарської діяльності у порядку передбаченому приписами діючого законодавства України у перевіряємому періоді, а отже позивачем неправомірно сформовано податковий кредит за період, що ревізувався.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивач пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації набув статусу суб'єкта господарювання юридичної особи, взятий на податковий облік в ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова (а.с.9-10). Основними видами діяльності за довідкою ЄДРПОУ АА № 519079 (а.с.12) в т.ч. є спеціалізовані будівельні роботи (43.99), неспеціалізована оптова торгівля (46.90).

У період з 08.02.2013 року по 14.02.2013 року фахівцями податкового органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ПП «Раіком» за період з 01.03.2012 року по 30.04.2012 року та ТОВ «Дельта універсал» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року. За результатами перевірки складено акт від 21.02.2013 року № 693/2210/35698941, яким встановлено порушення пп.14.1.179,14.1.181 п.14.1 ст.14, ст..185, п.198.66,198.3 ст.198 ПК України в наслідок чого занижено податок на додану вартість у період, що ревізувався у сумі 143335 грн. та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за квітень в сумі 2456,00 грн.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень рішень від 12.03.2013 року № 0000942201 яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 215002,50 грн., в т.ч. основний платіж 143335,00 грн., штрафні санкції 71667,50 грн.; № 0000932201, яким підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2456,00 грн.

Не погодившись із висновками акту перевірки та винесеним податковим повідомленням-рішенням відповідач скористався правом адміністративного оскарження спірного податкового повідомлення -рішення, відповідно до приписів ст..56 ПК України, за результати якого податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги без задоволення.

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

З наявних у справі документів вбачається, що 12.03.2012 року між ПП «Раіком» (в якості Постачальника) та позивачем (в якості Покупця) укладено договір № 11, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товари, визначені у специфікаціях, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар - а.с..46-51

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах договору № 11 від 12.03.2012 року, позивачем подані до суду виписані ПП «Раіком» податкові накладні (а.с.52-55). Дослідивши вказані податкові накладні суд встановив, що вони відповідають вимогам ст..201 ПК України, наказу Мінфіну від 01.11.2011, № 1379, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявних у матеріалах справи платіжних доручень (а.с.66-68), відомості аналітичного рахунку 631 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999 р. № 29 (а.с.74-77) встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Факт отримання товару та взяття його на облік підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними (а.с.56-59), відомостями аналітичного обліку Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999 р. № 29 (а.с.69-73)

Перевезення товару, тобто реальність господарської операції за ознакою наявності фізичного переміщення товару, підтверджується приєднаними до матеріалів справи товарно-транспортними накладними (а.с.60-63), подорожніми листами службового транспорту (а.с.64-65). Окрім того, до матеріалів справи надана копія договору оренди нежитлового приміщення № 35 від 01.05.2009 року, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та позивачем, відповідно до умов якого Наймодавець зобов'язується передати Наймачеві у строкове володіння та користування, а Наймач зобов'язується прийняти у строкове володіння та використання об'єкт майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 площею 520 м2. Адреса вказаного складського приміщення зазначена у товарно-транспортних накладних у розділі «пункт розвантаження»

Подальша реалізація товару підтверджується наявними у матеріалах справи договорами поставки від 12.04.212 року № 15, № 17 від 17.04.2012 року, № 22 від 22.05.2012 року, укладеного з СКП «Харківзеленбуд» ХМР, згідно яких зобов'язується передавати у власність Покупцям товар, придбаний у ПП «Раіком»; договором субпідряду від 05.03.2012 року № 05/03/7, договором № 34 від 01.12.20141 року (а.с.11-115, 125-126), акти приймання виконаних робіт (а.с.116-124,128-139) Також до матеріалів справи надані копії податкових накладних виписаних позивачем на адресу покупців товару, копії видаткових накладних, які підтверджують факт отримання продукції покупцями, розрахунки за вказаними договорами підтверджуються відомістю аналітичного обліку по рахунку 361 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30 листопада 1999 р. № 29 (а.с.78-83), довіреностями на отримання ТМЦ тобто всі документи, які підтверджують факт виконання позивачем своїх зобов'язань в межах вищезазначених договорів.

Щодо посилань податкового органу на ненадання до перевірки документів на підтвердження здійснення транспортування придбаних ТМЦ, суд зазначає наступне. Відповідно п. 44.1 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. При цьому відповідно до ПК України товарно-транспортна накладна не є обов'язковим первинним документом, на підставі якого визначається об'єкт оподаткування та/або податкові зобов'язання.

Наявність ТТН є обов'язковим тільки при автомобільних перевезеннях, однак їх обов'язковість обумовлена не положеннями ПКУ, а нормами ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт". При цьому ТТН включена в перелік документів, необхідних для здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні на договірній основі, а відповідно до п.2" Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполучені", затвердженого постановою КМУ №207 від 25.02.2009р., в разі, коли водій юридичної особи здійснює вантажні перевезення для власних потреб підприємства, необхідність наявності ТТН не передбачена, а обов'язкова наявність накладної або іншого документу, який підтверджує право власності на вантаж.

Суд також зауважує, що відповідно до п. 11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу від 14.10.1997, № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до преамбули вказаних Правил, вони визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників. За визначенням п.1 вказаних Правил замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів. Отже, з аналізу вказаної норми випливає, що наведені Правила стосуються лише перевізників та вантажоодержувачів, які є замовниками автомобільних перевезень на підставі договору, укладеного з перевізником.

Оскільки за умовами договорів, укладених позивачем з контрагентом поставка товару здійснювалася продавця, позивачем не укладалися договори з перевезення товару та не неслися витрати з транспортування товару, то за таких обставин складання та отримання товарно-транспортної накладної не є обов'язковим для позивача.

Суд також зазначає, що за умови наявності даних щодо фактичного руху активів, якщо зміни у власних зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, то відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою для висновків про відсутність господарської операції.

Щодо посилань представника відповідача на акт про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача від 10.08.2012 року № 709/2202/36036555, якими встановлено відсутність ознак реальності господарської діяльності, як підстави відмови у задоволенні позовних вимог, суд зазначає, що відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідно до ст.ст. 9, 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст. 86 КАС України, суд відмічає, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704; далі за текстом - Положення № 88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Враховуючи викладене вище, суд вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки позивача про відсутність реальності господарських операцій з ПП «Раіком», неправомірність формування податкового кредиту та як наслідок зменшення розміру від'ємного значення та відповідно задоволення позовних вимог

Судові витрати підлягають розподілу в порядку визначеному ст..94 КАС України. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 94, 128, 160- 163, 186, 254 КАС України, суд,

постановив:

Адміністративний позов ТОВ «Українсько-китайський центр розвитку» до ДПІ у Дзержинському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування рішень задовольнити

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.03.2013 року № 0000942201, №0000932201

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м.Харкова, код 37999628, р/р 31217206784011) на користь ТОВ «Українсько-китайський центр розвитку» (61002, м.Харків, вул.. Артема, б2, оф.3-8, код 35698941) судовий збір у розмірі 2174 (дві тисячі сто сімдесят чотири) грн..60 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 26.07.2013 року.

Суддя Зоркіна Ю.В.