Рішення № 32645881, 01.07.2013, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

01.07.2013

Справа №2/489/231/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2013 р. Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого - судді Губницького Д.Г., при секретарі Наумкіній І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2012 р. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просив відшкодувати йому 2500 доларів США, що еквівалентно 19982,50 грн. Вказав, що дані грошові кошти були передані ним ОСОБА_3, який, як надалі з'ясувалося, був недієздатним та мав призначеного судом опікуна - відповідача, в якості оплати за належний ОСОБА_3 гараж НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Чайка». Також просив відшкодувати йому 20357 грн. витрачених на ремонт даного гаражу. Позов обґрунтований тим, що відповідач як опікун померлого ОСОБА_3 повинен на підставі ч. 2 ст. 226 ЦК України відшкодувати йому ціну гаражу та суму коштів, витрачених на ремонт.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги та їх обґрунтування підтримав.

Відповідач в судове засідання не з'явився, надав письмові заперечення проти позову.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази у справі, дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково..

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2011 р. та апеляційного суду Миколаївської області від 31 серпня 2011 р., ухваленими в справі №2-39/2011, відносно обох сторін встановлені обставин, що не підлягають доведенню в цій справі на підставі ст. 61 ч. 3 ЦПК України.

Так, у володінні ОСОБА_3, який у 2004 р. був визнаний недієздатним, був гараж НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі (далі за текстом - АГК) «Чайка» в м. Миколаєві, пайові внески за який були повністю сплачені за життя ОСОБА_3 Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради за №842 від 27 травня 2005 р., затверджені протоколи правління АГК «Чайка» від 14 квітня 2005 р. про виключення громадян з членів кооперативу, у т.ч. й ОСОБА_3 Рішення правління кооперативу було прийнято на підставі заяви від імені ОСОБА_3 від 17 лютого 2005 р. про виключення його з членів АГК «Чайка» у зв'язку з передачею гаражу ОСОБА_1

Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 27 травня 2005 р. ОСОБА_1 було включено до складу членів АГК «Чайка». У його володіння, на підставі надання ним договору купівлі-продажу гараж, укладеного в простій письмовій формі між ним та від імені ОСОБА_3, кооперативом переданий гараж за НОМЕР_1. Отриманий ОСОБА_1 гараж був побудований ОСОБА_3 в період до 1978 р. Реконструкція, добудова чи перебудова гаражу НОМЕР_1 за час користування ОСОБА_1 не проводилася, але позивачем були проведені у ньому ремонтно - будівельні роботи.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер і спадщину після його смерті прийняв ОСОБА_2

Вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції було відмовлено ОСОБА_1 у визнанні права власності на даний гараж як на новостворену річ, визнано недійсним рішення правління АГК «Чайка» в частині виключення ОСОБА_3 з членів кооперативу. Рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради №842 від 27 травня 2005 р. про затвердження рішення АГК «Чайка» в частині виключення ОСОБА_3 з членів кооперативу визнано незаконним. Визнано за ОСОБА_2 право власності на даний гараж в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 і зобов'язано ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 вказаний гараж (а.с. 7-9).

На підставі даних судових рішень за ОСОБА_2 з 07 червня 2012 р. зареєстровано право власності на вказаний гараж (а.с.10).

Крім того, із матеріалів справи, що розглядається, вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 лютого 2004 р. ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, було визнано недієздатним і ОСОБА_2 призначено його опікуном (а.с.6). Органом опіки та піклування особова справа щодо ОСОБА_3 не заводилася (а.с.86, 88).

Згідно розписки від 17 лютого 2005 р., оригінал якої оглянуто судом та долучено до матеріалів справи, ОСОБА_3 за продаж гаражу НОМЕР_1 в АГК «Чайка» отримав від ОСОБА_1 2500 доларів США в присутності голови та головного бухгалтера АГК «Чайка» (а.с.4).

У відповідності до копії висновку судової будівельно-технічної експертизи від 27 липня 2009 р. за №120-1447, вартість виконаних ремонтно-будівельних робіт в будівлі гаражу НОМЕР_1 в АГК «Чайка» становить 20357 грн. (а.с.11-13).

Згідно ст. 202 ЦК правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч.2 ст. 41 ЦК правовим наслідком визнання особи недієздатною є те, що вона не має права вчиняти будь-якого правочину.

У відповідності до ч. 1 ст. 55 ЦК України, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 226 ЦК України опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином. Якщо майно не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість, якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка опікуна (ч.3).

Згідно ч. 1, 4 ст. 67 ЦК України, опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом. Опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Зі змісту даних норм ЦК вбачається, що обов'язок по доведенню відсутності своєї вини у вчиненні підопічним нікчемного правочину покладається саме на опікуна.

Однак, відсутності своєї вини у вчиненні недієздатним підопічним нікчемного правочину ОСОБА_2 не довів.

Факт отримання підопічним ОСОБА_3 грошей від ОСОБА_1 у 2005 р. відповідач належними та допустимими доказами не спростував. І навпаки, розписка від 17 лютого 2005 р. є доказом отримання ОСОБА_3 грошей у сумі 2500 доларів США від ОСОБА_1

Отже, на підставі ст. 226 ч. 2 ЦК України з ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути 19982,50 грн., які є гривневим еквівалентом ціни гаражу за розпискою від 17 лютого 2005 р.

У задоволенні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування вартості ремонту гаражу в сумі 20357 грн. слід відмовити з наступних підстав.

У відповідності до рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва в цивільній справі №2-39/2011 від 22 квітня 2011 р., рішення АГК «Чайка» від 14 квітня 2005 р. за №4 в частині виключення ОСОБА_3 з членів цього кооперативу визнано недійсним. За загальними правилами ЦК України, це рішення є недійсним з моменту його винесення. Крім того, автогаражим кооперативом у володіння ОСОБА_1 спірний гараж був переданий, як встановлено вказаними судовими рішенням, на підставі розписки від 17 лютого 2005 р., яка є нікчемною в силу закону.

Тому ОСОБА_3 залишався членом АГК «Чайка» і володільцем гаражу НОМЕР_1 до моменту смерті у 2006 р., а надалі спадщину після нього прийняв ОСОБА_2, від якого дозволу на проведення ремонтно-будівельних робіт у гаражу ОСОБА_1 не отримував.

У відповідності до ч. 4 ст. 390 ЦК України, добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Із копії висновку судової будівельно - технічної експертизи від 27 липня 2009 р. вбачається, що ремонтно-будівельні роботи виконані ОСОБА_1 в спірному гаражу на загальну суму 20357 грн.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 31 серпня 2011 р. у справі №2-39/2011 зазначено про відсутність доказів про добросовісність набуття ОСОБА_1 гаражу. Враховуючи, що докази по даній справи загалом здобуті при розгляді цивільної справи №2-39/2011, а інших належних доказів суду не надано, немає підстав для переоцінки недобросовісності набуття ОСОБА_1 гаражу.

Отже, в цій частині позов є безпідставним і задоволенню не підлягає.

Позовна давність за вимогами ОСОБА_1 не спливла, як на то у своїх запереченням вказує відповідач.

Право ОСОБА_1 на пред'явлення даного позову виникло з моменту набрання законної сили рішень судів у цивільній справі №2-39/2011 про відмову у визнанні за ним права власності на гараж, тобто з 31 серпня 2011 р. Позов же поданий в межах загального трирічного строку позовної давності після даної дати (ст. 257 ЦК України).

На підставі ст. 88 ЦПК пропорційно частині задоволених вимог (49%) з відповідача на користь ОСОБА_1 слід стягнути 197,47 грн.

Керуючись ст. 212 - 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 19982,50 грн. і 197,47 грн. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подання апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - в тому ж порядку і в той самий строк, який обраховується з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Д.Г. Губницький