Постанова № 32643960, 23.07.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

16.07.2013 р. справа №908/900/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Марченко О.А.суддів Радіонової О.О., Татенко В.М. за участю представників сторін:від позивача:Скуратов Д.В. - довіреність №01/814 від 06.08.2012р.від відповідача: не з`явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від08.05.2013р. (повний текст підписано 13.05.2013р.) у справі№908/900/13-г (суддя Гончаренко С.А.) за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя про стягнення неустойки у сумі 164 346,61грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.05.2013р. у справі №908/900/13-г позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за період з 07.04.2010р. по 19.01.2012р. в розмірі 164 346,61грн. - задоволені в повному обсязі.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, м. Запоріжжя подана апеляційна скарга, в якій йдеться про скасування судового рішення у зв'язку з тим, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи; висновки, викладенні у рішенні суду, не відповідають обставинам справи; судом порушені та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що місцевим судом не досліджено питання пропуску позивачем строку позовної давності.

Позивач проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення, про що також зазначив у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідач наданим йому правом не скористався, у судове засідання не з'явився, на адресу апеляційного суду надіслав заяву про відкладання розгляду справи у зв`язку із неможливістю представника відповідача прибути до судового засідання. Проте, апеляційний суд вказане клопотання залишає без задоволення, оскільки відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження зазначених ним обставин.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду про порушення провадження у даній справі сторони були попереджені про те, що у разі нез'явлення в судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України - справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за період з 07.04.2010р. по 19.01.2012р. в розмірі 164 346,61грн.

Позовні вимоги до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя обґрунтовані припиненням орендних правовідносин за договором №2332/д від 30.11.2007р. оренди індивідуально визначеного державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького національного технічного університету у зв'язку із закінченням строку і відмовою від його подальшої пролонгації та ухиленням відповідача від своєчасного повернення орендованого майна, внаслідок чого була нарахована стягувана неустойка за період з 07.04.2010р. по 19.01.2012р. в розмірі 164 346,61грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог з огляду на фактичне припинення дії договору оренди та несвоєчасного повернення спірного орендованого майна відповідачем.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Так, 30.11.2007р. між РВ ФДМУ по Запорізькій області (орендодавець) та ПП ОСОБА_5 (орендар) укладений договір №2332/д оренди індивідуально визначеного державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького національного технічного університету, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно, а саме: частину холу ХХХІІ першого поверху головного учбового корпусу Запорізького національного технічного університету, загальною площею 34,80 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 (надалі - майно).

Майно передається в оренду з метою розміщення об'єкту торгівлі з продажу канцелярських товарів, що призначаються для навчальних закладів; навчальних та методичних матеріалів; розміщення сучасного копіювального центру (п.1.3 договору).

Відповідно до п.2.1 договору, вступ орендаря у строкове платне користування майном наступає одночасно з підписанням сторонами договору та акту приймання-передачі орендованого майна.

Як встановлено господарським судом, на виконання умов договору за актом прийому-передачі державного нерухомого майна від 30.11.2007р., об'єкт оренди був переданий відповідачу.

Згідно із п.3.2 договору орендна плата за перший місяць оренди (листопад 2007р.) визначається шляхом корегування орендної плати за базовий місяць (2 800,00грн.) на індекси інфляції за жовтень 2007р. і становить без ПДВ 2 881,20грн., збільшений на індекс інфляції листопада 2007р.

Орендна плата за кожний наступний місяць розраховується орендарем самостійно і визначається шляхом корегування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.4 договору).

За умовами п.10.1 договору, цей договір укладено строком на 363 дні, що діє з 30.11.2007р. по 28.11.2008р.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються договором про зміни, який є невід'ємною частиною договору при обов'язковій наявності дозволу органу, уповноваженого управляти переданим в оренду майном (п.10.4 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, за відсутності заяв сторін про припинення цього договору та в силу приписів ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п.10.4 договору, строк дії договору було автоматично продовжено ще на 363 дні, тобто до 26.11.2009р.

В подальшому, позивач 10.12.2009р. направив на адресу відповідача повідомлення про те, що немає намірів продовжувати орендні правовідносини і що договір припинив свою дію 26.11.2009р. у зв'язку із закінченням терміну, на який його було укладено.

Факт закінчення строку дії договору оренди №2332/д від 30.11.2007р. саме 26.11.2009р. також встановлено рішенням господарського суду Запорізької області від 03.06.2010р. по справі №24/158/10 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Запорізького національного технічного університету, м. Запоріжжя про стягнення неустойки, звільнення об`єкту оренди шляхом виселення та повернення орендованого майна балансоутримувачу, яким позовні вимоги задоволені в повному обсязі, з відповідача на користь позивача стягнуто неустойку за несвоєчасне повернення орендованого майна за період з 27.11.2009р. по 06.04.2010р. в розмірі 25 009,83грн. Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.11.2010р. по справі №24/158/10 вказане рішення залишене без змін.

Відповідно до вимог п.10.6 договору, чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі розірвання договору оренди, закінчення терміну його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, визначених у договорі оренди.

Відповідно до п.9.3 договору за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно у разі припинення дії договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної орендної плати за останній повний місяць оренди за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акту прийому-передачі, який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

Матеріалами справи встановлено, що орендоване за спірним договором майно було повернуто відповідачем 20.01.2012р., про що свідчить підписаний з боку орендодавця, орендаря та балансоутримувача акт приймання-передачі орендованого майна.

У зв'язку із несвоєчасним поверненням відповідачем орендованого майна, як на тому наполягає позивач, останній нарахував неустойку за період з 07.04.2010р. по 19.01.2012р. в сумі 164 346,61грн. та звернувся до суду із відповідними позовними вимогами.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд не погоджується з висновком місцевого суду щодо задоволення позовних вимог та вважає позов необґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне:

Відповідно до ст.43 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Судовими доказами слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного розгляду справи.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до сплати неустойки за період неповернення орендованого майна після припинення орендних правовідносин у зв'язку з відмовою від подальшого продовження договору.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема Законом України „Про оренду державного та комунального майна" та Цивільним кодексом України, а також умовами договору №2332/д від 30.11.2007р. оренди індивідуально визначеного державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького національного технічного університету.

Згідно ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України підставою виникнення правовідносин (прав та обов'язків) є, зокрема, договір. Аналогічні положення закріплені ст.ст.144, 173, 174 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.1 ст.2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору найму (оренди) наймач зобов'язаний повернути наймодавцю річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі.

За приписів ч.1 ст.631 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.180 Господарського кодексу України сторони можуть здійснювати свої права за договором протягом строку відповідних орендних правовідносин, у тому числі користуватися об'єктом оренди до припинення відповідних правовідносин у будь-який передбачений діючим законодавством спосіб.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір оренди №2332/д від 30.11.2007р. є належною підставою для виникнення у останнього прав відносно володіння та користування об'єктом оренди впродовж строку дії орендних правовідносин та обов'язку із повернення цього об'єкту оренди у разі припинення орендних правовідносин.

Частина 2 ст.291 Господарського кодексу України та ч.2 ст.26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" визначає закінчення строку договору оренди, на який його було укладено у якості однієї з підстав припинення орендних правовідносин.

Враховуючи визначену в п.10.1 договору дату закінчення строку його дії, а також приписи ч.2 ст.17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна", ст.764 Цивільного кодексу України, умови п.10.4 договору та зміст листа орендодавця №13-14-07354 від 09.12.2009р., суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що орендні правовідносини між сторонами припинились у зв'язку із закінченням строку дії договору і після 26.11.2009р. не продовжувались у розумінні положень ч.4 ст.284 Господарського кодексу України, ч.2 ст.17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та ст.764 Цивільного кодексу України.

Крім того, як зазначено вище, факт припинення з 26.11.2009р. орендних правовідносин між сторонами за договором оренди №2332/д від 30.11.2007р. встановлений рішенням господарського суду Запорізької області від 03.06.2010р. по справі №24/158/10, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.11.2010р.

Таким чином, орендні правовідносини між сторонами за договором оренди №2332/д від 30.11.2007р. припинились 26.11.2009р., і саме з цієї дати відповідач втратив правові підстави для подальшого володіння і користування об'єктом оренди та мав вжити заходів з його повернення балансоутримувачу або визначеній орендодавцем особі.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" наслідком припинення договору оренди є обов'язок орендаря повернути об'єкт оренди на умовах, визначених у договорі. Аналогічні положення щодо обов'язку повернення із вказівкою на негайність його здійснення закріплені і в ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України та безпосередньо визначені в договорі.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав ухилятися від повернення майна відповідно до умов договору, який, в свою чергу, не містить спеціальних положень щодо строку процедури з повернення майна, що з урахуванням передачі майна в оренду в день укладання договору зумовлює висновок, за відсутністю застережень іншого, про необхідність повернення майна безпосередньо після 26.11.2009р.

Одночасно, стосовно періоду нарахування неустойки з 07.04.2010р. по 19.01.2012р. включно, слід враховувати наступне:

Як встановлено ч.1 ст.202 Господарського кодексу України, ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються належним виконанням. В свою чергу, неналежне виконання зобов'язань, у тому числі щодо строків, є їх порушенням у розмінні ст.610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач - вважається таким, що прострочив виконання обов'язку з повернення майна у розумінні ч.1 ст.612 цього Кодексу.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України одним із наслідків порушення зобов'язання, що мають бути встановлені договором або законом, є сплата неустойки. При цьому, несвоєчасне виконання господарських зобов'язань, у тому числі з повернення орендованого майна є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Частина 2 ст.785 Цивільного кодексу України безпосередньо (незалежно від наявності відповідного застереження у договорі) встановлює обов'язок Орендаря, який прострочив повернення об'єкту оренди, на вимогу Орендодавця сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення його повернення.

Таким чином, як правомірно зазначено судом першої інстанції, позивач мав право нараховувати неустойку за весь період з моменту припинення орендних правовідносин до 19.01.2012р.

Наразі, під час розгляду даної справи у суді першої інстанції, відповідачем надано відзив на позовну заяву від 08.04.2013р. та пояснення від 08.04.2013р., в яких зазначено про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено апеляційним судом, право на нарахування неустойки у позивача виникло 27.11.2009р. (наступний день після останнього дня, встановленого для звільнення майна відповідачем), а відтак з огляду на норми ст.261 ЦК України саме з цієї дати розпочався перебіг строку позовної давності, оскільки саме з часу закінчення дії договору позивач дізнався про порушення його права (аналогічної думки дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 20.07.2011р. у справі №4/139-42(7/51-42), від 23.09.2010р. у справі №23/88).

Одночасно, згідно п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарський суд України від 29.05.2013р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна» передбачено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним. Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Також, п.4.5 постанови Пленуму Вищого господарський суд України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» встановлено, що частиною другою статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання останнім обов'язку щодо повернення речі. Початок перебігу позовної давності за відповідною вимогою визначається за загальним правилом частини першої статті 261 названого Кодексу (з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов'язання щодо повернення речі), а не згідно з положенням частини другої статті 786 ЦК України (з моменту повернення речі наймачем), оскільки це положення стосується вимог, зазначених у частині першій тієї ж статті 786 ЦК України, а не вимоги про стягнення згаданої неустойки; у Рішенні Конституційного Суду України від 03.07.2012р. N14-рп/2012 зі справи N1-20/2012 також зазначено, що положення статті 786 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності в один рік застосовується до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди). Водночас господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність.

Згідно ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Стаття 257 ЦК України закріплює, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, враховуючи встановлений вище початок перебігу строку позовної давності (27.11.2009р.), з урахуванням приписів ст.257 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що закінченням строку позовної давності по спірним вимогам є саме 27.11.2012р.

Водночас, як підтверджується матеріалами справи, позовна заява у даній справі подана до господарського суду Запорізької області лише 06.03.2013р. (про що свідчить поштовий штамп на конверті), тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якого й було заявлено відповідачем у справі, й наслідком чого є неправомірне задоволення місцевим господарським судом позовних вимог.

За приписом ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Господарський суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, допустив порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст.256, 257, 261, 267 ЦК України, невірно встановивши початок перебігу строку позовної давності у даних правовідносинах, при цьому, не пославшись на жодну норму цивільного законодавства, яка б передбачала саме такий спосіб обчислення позовної давності, що призвело до неправомірного прийняття рішення по даній справі.

З огляду на зазначене, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд безпідставно задовольнив позовні вимоги.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані невірно, оскаржуване рішення не відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, є підставою для скасування рішення.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та судовий збір за подання апеляційної скарги підлягають віднесенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 08.05.2013р. у справі №908/900/13-г скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя про стягнення неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна за період з 07.04.2010р. по 19.01.2012р. в розмірі 164 346,61грн.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області (вул. Перемоги, буд. 50, м. Запоріжжя, 69001, ЄДРПОУ 20495280) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1 643,48грн.

Господарському суду Запорізької області видати наказ у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу Законом України „Про виконавче провадження".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

У судовому засіданні 16.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови підписано 19.07.2013р.

Головуючий О.А. Марченко

Судді: О.О. Радіонова

В.М. Татенко