Ухвала суду № 32643441, 24.07.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 212/10569/2012 Провадження № 22-ц/772/2136/2013Головуючий в суді першої інстанції:Воробйов В.В.Категорія: 27Доповідач: Медяний В. М.

У Х В А Л А

Апеляційного суду Вінницької області

24 липня 2013 року

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого: Медяного В.М.,

Суддів: Колоса С.С., Жданкіна В.В.,

При секретарі: Сніжко О.А.,

За участю сторін у справі: позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, представника Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Рибака О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про розірвання договору і стягнення коштів, за поданням державного виконавця Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції про обмеження особи (боржника) ОСОБА_5 у праві виїзду за межі України,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2013 року,-

встановила:

У липні 2012 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про розірвання договору та стягнення коштів.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2012 року відмовлено в задоволені позову ОСОБА_5 (а.с.59).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 17 грудня 2012 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2012 року скасовано. Позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 176 007 грн. і 1 760 грн. у повернення судового збору. В задоволенні решти позову відмовлено (а.с.124).

У червні 2013 року державний виконавець Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції на виконання вимог стягувача ОСОБА_2 звернувся в суд з поданням про обмеження особи (боржника) ОСОБА_5 у праві виїзду за межі України. Посилається на те, що у нього на виконанні знаходиться виконавче провадження №36088549 від 18.01.2013 року з примусового виконання виконавчого листа 2121/10569/2012 виданого Вінницьким міським судом Вінницької області 15.01.2013 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 заборгованість в розмірі 177 767 грн.

18.01.2013 року ним було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню зазначеного виконавчого документа, та яку було доведено до відома боржника ОСОБА_5 Однак, станом на 13.06.2013 року заборгованість ОСОБА_5 перед ОСОБА_2 залишається не погашеною, що свідчить про його ухилення від виконання зазначеного виконавчого листа. Відповідно до інформації наданої Департаментом праці та соціального захисту населення ВМР №00-08-019-12600 від 25.03.2013 року боржник ОСОБА_5 отримує соціальну допомогу, що свідчить про те, що він має всі можливості щомісячно хоча б частково виконувати рішення суду, однак цього не робить, що є навмисним ухиленням від виконання рішення суду. Тому з урахуванням наявної заборгованості вважає, що існують достатні підстави для того, що боржник може виїхати з місця свого проживання, в тому числі за кордон, у зв`язку з чим, існує очевидна необхідність тимчасового обмеження боржника у справі за межі України до виконання ним своїх зобов'язань по сплаті боргу ОСОБА_2 Оскільки, використання такого права може суттєво ускладнити чи зробити неможливим виконання вказаного судового рішення (а.с.133).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2013 року у задоволенні подання державного виконавця Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції відмовлено (а.с.143).

В апеляційній скарзі стягувач у справі ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції від 27 червня 2013 року скасувати та постановити нову, якою задовольнити подання державного виконавця Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції про обмеження особи (боржника) ОСОБА_5 у праві виїзду за межі України. Зазначає, що ухвала суду є незаконною, оскільки вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права (а.с.146).

Колегія суддів перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення скаржника позивача у справі ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3, які апеляційну скаргу повністю підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи, а також представника Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції Рибака О.В., який також підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду від 27 червня 2013 року скасуванню з передачею даного питання на новий розгляд до суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні подання державного виконавця Вишенського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції про обмеження особи (боржника) ОСОБА_5 у праві виїзду за межі України, суд першої інстанції керуючись вимогами ст.377-1 ЦПК України, п.18 ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження», ст.33 Конституції України, ст.6 ЗУ «Про порядок виїзду і в'їзду в Україну громадян України» виходив з того, що доказів, які б давали підстави вважати, що боржник має намір ухилятися від виконання рішення суду саме шляхом залишення території України, державним виконавцем надано не було.

Крім того, враховуючи те, що відповідно до акта від 09.04.2013 року за адресою проживання боржника ОСОБА_5 майна ліквідованого, належного боржнику, яке підлягає опису та арешту в рахунок погашення боргу не виявлено, а також те, що постановою державного виконавця від 03.06.2013 року накладено арешт на належний боржнику автомобіль ГАЗ 5312, місцевий суд прийшов до висновку, що в матеріалах справи не достатньо відомостей щодо здійснення державним виконавцем заходів, необхідних для своєчасного та повного виконання рішення. Застосування заявлених заявником обмежень може мати місце лише у виключних випадках і повинно використовуватися лише, як крайній захід після реалізації усіх можливих та передбачених законом засобів примусового виконання судового рішення, оскільки стосується гарантованого ст.33 Конституції України та ст.313 ЦК України особистого немайнового права особи вільно залишити територію України та права на свободу пересування.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України від 21 січня 1994 року «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Пунктом 2 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, наявність невиконаних зобов'язань, але лише до моменту виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Згідно ч.1 ст.377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником державної виконавчої служби.

Частиною 2 статті 377-1 ЦПК України визначено, що суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Зі змісту оспорюваної ухвали від 27 червня 2013 року вбачається, що місцевий суд на зазначене уваги не звернув та передчасно, без належного з'ясування фактичних обставин, що підлягають перевірці відмовив в задоволенні подання державного виконавця щодо обмеження у праві виїзду за межі України боржника. Оскільки, саме державний виконавець зобов'язаний довести суду з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основним Законом України передбачено, що "судочинство визначається виключно законами України" (п.14 ч.1 ст.92), "судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України" (ч. 5 ст. 124).

Однак, суд першої інстанції вищезазначені норми закону не врахував, у зв'язку з чим, вказана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

За таких обставин, ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому залишатись в силі не може та підлягає скасуванню з передачею даного питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.3, 303, 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, судова колегія,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 27 червня 2013 року скасувати та передати дане питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий:підпис. В.М. Медяний

Судді:підписи. С.С. Колос

В.В. Жданкін

З оригіналом вірно.

Суддя: