Ухвала суду № 32643371, 22.07.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/10249/13-ц Провадження № 22-ц/772/1974/2013Головуючий в суді першої інстанції:Король О.П.Категорія: 2Доповідач: Медяний В. М.

У Х В А Л А

Апеляційного суду Вінницької області

від 22 липня 2013 року

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого судді : Медяного В.М.,

Суддів : Оніщука В.В., Матківської М.В.

При секретарі : Сніжко О.А.,

За участю сторін у справі: позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів управління Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області, реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції про визнання недійсним договір купівлі-продажу та скасування реєстрації,

за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2013 року та на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів управління Держземагенства у Вінницькому районі Вінницької області, реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції про визнання недійсним договір купівлі-продажу та скасування реєстрації.

Посилається на те, що вона є співвласником будинковолодіння розташованого на АДРЕСА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 10.03.2005 року та від 15.03.2005 року спільно з колишнім чоловіком ОСОБА_6 Зазначені рішення були визнані дійсними рішеннями третейського суду від 24.03.2008 року. 18.07.2006 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано. Під час поділу спільного майна подружжя ОСОБА_6 приватизував земельну ділянку під будинком загальною площею 0,1000 га. На підставі рішення Вінницької міської ради від 04.07.2008 року №2023 він отримав державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 756603 від 16.10.2008 року.

Згідно договору дарування частина земельної ділянки розміром 0,0411 га ОСОБА_6 була подарована матері - ОСОБА_5 Рішенням Вінницької міської ради від 30.10.2009 року за №2560 ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку площею 589 кв.м та виділено земельну ділянку площею 0,1000 га в окреме будинковолодіння.

З 2011 року в провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку ЯЖ №756603 від 16.10.2008 року, визнання недійсним договору дарування, укладеного 23.10.2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5., визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №455328 від 08.12.2008 року та скасування його державної реєстрації, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №455327 від 08.12.2008 року та скасування його державної реєстрації, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №843214 від 26.12.2009 року. Де в межах розгляду цієї справи на спірну земельну ділянку, 24.02.2012 року було накладено арешт, однак 01.04.2013 року ОСОБА_5 не дивлячись на це, продала вказану земельну ділянку ОСОБА_4 Тому, вона вважає, що відчуження земельної ділянки порушує її права.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2013 року за заявою ОСОБА_7 накладено арешт на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану на АДРЕСА_1 у м. Вінниці, (кадастровий номер 0510137000:03:032:0166). Ухвалу допущено до негайного виконання (а.с.33).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено (а.с.140).

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2013 року за заявою ОСОБА_4 скасовано заходи забезпечення позову в цивільній справі №127/10249/13-ц, вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.04.2013 року (а.с.138).

В апеляційній скарзі від 17 червня 2013 року позивач ОСОБА_2 просить ухвалу суду першої інстанції від 11 червня 2013 року скасувати і постановити нову ухвалу якою відмовити ОСОБА_4 у скасуванні заходів забезпечення позову. Зазначає, що при постановлені ухвали судом було порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання (а.с.142).

В апеляційній скарзі від 21 червня 2013 року позивач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції від 11 червня 2013 року та ухвалити нове, яким її позов задовольнити в повному обсязі. Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права (а.с.144).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення сторін у справі, що з'явилися до суду, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60, 213 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що 29.08.2008 р. рішенням Староміського районного суду Вінницької області здійснено поділ спільного майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_6, відповідно до якого будинок в м. Вінниці поділено в ідеальних частках - по 1/2 кожному.

16.10.2008 р. ОСОБА_6 отримав державний акт серії ЯЖ №756603 про право власності на земельну ділянку на підставі рішення Вінницької міської ради від 04.07.2008 року № 2023, зареєстрований за № 010800301202.

23.10.2008 р. ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_5 прийняла в дарунок частину земельної ділянки площею 0,0411 га, яка належала йому на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №756603 від 16.10.2008 року.

24.12.2009 року ОСОБА_5 видано державний акт про право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га серії ЯИ №842214 на підставі рішення Вінницької міської ради №2560 від 30.10.2009 р., в тому числі 0,0411 га, що перебували у власності ОСОБА_5 на підставі державного акту серії ЯЗ №455327. Земельна ділянка розташована у АДРЕСА_1.

01.04.2013 року ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 придбав земельну ділянку площею 0,1000 га в межах згідно з планом, яка розташована в АДРЕСА_1, кадастровий номер 0510137000:03:032:0166, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку за договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрованим в реєстрі за №770.

Таким чином, суд першої інстанції враховуючи вимоги ст.ст.626, 215, 214 ЦК України, практику Верховного Суду України прийшов до висновку, що в даному випадку, право позивача не може бути відновлене шляхом повернення сторін договору - ОСОБА_9 та ОСОБА_4 до первісного стану, оскільки позивач не має права на спірну земельну ділянку, і не відомо чи набуде в майбутньому. Залучений до матеріалів даної цивільної справи висновок судової будівельно-технічної експертизи, яка була призначена в межах розгляду справи іншої цивільної справи про визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку ЯЖ №756603 від 16.10.2008 року, визнання недійсним договору дарування, укладеного 23.10.2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №455328 від 08.12.2008 року та скасування його державної реєстрації, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №455327 від 08.12.2008 року та скасування його державної реєстрації, визнання недійсним державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯИ №843214 від 26.12.2009 року, не надає позивачеві права на земельну ділянку, і відповідно до ст. 212 ЦПК України такий висновок експерта не має наперед встановленого значення. Оцінка вказаного доказу буде проводитись судом під час ухвалення судового рішення в наведеній вище справі.

Також місцевий суд дійшов висновку, що позивач не наділена правом звернення до суду про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.04.2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, недійсним.

Крім того, суд першої інстанції враховуючи вимоги ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийшов до висновку, що сам факт винесення судом ухвали про забезпечення позову у виді накладення арешту на земельну ділянку, а також набрання ухвалою суду законної сили, не свідчить про те, що обтяження виникло, оскільки його реєстрація проведена не була.

При укладенні договору купівлі-продажу приватним нотаріусом ОСОБА_8, в порядку передбаченому законодавством, проводилась перевірка наявності прав та обтяжень спірної земельної ділянки, що підтверджується: - витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 01.04.2013 року за №1856345, відповідно до якого власником земельної ділянки є ОСОБА_5; - витягом з Державного земельного кадастру від 15.03.2013 року за №НВ-0500149732013, відповідно до якого відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, посвідченої державним актом серії ЯИ № 849214, не зареєстровані; - довідкою КП «ВМБТІ» від 27.03.2013 року, відповідно до якої земельна ділянка площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5, вільна від забудов; - витягом за результатами пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об'єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.04.2013 року, згідно з яким відомості про обтяження відсутні; - витягом з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна про податкові застави від 01.04.2013 року, згідно з яким за вказаними параметрами запиту інформація про обтяження відсутня.

Також, постановляючи ухвалу про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі №127/10249/13-ц за заявою ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що в цій справі рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.06.2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши такі обставини, правильно застосувавши норми матеріального права, прийшов до вірного та обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Так, частиною 1 статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суди, розглядаючи справи цієї категорії, повинні ураховувати інтереси сторін і вирішувати такі спори залежно від установленого та на підставі закону.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України, за якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

За загальним правилом наслідком недійсності угоди є застосування двосторонньої реституції, яка не ставиться в залежність від добросовісності сторін угоди.

Разом із тим частиною третьою статті 216 ЦК України передбачено, що загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, стаття 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до статті 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 прийшов до правильного висновку, що позивач не наділена правом звернення до суду про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01.04.2013 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, недійсним.

Також, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що при укладенні 01 квітня 2013 року договору купівлі-продажу між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, спірна земельна ділянка обтяжена арештом відповідно до постановленої судом ухвали про забезпечення позову від 24.02.2012 року в іншій цивільній справі №2-1738/11, не була. Так як, сам факт винесення судом ухвали про забезпечення позову у виді накладення арешту на спірну земельну ділянку, а також набрання ухвалою суду законної сили, не свідчить про те, що обтяження виникло, оскільки його реєстрація проведена не була.

Відповідно до ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію права на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрації прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягають внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в порядку черговості надходження заяв.

Крім того, як вбачається з наявних в матеріалах справи витягу Державного реєстру прав на нерухоме майно від 01.04.2013 року за №1856345, відповідно до якого власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_10, а також витягу Державного земельного кадастру від 15.03.2013 року за №НВ-05001497322013, згідно якого відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, посвідченої державним актом серії ЯИ №849214, зареєстровані не були.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта, що зазначене рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Дані твердження повністю спростовуються вимогами як зібраними та дослідженими доказами у справі, так і вимогами матеріального та процесуального права.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції одночасно з ухваленням судового рішення прийшов до правильного висновку щодо постановлення ухвали про скасування заходів забезпечення позову у даній цивільній справі, вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 квітня 2913 року.

Так, забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Забезпечення позову є процесуальною дією суду, право на вчинення якої надано суду статтями 151 - 152 ЦПК України.

Частиною 6 статті 154 ЦПК України визначено, що якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

Таким чином, скасовуючи заходи забезпечення позову, судом першої інстанції враховано постановлене судове рішення та зроблено правильний висновок, що прийнявши рішення про відмову в задоволенні позову на той момент були відсутні підстави для продовження дій зазначених в ухвалі суду і направлених на вжиття заходів забезпечення позову.

Тому, враховуючи викладене, колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішень суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4, 303, 307, 308, 312, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 11 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :підпис. В.М. Медяний

Судді :підписи. В.В. Оніщук

М.В. Матківська

З оригіналом вірно.

Суддя: