Постанова № 32639230, 29.07.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1554/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2013 року 12 год.17 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Корой С.М.

секретар судового засідання Топор І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, суд, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» (далі - ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ») до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у Приморському районі м. Одеси), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 21.11.2012 року №№ 0002682200 та 0002702200.

У своєму позові позивач зазначив, що у період з 18.09.2012 року по 15.10.2012 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої було складено акт перевірки від 05.11.2012 року № 6658/22-50/3628888. За результатом розгляду заперечень позивача на вказаний акт перевірки вони частково були враховані, про що зазначено у відповідному висновку, згідно з яким підприємством занижено податок на прибуток у сумі 670730 грн. та завищено залишок від'ємного значення ПДВ на 401391 грн. З урахуванням зазначеного ДПІ у Приморському районі м. Одеси були прийняті податкові повідомлення-рішення від 21.11.2012 року № 0002682200, яким донараховані зобов'язання з податку на прибуток у сумі 670730 грн. із застосуванням штрафних санкцій в розмірі 83507 грн., та від 21.11.2012 року № 0002702200, яким зменшено розмір від'ємного значення сум податку на додану вартість на 401391 грн. На думку позивача, рішення № 0002682200 про донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток прийняте без урахування фактичних показників господарської діяльності підприємства та наданих документальних підтверджень. Згідно з висновком від 16.11.2012 року № 31408/10/22-5005, на підставі якого прийнято вказане рішення, встановлено завищення витрат на загальну суму 1811951 грн. по ряд. 05.1, 06.2, 06.5 декларації з податку на прибуток, однак, згідно з даними кореспонденції рахунків підприємством виведена сума розбіжностей, відхилення становить +2234204 грн., тобто, підприємством не задекларовано видатків на суму 2234204 грн., у зв'язку з чим позивач не вбачає порушення, тоді як навпаки має місце заниження загальної суми видатків. Також позивач вказав, що у п. 2 вищезгаданого висновку за даними перевірки встановлено заниження показників у рядку 01 декларації «Доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» (рядок 02+рядок 03) на загальну суму 406816 грн., в тому числі у рядку 02 декларації «Дохід від операційної діяльності» (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) на загальну суму 287622 грн.; у рядку 03 декларації «Інші доходи» на загальну суму 119194 грн. Позивач не погоджується також з цими твердженнями, оскільки вони, на його думку, обумовлені помилковим підрахунком відхилень у додатку 3, про що свідчить ряд виявлених арифметичних помилок, що спричинили неправильне визначення суми грошового зобов'язання підприємства. Крім того, враховуючи дані Z звітів, рах. 30, рах . 377, рах. 685, рах. 704, рах. 719, рах. 732 за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року підприємством встановлено заниження на загальну суму 296130 грн. Таким чином, в порушення п. 135.2 ст. 135, п. 137.1, 137.4 ст. 137 Податкового кодексу України фактично заниження показників по рядку 01 Декларації з податку на прибуток становить 296130 грн. Не погоджується також позивач із п. 3 згаданого Висновку, відповідно до якого ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» не нараховує амортизацію на орендовані АЗС, у зв'язку з чим не має права враховувати до складу витрат суму послуг з реконструкції та модернізації орендованих автозаправних станцій. Включення цих витрат до складу об'єкта оподаткування позивач вважає обґрунтованим з огляду на вимоги п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, оскільки вказані витрати були понесені підприємством для створення належних санітарно-технічних умов і утримання орендованих основних засобів з метою ведення безпосередньо господарської діяльності, а не з метою проведення капітального ремонту чи реконструкції. Податкове повідомлення-рішення № 0002702200 щодо зменшення від'ємного значення суми ПДВ, на думку позивача, також прийняте без об'єктивного та повного врахування всіх фактичних обставин. Так, в п. 4 висновку вказується про заниження суми податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 188418 грн., але відсутні дані сум по суб'єктах, що унеможливлює проведення співставлення з даними бухгалтерського обліку підприємства, а вказаний висновок, на думку позивача, викладений із порушенням вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984. також позивач вказує на необґрунтованість зазначення у висновку про невключення сум ПДВ до складу податкових зобов'язань продавців товарів на загальну суму 37665 грн. за результатами опрацювання відхилень, виявлених Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту. Згідно з переліком контрагентів підприємства, з якими останнє перебувало у господарських відносинах, що є додатком до акта перевірки, до вказаного переліку не входять контрагенти, визначені фахівцями ДПІ, крім одного суб'єкта. На думку позивача, дані автоматизованої системи не можуть виступати підставою для змін в структурі податкових зобов'язань та достатнім доказом у податковому спорі. Також позивач вважає правомірним віднесення ним до складу податкового кредиту сум ПДВ у розмірі 224780 грн., сплачених за роботи з реконструкції АЗС, встановлення додаткових елементів на АЗС, робіт по озелененню прилеглої території з урахуванням аргументів, наведених вище.

Крім того, позивач також надав пояснення (т. 1 а.с. 184-186), в яких наведені його доводи щодо протиправності вищезгаданих податкових повідомлень-рішень із зазначенням детальної інформації щодо допущених помилок з боку відповідача із посиланням на конкретні дані первинної бухгалтерської та податкової звітності, а також додаткові пояснення (т. 4 а.с. 1-3), в яких позивачем наведені обставини формування ним податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Сокар Енерджі Україна» щодо компенсації вартості інженерно-топо-геодезичних робіт, з яких вбачається, що позивачем здійснювалась компенсація за відповідні роботи ТОВ «Сокар Енерджі Україна», яке замовляло відповідні роботи та документацію у сторонньої особи з метою придбання та подальшої реконструкції АЗС, від чого в подальшому відмовилось. В свою чергу, позивач, самостійно здійснюючи реконструкцію АЗС, скористався відповідною документацією та у травні 2012 року здійснив компенсацію ТОВ «Сокар Енерджі Україна» вартості таких робіт та послуг.

Відповідач надав до суду заперечення (т. 1 а.с. 131- 142), в яких зазначив, що ним було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої було встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 2330891 грн., заниження податку на додану вартість на загальну суму 982206 грн.. З урахуванням розгляду заперечень позивача на складений за результатами проведення перевірки акт було прийнято податкові повідомлення-рішення від 21.12.2012 року № 0002682200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 754237 грн., та № 0002702200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 401391 грн. Обґрунтовуючи правомірність прийнятих податкових повідомлень - рішень, відповідач вказує що на підставі наданих первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку було встановлено розбіжності між даними бухгалтерського обліку та даними декларації з податку на прибуток підприємства по рядку 01 декларації «Доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» на загальну суму 406816 грн., що, виходячи з положень п. 135.2 ст. 135, п. 137.1., п. 137.4 ст. 137 Податкового кодексу України, призвело до заниження показників у рядку 01 декларацій «Доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» (рядок 02 + рядок 03)» на загальну суму 406816 грн. Також відповідач вказує, що в порушення п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено розбіжності між даними бухгалтерського обліку та даними декларації про прибуток підприємства, що призвело до завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 05.1 декларації всього на суму 1811951 грн. Крім того, з огляду на норми пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 146.1 ст. 146 Податкового кодексу України встановлено завищення задекларованих ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» показників у рядку 05.1 декларації з податку на прибуток на загальну суму 766609 грн., оскільки підприємством до складу витрат враховувалась сума послуг з реконструкції та модернізації орендованих АЗС, хоча при цьому ним щомісяця сплачувалась орендна плата; а також сума послуг з дослідження якості роботи персоналу при наявності у штаті низку керівного персоналу, якому нараховується заробітна плата, що враховується у складі витрат. Також на підставі первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку відповідачем було встановлено заниження задекларованих позивачем показників у рядку 1 декларації з податку на додану вартість на загальну суму 226083 грн.. Зокрема встановлено невідповідність даних бухгалтерського обліку та даних фактичної реалізації товарів, робіт, послуг, в результаті чого встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 1 декларації. Відповідач також повідомив, що за результатами опрацювання відхилень, виявлених Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ суб'єкта господарювання та його контрагентів встановлено, що по зазначених контрагентах містяться розбіжності, що свідчать про невключення сум ПДВ до складу податкових зобов'язань продавця товарів ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» на загальну суму 37665 грн. Крім того, відповідач наголошує на безпідставному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених підрядним організаціям за роботи з реконструкції орендованих АЗС, а також контрагенту за надання послуг з дослідження якості оцінки роботи персоналу, які відповідно до вимог п. 198.3 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» не пов'язані із веденням господарської діяльності позивача. Поряд з цим, відповідач також вказує на наявність відхилень, виявлених системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ позивача та його контрагентів, які свідчать про невключення сум ПДВ до складу податкових зобов'язань продавців товарів на загальну суму 120863 грн.

У судовому засіданні представники позивача підтримали вимоги та обґрунтування адміністративного позову у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на доводи, викладені ним у запереченнях проти позову.

Суд, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, дослідивши доводи адміністративного позову, заперечень проти нього, наявні матеріали справи та обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, встановив наступне.

На підставі наказів ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 20.08. 2012 року № 1711 «Про проведення документальної планової перевірки ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» (т. 1 а.с. 150), від 16.10.2012 року № 2308 «Про продовження строку проведення планової документальної перевірки ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» (а.с. 143) з 18.09.2012 року по 29.10.2012 року ДПІ у Приморському районі м. Одеси було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ», код ЄДРПОУ 36288888, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки від 05.11.2012 року № 6658/22-50/36288888 (т. 1 а.с. 31-90).

Зазначеним актом перевірки, зокрема, було встановлено порушення ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» п. 135.2 ст. 135, п. 137.1, п. 137.4 ст. 137, пп. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 2330891 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п.201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення залишку від'ємного значення з ПДВ по рядку 24 декларації з ПДВ на суму 401391 грн., завищення залишку від'ємного значення з ПДВ, що включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 21.1) декларації за липень 2012 року у сумі 86784 грн.

Не погодившись із висновками акта перевірки, листом від 09.11.2012 року № 104 позивач звернувся із запереченнями на цей акт (т. 1 а.с. 91-92).

За результатами розгляду заперечень позивача на акт перевірки було складено висновок від 16.11.2012 року № 312/08/10/22-5005 (т. 1 а.с. 94-103), в якому висновки акта у відповідній частині були викладені в іншій редакції, а саме: п. 135.2 ст. 135, п. 137.1, п. 137.4 ст. 137, пп. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 670730 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.3 ст. 198, п.201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення залишку від'ємного значення з ПДВ по рядку 24 декларації з ПДВ на суму 401391 грн.; завищення залишку від'ємного значення з ПДВ, що включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 21.1) декларації за липень 2012 року у сумі 86784 грн.

На підставі згаданого акта перевірки з урахуванням висновку від 16.11.2012 року № 312/08/10/22-5005 (далі - Висновок) ДПІ у Приморському районі м. Одеси було прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 21.11.2012 року № 0002682200, яким ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 754237,00 грн., в тому числі за основним платежем - у сумі 670730,00 грн., та за штрафними(фінансовими) санкціями -у сумі 83507,00 грн. (т. 1 а.с. 29);

- податкове повідомлення-рішення від 21.11.2012 року № 0002702200, яким ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 401391 грн. за червень 2012 року (т. 1 а.с. 30).

За результатом розгляду скарги ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» на вищезазначені податкові повідомлення-рішення ДПА в Одеській області прийняла рішення від 04.02.2013 року № 268/10/10-2007, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача - без задоволення (т. 1 а.с. 104-115).

В акті перевірки з урахуванням Висновку зазначено про встановлені відповідачем розбіжності між даними бухгалтерського обліку та даними декларацій з податку на прибуток підприємства по рядку 01 Декларації «Доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» на загальну суму 406816 грн., що призвело до заниження показників у рядку 01 Декларації «Доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» (рядок 02+рядок 03) на загальну суму 406816 грн., в тому числі у рядку 02 Декларації «Дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)» - на загальну суму 287622 грн.; у рядку 03 Декларації «Інші доходи» - на загальну суму 119194 грн.

Виходячи з положень п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Статтею 135 вказаного нормативно-правового акта регламентовано порядок визначення доходів та їх склад, якою, зокрема у п. 135.1. визначено, що доходи, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.2. ст. 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 137.1. ст. 137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Пунктом 137.4 ст. 137 встановлено, що датою отримання доходів, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, є звітний період, у якому такі доходи визнаються згідно з цією статтею, незалежно від фактичного надходження коштів (метод нарахувань), визначений з урахуванням норм цього пункту та статті 159 цього Кодексу.

Як зазначено в акті перевірки та у Висновку, вищезгадані розбіжності були встановлені відповідачем на підставі даних Z-звітів, рах.30, рах.377, рах.685, рах. 732, рах. 704, рах. 719. При цьому відповідачем не зазначено, в чому саме полягають встановлені ним розбіжності, по яких показниках та у якому податковому періоді були виявлені відповідні розбіжності, яких саме господарських операцій стосувались, на підставі яких конкретно документів встановлено розбіжності.

Надану розшифровку розбіжностей по ряд. 01 Декларації з податку на прибуток за результатами перевірки ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року (т. 1 а.с. 182), суд оцінює критично. Так, у цьому документі наведені дані щодо показників ряд 01, 02, 03 декларації, отримані відповідачем за результатами перевірки, однак, ці дані становлять зведений розрахунок, який не дозволяє прослідкувати механізм цього розрахунку та, як наслідок, правомірність визначення встановлених розходжень. Зокрема, незрозумілою є сама суть порушення, причин, що, на думку відповідача, обумовлюють встановлене заниження доходів - відсутність необхідних первинних документів, їх неналежне оформлення, помилки у веденні бухгалтерського обліку, невірне визначення дати відповідних доходів тощо.

При цьому суд враховує, що наявність помилок у веденні бухгалтерського обліку само по собі не свідчить про безпідставність відображення даних у податкових деклараціях, якщо такі відомості підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, оскільки визначальним у формуванні доходів підприємства, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт отримання такого доходу та його розмір, а не відображення його у бухгалтерському обліку.

Зазначене свідчить про порушення відповідачем вимог п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, згідно з яким факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідачем також не надано до суду будь-яких документальних доказів, на підставі аналізу яких ним були виявлені вищезазначені розбіжності у податковій звітності та бухгалтерській документації. У судовому засіданні представник відповідача також не зміг надати відповідні пояснення по суті спору. Вказані обставини свідчать про недоведеність відповідачем факту порушення позивачем вимог податкового законодавства, унеможливлюють дослідження судом суті спірних взаємовідносин та встановлення факту відповідного порушення з боку позивача, тоді як згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставними висновки відповідача про заниження ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» показників у рядку 01 Декларації «Доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» (рядок 02+рядок 03) на загальну суму 406816 грн.

Крім того, позивачем наданий свій розрахунок наявних розбіжностей, а також дані звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій, регістри бухгалтерського обліку, на підставі яких проводились відповідні розрахунки, із зазначенням про наявність розбіжності у показниках податкової звітності та первинної бухгалтерської документації, що спричинило заниження ним податку на прибуток, у розмірі 217737 грн., а не 406816 грн. як зазначено у висновку (т. 1 а.с. 187-196). При цьому, у 3 кв. 2011 року визначено заниження показників р. 1 Декларації у сумі 901333,00 грн., у 4 кв. 2011 року - завищення у сумі 4896627 грн., у 1 кв. 2012 року - завищення у сумі 127104 грн., у 2 кварталі 2012 року - заниження у сумі 4340135 грн.

Поряд з цим, незважаючи на вказане позивачем заниження ним доходу, що враховується для визначення об'єкта оподаткування, суд встановив, що воно не призвело до заниження суми податку на прибуток з огляду на діючі ставки податку у різних податкових періодах, по яких позивачем у податковій звітності допускались відповідні завищення або заниження доходу, що враховується при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток (23% - у 3 кв. 2011 року, 4 кв. 2011 року; 21% - у 1 кв. 2012 року та 2 кв. 2012 року), з урахуванням яких сума податку, що підлягала сплаті до бюджету у зв'язку із виявленими заниженнями доходів не перевищує суми податку на прибуток, який зайво був нарахований у зв'язку із помилковим завищенням позивачем доходів.

Також в акті перевірки з урахуванням Висновку зазначено, що перевіркою відображених у рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» показників за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року на підставі таких документів: договори, видаткові накладні, виписки банку, платіжні доручення, регістри бухгалтерського обліку по рахунках 311, 631, 20, 91, 37, 791 встановлено порушення п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, що полягає у розбіжностях між даними бухгалтерського обліку та даними декларацій про прибуток підприємства (р. 05.1), що призвело до завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у р. 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) всього на суму 1811951 грн.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Кодексу, витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Стверджуючи про порушення позивачем вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, відповідач не зазначає, в чому саме воно полягає, вказуючи лише про наявні розбіжності між показниками, зазначеними позивачем у р. 05.1 Декларації та даними бухгалтерського обліку, та не зазначаючи, які саме видатки, у якому звітному періоді не підтверджуються первинними документами. В свою чергу, зі змісту наведеної норми права вбачається, що право формувати видатки, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, виникає у платника податку на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, а не на підставі даних бухгалтерського обліку. Проте, відповідачем не встановлювалось факту відсутності у позивача первинних документів або їх неналежного оформлення, не вбачається також з акта, які видатки та на підставі яких первинних документів були враховані позивачем, а які ні. Незрозумілим також є механізм підрахунку таких розбіжностей, що позбавляє обґрунтованості встановленого відповідачем порушення вимог податкового законодавства.

Аналізуючи надану до суду відповідачем розшифровку розбіжностей по ряд. 05.1, 06.2, 06.5 Декларації з податку на прибуток за результатами перевірки ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» за період з 07.07.2011 року по 30.06.2012 року, суд встановив, що у ньому містяться арифметичні помилки у визначені суми різниці між показниками рядку 06.2 декларації та рахунку 92 по всіх податкових періодах, що були предметом перевірки (т. 1 а.с. 181). Крім того, з цієї розшифровки вбачається, що порівняння показників Декларацій здійснювалось відповідачем лише із даними бухгалтерського обліку, даних про дослідження первинних документів позивача в акті немає.

В свою чергу, позивачем наданий лист від 25.10.2012 року № 99, адресований ДПІ у Приморському районі м. Одеси (т. 1 а.с. 207), в якому повідомлялось про невідображення ним у податковій звітності витрат з операційної діяльності в сумі 5403981,00 грн. та доходів у сумі 4140264,00 грн., що пов'язано із збоями у роботі програми 1С. Вказаний лист був отриманий відповідачем 26.10.2012 року, про що свідчить відповідний відтиск штампу на документі, однак, не зважаючи на це повідомлення, не вчинив дії щодо детальної перевірки таких показників на підставі наявних первинних документів, а не даних бухгалтерського обліку.

Також на підтвердження своїх доводів про відсутність факту завищенням видатків у податковій звітності позивач надав до суду дані регістрів бухгалтерського обліку (т. 1 а.с. 198-206), дослідив які у порівнянні із відомостями, відображеними у податковій звітності (т. 1 а.с. 215-250, т. 2 а.с. 1-19), суд не встановив визначеного відповідачем завищення витрат, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованим та таким, що не підтверджується належними доказами у справі, висновок відповідача про завищення ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» задекларованих суб'єктом господарювання показників у р. 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) всього на суму 1811951 грн.

В акті перевірки встановлено також порушення позивачем пп. 138.1.1 п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України у вигляді завищення задекларованих ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» у рядку 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» на загальну суму 766609 грн., в т.ч. у 3 кв. 2011 року - на суму 431923 грн., у 4 кв. 2011 року - на суму 92645 грн., у 1 кв. 2012 року - на суму 34387 грн., у 2 кв. 2012 року - на суму 207654 грн.

Зазначене порушення відповідач пов'язує із тим, що підприємством до складу витрат враховано послуги з реконструкції та модернізації орендованих автозаправних станцій (далі - АЗС) при одночасній сплаті орендної плати за користування такими АЗС та ненарахуванні амортизації на орендовані АЗС, а також послуги з дослідження якості роботи персоналу при наявності у штаті керівного персоналу, якому сплачується заробітна плата, а видатки на її сплату враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Досліджуючи зазначене питання, суд встановив, що з метою здійснення господарської діяльності позивач орендує АЗС, а до складу витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, відносив суми ПДВ, сплачені у складі вартості робіт підрядним організаціям, які проводили ремонтні, монтажні та інші види робіт щодо орендованих АЗС.

Так, відповідно до договору суборенди АЗС № 1, укладеного позивачем із ТОВ «Сокар Енерджі Україна» 01.08.2010 року ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» є орендарем АЗС, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, буд. 28 (т. 4 а.с. 89-98).

02.12.2011 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Ростдорстрой» (підрядник) було укладено договір на виконання робіт на умовах підряду № 3, згідно з яким замовник замовляє та оплачує, а підрядник зобов'язується виконати відповідний комплекс робіт згідно з додатком № 1 до даного договору із влаштування газону, бордюрних елементів та благоустрою покриття з асфальтобетону на території АЗС мережі «СОКАР», яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Лиманна, 28 (т. 3 а.с. 24-30). Внаслідок виконання цього договору сторонами було складено довідку про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2011 року (т. 3 а.с. 28), а також акт приймання виконаних будівельних робіт на загальну суму 79995,00 грн. без ПДВ (т. 3 а.с. 29-32).

Судом також встановлено, що ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» є орендарем таких АЗС:

- АЗС, розташованої за адресою: Миколаївська області, м. Нова Одеса, вул. Леніна, 4А, що розташована на земельній ділянці площею 0,1466 га, що підтверджується договором суборенди від 01.10.2010 року № 6, укладеним із ТОВ «Сокар Енерджі Україна» (т. 5 а.с. 25-32).

- АЗС, розташованої за адресою: 33-й км автодороги «Одеса-Миколаїв» Сичавської селищної ради Комінтернівського району Одеської області, що підтверджується договором суборенди від 01.12.2010 року № 12, укладеним позивачем із ТОВ «Сокар Енерджі Україна» (т. 5 а.с. 77-82);

- АЗС, розташованої за адресою: м. Миколаїв, вул. Привільна, 87Б, що підтверджується договором суборенди від 01.10.2010 року № 5, укладеним із ТОВ «Сокар Енерджі Україна» (т. 5 а.с. 99 -105).

22.07.2011 року між позивачем (замовник) та ТОВ «Одесаенергорембуд» (підрядник) було укладено договір на виконання робіт на умовах підряду № 22/07/11-СП, відповідно до умов якого замовник, який є генпідрядником з виконання ремонтно-будівельних робіт, замовляє та оплачує, а підрядник зобов'язується виконати відповідний комплекс робіт згідно з кошторисною документацією до договору з влаштування ремонтних електромонтажних робіт на території трьох АЗС мережі «Сокар», розташованих в Одеській та Миколаївській областях, а також зобов'язується передати результат виконаних робіт Замовнику у встановлений цим договором термін (строк) (т. 3 а.с. 70-73). Як вбачається із складеної сторонами первинної документації (довідки про вартість виконаних будівельних робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт), відповідні електромонтажні роботи проводились на вищевказаних трьох АЗС на загальну суму 37572,29 грн. без ПДВ (т. 3 а.с. 74-98).

Позивач також виступає орендарем АЗС, розташованої за адресою: Миколаївська обл., Новоодеський район, с. Себине, вул. Гетьманцева, 1Б, та АЗС, розташованої за адресою: Миколаївська обл., Новоодеський район, с. Себине, вул. Гетьманцева, 2А що підтверджується укладеними з ТОВ «Сокар Енерджі Україна» договорами суборенди від 01.10.2010 року № 8 (т. 5 а.с. 11-17) та від 01.10.1010 року № 7 (т. 5 а.с. 18-22) відповідно.

10.06.2011 року між позивачем та ТОВ «Трансавтосервис» укладено договір підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт № 1, відповідно до умов якого підрядник в порядку та на умовах, визначених договором, зобов'язується своїми силами виконати ремонтно-будівельні роботи на вищевказаних АЗС (т. 2 а.с. 226-228). Також між вказаними особами укладені договори підряду на виконання ремонтно-будівельних робіт від 21.06.2011 року № 3 (т. 2 а.с. 230-232), від 26.07.2011 року № 9 (т. 2 а.с. 238-241), згідно з якими підрядник зобов'язується здійснити ремонтно-будівельні роботи на АЗС, розташованій за адресою: м. Нова Одеса, вул. Леніна 4А, орендарем якої є позивач згідно з договором суборенди, про який зазначено вище; та договір від 22.06.2011 року № 5 - щодо виконання ремонтно-будівельних робіт на діючій АЗС, розташованій за адресою: м. Миколаїв, вул. Привольна, 87Б, орендарем якої є позивач згідно з договором суборенди, про який зазначено вище (т. 2 а.с. 234-237).

На виконання зазначених договорів сторонами складені акти прийомки виконаних підрядних робіт на загальну суму 144279,00 грн. без ПДВ, довідки про вартість виконаних підрядних робіт, договірні ціни, локальні кошториси (т. 2 а.с. 242-250, т. 3 а.с. 1-23).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ТОВ «Ландарт» укладались договір від 19.03.2012 року № 03/12 (т. 3 а.с. 37-42) про проведення весняних робіт по догляду за територією на АЗС, орендарем яких є ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ», що підтверджується наявними у матеріалах справи договорами суборенди, договір підряду від 25.04.2012 року № 4 щодо виконання ландшафтних робіт (т. 3. а.с. 43-55), за результатами виконання яких складались акти прийому-здачі робіт (надання послуг) (т. 3 а.с. 56-69).

Досліджуючи питання правомірності віднесення вищезгаданих витрат позивача до складу витрат, що враховуються для обчислення об'єкта оподаткування податком на прибуток, суд також встановив, що умовами договорів суборенди АЗС, що знаходяться у користування ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» та щодо яких проводились вищенаведені роботи (надавались послуги), встановлено, що користувач зобов'язаний:

- використовувати об'єкт оренди за призначенням, бережно відноситись до нього, здійснювати поточний ремонт приміщень та обладнання (п. 4.1.);

- експлуатувати обладнання та комунікації об'єкта оренди, відключені мережі, пристрої і прилади таким чином, щоб не завдати збитків наймодавцю (п. 4.5.);

- виконувати діючі приписи органів влади, що стосуються обсягів, строків, порядку і умов утримання будинків, обладнання, інженерних систем і територій орендованого об'єкта оренди, прибирання прилеглих до нього тротуарів і відповідних проїжджих частин вулиць, дотримання протипожежних, санітарно-епідеміологічних вимог, а у випадку накладення на наймодавця санкцій за невиконання з вини користувача зазначених приписів, повністю відшкодовувати наймодавцю понесені у зв'язку з чим збитки, що не звільняє користувача від виконання приписів органів влади (п. 4.6.);

- забезпечити належні умови зберігання і використання паливно-мастильних та інших легкозаймистих матеріалів та рідин, вибухонебезпечних і отруйних речовин (п. 4.7.);

- утримувати об'єкт оренди у справному стані, запобігати його пошкодженню, псуванню, своєчасно своїми силами і за свій рахунок виконувати необхідний поточний ремонт (п. 5.1.).

Проаналізувавши на підставі наявних первинних документів зміст проведених господарських операцій, суд встановив, що вказані роботи відповідають зобов'язанням позивача щодо утримання орендованих АЗС, встановленим відповідними договорами суборенди, проведення яких не впливає на вартість оренди, що сплачується позивачем незалежно від здійснення таких заходів.

Так, згідно з листом Державного комітету України з будівництва та архітектури від 30.04.2003 року № 7/7-401 під поточним ремонтом слід розуміти комплекс ремонтно-будівельних робіт, який систематичне та своєчасне підтримання експлуатаційних якостей та попередження передчасного зносу конструкцій і інженерного обладнання. Якщо будівля в цілому не підлягає капітальному ремонту, комплекс робіт поточного ремонту може враховувати окремі роботи, які класифікуються як такі, що відносяться до капітального ремонту (крім робіт, які передбачають заміну та модернізацію конструктивних елементів будівлі). Поточний ремонт повинен провадитись з періодичністю, що забезпечує ефективну експлуатацію будівлі або об'єкта з моменту завершення його будівництва (капітального ремонту) до моменту постановки на черговий капітальний ремонт (реконструкцію).

Крім того, наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10.08.2004 року № 150 затверджений Примірний перелік послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд.

Суд також враховує необхідність дотримання вимог Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Правил благоустрою територій, на яких розташовані орендовані АЗС, зокрема, Правил благоустрою території міста Одеси, затверджених рішенням Одеської міської ради від 23.12.2011 року № 1631-VI, що визначають необхідність проведення озеленення територій, утримання у належному стані та своєчасний ремонт об'єктів благоустрою, до яких, зокрема, відносяться і території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території, у процесі утримання об'єктів благоустрою (їх частин) дотримуватися відповідних технологій щодо їх експлуатації та ремонту, регулярно здійснювати заходи щодо запобігання передчасному зносу об'єктів, забезпечення умов функціонування та утримання їх у чистоті й належному стані.

Поставлені позивачеві роботи (послуги) зазначеними в акті перевірки особами цілком відповідають поняттю поточного ремонту, благоустрою території, забезпечення яких згідно з умовами договорів суборенди покладено на ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ», тобто, відповідні витрати є такими, що використовуються ним у здійсненні власної господарської діяльності, що пов'язано із необхідністю належної експлуатації АЗС.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 138.1.1. п. 138 ст. 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають:

собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

витрати банківських установ, до яких відносяться:

а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу;

б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління;

в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів;

г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу;

ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу;

д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг);

є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна;

ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг;

з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Згідно з вимогами п. 138.8. ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну);

Зокрема, згідно з пп. «г» пп. 138.8.5. п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Також відповідно до пп. «в» пп. 138.10.2. п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Виходячи з положень п. 144.1. ст. 144 Податкового кодексу України амортизації підлягають витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року.

Пунктом 146.1. ст. 146 Податкового кодексу України встановлено, що облік вартості, яка амортизується, ведеться за кожним об'єктом, що входить до складу окремої групи основних засобів, у тому числі вартість ремонту та поліпшення об'єктів основних засобів, отриманих безоплатно або наданих в оперативний лізинг (оренду) або отриманих в концесію чи створених (збудованих) концесіонером відповідно до Закону України «Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності» , як окремий об'єкт амортизації.

При цьому згідно з п. 146.11. ст. 146 Податкового кодексу України первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов'язаних із ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція), що приводить до зростання майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об'єктів у сумі, що перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення.

В свою чергу, згідно з п. 146.12 ст. 146 вказаного нормативно-правового акта, сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Таким чином, визначальним у питанні виникнення права на формування витрат по відповідних господарських операціях є розмір сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року.

Однак, встановивши порушення позивачем п. 146.1 ст. 146 Податкового кодексу України, відповідач не проаналізував розмір сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного податкового року з віднесенням суми поліпшення на об'єкт основного засобу, щодо якого здійснюється ремонт та поліпшення, у зв'язку з чим згаданий висновок відповідача є необґрунтованим та таким, що не підтверджується доказами у справі. При цьому висновок відповідача про залежність виникнення права формувати витрати від факту нарахування амортизації на основні засоби, щодо яких відбуваються відповідні витрати, не відповідає вимогам законодавства України.

Також суд встановив, що між ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» (замовник) та ТОВ «АЙ-ЕР-ЕС ГРУП» (виконавець) було укладено договір на надання послуг від 10.03.2011 року № 01-10-03-11/КП, відповідно до якого виконавець зобов'язується надавати, а замовник - приймати та сплачувати послуги виконавця з проведення досліджень за напрямками, що цікавлять замовника, на умовах визначних цим договором та додатками до нього (т. 4 а.с. 234-238). Додатками до цього договору безпосереднім його предметом було визначено дослідження та оцінку якості роботи персоналу АЗС Замовника, а саме: якості обслуговування клієнтів; якості стану АЗС, які перевіряються, їх приміщень і територій (т. 4 а.с. 239-253, т. 5 а.с. 1 - 9). За результатами виконання вказаних послуг сторонами складались акти здачі-прийняття робіт (т. 5 а.с. 28-43), а виконавцем надавались звіти про проведені дослідження (т. 5 а.с. 9-15).

Згідно з пп. «г» п. 138.10. ст. 138 Податкового кодексу України винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності включаються до складу інших витрат.

Твердження відповідача про безпідставність включення вищевказаних витрат до складу витрат, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, з огляду на наявність керівного персоналу, якому нараховується заробітна плата, що включається до складу витрат, суд оцінює критично, оскільки відповідачем не доведено, що зазначений ним «керівний персонал» відповідно до посадових обов'язків мав здійснювати такі дослідження. Суд також вважає доречним зауваження позивача з цього приводу про необхідність забезпечення об'єктивності під час здійснення такого дослідження як умови, що дозволить приймати ефективні управлінські рішення на підставі отриманих результатів дослідження.

З урахуванням вищезазначеного суд вважає безпідставним висновок відповідача про завищення ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» задекларованих у рядку 05.1 СВ Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг» на загальну суму 766609 грн.

Актом перевірки також встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 1 декларацій з податку на додану вартість «операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 %, крім імпорту товару» на загальну суму 226083 грн., в тому числі за липень 2011 року - у сумі 12340 грн., серпень 2011 року - у сумі 176739 грн., вересень 2011 року - у сумі 8986 грн., жовтень 2011 року - у сумі 4999 грн., листопад 2011року - у сумі 1172 грн., грудень 2011 року - у сумі 2824 грн., січень 2012 року - у сумі 1100 грн., лютий 2012 року - у сумі 3217 грн., квітень 2012 року - у сумі 12518 грн., червень 2012 року - у сумі 2188 грн., та як наслідок заниження суми податкового зобов'язання позивача з ПДВ на загальну суму 226083 грн.

Зокрема під час визначення суми податкових зобов'язань з ПДВ встановлено порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, а саме, невідповідність даних бухгалтерського обліку та даних фактичної реалізації товарів, робіт, послуг, в результаті чого встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 1 Декларацій на загальну суму 188418 грн.

Обґрунтовуючи зазначене порушення відповідач в акті зазначив, що у липні 2011 року підприємством задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 2981015 грн., тоді як за даними перевірки сума податкових зобов'язань з ПДВ склала 2987032 грн. (розбіжність складає 6017 грн.); у серпні 2011 року підприємством задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 3225421 грн., тоді як за даними перевірки сума податкових зобов'язань з ПДВ склала 3396759 грн. (розбіжність складає 171338 грн.); у вересні 2011 року підприємством задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 2773668 грн., тоді як за даними перевірки - сума податкових зобов'язань з ПДВ склала 13907569 грн. (розбіжність складає 7846 грн.); у лютому 2012 року підприємством задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ в сумі 2029530 грн., за даними перевірки - склала 2032747 грн. (розбіжність складає 3217 грн.).

Наведена інформація не дозволяє прослідкувати механізм цього розрахунку та, як наслідок, правомірність визначення встановлених розходжень. Зокрема, незрозумілою є сама суть порушення, причин, що, на думку відповідача, обумовлюють встановлене розходження даних податкового та бухгалтерського обліку - відсутність необхідних первинних документів, їх неналежне оформлення, помилки у веденні бухгалтерського обліку, невірне визначення дати податкового кредиту тощо.

Зазначене свідчить про порушення відповідачем вимог п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, згідно з яким факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідачем також не надано до суду будь-яких документальних доказів, на підставі аналізу яких ним були виявлені вищезазначені розбіжності у податковій звітності та бухгалтерській документації. У судовому засіданні представник відповідача також не зміг надати відповідні пояснення по суті спору. Вказані обставини свідчать про недоведеність відповідачем факту порушення позивачем вимог податкового законодавства, унеможливлюють дослідження судом суті спірних взаємовідносин та встановлення факту відповідного порушення з боку позивача, тоді як згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищенаведене суд вважає протиправним висновок ДПІ у Приморському районі м. Одеси про заниження задекларованих ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» показників у рядку 1 Декларацій з ПДВ на загальну суму 188418 грн.

Актом перевірки встановлено також порушення ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що полягає у заниженні суми податкового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 37665 грн. Таке порушення відповідач пов'язує із результатами опрацювання відхилень, виявлених Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України, якими встановлено, що по контрагентах позивача значаться розбіжності, які свідчать про невключення сум ПДВ до складу податкових зобов'язань продавця товарів ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» на відповідну суму.

З наведеної в акті перевірки інформації щодо вищезгаданих розходжень вбачається, що позивачем не задекларовано або задекларовано у меншому обсязі податкові зобов'язання із окремими суб'єктами господарювання, які, в свою чергу, задекларували податковий кредит по взаємовідносинах із позивачем.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Виходячи з положень п. 187.1 ст. 187 зазначеного нормативно-правового акта датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз вищевказаних норм чинного законодавства України свідчить про те, що формування податкових зобов'язань, рівно як і виникнення права на формування податкового кредиту, не ставиться у залежність із виконанням податкових зобов'язань або дотримання порядку декларування платниками податків, що виступали контрагентами по відповідних господарських операціях. З урахуванням наведеного суд критично оцінює посилання позивача на порушення ним вищенаведених норм права лише з підстав наявності розбіжностей із податковим обліком з іншими платниками податків.

Крім того, всупереч вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 року № 984, зазначене відповідачем порушення не ґрунтується на даних первинних документів. Так, відповідачем не здійснювалось аналізу правомірності формування наведеними ним суб'єктами господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з позивачем, тоді як без будь-яких документальних підтверджень зроблено висновок, що саме позивач допустив порушення норм законодавства щодо формування податкових зобов'язань з цього податку. До суду також не надано будь-яких підтверджень правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість наведеними на аркуші 17 акта перевірки суб'єктами господарювання, у зв'язку з чим суд вважає недоведеним факт вчинення позивачем відповідного порушення.

Відтак, висновок відповідача про заниження ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» суми податку на додану вартість на суму 226083 грн. не підтверджується матеріалами справи.

В акті перевірки також встановлено завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року на загальну суму 756123 грн.

Зокрема перевіркою встановлено завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 410480,00 грн. у червні 2012 року, що полягало у безпідставному, на думку відповідача, віднесенні ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених ТОВ «Сокар Енерджі Україна» за послуги з компенсації інженерно-топо-геодезичних робіт, проектних послуг, послуг з оформлення документації об'єкта, розташованого за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, Таїрово. Такий висновок відповідача ґрунтується на відсутності зв'язку вказаних послуг із веденням господарської діяльності позивача з огляду на той факт, що відповідні послуги були сплачені позивачем після введення в експлуатацію об'єкта, щодо якого проводились відповідні роботи, тоді як топо-геодезичні роботи є первинною стадією будівельного процесу.

Судом встановлено, що 04.01.2010 року між позивачем та ТОВ «Сокар Енерджі Україна» був укладений договір про наміри укласти договір купівлі-продажу АЗС, розташованих за адресами: Одеська обл., Овідіопольський район, пгт Таїрове, Одеська обл., Овідіопольський район пгт Авангард, після підготовки об'єктів нерухомості до відчуження (т. 8 а.с. 70-71). У п. 2 зазначеної угоди зазначено, що оскільки процедура отримання необхідних документів є тривалою, з метою прискорення реконструкції АЗС ТОВ «Сокар Енерджі Україна» надається право з моменту укладення цієї угоди проводити всі необхідні заходи та здійснювати від свого імені всіх дій щодо укладання з третіми особами договорів, предметом яких є виконання робіт/ надання послуг, що є первісною стадією здійснення реконструкції та ребрендінга АЗС, в тому числі щодо проведення інженерно-топо-геодезичних робіт.

В рамках цієї угоди ТОВ «Сокар Енерджі Україна» на підставі укладеного з третьою особою договору було замовлено та отримано необхідну проектну документацію, в тому числі виконані інженерно-топо-геодезичних роботи, проектні послуги, послуги з оформлення документації об'єкта, розташованого за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, Таїрово.

05.11.2010 року на підставі акта прийому-передачі права користування на проектну документацію відповідна документація була передана у користування позивачем (т. 8 а.с. 86).

07.05.2012 року зазначену угоду про наміри було розірвано, що підтверджується відповідною угодою (т. 8 а.с. 72), у зв'язку з чим сторонами за угодою складено акт прийому-передачі права власності на відповідну проектну документацію від 08.05.2012 року (т. 8 а.с. 73-74).

З наведених вище норм Податкового кодексу України щодо податку на додану вартість вбачається, що однією з умов, при наявності яких у платника податку виникає право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, є подальше використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про землеустрій» топографо-геодезичні та картографічні роботи проводяться з метою створення і своєчасного поновлення планово-картографічної основи при здійсненні землеустрою в порядку, визначеному Законом України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність».

Згідно з положеннями ст. 4 Закону України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність» об'єктами топографо-геодезичної і картографічної діяльності, в тому числі, є системи промислових, гідротехнічних та інших інженерних споруд і комунікацій.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснювалась реконструкція автозаправної станції, розташованої за адресою: Одеська обл., Овідіопольський район, смт Таїрове, вул 40-річчя Перемоги № 1 «з», готовність до експлуатації якого була підтверджена сертифікатами Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області від 06.07.2011 року серії ОД № 16411013631 та серії ОД № 16411013632 (т. 5 а.с. 5,6). Саме цей об'єкт нерухомості виступав предметом вищезазначеної угоди про наміри. Інженерно-топо-геодезична документація, отримана на підставі акта прийому-передачі права користування на проектну документацію від ТОВ «Сокар Енерджі Україна», використовувалась позивачем під час здійснення робіт з реконструкції вищезгаданої АЗС.

У травні 2012 року після розірвання угоди про наміри та передачі позивачеві права власності на відповідну документацію на підставі актів надання послуг з компенсації інженерно-топо-геодезичних робіт, проектних послуг, послуг з оформлення документації по об'єкту АЗС, Одеська обл., Овідіопольский район, смт Таїрово (т. 5 а.с. 10, 11) та відповідних податкових накладних (т. 5 а.с. 7, 8) на загальну суму ПДВ у розмірі 410480,00 грн. позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.

Таким чином, отримана проектна документація використовувалась позивачем з метою реконструкції власних основних засобів, тобто, використовувалась у господарській діяльності позивача, а момент відшкодування ТОВ «Сокар Енерджі Україна» вартості відповідних послуг пов'язується із моментом виникнення права власності у позивача на відповідну документацію, а не моментом її використання, що жодним чином не спростовує факту використання позивачем придбаних послуг у власній господарській діяльності та правомірності формування ним податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.

Відтак, висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року на загальну суму 756123 грн. спростовується наданим до суду доказами.

Також відповідачем встановлено порушення ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме, безпідставно завищено податковий кредит в загальній сумі 224780,00 грн. шляхом віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум ПДВ по реконструкції АЗС, робіт по встановленню додаткових елементів на АЗС, ландшафтні роботи по озелененню прилеглої території, електромонтажні роботи на АЗС, послуги з проведення дослідження і оцінки якості роботи персоналу по таких постачальниках: ТОВ «Укрбудмонтаж», ТОВ «Одесаенергорембуд», ТОВ «АЙ-ЕР-ЕС-ГРУП», ТОВ «Трансавтосервіс», ПП «Центрембуд», ТОВ «Ландарт». Зазначені роботи, на думку відповідача, не були використані ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» в оподатковуваних операціях у власній господарській діяльності.

Суд вважає безпідставним зазначений висновок, оскільки, як зазначалось вище, придбані позивачем роботи використовувались ним безпосередньо у власній господарській діяльності з метою належного функціонування автозаправних станцій, забезпечення їх утримання, поточного ремонту, виконання вимог діючих нормативно-правових актів щодо благоустрою території, забезпечення належного санітарно-епідеміологічного стану, дотримання протипожежних вимог, що безпосередньо пов'язано із здійсненням позивачем господарської діяльності, предметом та основними видами діяльності якого згідно з Статутом (т. 1 а.с. 13-26), довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (т. 1 а.с. 27) є роздрібна торгівля пальним та оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами, що, в свою чергу, потребує використання спеціально обладнаних автозаправних станцій.

В свою чергу, право на формування позивачем податкового кредиту по вказаних господарських операціях підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, виданими його контрагентами (т. 8 а.с. 19-22, 29-45, 125-143).

При цьому суд вважає необґрунтованим посилання відповідача про безпідставність віднесення ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту з податку на додану вартість з огляду на те, що позивач сплачує орендну плату та компенсує експлуатаційні витрати, які пов'язані з утриманням та обслуговуванням об'єкта згідно з показниками приборів обліку та розрахунків підприємств-постачальників.

Дійсно, умовами більшості договорів суборенди автозаправних станцій передбачений обов'язок позивача компенсувати експлуатаційні витрати, які пов'язані з утриманням та обслуговуванням об'єкта згідно з показниками приборів обліку та розрахунків підприємств-постачальників. Однак, зі змісту цього положення договору випливає, що відшкодуванню підлягають лише ті витрати орендодавця, які були безпосередньо понесені останнім у зв'язку з оплатою послуг з утримання об'єкта оренди на підставі відповідних взаємовідносин з іншими підприємствами-постачальниками, які повинні підтверджуватись відповідними розрахунками. Тобто мова йде про відшкодування фактичних витрат орендодавця, понесених ним на утримання об'єкта оренди, а не про обов'язок орендодавця здійснювати таке утримання.

Зазначене не виключає обов'язків орендаря нести додаткові витрати з метою належного утримання об'єкта оренди, пов'язані із виконанням інших зобов'язань за договорами суборенди, зокрема, витрати на поточний ремонт, витрати, пов'язані з необхідністю дотримання приписів органів влади, що стосуються обсягів, строків, порядку і умов утримання будинків, обладнання, інженерних систем і територій орендованих об'єктів, забезпечення належного санітарно-епідеміологічного стану, дотримання протипожежних вимог тощо.

Безпідставним також суд вважає твердження ДПІ у Приморському районі м. Одеси про непов'язаність отриманих позивачем послуг із веденням господарської діяльності, оскільки вони не направлені на створення основних фондів. Чинним законодавством України не визначено такого зв'язку. Більш того, відповідно до пп. «в» пп. 138.10.2. п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) відносяться до категорії інших витрат як адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, тобто, є такими, що безпосередньо пов'язані із здійсненням господарської діяльності платника податку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає безпідставними висновки ДПІ у Приморському районі м. Одеси про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 224780 грн.

Також в акті перевірки зазначено, що за результатами опрацювання відхилень, виявлених Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ суб'єкта господарювання та його контрагентів, встановлено, що по контрагентах позивача значаться розбіжності, які свідчать про невключення сум ПДВ до складу податкових зобов'язань продавців товарів на загальну суму 120863 грн..

Як зазначалось вище, чинним законодавством право формувати податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться у залежність від виконання податкових зобов'язань та факту подачі відповідної податкової звітності контрагентами платників податків, у зв'язку з чим наявність розбіжностей по показниках податкового кредиту та відповідних податкових зобов'язань контрагентів не є достатньою підставою вважати формування відповідних податкового кредиту або зобов'язання такими, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Так, позивачем до суду надані податкові накладні, по яких ним сформовано податковий кредит по взаємовідносинах із ТОВ «Епіцентр К», ПП «Укрбудмонтаж», ПП «ОСОБА_1, ТОВ «ДАТАСІСТЕМ», ТОВ «Українська дистрибуційна компанія», ТОВ ТД «Сокар Україна», ПП «ОСОБА_4», ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна», ТОВ «Сокар Енерджі Україна», ТОВ «АЙ-ЕР-ЕС ГРУП», ТОВ «Компанія ЕНЕЙ», щодо яких відповідачем були встановлені зазначені вище розбіжності (т. 8 а.с.87-257, т. 9 а.с. 1 - 115).

В свою чергу, правомірність показників податкових декларацій з податку на додану вартість вищевказаних підприємств - контрагентів позвиача, в тому числі виключення технічної помилки у декларуванні ними показників податкових зобов'язань або порушення порядку декларування, інших вимог податкового законодавства, відповідачем не досліджувалась. Встановлені правопорушення щодо завищення податкового кредиту позивачем не ґрунтуються на відомостях первинних документів ані позивача, ані його контрагентів, у податковій звітності яких виявлені відповідні розбіжності. В свою чергу, дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України не можуть виступати самостійним доказом протиправності формування платниками податків податкового кредиту або податкового зобов'язання, а виступають лише засобом виявлення можливих порушень одного з контрагентів по відповідній господарській операції, що, втім, підлягає доказуванню на підставі наявних у контрагентів первинних документів. Крім того, встановлені розбіжності не є доказом сплати або несплати податку на додану вартість до бюджету, зазначене питання окремо відповідачем взагалі не досліджувалось, тоді як має вирішальне значення для встановлення відповідного порушення податкового законодавства.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського суду з прав людини, яка відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права в Україні. Так, у справі «Булвес АД» проти Болгарії Європейський суд з прав людини постановою від 22.01.2009 року № 3991/03 визначив, що з урахуванням своєчасного і повного виконання компанією своїх обов'язків щодо подачі звітності з податку на додану вартість, неможливості для неї забезпечити дотримання постачальником його обов'язків з подачі звітності з податку на додану вартість і того факту, що ніякого шахрайства відносно системи податку на додану вартість, про який компанія знала або могла знати, не вчинялось, компанія не повинна нести наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного подання звітності з податку на додану вартість та, в результаті, сплачувати податок на додану вартість вдруге. Європейський суд визнав, що такі вимоги з'явилися надмірним тягарем для компанії, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та захисту права власності.

Отже, висновки відповідача щодо встановлення порушень з боку ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» у відповідній частині не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши у взаємному зв'язку наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що висновки, викладені в акті перевірки від 05.11.2012 року № 6658/22-50/3628888, складеному за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, з урахуванням складеного ДПС в Одеській області за результатами розгляду заперечень на згаданий акт перевірки висновку від 16.11.2012 року № 312/08/10/22-5005, є протиправними та такими, що не підтверджені належними доказами у справі. Відтак, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, є податкові повідомлення-рішення, прийняті на підставі вищезгаданих висновків податкового органу.

На підставі встановленого, керуючись приписами ст.ст. 11, 162 КАС України, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 6, 9, 11, 69-72, 86, 94, 158-163, 167,186, 254 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСОЙЛ КОМПАНІ» до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 21.11.2012 року № 0002682200.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 21.11.2012 року № 0002702200.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 29 липня 2013 року.

Суддя С.М.Корой

.

.