Ухвала суду № 32636679, 11.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" липня 2013 р. м. Київ К/9991/13782/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Степашка О.І., Федорова М. О.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Транспеле" до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Транспеле" (далі - ТОВ "Компанія "Транспеле") звернулось до суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (далі - Ленінська МДПІ у м. Луганську) в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року позов ТОВ "Компанія "Транспеле" задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року апеляційну скаргу Ленінської МДПІ у м. Луганську залишено без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої та апеляційної інстанції Ленінська МДПІ у м. Луганську подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "Компанія "Транспеле" у задоволені позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Податковим органом було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Компанія «Транспеле» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ за період з січня по червень 2010 року, які виникли за рахунок взаємного значення з ПДВ, що були задекларовані за період з січня по травень 2010 року. За результатами перевірки було складено акт №615/23-616/13378964 від 19.08.2010 року.

Перевіркою встановлені порушення п.1.8, ст.1 пп.7.7.2, п.7.7, пп.7.3.1, п.7.3 ст.7 Закону № 168, а саме: позивачем було завищено заявлену суму бюджетного відшкодування на розрахунковий рахунок платника у банку за січень 2010 року на суму 156646,00 грн.; за лютий 2010 року на суму 34911,00 грн.; за березень 2010 року на суму 172574,00 грн.; за квітень 2010 року на суму 74000,00 грн.; за травень 2010 року на суму 214227,00 грн.; за червень 2010 року на суму 20799,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 20.08.2010 року було прийнято податкове повідомлення - рішення №0000672360/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з січня по червень 2010 року на загальну суму 673157,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та контрагентами було укладено ряд договорів, а саме договори: з ТОВ «Транс-Сервіс» (від 03.01.2005 року, 09.04.2002 року), з ТОВ «Вольво Україна» (від 22 червня 2008 року №ГО-2008), з ТОВ «ЛАА Транс» (від 02.01.2003 року, від 01.04.2010 року), з ЗАТ «Укргаз-Енерго» (від 01.04.2010 року №15п-218 п 1), з ТОВ «НК-Артеміда-Ойл» (від 01.04.2009 року), з ВАТ «Лисичанськнафтопродукт» (від 07.06.2009 року), з ТОВ «Континент Нафто Трейд» (від 28.12.2009 року), з ТОВ «Ойл Карт Центр» (від 01.04.2005 року). Зазначені господарські договори не суперечать вимогам цивільного та господарського законодавства щодо їх змісту та порядку укладення. Виконання та реальність зазначених договорів підтверджена матеріалами справи.

Відповідно до ст. 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 року №13-92 оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін. у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій зазначено, що податкові накладні підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідач в акті перевірки не встановив порушення позивачем норм п.п 7.4.1 п. 7.4, п.п 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту.

Відповідно до п.п 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Підпункт 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно з п.п 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. Таким чином, лише відсутність документів первинного обліку - податкових накладних, розрахункових, платіжних документів, тощо позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податку на додану вартість у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій зазначено, що первинні документи відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За приписами ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із частиною 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та контрагентами. Також правочини між вказаними особами не визнавався недійсними у судовому порядку.

Крім того, судами попередніх інстанцій зазначено, що відповідно до висновку експерта №496/24-5192/25 від 28.11.2011 року висновки акту Ленінської МДПІ в м. Луганську від 19.08.2010 року №615/23-616/13378964 щодо порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту та відповідних сум бюджетного відшкодування за період з січня по червень 2010 року документально не підтверджені.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог ТОВ "Компанія "Транспеле".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення, постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М. О. Федоров