Ухвала суду № 32635969, 25.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/823/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

25 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача Коломієць Ю.В.,

від відповідача Гайдай В.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Цукор Лайф» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Цукор Лайф» до Васильківської об'єднаної Державної податкової інспекції Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 01.11.2012 року №0000702301, №0000712201, №0000722201.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 20.09.2012 року по 03.10.2012 року посадовими особами Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Цукор Лайф» з питань дотримання і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 13.07.2010 по 31.06.2012.

Результати перевірки відображено в акті від 17.10.2012 року №1272/22-01/37183990, в якому контролюючим органом встановлено порушення вимог п. 5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5, пп. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 №334/94-ВР, пп.14.1.56, п.14.1 ст.14 пп.135.4 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 570118 грн., в т.ч. за 2010 р. на суму 274353 грн., за І кв. 2011 р. на суму 67500 грн., за І квартал 2012 р. на суму 13496 грн., за І півріччя 2012 р. зменшено збитки на суму 23236 грн.; п.4.1 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР, п.44.1 ст.44, п.198.1, 198.6ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 274383 грн., в т.ч. за вересень 2010 р. на суму 87333 грн., за жовтень 2010 р. на суму 57650 грн., за листопад 2010 р. на суму 75400 грн., за квітень 2011 р. на суму 54000 грн.

На підставі акта перевірки від 17.10.2012 року №1272/22-01/37183990 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 01.11.2012 №0000702301, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 643489 грн., з них основного платежу - 571244 грн. та 72245 грн. штрафних (фінансових) санкцій, податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 01.11.2012 №0000712201, згідно з яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 329480 грн., з них 274383 грн. - основного платежу та 55097 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також податкове повідомлення-рішення форми «П» від 01.11.2012 №0000722201, згідно з яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у сумі 23236 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень до органів Державної податкової служби спірні рішення були залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 01.11.2012 року №0000702301, податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0000712201 та податкове повідомлення-рішення форми «П» від 01.11.2012 №0000722201 протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Майра», ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс», ПП «Еверест», за наслідками яких сформовано податковий кредит в періоді, що перевірявся, не мали реального характеру. При визначенні бази оподаткування по взаємовідносинах з ТОВ «Ріал Істей Ф.К.А.У.» підприємством лише частково враховано первісну вартість товару, оскільки до собівартості не включено у повному обсязі суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю) у сумі 1923 грн. та витрати на транспортування товарів до місця їх використання у сумі 56758 грн., чим занижено доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування на суму 58681 грн.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори є таким, що укладені без мети настання реальних наслідків.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також відповідність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, вимогам законодавства.

Перевіркою встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, нараховані на вартість товарів, отриманих від ТОВ «Майра», ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест».

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ТОВ «Еверест» та ТОВ «Майра» у 2010 р. укладено усні угоди на поставку цукру.

На виконання умов договорів ТОВ «Еверест» та ТОВ «Майра» було видано позивачу видаткові та податкові накладні.

Оплата за придбаний товар підтверджується виписками банку по рахунку.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Цукор Лайф» з ТОВ «Ютрімекс» 01.11.2010 року укладено договір №01/11/10-1 поставки товару (цукор-пісок).

Господарські операції оформлені податковими та видатковими накладними. Оплата за придбаний підтверджується виписками банку по рахунку.

29 вересня 2010 р. позивач уклав договір №29/09 купівлі-продажу товару (цукру-піску) з ТОВ «Юрія Транс». Як додаток до договору сторонами складено специфікацію №1 на суму 524000 грн. разом з ПДВ.

Факт поставки товару підтверджується видатковими та податковими накладними. Оплата за договором підтверджується випискою по рахунку позивача.

14 березня 2011 р. позивачем (постачальник) укладено договір поставки №П3462 з ТОВ «Ріал Істейт Ф.К.А.У.» (покупець) продукції, переліченої у Специфікації, яка є додатком до договору.

Пунктом 9.3 договору передбачено, що в підтвердження своєї правосуб'єктності при укладенні договору постачальник передає покупцю копії таких документів: свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи (свідоцтво про державну реєстрацію підприємця, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи); витяг із статуту з усіма змінами на дату укладання договору (розділи: загальні положення, види діяльності, управління підприємством) - для юридичних осіб та/або інші положення та документи, на підставі яких юридична особа здійснює господарську діяльність; установчий договір (у випадку наявності); документ, що засвідчує повноваження особи, яка підписує договір; довідку з управління статистики про внесення до ЄДРПОУ; свідоцтво платника ПДВ (якщо особа не є платником ПДВ, надається документ, який підтверджує присвоєння ІПН); свідоцтво платника Єдиного податку (у випадку наявності); платіжні документи про сплату єдиного податку або авансових платежів доходів фізичних осіб; довідка про взяття на облік платника податків; довідка про відкриття рахунку в банку; ліцензії на здійснення видів діяльності, що є обов'язковими для реалізації даного договору. Пункт 9.4. В підтвердження своєї правосуб'єктності при укладенні договору Постачальнику передаються копії зазначених документів по запиту Постачальника.

З матеріалів справи вбачається, що вищевказаних документів, складання яких передбачено наведеними пунктами цього договору, позивачем суду не надано.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.09.2010 року позивачем укладено два договори оренди вантажних автомобілів ОСОБА_5, згідно з якими останній передав у користування позивачу вантажні автомобілі марки MAN д.н.з. НОМЕР_1 з причепом д.н.з. НОМЕР_2 та д.н.з. НОМЕР_3 з причепом д.н.з. НОМЕР_4.

На підтвердження подальшого руху товару позивачем надано суду податкові, видаткові накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, подорожні листи.

Як вбачається з матеріалів справи, у всіх подорожніх листах, що містяться в матеріалах справи, не зазначено необхідних відомостей: час виїзду із гаража та повернення в гараж, дані про витрати пального, не зазначено його марки, залишку при поверненні, не вказано час роботи та режим роботи водія, відсутні відомості про посвідчення водія, ким перевірено, підпис диспетчера, чи допущений водій за станом здоров'я до управління, чи виїзд дозволений, підпис механіка, підпис водія про прийняття автомобіля, здача водія та прийняття механіком автомобіля.

При цьому, позивачем не надано як договорів, на підставі яких здійснювалися вказані господарські операції та були оформлені відповідні первинні документи, так і актів прийому-передачі товару, що могли би підтвердити фактичне здійснення господарської операції.

Згідно із ч. 2 ст. 3 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність.

Частиною 1 ст. 9 цього Закону встановлено підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною 2 визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, визначення податкових зобов'язань повинно здійснюватися за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

Наведені обставини та досліджені судом документальні докази у їх сукупності, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з надання послуг між позивачем та контрагентами ТОВ «Майра», ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест» фактично не мали реального характеру, їх виконання оформлено лише документально без мети на реальне настання правових наслідків, що обумовлені господарськими договорами.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що надані первинні документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій за відсутні доказів транспортування товару, його оплати та подальшого використання його у власній господарській діяльності.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не підтверджуються, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, надані позивачем первинні документи не підтверджують реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами у спірний період та подальшого використання наданих послуг у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Майра», ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест» відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п. 138.1 ст. 138, п.п. 139. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені позивачем за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ТОВ «Майра», ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест» не повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки не підтверджуються відповідними первинними документами.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ТОВ «Цукор Лайф» у ІІ кварталі 2011 р. відображено у складі витрат - рядок 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» декларації, витрати, які перевищують дані бухгалтерського обліку підприємства та не підтверджені первинними документами на суму 933783 грн.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази здійснення коригування показників податкових декларацій на виправлення помилок в податковій звітності, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення позивачем вимог пп.14.1.56, п.14.1 ст.14, пп.135.4 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст.138 Податкового кодексу України.

Наявність порушень податкового законодавства, що була встановлена відповідачем під час проведення перевірки, є приводом для застосування до відповідачів відповідальності, згідно з вимогами законодавства у сфері оподаткування, що і було зроблено податковим органом шляхом винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу та віднесення сум до валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги позивача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Цукор Лайф» залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 13 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді О.О. Беспалов О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 29.07.2013 року

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Губська О.А.