Ухвала суду № 32635348, 16.05.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2013 р.

справа № 1170/2а-5377/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Ясенової Т.І.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Світловодської об’єднаної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2012 року у справі № 1170/2а-5377/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Велес-Авто» до Світловодської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Велес-Авто» 29 грудня 2012 року звернулось до суду з позовом до Світловодської об’єднаної державної податкової інспекції в якому просить скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0001312300 від 05.12.2011 року яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 43 621,25 грн. в т. ч. за основним платежем - 34 897,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 8 724,25 грн.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що відповідач неправомірно дійшов висновку про нікчемність правочинів між ТОВ «Велес-Авто» та ПП «Нафтобудком» оскільки придбання позивачем товару та послуг підтверджується первинними документам, а тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит за правочином зі своїм контрагентом.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2012 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача №0001312300 від 05.12.2011 року.

Постанова суду мотивована тим, що здійснення господарських операцій між ПП «Нафтобудком» та ТОВ «Велес-Авто» підтверджено первинними бухгалтерськими документами.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість постачальником по ланцюгу постачання товару не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від’ємного значення з податку на додану вартість.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті відповідача № 305/2300/36983753 від 22 листопада 2011 року (далі - акт перевірки), про недодержання позивачем вимог частини 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 ЦК України в момент вчинення правочинів з ПП «Нафтобудком», які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу позивач просить постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Посилається на необґрунтованість доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку

позивача з питань достовірності вчинених правочинів та дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Нафтобудком» (код ЄДРПОУ 37130273) за період вересень - листопад 2010 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №305/2300/36983753 від 22.11.2011 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем пп. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого завищено суму податкового кредиту за період вересень, листопад 2010 року на суму 34 897 грн., у тому числі за вересень 2010 року – на суму 30 247,00 грн., за листопад 2010 року на суму 4 650,00 грн. по господарських операціям з ПП «Нафтобудком» (т.1 а.с.9-15).

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту вересня, листопада 2010 року податку на додану вартість в сумі 34 897 грн. за податковими накладними виданими ПП «Нафтобудком».

Згідно акту перевірки відповідач вважає, що вказані податкові накладні виписані за господарськими операціями щодо придбання позивачем автозапчастин та отримання послуг, які здійснено позивачем на підставі нікчемних правочинів з ПП «Нафтобудком», без мети реального настання правових наслідків, так як згідно п.3.4 алгоритму відбору та відпрацювання доведених переліків суб’єктів господарювання у розрізі категорій на регіональному та районному рівнях ПП «Нафтобудком» має ознаки фіктивності та в діяльності даного підприємства відсутній факт реального здійснення господарської діяльності. Крім того з 02.06.2011 року свідоцтво платника ПДВ ПП «Нафтобудком» скасовано.

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 5 грудня 2011 року №0001312300, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 34 897,00 грн. - за основним платежем та 8 724,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1 а.с. 8).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість».

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), в редакції, на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв’язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг). При цьому факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що між позивачем та ПП «Нафтобудком» в 2010 році укладено усний договір купівлі-продажу автозапчастин. За яким позивачем, згідно видаткових накладних:

- №1591 від 15.09.2010 року отримано шини для вантажних автомобілів на суму 130 284,05 грн., в тому числі ПДВ - 21 714,01 грн. (податкова накладна №1591 від 15.09.2010 року на суму 130 284,05 грн., в тому числі ПДВ 21 714,01 грн.) (т.1 а.с.23-25);

- №2491 від 24.09.2010 року отримано запчастини на загальну суму 28 998,47 грн., в тому числі ПДВ - 4 833,08 грн. (податкова накладна №2491 від 24.09.2010 року на суму 28 998,47 грн., в тому числі ПДВ 4 833,08 грн.; рахунок-фактура №2491 від 24.09.2010 року) (т.1 а.с. 26-29);

- №15114 від 15.11.2010 року отримано запчастини на загальну суму 27 900,00 грн., в тому числі ПДВ - 4 650,00 грн. (податкова накладна №15114 від 15.11.2010 року на суму 27 900,00 грн., в тому числі ПДВ - 4 650,00 грн., рахунок–фактура № 15114 від 15.11.2010 року) (т.1 а.с. 33-35).

Оплату вартості придбаного товару позивачем підтверджується платіжними дорученнями: № 14 від 28.10.2010 року на суму 22 200,00 грн. (т.1 а.с.17), № 15 від 28.10.2010 року на суму 130 284,05 грн. (т.1 а.с.16); №19 від 01.11.2010 року на суму 28 998,47 грн. (т.1 а.с.18); №92 від 06.12.2010 року на суму 27 900,00 грн. (т.1 а.с.19).

В подальшому придбавши товар позивачем були використані для ремонту автомобільного транспорту, що перебуває у користуванні позивача, що підтверджується письмовими доказами, а саме ліцензією, договорами оренди, договором на перевозку, матеріальним звітом по місцю збереження за вересень 2010 року (т.2 а.с.11,23,42,52-57).

Відповідно до договору № 345 від 01.09.2010 року, укладеного між ПП «Нафтобудком» та позивачем, ПП «Нафтобудком» зобов’язалось провести для позивача маркетингові дослідження (т.2 а.с.58-59).

На виконання умов договору, ПП «Нафтобудком» було направлено листи на адресу позивача, відповідно до яких встановлено, що умови договору виконані в повному обсязі. (т.2 а.с. 60-66).

Реальність договору підтверджується рахунком-фактурою №3904 від 30.09.2010 року, актом №3091 здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковою накладною 3094 від 30.09.2010 року (т.1 а.с.30-32).

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Нафтабудком», оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару (послуг), оприбуткування товару (послуг) покупцем, оплату їх вартості, використання у власній господарській діяльності.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що придбавши товар (послуги), для використання у власній господарській діяльності, та сплативши його вартість, у т.ч. ПДВ у вартості товару (послуг), позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (послуг), до складу податкового кредиту підприємства.

Суд першої інстанції також вірно встановив, що на час вчинення спірних правочинів між позивачем та ПП «Нафтобудком» останній був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Нафтобудком» було скасовано 02.06.2011 року, тобто після укладання вказаних правочинів.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар у особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Крім того в акті перевірки зазначено, що правочини укладені між позивачем та його контрагентом ПП «Нафтобудком» є нікчемними – в силу припису закону, тобто є такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність вчинених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, податковий орган не врахував наступного.

Згідно статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом в акті перевірки не наведено визначених нормою права ознак, які б свідчили про нікчемність укладеного позивачем з його контрагентами правочинів.

Наявність господарських відносин між позивачем та ПП «Нафтобудком» відносно якого у податкового органу існують підозри щодо неможливості здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів не є тими ознаками, які вказують на нікчемність вчинених позивачем зі своїм контрагентом правочинів.

Відповідачем, на якого відповідно до частини 2 статті 71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Крім того, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган також посилався на частину 5 статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Тобто, перевіряючими особами в акті перевірки вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі статтею 234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до частини 2 статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що договори укладені між позивачем та ПП «Нафтобудком» визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» яким визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (послуг) до складу податкового кредиту підприємства.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Світловодської об’єднаної державної податкової інспекції - залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 8 лютого 2012 року у справі № 1170/2а-5377/11 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: Т.І. Ясенова