Рішення № 32634692, 23.07.2013, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/6005/13-ц

Категорія 36

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Войтенко Т. В. ,

при секретарі - Злобарю А. Г. , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Житлово-будівельний кооператив «Автомат-4» про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Київської міської ради про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 серпня 1982 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_4. Під час шлюбу, ними була придбана трикімнатна квартира АДРЕСА_1 в будинку ЖБК «Автомат - 4». Членом ЖБК «Автомат - 4» являвся чоловік позивачки - ОСОБА_4.

15 жовтня 1992 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виплатили вартість квартири в повному обсязі. Після сплати суми пайового внеску за квартиру в повному обсязі, відповідно до Закону України «Про власність», який діяв на той час, вказана квартира перейшла в спільну сумісну власність подружжя. Однак, в установленому законом порядку право власності на квартиру в органах БТІ зареєстровано не було.

ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік позивачки - ОСОБА_4 помер.

Після його смерті відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1.

Окрім позивачки, спадкоємцем першої черги за законом є діти померлого - ОСОБА_2, ОСОБА_3, проте, вони відмовились від прийняття спадщини на користь позивачки.

Після смерті чоловіка ОСОБА_4, позивачка звернулася до Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак, у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів та квартиру, позивачці було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті чоловіка.

Крім того, державним нотаріусом додатково було роз'яснено, що виділити 1/2 частину квартири позивачки у праві спільної сумісної власності та видати позивачці свідоцтво про право власності на вказану частку також неможливо у зв'язку з тим, що право власності на квартиру взагалі ні за ким не зареєстровано.

Посилаючись на те, квартира до смерті її чоловіка ОСОБА_4 перебувала у спільній сумісній власності подружжя, а відтак частка кожного із подружжя становить 1/2 частину спірної квартири, а також те, що оформити право власності на 1/2 частину квартири на себе та 1/2 частину квартири після смерті чоловіка позивачка не може у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на квартиру, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просить визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 як частку в спільній сумісній власності подружжя та право власності на 1/2 частину даної квартири в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4.

В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з викладених у ньому підстав.

Представники Київської міської ради судове засідання не з'явилися, просили справу розглядати без їх участі та ухвалити рішення згідно закону.

Треті особи ОСОБА_2, ОСОБА_3, ЖБК «Автомат-4», Головне управління юстиції в м.Києві надали заяву про розгляд справи за їх відсутності. Проти задоволення позову не заперечували (а.с. 30, 31) .

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи та матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_4, суд приходить до висновку про задоволення позову у зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що 08 серпня 1982 року Китайгородською сільською Радою Іллінецького району Вінницької області було зареєстровано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, про що видано свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_2 (а.с. 6).

Під час шлюбу позивачкою ОСОБА_1 та її чоловіком ОСОБА_4 було придбано в ЖБК «Автомат-4» шляхом паєнакопичення квартиру АДРЕСА_1, яка складається з трьох кімнат, загальною площею 67,90 кв.м., житловою площею 41,86 кв.м.

Членом ЖБК «Автомат-4» був ОСОБА_4, який 15 жовтня 1992 року виплатив вартість квартири в повному обсязі, що встановлено відповідно до довідки №01104 від 24 квітня 2013 року, виданої ЖБК «Автомат - 4» (а.с. 7).

За життя ОСОБА_4 право власності на кооперативну квартиру не оформив, а ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (а.с. 5).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно.

ОСОБА_1 - дружина померлого (а.с.6), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є його дітьми (а.с.55,56).

Заповіту на випадок смерті ОСОБА_4 не залишив, а відтак спадкування відбувалося за законом.

Як вбачається з копії спадкової справи після смерті ОСОБА_4, 22 квітня 2013 року, тобто з дотриманням встановленого ст. 1270 ЦК України строку, позивачка ОСОБА_1 звернулася до Чотирнадцятої київської нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після свого чоловіка ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 49).

Діти померлого - ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовились від прийняття спадщини після смерті батька (а.с. 57).

У видачі свідоцтва про право на спадщину позивачці було відмовлено у зв'язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на квартиру та рекомендовано з питанням визнання права власності на спадщину звернутися до суду (а.с. 59).

З огляду на те, що у позасудовому порядку оформити право власності на квартиру позивачка можливості не має, її права підлягають захисту судовим рішенням.

Відповідно до ст.15 Закону України «Про власність», введеного в дію у 1991 році в редакції від 07.07.1992 року, який діяв на момент внесення платежів за квартиру, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Відповідно до ст. 17 цього ж закону, спільною сумісною власністю подружжя може бути майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї.

З огляду на те, що за даними ЖБК «Автомат - 4» ОСОБА_4 повністю вніс свій внесок за гаражний бокс у 1992 році, суд приходить до висновку, що відповідно до ст. 15 Закону України «Про власність», він набув права власності на нього з моменту повного внесення коштів, тобто 15 жовтня 1992 р.

Оскільки шлюб з ОСОБА_1 було укладено ОСОБА_4 у 1982 році, то відповідно до ст. 17 Закону України «Про власність», спірна квартира може вважатися спільною сумісною власністю подружжя, а відтак й може бути майном, що підлягає поділу відповідно до ст.ст. 60, 70 СК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 СК України кожна річ, набута за час шлюбу, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та, у разі поділу, частки майна дружини та чоловіка є рівними як це передбачено ст. 70 СК України.

З огляду на викладене, спірна квартира є спільним майном подружжя - позивачки та її померлого чоловіка ОСОБА_4 та частки кожного в даній квартирі є рівними, тобто позивачці та її чоловіку належали по 1/2 частині квартири.

Право власності на спірну квартиру за життя ОСОБА_4 оформлене не було, та у зв'язку з його смертю оформити право власності на 1/2 частину квартири на себе позивачка не має можливості окрім як у судовому порядку.

З огляду на те, що квартира була придбана подружжям у період шлюбу та 15 жовтня 1992 року було повністю внесено кошти за її придбання, суд вважає доведеними вимоги позивачки про те, що їй у даній квартирі належить половина, а відтак вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину квартири як частку в спільній сумісній власності подружжя.

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належну йому у спірній квартирі 1/2 частину.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, в тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Зважаючи на те, що діти ОСОБА_4 відмовилися від прийняття спадщина після смерті батька, то єдиною спадкоємицею першої черги є позивачка ОСОБА_1

Оскільки позивачка з дотриманням встановленого ст. 1270 ЦК України шестимісячного строку звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та не змогла отримати свідоцтво право на спадщину лише у зв'язку відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно у ОСОБА_4, та зважаючи на те, що відповідно до ст. 1296 ЦК України право на спадщину у ОСОБА_1 виникло незважаючи на відсутність свідоцтва про право на спадщину, суд вважає за можливе задовольнити її позовні вимоги та визнати за нею право власності на 1\2 частину спірної квартири в порядку спадкування після смерті чоловіка.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а за ОСОБА_1 потрібно визнати право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 як частку в спільній сумісній власності подружжя та право власності на 1/2 частину даної квартири в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4

Керуючись ст.ст. 1218, 1220, 1226 ЦК України, ст.ст. 15, 17 Закону України «Про власність» в редакції від 07.07.1992 року, ст.ст. 60,70 СК України, ст.ст. ст. 3-14, 60, 88, 209, 213- 215, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 67,90 кв.м., житловою площею 41,86 кв.м., як частку в спільній сумісній власності подружжя.

Визнати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 67,90 кв.м., житловою площею 41,86 кв.м., в порядку спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Подільський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Т. В. Войтенко