Постанова № 32631880, 16.05.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2013 р. справа № 2а-16166/09/0470

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Суховарова А.В.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року у справі № 2а-16166/09/0470 за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» 1 грудня 2009 року звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську, правонаступником якої є Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби, в якому просить визнати незаконним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №00000348824/1 від 23.11.2009 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки ним правомірно включено до складу податкового кредиту з ПДВ суми податку, що відображені на підставі податкових накладних, виписаних постачальниками товарів у минулі періоди, оскільки чинне законодавство України не передбачає застосування терміну давності до податкових накладних.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року у задоволені адміністративного позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що позивачем було порушено вимоги податкового законодавства України, а отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене законно та є обґрунтованим, відповідач на момент його винесення діяв у межах своїх повноважень та згідно вимог чинного законодавства України.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Посилається на невірне застосування судом першої інстанції підпункту 15.3.1 пункту 15.3 статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно заперечень на апеляційну скаргу відповідач просить постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

Посилається на необґрунтованість доводів позивача викладених в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну невиїзну перевірку податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за січень-травень та липень 2009 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт № 1327-08-04-14360570 від 10.09.2009 року (далі - акт перевірки) в якому зроблено висновок про порушення позивачем статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (т.1 а.с.21-30).

На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 00000348824/0 від 18.09.2009 року, яким позивачу, за порушення пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 678 248,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 339 124,00 грн. (т.1 а.с. 11).

Внаслідок застосування позивачем, процедури узгодження податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням від 18.09.2009 року № 00000348824/0, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.11.2009 року №00000348824/1 сума податкового зобов'язання в якому, залишилася незмінною.

Податкове зобов'язання з податку на додану вартість (основний платіж), визначене відповідачем у зв'язку із включенням позивачем до складу податкового кредиту за січень-травень та липень 2009 року податку на додану вартість в сумі зазначеній у податкових накладних виписаних за минулий період, які позивач не відобразив до спливу 1095 днів у в графі № 10.1 відповідної декларації.

Правомірність та обґрунтованість податкового повідомлення-рішення відповідача від 23.11.2009 року №00000348824/1 є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте правомірно, оскільки п.п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ст. 257 ЦК України передбачено строки позовної давності після закінчення яких податкова накладна, не може бути використана для отримання податкового кредиту шляхом відображення її даних в податковому обліку та відповідно в декларації з ПДВ.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з позицією суду першої інстанції про втрату позивачем права на податковий кредит у зв'язку із пропуском строків, визначених п.п. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ та ст. 257 Цивільного кодексу України, оскільки пунктом 15.3. статті 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ визначено граничні строки для подання заяв на повернення надміру сплачених або невідшкодованих податків і зборів (обов'язкових платежів), а статтею 257 Цивільного кодексу України встановлюється загальна позовна давність - строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому зазначеними нормами не встановлено строків давності для формування платником податку на додану вартість податкового кредиту, відповідно, суд першої інстанції помилково застосував ці норми до спірних відносин.

Поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, зокрема порядок формування податкового кредиту, було визначено Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (чинним на час виникнення спірних відносин).

Даним Законом не передбачено строків давності, які б обмежували право платника податку на додану вартість на податковий кредит.

В силу вимог п.п. п.п.7.2.3, п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пункт 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Зі змісту наведених положень Закону вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Зважаючи на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість, яка має силу податкового і одночасно розрахункового документу та підтверджує факт вчинення позивачем господарської операції, що є об'єктом оподаткування, відсутність у законі обмежень щодо строку давності на відображення податкового кредиту у податковому обліку, суд касаційної інстанції вважає, що формування платником податку на додану вартість податкового кредиту не у періоді, коли виникло таке право, само по собі не може бути підставою для позбавлення такого платника права на податковий кредит.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року у справі № 2а-16166/09/0470 - скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 23.11.2009 року №00000348824/1 про визначення публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі - 1017372 грн. в тому числі 678 248,00 грн. основного платежу, та 339 124,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: А.В. Суховаров