Ухвала суду № 3262903, 25.02.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№К-3468/08

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м.Київ, вул.Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2009 Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

Степашка О.І.

Сторони не повідомлялись.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 07.08.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008

у справі№23/313/07-АП-9/301/07-АП-23/380/07-АП

за позовомДочірнього підприємства «Інтранс Холдінгс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтранс Холдінгс»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Запорізької області від 07.08.2007, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008, позов ДП «Інтранс Холдінгс» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя №0001472302/0 від 14.09.2006 та №0001482302/0 від 14.09.2006, №0001472302/1 від 27.10.2006 та №0001482302/1 від 27.10.2006, №0001472302/2 від 10.01.2007 та №0001482302/2 від 10.01.2007, №0001472302/3 від 13.04.2007 та №0001482302/3 від 13.04.2007 задоволено.

Судові рішення обґрунтовані тим, що відповідачем дотримано приписів Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту за операціями з придбання легкових автомобілів для подальшої їх передачі у лізинг.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування судових рішень та прийняття нового рішення про відмову в позові, з підстав порушення норм матеріального та процесуального права.

Позивач у запереченнях на касаційну скаргу просив у задоволенні скарги відмовити, судові рішення залишити без змін.

Перевіривши у попередньому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 16.12.2003 по 31.03.2006, за результатами якої складено акт №106/23-2/32786720 від 05.09.2006.

На підставі акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення №0001472302/0 від 14.09.2006, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з ПДВ в розмірі 1514655 грн., у т.ч. основний платіж 1009770 грн., штрафні (фінансові) санкції 504885 грн., та №0001482302/0 від 14.09.2006, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 51 грн. та визначено до сплати суму ПДВ 1679 грн. та штрафні санкції - в розмірі 839,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишені без задоволення прийняті податкові повідомлення-рішення, якими доведено нові граничні строки сплати визначених податкових зобовязань.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із нарахованих (сплачених) сум податків платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу активів, що підлягають амортизації.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкове кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункт 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, запишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.1.17 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» терміни корпоративні права, пов'язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, кошти, цінні папери, деривативи, товари, дивіденди; проценти, роялті, кредит, депозити, лізинг (оренда), бартер, безоплатно отримані товари (роботи, послуги) валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Фінансовий лізинг (оренда), згідно з пп.1.18.2 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Відповідно до пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» автомобільний транспорт та вузли (запасні частин до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них, відносяться до другої групи основних фондів.

Порядок здійснення оподаткування операцій лізингу (оренди) встановлений пп.7.9.6 п.7.9 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема передання майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує валові доходи, а у разі передання у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних фондів орендодавця, - змінює відповідну групу основних фондів згідно з правилами, визначеними статтею 8 цього Закону для їх продажу, а орендар збільшує відповідну групу основних фондів на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів або комісій, нарахованих або таких, що будуть нараховані на вартість об'єкта фінансового лізингу, відповідно до договору) за наслідками податкового періоду, в якому відбувається таке передання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем протягом вересня 2005 - березня 2006 року були придбані легкові автомобілі з метою їх подальшого передання у лізинг. З операцій передання автомобілів у лізинг позивач, як лізингодавець формував податкові зобов'язання з податку додану вартість, виходячи із ціни договору фінансового лізингу.

Автомобілі позивачем в експлуатацію не вводилися і у власній господарській діяльності не використовувалися. В бухгалтерському обліку автомобілі обліковувалися як товар, оскільки 6ули призначені для передачі у лізинг, що відповідно до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» прирівнюється до їх продажу, а тому суди дійшли вірного висновку, що позивач правомірно включав суму податку на додану вартість, сплачену при їх придбанні, до складу податкового кредиту.

При цьому враховується, що згідно абзацу другого пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів. Поряд з цим Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» не містить норми щодо формування валових витрат в цій ситуації.

Листи Державної податкової адміністрації України стосовно відображення у податковому обліку суми податку на додану вартість при придбанні легкового автомобіля не є нормативно-правовим актом та не можуть змінювати чи допускати розширене трактування правової норми.

Відповідно до пп.4.4.1 п.4.4. ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Правильними є і висновки судів попередніх інстанцій, що відповідач, в порушення пп.1.18.2 п.1.1.8 ст.1 Закону України «Про оподаткування підприємств», пославшись на пп.7.9.6 п.7.9 ст.7 цього Закону, визначив звичайні ціни щодо операцій з придбання позивачем автомобілів, які згодом були передані у лізинг, а не за операціями з передання автомобілів у лізинг, та помилково встановив завищення відємного значення податку на додану вартість на загальну суму 1730 грн.

При цьому судами правильно дана оцінка акту перевірки, згідно якого при донарахуванні позивачу податкових зобовязань внаслідок визначення звичайних цін непрямі методи не застосовувалися, у той час як абз.1 пп.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до ч.3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, і не вбачає підстав для їх скасування.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя відхилити, а постанову Господарського суду Запорізької області від 07.08.2007 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2008 залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді О.М.Нечитайло

Н.Г.Пилипчук О.А.Сергейчук

О.І.Степашко