Постанова № 32627640, 19.07.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17 " липня 2013 р. Справа № 922/1360/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Потапенко В.І., суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Мунір А.А., довіреність № 16/1341 від 12.06.2013 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1969 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 30 травня 2013 року у справі № 922/1360/13

за позовом державного підприємства "Завод ім. В.О.Малишева", м. Харків

до приватного підприємця ОСОБА_2, м. Харків

про стягнення 65 515,88 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева", звернувся до господарського суду з позовом до суб"єкта підприємницької діяльності фізичної особі-підприємця ОСОБА_2 про стягнення з останньої 65515,88 грн., з яких: 50000,00 грн. - сума основного боргу за договором на ремонт та технічне обслуговування №534 дп, та нараховані на цю заборгованість 5174,50 грн. інфляційних і 10341,38 грн. проценти за користування грошовими коштами.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30 травня 2013 року у справі № 922/1360/13 (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено частково.

З відповідача на користь позивача стягнуто 50000 грн. заборгованості, 2226,32 інфляційних та 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

В частині стягнення процентів за користування грошовими коштами в сумі 10341,38 грн. в позові відмовлено.

Позивач із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення господарським судом першої інстанції норм матеріального права, просить вказане рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення 10341,38 грн. процентів за користування грошовими коштами та прийняти в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що господарський суд першої інстанції, відмовляючи в стягненні 10341,38 грн. процентів за користування грошовими коштами безпідставно не застосував положень статті ч. 2 статті 1214 та ч. 1 статті 536 Цивільного кодексу України, якими прямо передбачено нарахування таких процентів.

Відповідач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому через свого представника, у зв'язку з чим справа розглядається за його відсутності за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 01травня 2010 року між позивачем, ДП "Завод ім. В.О. Малишева" та відповідачем, ФОП ОСОБА_2 було укладено договір на ремонт та технічне обслуговування №534 дп, згідно з предметом якого (п.1.1.) позивач- замовник доручає, а відповідач -виконавець зобов"язується надати послуги та виконати роботи з налагодження та обслуговування комп"ютерної мережі ( а.с. 11).

Строк дії цього договору сторони встановили в п 3.1. -з 01.05.2010 р. по 01.09.2010 р.

Зі змісту цього договору вбачається, що за своєю юридичною природою він є змішаним договором, який містить елементи договору про надання послуг та договору підряду.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до п.2.1 договору, загальна вартість послуг та робіт по договору дорівнює 50000,00 грн., ПДВ не передбачений.

Відповідно до п.2.2 договору, розрахунки за цим договором здійснюються на умовах попередньої оплати.

Відповідно до п.2.3 договору, оплата проводиться шляхом перерахувань грошових коштів на рахунок виконавця в узгодженому розмірі, згідно з п. 1.2 цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору перерахував відповідачу 50000 грн. передплати на розрахунковий рахунок виконавця (відповідача), що підтверджується платіжними дорученнями №5086 від 26.07.2010 р. у сумі 15000 грн., №4294 від 18.06.2010 р. у сумі 10000 грн., №4628 від 05.07.2010 р. у сумі 10000 грн., №4739 від 09.07.2010 р. у сумі 15000 грн.( а.с. 12-15)

Згідно з п.3.1 договору, передбачені п. 1.1 цього договору послуги та роботи мають бути надані в період з 01.05.2010 р. по 01.09.2010 р.

Однак відповідач свої зобов"язання по договору з обслуговування та налагодження комп"ютерної мережі не виконав, у зв'язку з чим позивач на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу Украхни просить суд стягнути з відповідача попередню оплату як безпідставне набуте майно.

Господарський суд першої інстанції, пославшись на норми, що регулюють виконання зобов'язань та на невиконання відповідачем своїх обов'язків по договору на ремонт та технічне обслуговування №534 дп від 01.05.2010 р. , дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення заборгованості у вигляді попередньої оплати за невиконане зобов"язання по вказаному договору в розмірі 50000,00 грн. та нарахованих на неї інфляційних в сумі 5174,50 грн. правомірна, обґрунтована, є такою, що не спростована відповідачем, атому підлягає задоволенню.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, враховуючи при цьому предмет та підстави позову, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення 50000,00 грн. заборгованості у вигляді передплати та нарахованих на неї інфляційних в сумі 5174,50 грн., з наступних мотивів

В позовній заяві позивач просить стягнути вказану передплату як безпідставне набуте майно відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, для її застосування до спірних правовідносин необхідна наявність двох умов :перше-збільшення або збереження майна однією стороною (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого); друге-відсутність правової підстави (юридичного факту) для вказаного збільшення чи збереження майна набувачем, або вказана правова підстава згодом відпала.

У правовідносинах, що стосуються даного спору, попередня оплата в сумі 50000 грн. була перерахована позивачем відповідачу на підставі п. 2.1, 2.2. , 2.3. договору на ремонт та технічне обслуговування №534 дп від 01.05.2010 р.

Окільки строк дії вказаного договору закінчився 01.09.2010 р., підстава на якій відповідач набув грошові кошти в сумі 50000 грн. у вигляді передплати відпала, а тому, відповідно до наведених вище норм, вказані грошові кошти підлягають поверненню позивачу як безпідставне набуте майно.

Зважаючи на наведене, господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 50000 грн. заборгованості та нарахованих на неї 5174,50 грн. інфляційних.

Щодо стягнення нарахованих на вказану заборгованість 10341,38 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відсутність підстав для їх задоволення.

Оскільки, як було наведено вище, підстави для стягнення 50000 грн. основної заборгованості відсутні, то відсутні і підстави для стягнення нарахованих на неї процентів.

Окрім цієї підстави, колегія суддів також зазначає наступне.

Як правильно послався господарський суд першої інстанції, позивач в позовній заяві просить суд стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами, посилаючись на положення ч. 1 ст. 536, ч.2 ст. 625, ч.2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України

При цьому, оскільки розмір процентів за користування чужими грошовими коштами по договору на ремонт та технічне обслуговування №534 дп від 01.05.2010 р. сторони не встановили, позивач вважав, що при визначенні розміру процентів за користування чужими коштами за аналогією закону, відповідно до Цивільного кодексу України, слід застосовувати ч.1 ст.536, ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 статті 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Виходячи зі змісту цієї статті, підставами для застосування її до спірних правовідносин є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Проте розмір процентів за користування спірними грошовими коштами не встановлено договором на ремонт та технічне обслуговування №534 дп від 01.05.2010 р. та чинним законодавством.

Положення ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України про стягнення трьох процентів річних не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки три проценти річних не є встановленими чинним законодавством процентами за користування чижими грошовими коштами, на які вказано в ч. 2 статті 536 Цивільного кодексу України, а мають іншу правову природу.

Стягнення трьох процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тоді як проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України-це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми(стаття 1214 Цивільного кодексу України)

Зобов'язання з повернення попередньої оплати не є грошовим зобов'язанням в розумінні статей 524,533-535,625 Цивільного кодексу України, а саме зобов'язанням, що складається з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Зважаючи на наведене, застосування статті 625 Цивільного кодексу України до спірних у даній справі правовідносин не є можливим.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення 50000 грн. заборгованості та 5174,50 грн. інфляційних та про відсутність підстав для стягнення 10341,38 грн. процентів за користування грошовими коштами, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Керуючись ст. 99, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 30 травня 2013 року у справі № 922/1360/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Постанову складено в повному обсязі 22.07.2013 р.

Головуючий суддя Потапенко В.І.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.