Постанова № 32620185, 18.06.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 р. Справа № 804/5768/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЛяшко О.Б., при секретаріСтавицькому О.В., за участю: представників позивача представників відповідача Чікіньова Д.М., Талана О.Л., Гончаренко Н.В., Шевченко Т.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Комунального підприємства "Коменергосервіс" Дніпропетровської міської до Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Коменергосервіс» Дніпропетровської міської ради (надалі - Позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції у Дніпропетровській області (надалі - Відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 11 вимог відповідача до позивача, викладених в листі від 22.03.2013р. №04-06-0515/3591.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що вимоги відповідача не ґрунтуються на діючому законодавстві, висновки, викладені в акті ревізії не відповідають дійсним обставинам та первинним бухгалтерським документам, у зв'язку з чим пункти 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 11 вимог відповідача до позивача, викладених в листі від 22.03.2013р. №04-06-0515/3591 є протиправними та підлягають скасуванню.

Представники позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, надали заперечення на адміністративний позов, в якому зазначили, що оскаржувані вимоги винесені у відповідності до вимог чинного законодавства та не підлягають скасуванню, просили суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне:

З 30.11.2012р. по 07.02.2013р. відповідачем проводилася ревізія фінансово-господарської діяльності позивача за період з 01.07.2009р. по завершений звітний період 2012р. За результатами ревізії 14.02.2013р. відповідачем був складений акт ревізії №06-21/27. Не погодившись із змістом акту ревізії, позивачем 26.02.2013р. подані заперечення №306. 27.03.2013р.

22.03.2013р. відповідачем на адресу позивача направлений лист №04-06-0515/3591 «Про направлення обов'язкових вимог», в якому відповідачем пред'явлені позивачу 14 (чотирнадцять) вимог, які, відповідно до статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» №2939-ХІІ від 26.01.93р. зі змінами та доповненнями та пп6.13 п.6 Положення про державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №1236 від 03.10.2011р., є обов'язковими для виконання службовими особами, що контролюються. Крім того відповідач зобов'язав надіслати йому відповідну письмову інформацію, про вжиті заходи і виконанню обов'язкових вимог, а також документи, що підтверджують відшкодування сум фінансових порушень.

Позивач просить визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 11 вимог відповідача до позивача, викладених в листі від 22.03.2013р. №04-06-0515/3591.

Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне:

В пункті 2 обов'язкових вимог зазначено, що ревізією встановлено недоотримання фінансових ресурсів загальним фондом міського бюджету в сумі 122594,70 грн., внаслідок не нарахування та не перерахування до міського бюджету 60% частини прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства після оподаткування відповідно до чинного законодавства та 15% чистого прибутку, чим порушено вимоги п.1.2 Положення про порядок формування та використання цільового фонду міської ради, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від 24.12.2008р. №4/41, п.20 рішення Дніпропетровської міської ради від 04.02.2009р. №4/42 «Про міський бюджет на 2009 рік». У зв'язку з чим позивача зобов'язано відобразити в повному обсязі за бухгалтерським обліком підприємства кредиторську заборгованість перед міським бюджетом в сумі 122594,70 грн. та перерахувати вказану суму до загального фонду міського бюджету.

Зазначена вимога спростовується доказами, що надані сторонами в матеріали справи, а саме:

В грудні 2009 року позивачем розраховано амортизаційні відрахування на загальну суму 265735,67 грн., в тому числі 232480,41 грн. по основним фондам, 22009,65 грн. по малоцінним та швидкозношуючимся предметам та 11245,61 грн. по нематеріальним активам. Зазначена сума була включена позивачем в звіт про фінансові результати за 2009 рік (Форма 2) в Розділ ІІ рядок 260.

Рішенням Дніпропетровської міської ради №39/48 від 15.07.2009р. затверджено Статут позивача. Відповідно до пункту 1.4 Статуту позивача в редакції від 15.07.2009р. для здійснення господарської діяльності підприємства, власник, Дніпропетровська міська рада, створив статутний фонд у вигляді основних фондів та оборотних коштів та інших цінностей. Загальна залишкова балансова вартість майна, що передається позивачеві, становить 26411608,00 грн. Статут позивача в редакції від 15.07.2009р. був зареєстрований 07.08.2009р. за №1224102000004718007. На виконання Рішення Дніпропетровської міської ради №39/48 від 15.07.2009р. між позивачем та Дніпропетровським комунальним підприємством теплових мереж «Дніпротепломережа» підписаний акт приймання-передачі майна, за рахунок якого створений статутний фонд позивача в сумі 26411608,00 грн.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 29.07.2011р. затверджено Статут позивача в новій редакції. Згідно з пунктом 1.4 Статуту позивача в редакції від 29.07.2011р. для здійснення господарської діяльності Підприємства власник створює статутний капітал в сумі 5000,00 грн. Статут позивача в редакції від 29.07.2011р. був зареєстрований 01.11.2011р. за номером запису 12241050003047180.

Таким чином, з 07.08.2009р. до 01.11.2011р. (дати реєстрації обох редакцій Статуту позивача) статутний фонд позивача складав 26411608,00 грн., який був сформований власником шляхом внесення основних фондів до статутного фонду позивача.

Відповідно до підпункту 4.2.15 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №283/97-ВР від 22.05.97р. в редакції, що діяла на період спірних правовідносин, не включаються до складу валового доходу вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації у випадках, якщо такі основні фонди отримані за рішенням органів центральної виконавчої влади та у разі отримання спеціалізованими експлуатуючими підприємствами об'єктів теплозабезпечення відповідно до рішень місцевих органів виконавчої влади та виконавчих органів рад. Такі основні фонди приймаються на баланс за ринковою (оціночною) вартістю і з метою оподаткування не підлягають амортизації.

Відповідно до підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів.

Відповідно до підпункту 8.4.11 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до придбання основних фондів прирівнюються операції з включення таких основних фондів до складу статутного фонду підприємства, із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп.

Статутом позивача в редакції, що зареєстрована 07.08.2009р., актами приймання-передачі майна від Дніпропетровського комунального підприємства теплових мереж «Дніпротепломережа» позивачу, а також витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №1624745 від 10.04.2013р. (бланк серія АБ №423287) підтверджується, що засновником Позивача є Дніпропетровська міська рада, розмір внеску до статутного фонду складає 26 411 608,00 грн., статутний фонд сформований необоротними активами, які були одержані позивачем від Дніпропетровського комунального підприємства теплових мереж «Дніпротепломережа».

Окрім того, Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», що затверджений Наказом Мінфіну України №92 від 27.04.2000р, встановлено, що амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації). Вартість, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості (п.4); первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 Положення (стандарту) 7 (абз.2 п.10); об'єктом амортизації є вартість, яка амортизується (окрім вартості земельних ділянок, природних ресурсів і капітальних інвестицій) (п.22); нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання. Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу починається з дати, що настає за датою, на яку об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання (абз.3 п.29); суму нарахованої амортизації всі підприємства/установи відображають збільшенням суми витрат підприємства/установи і зносу основних засобів (п.30).

За таких обставин, твердження відповідача про те, що необоротні активи були одержані позивачем безоплатно не відповідають вищенаведеним нормам податкового законодавства України.

Таким чином, позивач правомірно включив основні фонди, які передані йому згідно з рішеннями Дніпропетровської ради, до складу статутного фонду і, відповідно до підпункту 8.4.11 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» мав право нараховувати амортизаційні відрахування по цим основним фондам.

Враховуючи наведене, вимога відповідача про обов'язкове відображення позивачем в повному обсязі за бухгалтерським обліком кредиторської заборгованості перед міським бюджетом в сумі 122 594,70 грн. та перерахування вказаної суми до загального фонду міського бюджету є протиправною та підлягає скасуванню.

В пункті 3 обов'язкових вимог зазначено, що ревізією встановлено проведення зайвих витрат коштів підприємства внаслідок оплати юридичних та комплексу інформаційно-консультаційних послуг, які надано не в повному обсязі та виконання яких не підтверджено первинними бухгалтерськими документами, на загальну суму 121242,92 грн., чим порушено вимогу пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999р., пункти 66-68 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №270. У зв'язку із зазначеним позивача зобов'язано стягнути в повному обсязі з надавачів послуг зайві витрати коштів підприємства в загальній сумі 121242,92 грн., в тому числі: ТОВ «Юридична фірма «Консул» - 69700,00 грн., ТОВ «Аудиторська фірма «Аудит-Комп», шляхом перерахування ними грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи.

Натомість матеріалами справи підтверджується наступне:

27.09.2011р. між ТОВ «Юридична фірма «Консул» та позивачем був укладений договір доручення №27/09-11, згідно з яким повірений (ТОВ «ЮФ «Консул») за дорученням довірителя (позивача) приймає на себе зобов'язання по наданню послуг зі стягненню заборгованості з фізичних осіб - споживачів довірителя, визначених в реєстрі боржників довірителя. У відповідності до підпункту 3.2.1 договору, повірений може використовувати наступні засоби стягнення боргу (всі або ті, які вважає необхідними та достатніми для повного, своєчасного та ефективного виконання доручення): вести переговори з боржниками; письмово сповіщати боржників про необхідність погашення заборгованості перед довірителем; складати та подавати документи (позови, заяви про видачу судових наказів) до судових органів та інше. Згідно з пунктом 1.4 договору заборгованістю, стягнутою за участю повіреного за цим договором, вважається сума коштів, яка надійшла в погашення заборгованості боржника на розрахунковий рахунок довірителя впродовж всього терміну надання повіреним послуг довірителеві, розпочинаючи з моменту отримання повіреним реєстру боржників довірителя, включаючи ту суму коштів, яка надійшла впродовж 30 (тридцяти) календарних днів після закінчення терміну надання послуг повіреним, але не включаються поточні оплати боржників (тобто строк оплати яких був меншій, ніж 30 календарних днів), суми оплат, які поступили в погашення заборгованості у випадках закриття боржником особового рахунку, продажу боржником квартири, зняття з реєстрації боржника і осіб, які проживають з ним (п.1.4.1 Договору), а також оплата заборгованості за період, який не відображується в реєстрі боржників.

На виконання умов договору позивачем по закінченню кожного звітного місяця надавалися повіреному реєстри оплат боржниками позивача своєї заборгованості. Враховуючи відомості, зазначені позивачем в реєстрах, ТОВ «ЮФ «Консул» щомісяця, починаючи з листопада 2011р., надавало позивачу Акти приймання-здачі виконаних робіт, в яких зазначалась сума погашеної заборгованості населення та сума винагороди ТОВ «ЮФ «Консул» за надані послуги.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ, як це встановлено цією ж статтею, це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 2 статті 9 цього Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як свідчать акти приймання-передачі виконаних робіт, які підписані між позивачем та ТОВ «ЮФ «Консул», в них містяться всі реквізити, що визначені Законом, тому є підставою для відображення в бухгалтерського обліку позивача господарських операцій - послуг, наданих позивачу ТОВ «ЮФ «Консул».

Суд вважає, що позивачем доведено фактичне надання послуг ТОВ «ЮФ «Консул», оскільки їх виконання підтверджується не тільки первинними бухгалтерськими документами, що є підставою для відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку позивача, але й іншими доказами, а саме: при проведенні зустрічної перевірки ТОВ «ЮФ «Консул» надавалися відповідачу копії документів з придбання поштових конвертів та марок, а також акти їх списання після направлення листів-вимог та претензій боржниками позивача; в акті перевірки №1209/23-2/36639101 від 15.06.2012р., що проведено ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська, серед іншого перевірено правильність формування валових витрат за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. У випадку ненадання послуг з боку ТОВ «ЮФ «Консул» на відповідні суми мали були б зменшені валові витрати, зокрема, 4-го кварталу 2011 року. Однак, таких порушень ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська не встановлено; реєстрами направлених претензій та листів-вимог боржникам позивача, листами з переліком боржників, за якими необхідно сплатити судовий збір; супровідними листами про передачу пакету документів для подання заяви про видачу судового наказу, реєстрами боржників, на яких подано заяву про видачу судового наказу з відміткою АНД районного суду м. Дніпропетровська про одержання.

Згідно з п.1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Пунктом 1 статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 статті 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до пункту 2 статті 527 Цивільного кодексу України кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Зменшення заборгованості боржників позивача саме після вжиття відповідних заходів ТОВ «ЮФ «Консул» (тобто після укладання договору доручення) зі стягнення заборгованості з споживачів теплової енергії, що надавалась позивачем, на думку сторін за договором є належним доказом того, що повіреним послуги фактично надані.

Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів ненадання відповідних послуг позивачу ТОВ «ЮФ «Консул». Посилання ж відповідача на порушення позивачем пунктів 66-68 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009р., суд вважає безпідставним, оскільки ТОВ «ЮФ «Консул» не надавав позивачу послуг поштового зв'язку. Крім того, відповідно до пункту 1 зазначених Правил, ці Правила визначають порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку та регулюють відносини між ними. Тобто зазначений нормативний акт не може застосовуватися при розгляді правовідносин з виконання договору доручення, що був укладений між позивачем та ТОВ «Юридична фірма «Консул».

За таких обставин вимога про стягнення з надавача послуг - ТОВ «Юридична фірма «Консул» - коштів в сумі 69700,00 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Що стосується витрат позивача при одержанні комплексу інформаційно-консультаційних послуг у ТОВ «Аудиторська фірма «Аудит-Комп», судом встановлено, що 02.11.2011р. між позивачем та ТОВ «Аудиторська фірма «Аудит-Комп» укладено договір №2/11, згідно з яким ТОВ «АФ «Аудит-Комп» (виконавець) прийняло на себе обов'язки по виконанню комплексу інформаційно-консультаційних послуг, перелік яких зазначений в п.1.1 Договору. Згідно з пунктом 2.3 договору позивач зобов'язаний надавати виконавцю в письмовому вигляді заяви з переліком послуг, необхідних для нього в конкретний період (поточний місяць). Пунктом 3.1 договору встановлена вартість послуг Виконавця за один календарний місяць в сумі 8200,00 грн.

Під час проведення ревізії відповідачу надавалися акти приймання-передачі виконаних робіт за період з 01.11.2011р. по 01.12.2012р., а також щомісячні звіти на інформаційно-консультаційне обслуговування, в яких зазначено, що виконавцем надавалися письмові консультації з питань застосування положень Податкового кодексу України, проводився аналіз змін у законодавстві України та надані поточні консультації по фінансово-господарській діяльності підприємства.

Відповідач вважає, що з переліку інформаційно-консультаційних послуг виконавцем не надано 4 з 7 послуг, тому вартість виконаних робіт (наданих послуг) пропорційно є меншою, ніж зазначено в актах приймання-передачі. Враховуючи наведене, на думку відповідача, вартість ненаданих послуг в сумі 51542,92 грн. є матеріальною шкодою позивачу, яка має бути стягнута позивачем з ТОВ «АФ «Аудит-Комп».

Суд вважає, що вимога в цій частині не підлягає задоволенню, виходячи за наступного:

Згідно зі статтею 213 Цивільного кодексу України право на тлумачення змісту правочину, буквального значення слів, понять та термінів надано лише сторонам правочину та суду у випадку звернення однієї із сторін правочину з вимогою про тлумачення змісту правочину.

Відповідно до умов укладеного між позивачем та ТОВ «АФ «Аудит-Комп» договору №2/11 від 02.11.2011р., позивач доручає, а виконавець приймає на себе обов'язки по виконанню комплексу інформаційно-консультаційних послуг. З метою урегулювання питання по виду консультаційних послуг, які позивач може отримати за умовами договору та реальної необхідності, надано перелік консультаційних послуг, які в своїй сукупності і є комплексом інформаційно-консультаційних послуг. При укладанні договору сторонами прийнятий термін «комплекс інформаційно-консультаційні послуги», оскільки сторони не мали можливості передбачити, консультація з якого конкретного питання буде необхідна позивачу, в якому періоді та в якій кількості. Однак, сторони передбачили право позивача звертатися до виконавця в будь-який момент (тобто безперервність надання послуг), визначили коло питань, по яких може бути надана консультація, а також вартість послуг виконавця в місяць в незалежності від того, з яких питань позивач одержував консультацію, якщо ці питання передбачені договором.

Як свідчать письмові пояснення посадових осіб позивача і ТОВ «АФ «Аудит-Комп», що були надані відповідачеві під час проведення ревізії, обома сторонами правочину однаково розуміються і зміст правочину, і значення слів, понять та термінів укладеного договору. Тобто ні у позивача, ні у виконавця послуг не було необхідності звертатися до суду з вимогою про тлумачення змісту правочину, значення його окремих слів, понять, термінів.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» №2939-ХІІ від 26.01.93р. із змінами та доповненнями орган державного фінансового контролю у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Статтями 8 та 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» визначений вичерпний перелік повноважень органів державного фінансового контролю та їх права.

Частинами 1 і 2 статті 213 Цивільного кодексу визначено, що зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами) або судом на вимоги однієї або обох сторін правочину.

З системного аналізу зазначених норм слідує, що орган державного фінансового контролю (відповідач) позбавлений права тлумачити зміст правочину, укладеного суб'єктами господарювання, а також тлумачити значення окремих слів, понять, термінів правочину.

Таким чином, в порушення Конституції України, законів України та нормативно-правових актів, що регулюють діяльність Державної фінансової інспекції України, відповідачем самостійно розтлумачено зміст договору та зроблені висновки, які не відповідають волевиявленню сторін договору при його укладанні та виконанні.

Відповідно до п.1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Пунктом 2 цієї статті визначено, що зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Згідно з пунктом 3 статті 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Враховуючи, що пунктом 3.1 договору встановлена вартість послуг виконавця (не за одну консультацію, а саме щомісячна оплата), послуги виконавцем були надані, про що свідчать підписані акти приймання-здачі виконаних робіт та звіти про надані послуги, у позивача відсутні будь-які правові підстави для зміни ціни Договору, а відтак й відсутні підстави для стягнення сплаченої суми з виконавця послуг - ТОВ «Аудиторська фірма «Аудит-Комп».

За таких обставин, вимога відповідача про стягнення в повному обсязі з надавачів послуг, ТОВ «Юридична фірма «Консул» та ТОВ «Аудиторська фірма «Аудит-Комп» зайвих витрат коштів позивача в загальній сумі 121242,92 грн., в тому числі з ТОВ «Юридична фірма «Консул» - 69700,00 грн. та з ТОВ «Аудиторська фірма «Аудит-Комп» - 51542,92 грн., є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

В пункті 4 обов'язкових вимог зазначено, що ревізією встановлено лишки основних засобів та товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 55589,05 грн., в тому числі: насосного агрегату IR-65-250 NC на суму 14512,40грн., насосного агрегату MG 2 265-250 NB на суму 30416,67 грн. та металеві труби на загальну суму 10659,98 грн., чим порушено вимоги статті 10 Закону України №996-XIV, п.2, 3, 11.4 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №69 від 11.08.1994р. У зв'язку із зазначеним відповідач зобов'язав позивача оприбуткувати по бухгалтерському обліку підприємства вищевказані лишки.

Крім того, в пункті 5 обов'язкових вимог зазначено, що ревізією встановлено нестачу основних засобів та товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 52959,19 грн., в тому числі: насоса електричного NG265-250 на суму 14512 грн., насосного агрегату MG 2 265-250 на суму 34348,34 та металеві труби на загальну суму 4098,45 грн., чим порушено вимоги статті 10 Закону №996- XIV, пункти 2, 3, 11.4 Інструкції №69. У зв'язку з чим відповідач зобов'язав позивача стягнути в повному обсязі нестачу основних засобів та товарно-матеріальних цінностей, заподіяну підприємству, шляхом внесення винними особами грошових коштів на загальну суму 52959,19 грн. на розрахунковий рахунок підприємства, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи. Також зобов'язано відповідача провести незалежну оцінку збитків від нестачі двох насосів та металевих труб відповідно до пункту 2 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №116 від 22.01.1996р.

Розглядаючи пункти 4-5 обов'язкових вимог у сукупності, судом встановлено наступне:

Під час проведення відповідачем ревізії була проведена інвентаризація основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків. За результатами інвентаризації товарно-матеріальних цінностей були виявлені лишки металевих труб в кількості 826 кг. на загальну суму 10659,98 грн. та нестача металевих труб в кількості 325 кг. на загальну суму 4098,45 грн.

Оприбуткування та витрати труби (по кожній номенклатурі) підтверджуються картками руху труби за період з листопада 2009р. по грудень 2012р. включно. Оприбуткування труб позивачем здійснювалося у кількості та по вартості, що зазначена в товарних накладних про придбання труб; списання труб здійснювалось позивачем відповідно до актів списання.

Як зазначив позивач, що не було спростовано відповідачем, інвентаризація металевих труб проводилася шляхом їх зважування динамометром ДПУ-50-1. Згідно із паспортом цього вимірювального прибору його допустима погрішність складає 1% за одне зважування. Згідно з інвентаризаційними описами всього було зважено 82578 кг. металевих труб. В ході інвентаризації динамометром ДПУ-50-1 було здійснено 60 підйомі (це слідує із пояснень головного інженера позивача, що не заперечувалось представниками відповідача в судовому засіданні). Тобто в середньому за один підйом зважувалось близько 1376,30 кг. металевих труб. Виходячи з допустимої погрішності динамометра ±1%, різниця між даними бухгалтерського обліку та результатами зважування могла бути 1376,30 кг. х 1% х 60 разів = 825,78 кг., як в сторону лишку, так і в сторону нестачі. В той же час, як було встановлено ревізією, нестача склала 325 кг, а лишок 826 кг., тобто загальна похибка склала 501 кг., що знаходиться в межах встановленої похибки.

Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем, з одного боку, не надано доказів того, що різниця між результатами інвентаризації металевих труб та даними бухгалтерського обліку позивача є нестачею та надлишками металевих труб, а, з іншого боку, не спростовано твердження позивача про те, що зазначена різниця є допустимою похибкою при зважуванні динамометром ДПУ-50-1 і у позивача відсутня і нестача і надлишки металевих труб.

Встановлюючи відсутність факту нестачі та надлишку металевих труб, суд також бере до уваги зміст акту ревізії, в якому зазначено, що відповідачем шляхом контрольних обмірів та обстежень підтверджено наявність обсягів виконаних робіт господарським способом. Тобто відповідачем самостійно була підтверджена правильність списання та використання труб для виконання робіт позивачем.

Що стосується встановленої відповідачем лишків і нестачі насосних агрегатів, судом встановлено, що 01.11.2009р. позивачем за актами приймання-передачі від ДКПТМ «Дніпротепломережа» були одержані насосний агрегат NG2 65-250 та насосний агрегат MG2 265-250 відцентрований.

Під час проведення відповідачем ревізії позивача була проведена інвентаризація основних засобів, за результатами якої було виявлено відсутність насосних агрегатів NG2 65-250 та MG2 265-250 відцентрованого. Натомість було виявлена наявність насосного агрегату MG2 65-250 NВ та насосного агрегату IR 65-250 NC, які не були оприбутковані по бухгалтерському обліку позивача.

11.02.2013р. (під час проведення відповідачем ревізії позивача) позивач направив КП «Дніпротепломережа» лист №204, в якому просив уточнити відомості щодо насосних агрегатів MG 2 65-250 NA та NG 265-250. Листом №103 від 01.03.2013р. КП «Дніпротепломережа» надала відповідь, в якій було зазначено, що в акті приймання-передачі від КП «Дніпротепломережа» в КП «Коменергосервіс» помилково було зазначено найменування наступних насосів: інв. №12643 - насосний агрегат MG2 65-250 NА, інв.. №9610360 - насосний агрегат NG 265-250 (відцентрований). Фактично найменування насосних агрегатів: інв. №12643 - насосний агрегат MG2 65-250 NВ, №9610360 - насосний агрегат IR 65-250 NC, про що свідчать документи, що надані постачальником насосів ФОП ОСОБА_8. Крім того, до зазначеного листа були додані копії виправлених первинних бухгалтерських документів та договорів, а саме договори поставки обладнання №005 від 21.08.2008р. та №008 від 15.10.2008р., накладні №25 від 08.10.2008р. та №26 від 19.11.2008р., рахунок №30 від 21.08.2008р., №32 від 15.10.2008р., що були складені між ФОП ОСОБА_8 та КП «Дніпротепломережа» на придбання останнім насосного агрегату MG2 65-250 NВ та насосного агрегату IR 65-250 NC відповідно.

У зв'язку із одержаною відповіддю та первинними бухгалтерськими документами Наказом директора позивача №17 від 13.02.2013р. була призначена інвентаризація насосних агрегатів в ТРП-12 по вул. Прогресивній, 2-п та в ТРП-30 по пров. Фестивальному, 18.

В ході інвентаризації, як це зазначено в інвентаризаційних описах №1 і №2 від 20.03.2013р., було встановлено, що у зв'язку із неодноразовою заміною бухгалтерських документів (двосторонніх договорів, видаткових накладних, рахунків на оплату, укладених між ФОП ОСОБА_8 та КП «Дніпротепломережа», в бухгалтерському обліку помилково були внесені найменування насосних агрегатів як «насосний агрегат MG2 65-250 NA» та «насосний агрегат NG2650259 (відцентрований)». Фактично 19.11.2008р. ФОП ОСОБА_8 була здійснена поставка насосного агрегату MG2 65-250 NB та 08.10.2008р. - насосного агрегату IR 65-250 NC, що підтверджується відповідними первинними бухгалтерськими документами. Таким чином, за результатами інвентаризації необхідно внести відповідні зміни: бухгалтерську операцію по вибиттю «насосний агрегат MG2 65-250 NA», «насосний агрегат NG265-250 (відцентрований)» та постановці на облік згідно описам «насосний агрегат MG2 65-250 NB», «насосний агрегат IR 65-250 NC». Ці бухгалтерські операції були здійснені позивачем 20.03.2013р., що підтверджується інвентарними картками №01021 та №01214: насосні агрегати MG2 65-250 NA та NG265-250 (відцентрований) були списані, а на облік взяті насосний агрегат MG2 65-250 NB та насосний агрегат IR 65-250 NC, яким присвоєно інвентарні номери 744 та 745 відповідно.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» №2939-ХІІ від 26.01.1993р. зі змінами та доповненнями та підпункту 6.13 пункту 6 Положення про державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №1236 від 03.10.2011р., законні вимоги службових осіб державної фінансової інспекції є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.

Дійсно, під час проведення ревізії відповідачем було встановлено невідповідність фактичних насосних агрегатів тим, що знаходились на обліку підприємства-позивача. Однак, позивачем надані докази того, що зазначена невідповідність була виправлена ще до направлення позивачеві обов'язкових вимог.

За таких обставин, вимога про зобов'язання позивача оприбуткувати по бухгалтерському обліку лишків товарно-матеріальних цінностей та основних засобів на загальну суму 55589,05 грн. (пункт 4 обов'язкових вимог) та вимога про зобов'язання позивача стягнути в повному обсязі нестачу основних засобів та товарно-матеріальних цінностей, заподіяну підприємству, шляхом внесення винними особами грошових коштів на загальну суму 52959,19 грн. на розрахунковий рахунок підприємства, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи, а також вимога про проведення незалежної оцінки збитків від нестачі двох насосів та металевих труб (пункт 5 обов'язкових вимог), - є протиправними та підлягають скасуванню.

В пункті 6 обов'язкових вимог встановлено недоотримання фінансових ресурсів позивачем на загальну суму 42049,95 грн., внаслідок надання в оренду нерухомого майна по занижених орендних ставок в порушення Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального нерухомого майна, затвердженої рішенням Дніпропетровської міської ради №41/11 від 21.03.2007р. зі змінами та доповненнями. У зв'язку з чим відповідач зобов'язав позивача відобразити в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість в сумі 42049,95 грн, в тому числі: ТОВ «Астеліт» - 37261,99 грн., ЗАТ «Український мобільний зв'язок» - 4787,96 грн. та стягнути в повному обсязі зазначену суму з перерахуванням ними грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства, в тому числі шляхом претензійно-позовної роботи. Також, відповідач зобов'язав позивача перерахувати 50% від отриманої орендної плати у сумі 17520,82 грн. до загального фонду міського бюджету.

Як свідчить акт ревізії (арк.17-18 акту), протягом ревізійного періоду між Управлінням комунальної власності Дніпропетровської міської ради (з 01.12.2010 року Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради) та орендарями (ТОВ «Астеліт», ПрАТ «МТС Україна», ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем») укладені договори оренди комунального майна. Відповідно до умов договорів оренди орендарі сплачують оренду плату, яку спрямовує рівними частинами (по 50% від загальної суми орендної плати) до загального фонду міського бюджету та на рахунок балансоутримувача об'єкту оренди.

Згідно з пунктом 5 рішення сесії Дніпропетровської міської ради «Про створення Комунального підприємства «Коменергосервіс» Дніпропетровської міської ради» від 15.07.2009 №39/48 з балансу ДМКПТМ «Дніпротепломережа» 01.11.2009р. на баланс Позивача було передано майно необхідне для транспортування та продажу теплової енергії зі збереженням його у комунальній власності громади міста.

Цим же рішенням Дніпропетровської міської ради затверджено Статут позивача. Відповідно до пункту 1.4 Статуту позивача для здійснення господарської діяльності підприємства, власник, Дніпропетровська міська рада, створив статутний фонд у вигляді основних фондів та оборотних коштів та інших цінностей. Пунктом 3.1 Статуту позивача передбачено, що майно підприємства знаходиться у комунальній власності.

У відповідності до рішення Дніпропетровської міської ради «Про оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста» (далі - Рішення) від 21.03.2007р. №41/11 Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради, а з лютого 2011 Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, визначено єдиним орендодавцем нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста.

Тобто майно, яке знаходиться на балансі Позивача, передається в оренду спеціально створеним органом, з дотриманням особливостей, встановлених рішенням міськради від 21.03.2007р. №41/11.

Порядком передачі в оренду нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від №41/11 21.03.2007р. (далі - Порядок), визначено виключну участь підприємства у передачі комунального майна в оренду. Зокрема, розділом 3 Порядку встановлено, що балансоутримувач передає до Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради інформацію про надходження заяв від потенційних орендарів. Після чого комітет розглядає подані документи, отримує відповідні погодження в депутатських комісіях та проводить конкурс на право оренди комунального майна.

У відповідності до пункту 8 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального нерухомого майна», затвердженої рішенням Дніпропетровської міської ради №41/11від 21.03.2007р. (далі - Методика), у разі визначення орендаря на конкурсних засадах орендна плата, розрахована за Методикою, застосовується як стартова. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (пункт 12 Методики).

Окрім того, пунктом 3.1 договорів оренди передбачено, що розрахунок орендної плати здійснюється за Методикою та встановлено згідно Протоколу засідання комісії з проведення конкурсів на право оренди об'єктів нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста.

Таким чином, сторонами по договорам оренди є: орендодавець - Управління комунальної власності Дніпропетровської міської ради, а з лютого 2011 Департамент корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради, орендарі - ТОВ «Астеліт», ПрАТ «МТС Україна», ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем», а позивач є лише балансоутримувачем майна, що є об'єктом оренди.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №2269-ХІІ від 10.04.1992р. із змінами та доповненнями орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Пункт 2 цієї статті визначено, що методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Частиною 2 цієї статті встановлено, що розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.

Аналогічні норми встановлені статтями 286 та 287 Господарського кодексу України.

Враховуючи, що позивач не є стороною по договору, він не може вимагати ні в судовому, ні в будь-якому іншому порядку зміни істотних умов договорів оренди, в тому числі й розміру орендної плати.

За таких обставин, вимога відповідача про зобов'язання позивача відобразити в бухгалтерському обліку дебіторську заборгованість в сумі 42049,95 грн, в тому числі: ТОВ «Астеліт» - 37261,99 грн., ЗАТ «Український мобільний зв'язок» - 4787,96 грн. та стягнути в повному обсязі зазначену суму з перерахуванням ними грошових коштів на розрахунковий рахунок підприємства, в тому числі шляхом претензійно-позовної роботи, а також вимога про перерахування 50% від отриманої орендної плати у сумі 17520,82 грн. до загального фонду міського бюджету, - є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

В пункті 7 обов'язкових вимог встановлено зайву виплату заробітної плати внаслідок нарахування та виплати директору підприємства премії у розмірах, перевищуючих посадовий оклад на загальну суму 33255,15 грн., чим порушено вимоги пункту 1.3 Постанови Кабінету міністрів України «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств» №859 від 19.05.1999р. У зв'язку з зазначеним, відповідач зобов'язав стягнути в повному обсязі зайво виплачену заробітну плату в загальній сумі 33255,15 грн., шляхом утримання із заробітної плати грошових коштів на підставі заяви ОСОБА_10, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи. В іншому випадку відповідач зобов'язав втягнути з осіб, винних у зайво нарахованій та виплаченій заробітній платі в сумі 33255,15 грн. шкоду у порядку, визначеному чинним законодавством.

Розглядаючи зазначений пункт обов'язкових вимог, суд встановив наступне:

Відповідно до підпункту 3 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, та об'єднань державних підприємств» №859 від 19.05.1999р. керівникам місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, які укладають контракти з керівниками підприємств, заснованих на комунальній власності, надано право встановлювати умови, показники та розміри преміювання. При цьому максимальний розмір премії не може перевищувати розміру посадового окладу керівника підприємства.

Підпунктом 6 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №859 від 19.05.1999р. визначено, що керівникові підприємства можуть виплачуватися також, серед іншого, винагорода за підсумками роботи за рік.

Директором позивача в періоді, що підлягав ревізії, був ОСОБА_10, який працював на підставі трудового контракту, укладеного між ОСОБА_10 та Дніпропетровською міською радою 03.08.2009р.

Пунктом 3.1 трудового контракту «Умови матеріального забезпечення Керівника» встановлено, що «… крім того, Керівнику виплачуються всі види виплат, що передбачаються в додатках до колективних угод і поширюється на членів трудового колективу».

Судом встановлено, що в місяцях, в яких відповідачем встановлено зайву виплату заробітної плати, а саме в березні та квітні 2010 року, в березні 2011 року, а також в лютому, березні та квітні 2011 року, премія на надбавку та оклад не перевищував розміру посадового окладу, встановленого на поточний місяць, що відповідає підпункту 3 пункту 1 Постанови №859.

Що стосується інших виплат, сума яких складає 38188,67 грн., то вони здійснювалися за підсумками смотрів комунальних підприємств Дніпропетровської області, за своєчасне подання річної фінансової звітності та до дня комунальника.

Зазначені виплати були нараховані та виплачені на підставі та в межах сум, встановлених Наказами Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської облдержадміністрації №10-пр від 24.02.2010р., №04-пр від 25.02.2011р. та №04-пр від 01.03.2012р., Наказу управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської міської ради №10 від 09.03.2010р., Постанові Управління житлово-комунального господарства Дніпропетровської облдержадміністрації №16 від 31.01.2012р.

Судом встановлено, що виплати, що здійснювались на підставі відповідних рішень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, відносяться не до премій, а до заохочувальних виплат, на які не розповсюджується дія підпункту 6 пункту 1 Постанови КМ України №859. Здійснення заохочувальних виплат провадилось позивачем на підставі підпункту 6 пункту 1 Постанови КМ України №859, пункту 3.1 трудового контракту, що був укладений між ОСОБА_10 з Дніпропетровською міською радою, пункту 2.13 Колективного договору.

Крім того, пунктом 4 Постанови №859 встановлено, що персональну відповідальність за встановлення розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, несуть керівники центральних і місцевих органів влади.

За таких обставин, обов'язкова вимога відповідача до позивача про стягнення в повному обсязі зайво виплаченої заробітної плати в загальній сумі 33255,15 грн., шляхом утримання із заробітної плати грошових коштів на підставі заяви ОСОБА_10, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи або стягнення з осіб, винних у зайво нарахованій та виплаченій заробітній платі в сумі 33255,15 грн. шкоду у порядку, визначеному чинним законодавством, - є протиправною та підлягає скасуванню.

Пунктом 9 обов'язкових вимог відповідачем встановлено зайву виплату позивачем заробітної плати внаслідок нарахування та виплати працівникам позивача доплати за шкідливі умови праці без проведення атестації робочих місць за умовами праці на загальну суму 8332,71 грн. У зв'язку з чим відповідач вимагає стягнути в повному обсязі зайво виплачену заробітну плату в загальній сумі 8332,71 грн. шляхом утримання із заробітної плати грошових коштів на підставі заяв працівників, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи, або стягнути з осіб, винних у зайво нарахованій та виплачені заробітній платі в сумі 8332,71 грн., шкоду у порядку, визначеному чинним законодавством.

Розглядаючи позовні вимоги в частині скасування пункту 9 обов'язкових вимог суд встановив наступне:

Постановою Кабінету Міністрів України №442 від 01.08.1992р. із змінами та доповненнями був затверджений «Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці». Пунктом 2 Постанови №442 встановлено, що відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсії за віком на пільгових умовах за списками № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджуваними Кабінетом Міністрів України, а також пенсії, що можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць. Результати атестації використовуються підприємствами й організаціями також для здійснення пільг і компенсацій, передбачених чинним законодавством.

Відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого Постановою КМ України №442, основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Частиною 1 пункту 4 Порядку визначено, що атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Частиною 3 цього пункту Порядку встановлено, що позачергово атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу, органів Державної експертизи умов праці з участю установ санітарно-епідеміологічної служби МОЗ.

Як встановлено матеріалами справи, у 2008 році на ДМКПТМ «Дніпротепломережа» проводилася атестація робочих місць. Тобто чергова атестація мала проводитися у 2013 році.

Рішенням Дніпропетровської міської ради «Про створення комунального підприємства «Коменергосервіс» Дніпропетровської міської ради» від 15.07.2009р. №39/48 був створений позивач та визначено його виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання споживачів лівобережної частини міста Дніпропетровська з функцією транспортування та постачання теплової енергії.

На виконання пункту 5 зазначеного Рішення все майно ДМКПТМ «Дніпротепломережа» 02.11.2009р. було передано на баланс позивача. Крім того, Позивачу була передана документація, що необхідна для транспортування та продажу теплової енергії, всі документи з атестації робочих місць та ін. Крім того, в новоствореному КП «Коменергосервіс» робочі місця, штатні назви робочих професій, працівники поіменно на цих робочих місцях та умови праці залишилися взагалі без змін, як це і було на ДМКПТМ «Дніпротепломережа», що не заперечувалось відповідачем.

З пояснень представників позивача слідує, що при створенні підприємства позивача не проводилася атестація робочих місць, оскільки відповідно до Роз'яснень «Про проведення атестації робочих місць за умовами праці в окремих випадках», що затверджені Наказом Міністерства труда і соціальної політики України №205 від 21.08.2000р., визначено, що «…в окремих випадках на підприємствах, де не відбулись докорінні зміни умов праці та характер праці у зв'язку з запровадженням нових технологій, реконструкції об'єктів і тому подібне, можливе використання результатів санітарно-гігієнічних обстежень факторів виробничого середовища і трудового процесу, отриманих під час попередньої атестації робочих місць, за умови, що не пізніше, як через рік на підприємстві буде проведено у повному обсязі атестацію цих робочих місць». У відповідності із цим Роз'ясненням Позивачем була проведена атестація робочих місць у 2010 році.

Суд погоджується з думкую позивача та вважає за необхідне відмітити, що власник підприємств ДМКПТМ «Дніпротепломережа» та КП «Коменергосервіс» ДМР був один самий - Дніпропетровська міська Рада, тому не було підстав для позачергової атестації робочих місць.

Крім того, відповідно до пункту 10 Порядку, що затверджений Постановою КМ України №442, встановлено, що результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Виходячи з комплексного аналізу зазначених норм Конституції України, суд вважає, що конституційне право працівників позивача на отримання пільг і компенсацій за шкідливі умови праці не може ставитися в залежність від розпорядження Дніпропетровською міською радою майном територіальної громади, а може лише залежати від самого факту зайнятості цих працівників на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці.

Суд вважає, що матеріалами справи доведений факт безперервності зайнятості працівників на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці з 2008 року, тому, позивачем доплата в сумі 8332,71 грн. за шкідливі умови праці у листопаді-грудні 2009 року та січні-травні 2011 року провадилась правомірно.

За таких обставин, вимога відповідача про зобов'язання позивача стягнути в повному обсязі зайво виплачену заробітну плату в загальній сумі 8332,71 грн. шляхом утримання із заробітної плати грошових коштів на підставі заяв працівників, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи, або стягнути з осіб, винних у зайво нарахованій та виплаченій заробітній платі в сумі 8332,71 грн., шкоду у порядку, визначеному чинним законодавством, - є протиправною та підлягаю скасуванню.

В пункті 8 обов'язкових вимог відповідачем встановлено сплату позивачем внесків до державних цільових фондів по незаконно виплаченій заробітній платі в сумі 17157,57 грн., чим порушено вимоги статті 4 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» №400/98-ВР від 26.06.1997р., статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010р. У зв'язку з цим, відповідач вимагає від позивача відшкодувати в повному обсязі зайво сплачені кошти в сумі 17157,57 грн. шляхом проведення перерахунку сум внесків до державних цільових фондів та повернення зайво сплачених коштів шляхом зарахування їх до майбутніх платежів.

Розглядаючи зазначену вимогу, суд виходить з висновків, що зроблені судом при розгляді пунктів 7 та 9 обов'язкових вимог, оскільки ця вимога обґрунтована зайвим нарахуванням та сплатою внесків до державних цільових фондів: в сумі 12324,35 грн. - за рахунок зайво виплаченої премії керівнику підприємства (пункт 7 обов'язкових вимог); в сумі 3008,10 грн. - за рахунок зайво виплачених доплат та надбавок працівникам підприємства за шкідливі умови праці без проведення атестації робочих місць (пункт 9 обов'язкових вимог).

Як встановлено вище, суд вважає правомірним нарахування позивачем заробітний плати з окладами, надбавками та преміями директору позивача ОСОБА_10, а також нарахування доплат та набавок працівникам позивача за шкідливі умови праці.

Виходячи з висновків суду, що зазначені вище, суд не вбачає зайвого донарахування та сплати внесків до державних цільових фондів відбулося в сумі 15332,45 грн.

Що стосується решти суми, яку відповідач вважає зайво нарахованими внесками до державних цільових фондів, а саме 1825,312 грн., то позивач надав суду розрахункові листи своїх працівників, які свідчать що зазначена сума була утримана з працівників ще в лютому 2013 року, тобто під час проведення ревізії.

За таких обставин, обов'язкова вимога відповідача про відшкодування в повному обсязі зайво сплачених коштів в сумі 17157,57 грн. шляхом проведення перерахунку сум внесків до державних цільових фондів та повернення зайво сплачених коштів шляхом зарахування їх до майбутніх платежів, - є протиправною та підлягає скасуванню.

В пункті 11 обов'язкових вимог зазначено, що ревізією встановлено недоотримання фінансових ресурсів позивачем на загальну суму 3817,03 грн. внаслідок не проведення перерахунку калькуляції вартості послуг на видачу технічних умов у зв'язку із збільшенням розміру мінімальної заробітної плати, чим порушено вимоги пункту 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV, пункт 13 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999р. У зв'язку із цим відповідач вимагає відобразити у бухгалтерському обліку позивача дебіторську заборгованість в сумі 3817,03 грн. та стягнути з отримувачів виданих технічних умов в повному обсязі зазначену суму коштів на розрахунковий рахунок позивача, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи, або стягнути з осіб, винних у недоотриманні фінансових ресурсів позивачем на загальну суму 3817,03 грн., шкоду у порядку, визначеному чинним законодавством, або, в іншому випадку, стягнути з осіб, винних у недоотриманні фінансових ресурсів підприємством на загальну суму 3817,03 грн., шкоду у порядку, визначеному чинним законодавством.

Матеріалами справи встановлено, що 08.06.2010р позивачем видано Наказ №82 «Про порядок видачі технічних умов на теплопостачання об'єктів архітектури», відповідно до якого затверджені калькуляції на видачу технічних умов на теплопостачання: квартир від індивідуальних джерел тепла з наступним відключенням від централізованого теплопостачання; реконструйованих квартир від теплових мереж КП «Коменергосервіс»; на встановлення комерційних лічильників теплової енергії в житлових будинках та об'єктів різного призначення.

Калькуляції розроблені з урахуванням змін мінімальної заробітної плати, накладних витрат (10%) та з врахуванням рівня рентабельності (прибутку) у розмірі 12%.

Протягом ревізії (2010 - 2012 роки) позивачем виготовлено та видано технічних умов у кількості 189 одиниць на загальну суму 47669,84 грн., однак протягом цього періоду калькуляція вартості послуг на виготовлення технічних умов не переглядалася.

У зв'язку з тим, що позивач не проводив перерахунок калькуляції вартості зазначених послуг з урахуванням фактичних змін мінімальної заробітної плати (в бік збільшення), йому нанесено збиток в сумі 3817,03 грн.

Позивач непроведення перерахунку обґрунтовував тим, що оскільки калькуляції на видачу технічних умов стосуються в основному категорії «населення», дотримуючись політики з ціноутворення органів місцевого самоврядування щодо встановлення тарифів на комунальні послуги для населення, Позивач не підвищував вартість робіт з видачі технічних умов.

Суд вважає позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування пункту 11 вимог таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Позивачем, в обґрунтування своїх вимог, не були надані належні докази того, що зменшення рентабельності (прибутковості) при наданні послуг з виготовлення технічних умов населення сталося саме через державну політику утримання зростання цін на теплову енергію та комунальні послуги для населення.

Натомість суд вважає обґрунтованими та доведеними висновки відповідача щодо недотримання позивачем калькуляції на видачу технічних умов на теплопостачання: квартир від індивідуальних джерел тепла з наступним відключенням від централізованого теплопостачання; реконструйованих квартир від теплових мереж КП «Коменергосервіс»; на встановлення комерційних лічильників теплової енергії в житлових будинках та об'єктів різного призначення, - при розрахунку вартості даних послуг в частині застосування складової даної калькуляції - розміру мінімальної заробітної плати (зокрема з урахуванням її збільшення протягом періоду надання послуг).

За таких обставин, вимога відповідача про відображення у бухгалтерському обліку позивача дебіторської заборгованості в сумі 3817,03 грн. та стягнення з отримувачів виданих технічних умов в повному обсязі зазначеної суми коштів на розрахунковий рахунок позивача, в тому числі шляхом проведення претензійно-позовної роботи, або стягнення з осіб, винних у недоотриманні фінансових ресурсів позивачем на загальну суму 3817,03 грн., шкоди у порядку, визначеному чинним законодавством, в іншому випадку, стягнути з осіб, винних у недоотриманні фінансових ресурсів підприємством на загальну суму 3817,03 грн., шкоду у порядку, визначеному чинним законодавством, - є правомірною та скасуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Комунального підприємства "Коменергосервіс" Дніпропетровської міської ради - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 вимоги Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області від 22.03.2013 року № 04-06-0515/3591.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства "Коменергосервіс" Дніпропетровської міської ради судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 30 грн. 59 коп. (тридцять грн. 59 коп.).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 21 червня 2013 року.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно. Постанова не набрала законної сили 21.06.2013 р. СуддяО.Б. Ляшко О.Б. Ляшко