Постанова № 32618888, 26.07.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.07.2013 р. справа №905/1012/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівРадіонової О.О. Зубченко І.В., Марченко О.А.секретаря Федорової Ю.І.від позивача:Самокиш В.Ю, представник за дов. від 21.12.12р. № 21-12/12-2від відповідача:не з»явився розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ на рішення господарського судуДонецької областівід26.03.2013 рокуу справі№ 905/1012/13-г (суддя Тоцький С.В.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київдо Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком", м.Донецькпровизнання відсутнім у відповідача права користування вантажним автомобілем MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH23ZZZ3W049663, номерні знаки AA 0363 СТ, 2003 року випуску

ВСТАНОВИВ:

11.02.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком", м. Донецьк про визнання відсутнім у відповідача права користування вантажним автомобілем MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH23ZZZ3W049663, номерні знаки AA 0363 СТ, 2003 року випуску (а.с.2-5).

27.02.2013р. позивач надав суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати відсутність у відповідача права користування та володіння вантажним автомобілем MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH23ZZZ3W049663, номерні знаки AA 0363 СТ, 2003 року випуску (а.с.69-72).

Рішенням господарського суду Донецької області від 26.03.2013р. у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.91-97).

Судове рішення мотивоване тим, що відсутність доказів порушення відповідачем зобо»язання щодо сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 26.04.2007р. станом на момент подання позивачем позову про відсутність права користування предметом лізингу, свідчить про відсутність у останнього права на обмеження та позбавлення відповідача користуватись майном. Крім того, позивачем не доведено, що відповідач є недобросовісним володільцем, в матеріалах справи відсутній будь-який доказ у підтвердження позбавлення права відповідача володіти майном.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ звернувся із апеляційною скаргою, в якій зазначив, що з прийнятим рішенням не згоден, вважає, що воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи (а.с. 97-108).

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт вказує, на те що, господарський суд встановив обставини справи, які не були предметом спору і взагалі жодна із сторін не посилалась на ці обставини, а саме обставини щодо заборгованості відповідача, зміни зобов'язання за договором, дійсності, недійсності або розірвання договору, оскільки ці обставини не стосуються предмету спору. Крім того, положення про автоматичне продовження договору на строк, відповідно до ст.764 ЦК України, до відносин фінансового лізингу не застосовується, так як перевагу мають норми Закону «Про фінансовий лізинг», як спеціального закону, яким не передбачено право пролонгації договору фінансового лізингу.

Також апелянт зазначає, що суд встановив факти, які не відповідають обставинам справи, а саме лист №2151-12/12 від 11.12.2012р, який надіслав позивач відповідачу про вимогу повернення предмету лізингу, був надісланий у зв'язку з закінченням строку лізингу, а не як зазначено у оскаржуваному рішенні «у зв'язку із закінченням строку дії договору фінансового лізингу».

В апеляційної скарзі апелянт вказує на те, що господарський суд Донецької області при вирішенні спору порушив норми ст. ст. 395, 396 ЦК України та ухвалив оскаржуване рішення на користь відповідача, який на момент ухвалення такого рішення не мав прав володіння предметом лізингу.

Зокрема, позивачем до суду було надано достатньо доказів факту користування відповідачем предметом лізингу після закінчення строку лізингу, а саме надано клопотання по іншій справі, зі змісту якого вбачається, що відповідач користується предметом лізингу станом на 25.12.2012 року, тоді як строк лізингу, на думку апелянта, закінчився 30.06.2012 року, а також по даній справі відповідач надав відзив, де письмово вказував, що він володіє та користується предметом лізингу.

Апелянт просив скасувати рішення господарського суду Донецької області від 26.03.2013р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розгляд справи відкладався з метою дослідження та з»ясування фактичних обставин по справі.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзив на апеляційну скаргу не надав.

Через канцелярію Донецького апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача від 22.07.2013р. №22/08-06, в якому останній просив продовжити строк розгляду справи на 15 днів та відкласти розгляд справи на пізніший строк у зв»язку із знаходженням повноважного представника відповідача у відпустці та неможливістю направлення інших повноважних осіб, яке судовою колегією розглянуто та відхилено з огляду на те, що явка сторін у судове засідання не визнавалася обов»язковою, до клопотання не надано доказів, що підтверджують його зміст.

Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ, є юридичною особою (ідентифікаційний код 34480657), що підтверджено копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та копією Витягу з ЄДРПОУ (а.с.46-48).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком", м. Донецьк є юридичною особою (ідентифікаційний код 32794511), що підтверджено копією Витягу з ЄДРПОУ (а.с. 53-63).

26 квітня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво Альтком» (за договором - продавець або лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (за договором - покупець або лізингодавець) укладено договір купівлі-продажу №Р632-04/07, за умовами якого продавець зобов»язується передати у власність покупця, покупець оплатити, а лізингоодержувач прийняти обладнання (п.1.1) ( а.с.7-9).

Пунктом 1.3 цього договору передбачено, що придбання обладнання на умовах цього договору здійснюється покупцем для подальшої передачі в лізинг лізингоодежувачу відповідно до Договору лізингу від 26 квітня 2007 року №Р637-04/07.

26 квітня 2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (за договором - Лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" (за договором - Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №Р637-04/07 (далі - договір) (а.с.13-14).

За умовами договору лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації у володіння та користування протягом усього строку лізингу за плату (лізингові платежі) майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в Специфікації, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору (п.1.1договору).

Відповідно до п.1.2 договору фінансового лізингу №Р637-04/07 від 26.04.2007р.(далі - договір лізингу) строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів та не може бути менше одного року.

За п.2.1 договору лізингоодержувач самостійно на власний ризик обирає предмет лізингу та продавця предмета лізингу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком".

Пунктом 3.1 договору передбачено, що вартість предмету лізингу складає 344637,25грн., в тому числі 20% ПДВ: 57439,54грн.

Згідно п.4.1 договору лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що розмір лізингових платежів за кожний період лізингу, їх загальна сума та порядок сплати зазначаються в графіку.

Шостим розділом договору сторони визначили дострокове розірвання договору.

Відповідно до умов п.6.1. Договору фінансового лізингу (оренди) № L637-04/07 від 26.04.2007р. сторони домовились, що лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у лізингоотримувача предмет лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли лізингоодержувач:

6.1.1. Використовує предмет лізингу з порушенням умов цього Договору, в тому числі п.п.8.1.1, 8.1.2, 8.1.7 Загальних умов;

6.1.2. Не сплатив лізингових платежем (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів;

6.1.3. У відношенні лізингоодержувача прийнято рішення про ліквідацію (реорганізацію) або порушена справа про банкрутство;

6.1.4. Погіршує стан предмета лізингу, а також, якщо з його відома та/або бездіяльності предмет лізингу погіршується третіми особами;

6.1.5. До закінчення терміну дії договору укладає договори, що полягають у розпорядженні предметом лізингу (продаж, передача, застава, дарування, обмін, оренда, сублізинг і т.п.), окрім тих, що письмово погоджені з лізингодавцем.

Договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу згідно графіку і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за договором (п. 8.1. договору).

До договору від 26.04.2007р. підписані: Додаток №1 - Графік платежів (а.с.15), Додаток №2 - Специфікація відповідно до якої предметом договору є вантажний автомобіль МАN26413 на суму 344637,25грн., (а.с.16) Додаток № 3 -форма акта приймання передачі предмета лізингу (а.с. 17), Додаток №4 - Загальні умови фінансового лізингу (а.с.18-21).

Відповідно до Додатку №3 сторони затвердили форму акту приймання-передачі предмета лізингу, зміст якої вказує, що шляхом його підписання відбувається одночасна передача предмета лізингу від продавця до покупця у власність в межах правовідносин між ними за договором купівлі-продажу та лізингоодержувачу в лізинг в межах правовідносин за договором фінансового лізингу.

Необхідність такого оформлення передачі майна між лізингодавцем і лізингоодержувачем передбачено також п.1.2 Загальних умов фінансового лізингу, що є Додатком №4 укладеного між сторонами договору оренди (фінансового лізингу) №L637-04/07 від 26.04.2007р.

Проте, слід зазначити, що докази складання акту приймання-передачі затвердженої форми за Додатком № 3 до договору фінансового лізингу №Р637-04/07 в матеріалах справи відсутні.

Положеннями п.1.3. Загальних умов фінансового лізингу визначено, що саме в момент підписання такого акту приймання-передачі до лізингоодержувача переходять та зберігаються за ним протягом строку дії договору наступні права та ризики: право володіння та користування, відповідальність за збереження, ризик пошкодження, знищення, втрати, конфіскації предмета лізингу, а також цивільна відповідальність перед третіми особами, пов'язана із володінням та користуванням предметом лізингу.

Пунктом 8.1.14 Загальних умов фінансового лізингу до обов'язків лізингоодержувача віднесено також здійснення викупу предмету лізингу, який (викуп) згідно п.9.2 цих умов здійснюється на підставі договору купівлі-продажу.

Обов'язок повернення предмету лізингу за змістом розділу 10 Загальних умов фінансового лізингу та п.6 договору оренди (фінансового лізингу) №L637-04/07 від 26.04.2007р. сторони пов'язували виключно з випадками дострокового припинення договору і вилученням предмету лізингу.

Додатковою угодою сторони внесли зміни до договору фінансового лізингу №L637-04/07, а саме до п.3.1 договору, відповідно до якого вартість предмету лізингу становить 376216,20грн. (а.с. 24).

Додатковими угодами від 02.03.2009р. (а.с. 26-28), від 01.09.2009р. (а.с. 29-31), від 02.08.2010р. (а.с. 32-34), від 01.12.2010р. (а.с. 35-37), від 04.05.2011р. сторони внесли зміни до Додатку №1 - Графік платежів та виклали його в новій редакції, при цьому при останніх змінах сторони визначили графік платежів з липня 2007 року по червень 2012 року.

З матеріалів справи вбачається, що 22.06.2007р. позивач на підставі договору №L637-04/07 від 26.04.2007р. за видатковою накладною №РЛ-0000478 від 22.06.2007р. до договору №632-04/07 від 26.04.2007р. передав уповноваженій особі відповідача згідно довіреності серії ЯНЦ №004119 від 19.06.2007р. предмет лізингу (а.с.22,23).

Майно, що є предметом лізингу за вказаним договором, було придбане позивачем на підставі договору купівлі-продажу №Р632-04/07 від 26.04.2007р., що підтверджується платіжними дорученнями, видатковою накладною №РЛ-0000478 від 22.06.2007р. та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу. При цьому, за змістом п. 3.6 цього договору купівлі-продажу сторони обумовили, що передача майна лізингоодержувачу здійснюється в місці поставки шляхом підписання продавцем, покупцем та лізингоодержувачем актів приймання-передачі обладнання за формою додатку №2 до договору купівлі-продажу (а.с.7-9, 22, 41).

14.12.2012р. позивач на адресу відповідача надіслав лист №2157-12/12 від 11.12.2012р. з вимогою повернути предмет лізингу, у зв'язку із закінченням строку лізингу згідно договору фінансового лізингу №L637-04/07 від 26.04.2007р. (а.с.42).

У зв'язку з невиконанням вимог щодо повернення предмету лізингу, продовження користування предметом лізингу без будь-якої правової підстави, що належить позивачеві на праві власності, останній звернувся до господарського суду Донецької області з позовом.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо визнання відсутності у сторони права користування за договором фінансового лізингу.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Законом України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997р. №723/97ВР.

Приймаючи до уваги те, що подана позивачем заява про збільшення позовних вимог не є такою у розумінні положень ст. 22 ГПК України, про що правомірно дійшов висновку суд першої інстанції, остаточним предметом позову з визнання відсутнім у відповідача права користування майном, що є предметом договору фінансового лізингу.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

За змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15,16 Цивільного кодексу України застосування судом певного способу судового захисту вимагає наявності (доведеності належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами) сукупності наступних умов:

- наявність у позивача певного суб'єктивного права/інтересу;

- порушення цього права/інтересу з боку відповідача;

- адекватність (з точки зору визначеності законом та відповідності суті порушення і спроможності його усунути) обраного способу судового захисту.

Реалізуючі передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб»єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов»язку зобов»язаною стороною.

Колегія суддів вважає, що визнання відсутнім у відповідача права користування предметом лізингу, є нічим іншим, як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про припинення цивільних правовідносин між сторонами або про повернення спірного майна позивачеві, його встановлення як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Заявлена у позові вимога є предметом доказування та не може бути предметом спору та самостійно розглядатися в окремій справі, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин. Тому обраний позивачем спосіб захисту своїх прав не відповідає способам, встановленим чинним законодавством і, як внаслідок не призводить до поновлення його порушеного права.

Отже, враховуючи викладене, виходячи із наведених норм, а також враховуючи приписи ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, колегія суддів вважає що обраний позивачем спосіб захисту у даній справі не відповідає способу захисту прав та інтересів, встановленому Законом.

Крім того, слід зазначити, що за відсутністю доказів передання предмету лізингу (акт приймання-передачі, з моментом підписанням якого згідно п.1.3 Загальних умов фінансового лізингу пов»язані права та ризики, в тому числі право володіння та користування, відсутній в матеріалах справи), питання щодо відсутності права на користуванням предметом лізингу, є недоведеним та передчасним.

Доводи апелянта стосовно неможливості застосування до спірних правовідносин положень ст. 764 ЦК України колегія суддів вважає правильними, оскільки норма про продовження користування майном після закінчення строку договору найму може бути застосована тільки до договорів найму з визначеним строком користування майном. В даному випадку підставою позову є договір фінансового лізингу, правовідносини за яким регулюються спеціальним Законом України «Про фінансовий лізинг».

Стосовно доводів апелянта щодо перебування предмету лізингу у відповідача без належної правової підстави та порушення прав власності позивача, судова колегія зазначає, що предмет лізингу перебуває у відповідача на підставі укладеного між сторонами договору фінансового лізингу (оренди) від 26.04.2007р. №L637-04/07, тобто не безпідставно, який діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором (п.8.1 договору); щодо порушення прав власності позивача з підстав, викладених вище.

Не можна не погодитися з позицією апелянта про те, що у оскаржуваному рішенні встановлені обставини, які не бути предметом спору та взагалі не порушувалися жодною із сторін, а саме: питання щодо стягнення заборгованості, визнання договору недійсним, розірваним, продовженим.

Проте, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, тому судове рішення повинно бути залишено без змін, але з мотивів, викладених у даній постанові.

У п.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» від 17.05.2011р. №7 в редакції Постанови Пленуму ВГСУ №3 від 16.01.2013р. зазначено, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 26.03.2013 року у справі № 905/1012/13-г залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 26.03.2013 року у справі № 905/1012/13-г - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді І.В.Зубченко

О.А.Марченко

Надр.5 прим:1 -у справу; 1-позивачу; 1 -відповідачу; 1 -ДАГС; 1-ГС Донецької обл.