Постанова № 32618887, 26.07.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

23.07.2013 р. справа №905/1010/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівРадіонової О.О. Зубченко І.В., Марченко О.А.секретаря Федорової Ю.І.від позивача:Самокиш В.Ю., представник за дов. від 21.12.12р. № 21-12\12-2від відповідача:не з»явився розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ на рішення господарського судуДонецької областівід25.03.2013 рокуу справі№ 905/1010/13-г (суддя Попков Д.О.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київдо Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком", м. Донецькпровизнання відсутнім у відповідача права користування вантажним автомобілем MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH23ZZ64W378700, номерні знаки AA 0364 СТ, 2003 року випуску

ВСТАНОВИВ:

11.02.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком", м. Донецьк про визнання відсутнім у відповідача права користування вантажним автомобілем MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH23ZZ64W378700, номерні знаки AA 0364 СТ, 2003 року випуску (а.с.2-5).

11.03.2013р. позивач надав суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив визнати відсутність у відповідача права користування та володіння вантажним автомобілем MAN 26.413, № кузову/шасі WMAH23ZZ64W378700, номерні знаки AA 0364 СТ, 2003 року випуску (а.с.62-65).

Рішенням господарського суду Донецької області від 25.03.2013р. у задоволенні позовних вимог відмовлено (а.с.84-87).

Судове рішення мотивоване тим, що позовні вимоги позивача є недоведеними та необґрунтованими, у зв'язку з тим, що позивач не надав належних доказів в підтвердження користування спірним майном після спливу строку лізингу; окрім цього неналежність обраного позивачем способу судового захисту права.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ звернувся із апеляційною скаргою, в якій зазначив, що з прийнятим рішенням не згоден та вважає, що воно прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи (а.с. 93-99).

В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт вказує, на те що господарський суд Донецької області при вирішенні спору порушив норми ст. ст. 395, 396 ЦК України та ухвалив оскаржуване рішення на користь відповідача, який на момент ухвалення такого рішення не мав прав володіння щодо предмету лізингу. Зокрема, апелянт вважає, що позивачем до суду були надані докази факту користування відповідачем предметом лізингу після закінчення строку лізингу, а саме надано клопотання по іншій справі, зі змісту якого вбачається, що відповідач користується предметом лізингу станом на 25.12.2012 року, тоді як строк лізингу, на думку апелянта, закінчився 30.06.2012 року.

Також апелянт зазначає, що суд встановив факти, які не відповідають обставинам справи, а саме лист №2156-12/12 від 11.12.2012р, який надіслав позивач відповідачу про вимогу повернення предмету лізингу, був надісланий у зв'язку з закінченням строку лізингу, а не як зазначено у оскаржуваному рішенні «у зв'язку із закінченням строку дії договору фінансового лізингу».

Крім того, апелянт вважає, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права передбачений ст. 20 ГК України та є таким, що спрямований на поновлення порушених прав, оскільки при визнанні відсутнім у ТОВ «Шляхове будівництво «Альтком» права користування, підлягає поновленню право власності (володіння, користування, розпорядження) щодо предмету лізингу, порушене внаслідок неправомірного його користування з боку відповідача.

Апелянт просив скасувати рішення господарського суду Донецької області від 25.03.2013р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розгляд справи відкладався з метою дослідження та з»ясування фактичних обставин справи.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, відзив на апеляційну скаргу не представив.

22.07.2013р. через канцелярію Донецького апеляційного господарського суду надійшло клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи на 15 днів та відкладання розгляду справи на пізніший строк у зв»язку із знаходженням повноважного представника відповідача у відпустці та неможливістю направлення іншої повноважної особи.

Дане клопотання колегією суддів розглянуто та відхилено з мотиву відсутності доказів у його підтвердження та з огляду на те, що явка сторін у судове засідання не визнавалася обов»язковою.

Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності відповідача.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 5 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визначається рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини справи і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються двосторонніми доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ є юридичною особою (ідентифікаційний код 34480657), що підтверджено копією Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та копією Витягу з ЄДРПОУ (а.с.45-47).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком", м. Донецьк є юридичною особою (ідентифікаційний код 32794511), що підтверджено копією Витягу з ЄДРПОУ (а.с. 52-53).

26 квітня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво Альтком» (за договором продавець або лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (за договором - покупець або лізингодавець) укладено договір купівлі-продажу №Р632-04/07, за умовами якого продавець зобов»язується передати у власність покупця, покупець оплатити, а лізингоодержувач прийняти обладнання (п.1.1) ( а.с.7-9).

Пунктом 1.3 цього договору передбачено, що придбання обладнання на умовах цього договору здійснюється покупцем для подальшої передачі в лізинг лізингоодежувачу відповідно до Договору лізингу від 26 квітня 2007 року №Р638-04/07.

26 квітня 2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (за договором - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком" (за договором - лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №L638-04/07 (далі - договір) (а.с.12-13).

За умовами договору лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу зобов'язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації у володіння та користування протягом усього строку лізингу за плату (лізингові платежі) майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2. договору фінансового лізингу №L638-04/07 від 26.04.2007р. (далі - договір лізингу) строк лізингу складається з періодів лізингу, зазначених в графіку платежів та не може бути менше одного року.

За приписами п.2.1. договору лізингоодержувач самостійно на власний ризик обирає предмет лізингу та продавця предмета лізингу - Товариство з обмеженою відповідальністю "Шляхове будівництво "Альтком".

Пунктом 3.1. договору встановлено, що вартість предмету лізингу складає 344637,25грн., в тому числі 20% ПДВ: 57439,54грн.

Згідно п.4.1. договору лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу та комісію лізингодавця.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що розмір лізингових платежів за кожний період лізингу, їх загальна сума та порядок сплати зазначаються в графіку.

Шостим розділом договору сторони визначили дострокове розірвання договору.

Відповідно до умов п.6.1. Договору фінансового лізингу (оренди) № L638-04/07 від 16.04.2007р. сторони домовились, що лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у лізингоотримувача предмет лізингу у безспірному порядку у таких випадках, коли лізингоодержувач:

6.1.1. Використовує предмет лізингу з порушенням умов цього договору, в тому числі п.п.8.1.1, 8.1.2, 8.1.7 Загальних умов;

6.1.2. Не сплатив лізингових платежем (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів;

6.1.3. У відношенні лізингоодержувача прийнято рішення про ліквідацію (реорганізацію) або порушена справа про банкрутство;

6.1.4. Погіршує стан предмета лізингу, а також, якщо з його відома та/або бездіяльності предмет лізингу погіршується третіми особами;

6.1.5. До закінчення терміну дії договору укладає договори, що полягають у розпорядженні предметом лізингу (продаж, передача, застава, дарування, обмін, оренда, сублізинг і т.п.), окрім тих, що письмово погоджені з лізингодавцем.

Договір набуває чинності з дня його підписання обома сторонами та сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу згідно графіку і діє до повного виконання сторонами своїх обов'язків за договором (п. 8.1. договору).

До даного договору від 26.04.2007р. підписані: Додаток №1 - Графік платежів (а.с.14), Додаток №2 - Специфікація відповідно до якої предметом договору є вантажний автомобіль МАN26413 на суму 344637,25грн.,(а.с.15) Додаток № 3 -форма акта приймання передачі предмета лізингу (а.с. 16), Додаток №4 - Загальні умови фінансового лізингу (а.с.17-20).

Відповідно до Додатку №3 сторони затвердили форму акту приймання-передачі предмета лізингу, зміст якої вказує, що шляхом його підписання відбувається одночасна передача предмета лізингу від продавця до покупця у власність в межах правовідносин між ними за договором купівлі-продажу та лізингоодержувачу в лізинг в межах правовідносин за договором фінансового лізингу.

Необхідність такого оформлення передачі майна між лізингодавцем і лізингоодержувачем передбачено також п.1.2 Загальних умов фінансового лізингу, що є додатком №4 укладеного між сторонами договору оренди (фінансового лізингу) №L638-04/07 від 26.04.2007р.

Проте, слід зазначити, що докази складання акту приймання-передачі затвердженої форми за Додатком № 3 до договору фінансового лізингу №Р638-04/07 в матеріалах справи відсутні.

Положеннями п.1.3. Загальних умов фінансового лізингу визначено, що саме в момент підписання такого акту приймання-передачі до лізингоодержувача переходять та зберігаються за ним протягом строку дії договору наступні права та ризики: право володіння та користування, відповідальність за збереження, ризик пошкодження, знищення, втрати, конфіскації предмета лізингу, а також цивільна відповідальність перед третіми особами, пов'язана із володінням та користуванням предметом лізингу.

Пунктом 8.1.14 Загальних умов фінансового лізингу до обов'язків лізингоодержувача віднесено також здійснення викупу предмету лізингу, який (викуп) згідно п.9.2. цих умов здійснюється на підставі договору купівлі-продажу.

Обов'язок повернення предмету лізингу за змістом розділу 10 Загальних умов фінансового лізингу та п.6 договору оренди (фінансового лізингу) №L638-04/07 від 26.04.2007р. сторони пов'язували виключно з випадками дострокового припинення договору і вилученням предмету лізингу.

Додатковою угодою сторони внесли зміни до договору фінансового лізингу №L638-04/07, а саме до п.3.1. договору відповідно до якого вартість предмету лізингу становить 376216,20грн. (а.с. 23).

Додатковими угодами від 02.03.2009р. (а.с. 25-27), від 01.09.2009р. (а.с. 28-30), від 02.08.2010р. (а.с. 31-33), від 01.12.2010р. (а.с. 34-36), від 04.05.2011р. сторони внесли зміни до Додатку №1 - Графік платежів та виклали його в новій редакції, при цьому при останніх змінах сторони визначили графік платежів з липня 2007 року по червень 2012 року (а.с.37-39).

На виконання умов договору, 22.06.2007р. позивач на підставі договору №L638-04/07 від 26.04.2007р. за видатковою накладною №РЛ-0000479 від 27.06.2007р. передав уповноваженій особі відповідача згідно довіреності серії ЯНЦ №004119 від 19.06.2007р. предмет лізингу (а.с.21, 22) .

14.12.2012р. позивач на адресу відповідача надіслав лист №2156-12/12 від 11.12.2012р. з вимогою повернути предмет лізингу, у зв'язку із закінченням строку лізингу згідно договору фінансового лізингу №L638-04/07 від 26.04.2007р. (а.с.41).

У зв'язку з невиконанням вимог щодо повернення предмету лізингу, продовження користування предметом лізингу без будь-якої правової підстави, що належить позивачеві на праві власності, останній звернувся до Господарського суду Донецької області з даним позовом.

Суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо визнання відсутності у сторони права користування за договором фінансового лізингу.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Законом України «Про фінансовий лізинг» від 16.12.1997р. №723/97ВР.

Приймаючи до уваги те, що подана позивачем заява про збільшення позовних вимог не є такою у розумінні положень ст. 22 ГПК України, про що правомірно дійшов висновку суд першої інстанції, а також те, що цю заяву було подано після початку розгляду справи по суті, і вона не була прийнята до розгляду судом, остаточним предметом позову з визнання відсутнім у відповідача права користування майном, що є предметом договору фінансового лізингу.

Загальні правові й економічні засади фінансового лізингу визначено у Законі України "Про фінансовий лізинг".

За приписами статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно приписів частини 1 ст.2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до вимог передбачених ст.6 Закону України "Про фінансовий лізинг" істотними умовами договору є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до приписів частини 2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду).

Договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, за своїм змістом та правовою природою є договором лізингу, який підпадає під правове регулювання гл. 58 ЦК України, ст.ст.806-809 ЦК України та ст.ст.292 ГК України.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Пунктом.1.3. Загальних умов фінансового лізингу визначено, що саме в момент підписання акту приймання-передачі до лізингоодержувача переходять та зберігаються за ним протягом строку дії договору наступні права та ризики, зокрема, право володіння та користування.

Як вже зазначалося докази складання такого акту приймання-передачі в матеріалах справи відсутні.

За відсутністю доказів передання предмету лізингу, питання щодо відсутності права на користуванням предметом лізингу, є недоведеним та передчасним.

Оцінюючи видаткову накладну №L638-04/07 від 26.04.2007р, підписану уповноваженою особою відповідача згідно довіреності серії ЯНЦ №004119 від 19.06.2007р. можна дійти висновку лише про ймовірність поточного перебування предмету лізингу у відповідача (а.с. 22).

За змістом ч.1 ст.317, ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України володіння, користування та розпорядження є окремими повноваженнями відносно певного майна, і здійснення одного із них автоматично не дає підстави для здійснення і іншого.

Так, володінням є фактичне перебування певною речі у відповідної особи, тоді як користуванням є вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб та інтересів.

Здійснення користування майном передбачає володіння ним з боку користувача, проте сам по собі факт володіння майном не вказує на обов'язковість здійснення користування ним.

Втім, жодних доказів на підтвердження здійснення відповідачем оспорюваного за цим позовом користування спірним майном після визначеного графіком платежів останнім лізинговим періодом - червня 2012р. суду не було надано.

Відповідно до приписів ст.38 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на ту сторону, яка посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду про недоведеність наявності здійснення відповідачем користування спірним майном після спливу вказаного ним строку лізингових правовідносин правомірним.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

За змістом ст. 1 Господарського процесуального кодексу України та ст.ст. 15,16 Цивільного кодексу України застосування судом певного способу судового захисту вимагає наявності (доведеності належними у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами) сукупності наступних умов:

- наявність у Позивача певного суб'єктивного права/інтересу;

- порушення цього права/інтересу з боку Відповідача;

- адекватність (з точки зору визначеності законом та відповідності суті порушення і спроможності його усунути) обраного способу судового захисту.

Реалізуючі передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно матеріалів справи, позовними вимогами позивача є визнання відсутнім у відповідача права користування предметом лізингу. Вказана вимога позивача за своєю правовою природою є вимогою про встановлення факту відсутнім у відповідача права користування предметом лізингу, при існуванні договірних відносин між сторонами.

Визнання відсутнім у відповідача права користування предметом лізингу, є нічим іншим, як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про припинення цивільних правовідносин між сторонами або про повернення спірного майна Позивачеві, його встановлення як елемент оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Заявлена у позові вимога є предметом доказування та не може бути предметом спору та самостійно розглядатися в окремій справі.

Отже, враховуючи викладене, виходячи із наведених норм, а також враховуючи приписи ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, є вірним висновок суду першої інстанцій про те, що обраний позивачем спосіб захисту у даній справі не відповідає способу захисту прав та інтересів, встановленому законом.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду, а тому колегією суддів не приймаються до уваги.

Враховуючи викладене, твердження заявника апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи не знайшло свого підтвердження, в зв»язку з чим Донецький апеляційний господарський суд не вбачає підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль", м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 25.03.2013 року у справі № 905/1010/13-г залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 25.03.2013 року у справі № 905/1010/13-г - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді І.В.Зубченко

О.А.Марченко

Надр.5 прим:1 -у справу; 1-позивачу; 1 -відповідачу; 1 -ДАГС; 1-ГС Донецької обл.