Ухвала суду № 32616353, 24.07.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Єфіменко О.В.

Суддя-доповідач:Одемчук Є.В.

УХВАЛА

іменем України

"24" липня 2013 р. Справа № 806/477/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Одемчука Є.В.

суддів: Бучик А.Ю.

Майора Г.І.,

при секретарі Самченко В.М. ,

за участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "11" квітня 2013 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Плюс-Сервіс" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії ,

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ "Плюс-Сервіс" звернулося до адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача від 03.01.2013 року № 000008222 про нарахування грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 117149,00 грн. з застосуванням штрафної санкції в сумі 58575,00 грн. та № 000009222 про нарахування грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 132943,00 грн. з застосуванням штрафної санкції в сумі 61504,00 грн.. в частині нарахування грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 123007,00 грн. з застосуванням штрафної санкції в сумі 61504,00 грн.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 03.01.2013 року № 000008222 повністю та № 000009222 в частині нарахування грошового зобов'язання за платежем на прибуток в сумі 123007,00 грн. з застосуванням штрафної санкції в сумі 61504,00 грн. винесені Державною податковою інспекцією у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби.

Не погоджуючись з даною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 21.11.2012 року по 11.12.2012 року відповідачем проведена планова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року.

За результатами вказаної перевірки, складено акт № 6403/22-2/32076086/0110 від 18.12.2012 року, в якому зафіксовано порушення позивачем, зокрема:

- п. 137.8, 137.14 ст. 137, п. 138.2 ст.. 138 ПК України, п.2 ст. 3, п. 9.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток всього у сумі 132943,00 грн.;

- п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України в результаті чого позивачем занижено ПДВ на суму 117149,00 грн.;

На підставі результатів вказаної перевірки, 03.01.2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 000008222 про нарахування грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 117149,00 грн. з застосуванням штрафної (фінансової) санкції в сумі 58575,00 грн.;

- № 000009222 про нарахування грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 132943,00 грн. з застосуванням штрафної (фінансової) санкції в сумі 61504,00 грн.

В частині визначеного грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 9936,00 грн. позивач згоден із висновком відповідача, а з частиною нарахування в сумі 123007,00 грн. з застосуванням фінансової санкції в сумі 61504,00 грн. заперечував.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність нарахування грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за травень 2012 року, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 02.04.2012 року між позивачем та ТОВ "Данон" укладено дистриб'юторський договір № 0000002154, згідно якого ТОВ "Данон" в порядку та на умовах, визначених цим договором та додатком № 2 до договору, зобов'язується передати товар у власність позивача, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити цей товар. Оплата за товар проводиться шляхом 100% передоплати, у розмірі вказаному у рахунку.

Виконання умов договору № 0000002154 року підтверджено видатковими та податковими накладними, витягами з єдиного реєстру податкових даних, товарно - транспортними накладними.

За придбаний товар позивачем проведено оплату, про що свідчать банківські виписки.

Підпунктом 14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.1. ст. 138 ПК витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2. ст. 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Стаття 1 цього Закону визначає, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом №88 Міністерства фінансів України від 24.05.1995 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, та зазначено, що первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Як вбачається з матеріалів справи, усі господарські операції позивача підтверджені первинними документами відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Податкового кодексу України, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Зазначені документи, підтверджують взаємовідносини позивача з ТОВ "Данон", містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені для даного виду господарських операцій, містять необхідні відомості про господарську операцію, підтверджують реальність руху активів учасників правовідносин, а відтак є первинними в розумінні закону.

Посилання відповідача на порушення порядку заповнення товарно - транспортних накладних, чим не доведено факт підтвердження поставки товару є безпідставним, оскільки оформлення та наявність товарно-транспортної накладної не є обов'язковим для цілей податкового обліку та не є підставою для висновку про відсутність господарських операцій між суб'єктами господарювання.

Виходячи з викладеного, нарахування податковим органом грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток за травень 2012 року є безпідставним та неправомірним.

Щодо сплати ПДВ та порядку формування податкового кредиту, колегія суду зазначає.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту, регулюються ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Кодекс).

Так, пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Відповідно до п. 198.3 цієї ж статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Приписами п. 198.6 ст. 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як зазначалося вище, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

З матеріалів справи вбачається, що усі господарські операції підтверджені первинними документами у відповідності до вимог чинного законодавства.

Крім того, Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку.

Щодо накладення на позивача штрафних санкцій у розмірі 50 % суми нарахованого податкового зобов'язання, колегія суддів зазначає.

Відповідно до п. 123.3 ст. 123 ПК України, у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених цим Кодексом, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

У разі повторного протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Так як, податкові повідомлення - рішення, якими нараховано первинні податкові зобов'язання були скасовані, то повторного порушення не було, а тому застосування до відповідача штрафних санкцій здійснено з порушеннями чинного законодавства.

Висновки податкового органу, викладені в акті, на підставі якого прийняті оспорювані податкові повідомлення - рішення, ґрунтуються лише на припущеннях, не підтверджених первинними документами.

У відповідності до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

Однак, відповідач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження обставин на яких ґрунтуються його заперечення.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність прийнятого рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "11" квітня 2013 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) Є.В.Одемчук

судді: (підпис) (підпис) А.Ю.Бучик Г.І. Майор

З оригіналом згідно: суддя _______ Є.В.Одемчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "25" липня 2013 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Товариство з обмеженою відповідальністю "Плюс-Сервіс" вул.Кооперативна,18,м.Житомир,10001

3- відповідачу Державна податкова інспекція у м.Житомирі Житомирської області Державної податкової служби м-н Перемоги,2,м.Житомир,10014