Ухвала суду № 32608128, 25.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2013 року м. Київ К-41157/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Бившевої Л.І.

Пилипчук Н.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Браташа" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010

у справі № 2-а-311/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Браташа"

до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ім. Браташа" звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2010 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить суд скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору у даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідачем була проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб за результатами якої складений акт №00127/1702/30902312 від 19.02.2009.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 1.15 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", а саме невиконання обов'язку по перерахуванню до бюджету податку з доходів фізичних осіб, що призвело до заниження розміру податку з доходів фізичних осіб станом на 31.12.2008 на суму 142664,88 грн. у зв'язку з неправомірним його списанням.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000291702/0 від 25.02.2009 про донарахування позивачу розміру податку з доходів фізичних осіб на суму 142664,88 грн.

Відповідно до вимог п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за винятком випадків, визначених п.п. 15.1.2 цього пункту податковий орган має право самостійно визначати суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цих Законом не пізніше 1095 дня, наступним за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Відповідно до пп. 15.2.1 п. 15.2 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного п. 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визнання боргу безнадійним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, щодо того, що вказаними нормами передбачене право відповідача визначати платнику податків податкового зобов'язання в межах 1095 днів та стягнення в цей же строк податкового боргу.

Відповідно до п. 3.2.1 ст. 3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у будь-яких випадках, коли платник податків згідно із законами з питань оподаткування уповноважений утримувати податок, збір (обов'язковий платіж), якими оподатковуються інші особи, у тому числі податки на доходи фізичних осіб, а також будь-які інші податки, що утримуються з джерела виплати, сума таких податків, зборів (обов'язкових платежів) вважається бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та створюється від їх імені.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, щодо того, що заборгованість позивача по податку з доходів фізичних осіб в сумі 142662,88 грн. є бюджетним фондом, який належить державі або територіальній громаді та не є податковим боргом і тому відсутні правові підстави для списання його як безнадійного.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, стосовно того, що оскільки платниками податку з доходів фізичних осіб є виключно фізичні особи, а на юридичну особу, в даному випадку позивача покладено обов'язок нарахування, утримання та сплати податку до бюджету, то позивач не є платником податку з доходів фізичних осіб, а заборгованість по утриманому, але не перерахованому до бюджету податку з доходів фізичних осіб, яка відображається тільки по бухгалтерському обліку позивача, є бюджетним фондом і повинна належати державі.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Браташа" на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 у справі № 2-а-311/10/1870 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 220-1, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ім. Браташа" відхилити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31.05.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2010 у справі №2-а-311/10/1870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239І Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров

Л.І. Бившева

Н.Г. Пилипчук