Ухвала суду № 32608080, 22.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" липня 2013 р. м. Київ К-59417/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., за участю секретаря Гончар Н.О.та представниківпозивача Станіславської О.К. відповідача Чорного О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного підприємства «Янус» на постановуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009 у справі № 15/94аза позовомПриватного підприємства «Янус»доДержавної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської областіпровизнання недійсними податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Янус» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Постановою Господарського суду Львівської області від 27.06.2008 позов задоволено частково; визнано недійсними податкові повідомлення рішення з платежу податку на прибуток підприємства від 27.02.2006р. №0000232350/0, від 11.05.2006р. №0000232350/1, від 10.10.2006р. №0000232350/3, від 20.04.2007р. №000874231/2, за платежем податку на додану вартість від 20.04.2007р. №000874231/2; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення з платежу податку на додану вартість від 27.02.2006р. №0000242350/0, від 11.05.2006р. №0000242350/1, від 10.10.2006р. №0000242350/3 в частині донарахування 24586675 грн. основного платежу та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 12293337,50 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009 постанову Господарського суду Львівської області від 27.06.2008 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПП «Янус», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009 скасувати, а постанову Господарського суду Львівської області від 27.06.2008 залишити в силі.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача не надав.

Відповідачем подано клопотання про заміну Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області її правонаступником - Стрийською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку щодо його обґрунтованості та наявності підстав для його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- ДПІ у Стрийському районі було проведено планову перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем за період з 30.06.2004 року по 30.09.2005 року, за результатами якої складено акт №118/23-1/32994866 від 17.02.2006;

- в акті перевірки, зокрема, зазначено, що перевіркою встановлено невключення позивачем до валового доходу в 4 кварталі 2004 комісійної винагороди у сумі 25 991,67 грн. від ТОВ «Анджеліна» згідно податкової накладної №7 від 28.12.2004, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 6 500,00 грн. та податку на додану вартість у сумі 5198,33 грн., сума якого на дату перевірки була частково включена в сумі 2717 грн. до податкової декларації позивачем, а залишок заниженої суми податку на додану вартість склав 2 481,00 грн. Також перевіркою встановлено, що позивачем до податкового кредиту за березень 2005 безпідставно включено 24 586 756,00 грн. за наслідками господарської операції з ТОВ «Алтон КН»;

- на підставі вказаного акта перевірки податковим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000242350/0 від 27.02.2006, №0000242350/1 від 11.05.2006, №0000242350/3 від 10.10.2006, якими позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 36 883 855,00 грн. (у тому числі 24 589 237,00 грн. - основний платіж, 12 294 618,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); №0000232350/0 від 27.02.2006, №0000232350/1 від 11.05.2006, №0000232350/3 від 10.10.2006, якими позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток підприємства на загальну суму 9 750,00 грн. (у тому числі 6500,00 грн. - основний платіж, 3 250,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що господарська операція між ПП «Янус» та ТОВ «Алтон-КН» за договором купівлі - продажу нафтопродуктів №011003/02 мала реальний характер, а тому позивачем обґрунтовано віднесено суму податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що господарська операція між ПП «Янус» та ТОВ «Алтон-КН» за договором купівлі - продажу нафтопродуктів №011003/02 є безтоварною, а тому у позивача не було підстав для віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного податкового періоду.

Суд касаційної інстанції такі рішення судів попередніх інстанцій вважає передчасними, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем був укладений договір з ТОВ «Алтон-КН» від 01.03.2005 р. №011003/02 на поставку товару (нафтопродуктів), за умовами якого ТОВ «Алтон-КН» поставив, а позивач прийняв товар на загальну суму 147520553,20 грн. За результатами господарської операції були складені наступні податкові накладні: № 23 від 01.03.2005 на суму 53092712,92 грн., у т. ч. ПДВ 8848785,49 грн.; № 24 від 01.03.2005 на суму 71596338,91 грн., у т.ч. ПДВ 11932723,15 грн.; № 43 від 14.03.2005 на суму 1944500,32 грн., у т.ч. ПДВ 324083,39 грн.; № 65 від 29.03.2005 на суму1844848,32 грн., у т.ч. ПДВ 307474,72 грн.; № 66 від 29.03.2005 на суму 247907,34 грн. в т.ч. ПДВ 41317,89 грн.; № 67 від 31.03.2005 на суму 18794245,39 грн., в т.ч. ПДВ 3132374,23 грн.

Також судами встановлено, що позивач розрахувався за отриманий товар простими векселями, емітованими ПП «Модулор», на суму 147241000 грн. (що підтверджується актами прийому-передачі векселя від 15.03.2005р., 17.03.2005р., 20.03.2005р.), а також грошовими коштами в сумі 49533,20 грн. (що підтверджується платіжним дорученням №2 від 22.09.2005) та переуступкою боргу на суму 230000 грн. (що підтверджується відповідним договором).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість» (чинними на момент спірних правовідносин).

Так, згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, яка діяла не момент спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Водночас, відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, яка діяла не момент спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає за потрібне зазначити, що судам попередніх інстанцій необхідно врахувати вищевикладене та, витребувавши наявні у сторін належні та допустимі докази, дослідити обставини реальності здійснення господарських операцій, на підставі яких платником податку були сформовані дані податкового обліку. При цьому, враховувати на підтвердження даних податкового обліку лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, обґрунтованості формування податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів платника податку у процесі здійснення господарської операції.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій не було з'ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області) його правонаступником - Стрийською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Львівській області.

2. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Янус» задовольнити частково.

3. Постанову Господарського суду Львівської області від 27.06.2008 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.11.2009 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний