Постанова № 32601870, 18.07.2013, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.07.2013 року Справа № 28/5005/2937/2012

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сизько І.А.(доповідач)

суддів: Герасименко І.М., Пруднікова В.В.,

при секретарі судового засідання: Погорєловій Ю.А.

прокурор: Мусієнко А.О., посвідчення №004946 від 21.09.2012р.,

за участю представників сторін:

від позивача представник у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача: Нємцев Д.О. представник, довіреність №1-Д від 30.12.2012р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави в особі Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2013р. у справі №28/5005/2937/2012

за позовом Дніпропетровського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Чернігів

до товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл", м. Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

В березні 2012 року Дніпропетровський транспортний прокурор в інтересах держави в особі Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі ДП "Чернігівський облавтодор") звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" (далі ТОВ "Резерв-Ойл") про визнання договору поставки №05-08/4 від 17.10.2008р., укладеного між ТОВ "Резерв-Ойл" та ДП "Чернігівський облавтодор" недійсним.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2012р. у справі №28/5005/2937/2012, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.08.2012р., в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2012р. касаційну скаргу ДП "Чернігівський облавтодор" задоволено частково, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 24.05.2012р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.08.2012р. у справі №28/5005/2937/2012 скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.12.2012р. справу №28/5005/2937/2012 прийнято до провадження.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2013р. у справі №28/5005/2937/2012 (колегія суддів: головуючий суддя Суховаров А.В.; судді: Колісник І.І., Мартинюк С.В.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що сторони досягли згоди щодо предмету договору, порядку передачі, прийняття та оплати за товар, терміну дії договору, тобто узгодили всі істотні умови, які необхідні для даного виду договору; з дій постачальника та покупця вбачається, що воля сторін угоди була направлена на створення цивільних прав та обов'язків, сторони вірно сприймали предмет договору, виконували його; прокурором та позивачем не доведено належними доказами наявність умислу в діях відповідача щодо введення в оману позивача при укладанні договору поставки №05-08/4 від 17.10.2008р. та сам факт обману.

Не погодившись з рішенням суду, Дніпропетровський прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави в особі ДП "Чернігівський облавтодор" звернувся з апеляційної скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2013р. по справі №28/5005/2937/2012 та прийняти нове рішення, яким визнати договір поставки №05-08/4 від 17.10.2008р. між ТОВ "Резерв-Ойл" та ДП "Чернігівський облавтодор" недійсним.

В апеляційній скарзі прокурор посилається на те, що при укладенні договору відповідач ввів в оману позивача, повідомивши неправдиві відомості щодо того, що він є власником товару та товар не є предметом будь-яких обмежень, усвідомлюючи що за інших обставин спірний договір з відповідачем не був би укладеним.

В поясненнях на апеляційну скаргу ДП "Чернігівський облавтодор" просить задовольнити апеляційну скаргу прокурора та прийняти рішення, яким визнати договір поставки №05-08/4 від 17.10.2008р. між ТОВ "Резерв-Ойл" та ДП "Чернігівський облавтодор" недійсним.

В відзиві на апеляцій скаргу ТОВ "Резерв-Ойл" просить апеляційну скаргу прокурора на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2013р. у справі №28/5005/2937/2012 залишити без задоволення.

18.07.2013р. представник ДП "Чернігівський облавтодор" в судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином (т.4 а.с.146), надіслав клопотання про відкладення судового засідання у зв'язку з неможливістю прибути в м.Дніпропетровськ.

Клопотання не підлягає задоволенню, оскільки відкладення розгляду справи можливе лише в межах строків розгляду апеляційної скарги, встановлених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України (два місяці з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження). Строк розгляду апеляційної скарги по даній справі спливає 20.07.2013р. (ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження від 20.05.2013р.). Відповідно ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів. Клопотання про продовження строку розгляду спору по даній справі до суду не надходили.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

17.10.2008р. між ТОВ "Резерв-Ойл" (постачальник) та ДП "Чернігівський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (покупець) укладено договір поставки №05-08/4, за умовами якого постачальник зобов'язався згідно наданих заявок передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити нафтопродукти, а саме, бітум та пічне паливо (п.1.1. договору).

Додатковою угодою №1 від 20.10.2008р. сторони доповнили договір поставки №05-08/4 від 17.10.2008р. пунктом 1.4 в наступній редакції: "постачальник гарантує, що товар належить йому на правах власності, не є під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави й іншими засобами забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами й державою, а також не є предметом будь-якого іншого зобов'язання або обмеження, передбаченого чинним законодавством України."

Позов про визнання угоди недійсною заявлено на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України з посиланням на те, що в серпні 2010 року ДП "Чернігівський облавтодор" стало відомо про укладення відповідачем кредитних договорів з банком "Київська Русь", за умовами яких відповідач отримував кредитні кошти для виконання зобов'язань за спірним договором.

На думку прокурора, позивача введено відповідачем в оману при укладенні спірного договору шляхом надання неправдивих відомостей щодо того, що відповідач є власником товару, який є предметом договору, та що товар не є предметом будь-яких обмежень.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частина 1 ст. 229 Цивільного кодексу України визначає, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Для того, щоб кваліфікувати правочин з постачання товару як обман, необхідно встановити, що омана стосувалася природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими та бажаними для однієї зі сторін.

За приписами ст. ст. 626, 627, 638 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Спірний договір є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Зі змісту спірного договору вбачається факт досягнення сторонами згоди щодо предмету договору, порядку передачі, прийняття та оплати товару, терміну дії договору.

В порушення вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України прокурором та позивачем не доведено, що при укладенні спірного договору була відсутня єдність волі і волевиявлення сторін щодо намірів створення цивільних прав та обов'язків у правовідносинах поставки товару, а також що відповідач умисно ввів позивача в оману, маючи намір поставити товар, який не є його власністю, внаслідок чого позивач неправильно сприйняв предмет або інші істотні умови договору, які вплинули на його волевиявлення і при відсутності яких по обставинах справи можна було б вважати, що договір не був би укладений.

З матеріалів справи вбачається, що висновки позивача ґрунтуються виключно на припущеннях про те, що відповідач не був власником товару, що товар являвся предметом іншого зобов'язання чи обмеження, що товар міг перебувати під заставою, тощо. Доказів щодо вказаних тверджень, рівно як і доказів умисного введення позивача в оману матеріали справи не містять.

Господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що сторонами були узгоджені всі істотні умови, які необхідні для даного виду договору; воля сторін угоди була направлена на створення цивільних прав та обов'язків; сторони вірно сприймали предмет договору та виконували його.

Ні основним договором, ні додатковою угодою не передбачено обов'язок відповідача мати на складі на момент укладення договору та додаткової угоди власного товару: бітум -5 500 т та пічне паливо - 5 500 т. Такий висновок випливає з аналізу тексту п.1.4 договору, доповненого додатковою угодою від 20.10.2008р.

Крім того, згідно наданих відповідачем технічних умов гарантійний термін зберігання товару, який поставлявся, а саме: бітумів - один рік від дня їхнього виготовлення (т.2 а.с.153 зворот), а палива пічного промислової марки ТПП1 -1,5 роки (т.3 а.с.100-103).

Таким чином, за умови постачання позивачу вищезазначеного товару належної якості в межах передбаченого гарантійного строку його зберігання, відповідач не міг і не повинен був зберігати з дня укладання угоди протягом чотирьох років на складі бітум -5 500 т та пічне паливо - 5 500 т (строк дії договору від 17.10.2008р. визначено сторонами до 31.12.2012р. згідно додаткової угоди №1 від 20.10.2008р.).

Апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що про відсутність обману з боку відповідача свідчить виконання ним умов договору, а саме, відповідачем протягом з березня 2009 року по листопад 2011 року був поставлений обумовлений спірним договором товар, однак позивач належним чином не розрахувався, і відповідно акта звірки (т.1 а.с.73-74) станом на 25.11.2011р. заборгованість позивача складає 1 383 307, 86 грн.

Щодо посилання прокурора та позивача на існування кредитних договорів на відкриття відновлювальної кредитної лінії, укладених між відповідачем та банком „Київська Русь", неможливість відповідача самостійно своїми силами та власним товаром виконати договірні зобов'язання за договором поставки, припущення щодо того, що товар міг бути предметом іншого зобов'язання або обмеження, та міг перебувати під заставою, то відповідно ст. 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Поповнення обігових коштів відповідачем за рахунок кредиту банку з метою придбання товару та подальшої його реалізації, не суперечить нормам чинного законодавства у тому числі ст. 66 Господарського кодексу України, за якою до джерел формування майна підприємства віднесено кредити банків та інших кредиторів.

Факт обтяження товару, поставленого на підставі договору поставки, не доведено позивачем належними та допустимими доказами.

З огляду на відповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги апеляційної скарги про скасування рішення господарського суду є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

В п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягує з визначеного прокурором позивача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України. Враховуючи викладене, з позивача - ДП "Чернігівський облавтодор" підлягає стягненню судовий збір за апеляційною скаргою прокурора.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави в особі Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м.Чернігів залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2013р. у справі №28/5005/2937/2012 залишити без змін.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Чернігівський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Чернігів в доход Державного бюджету України в особі Управління Державної казначейської служби України у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровській області (код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37989274, банк отримувача ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, м. Дніпропетровська, код банку отримувача (МФО) 805012, рахунок отримувача 31216206782004, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір за апеляційною скаргою в сумі 573, 50 грн.

Виконання постанови доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя І.А. Сизько

Суддя І.М. Герасименко

Суддя В.В. Прудніков

(Повний текст постанови складено 23.07.2013р.)