Рішення № 32595288, 25.07.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2605/13 25.07.2013 25.07.2013

Провадження № 22ц-784/2239/13 Головуючий першої інстанції Сухаревич З.М. Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 липня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Коломієць В.В.,Самчишиної Н.В.,

при секретарі судового засідання Суслик Є.В.,

без участі осіб, які беруть участь у справі,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду Миколаївської області від 3 травня 2013 року за позовом товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ ,,ОТП Факторинг Україна") до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2011 р. ТОВ ,,ОТП Факторинг Україна" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позивач вказував, що 14 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством ,,ОТП Банк", яке затим змінило назву на ПАТ ,,ОТП Банк" (далі - ОТП Банк) і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № СL-401/038/2007 (далі - договір № СL-401/038/2007), за яким відповідач отримав від банку 28633,66 доларів США кредиту на строк до 26 жовтня 2013 року під 11,99% річних. 26 жовтня 2009 року сторони вказаного договору уклали додатковий договір про збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 12,67%.

Однак, із липня 2009 року відповідач перестав погашати кредит, внаслідок чого станом на 26 квітня 2011 року у нього виникла заборгованість по вказаному кредитному договору у загальному розмірі 452383 грн. 66 коп.

19 березня 2010 року ОТП Банк направляв відповідачу досудову вимогу про погашення протягом 30 днів кредитної заборгованості, яку боржник не виконав.

В наступному, 10 грудня 2010 р. ОТП Банк і ТОВ ,,ОТП Факторинг Україна" уклали між собою договір купівлі-продажу кредитного портфелю та договір про відступлення права вимоги, відповідно до яких позивач отримав права вимоги за кредитними договорами, в тому числі й за договором № СL-401/038/2007, тобто до боржника ОСОБА_2

Посилаючись на те, що відповідач, незважаючи на вимоги кредиторів, не виконав своїх зобов'язань щодо погашення зазначеного кредиту, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь зазначену заборгованість.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 3 травня 2013 року позов задоволено. З відповідача стягнуто на користь позивача названу кредитну заборгованість та вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення вимог процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення про зупинення провадження у справі до вирішення інших його позовів, пов'язаних із спірним кредитом.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо погашення зазначеного кредиту, а тому стягнув з нього кредитну заборгованість у розмірі, визначеному позивачем.

Між тим, не з усіма висновками місцевого суду можна погодитись.

Так, ст. 14 ЦК України встановлено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 1054 Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

До того ж, ч. 2 ст. 1050 цього ж Кодексу та умовами кредитного договору передбачено, що в разі порушення позичальником строків виконання зобов'язань банк має право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту та погашення позичальником заборгованості за кредитом.

З матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2007 року ОСОБА_2 і ОТП Банк уклали договір № СL-401/038/2007, за яким відповідач отримав від банку 28633,66 доларів США кредиту на строк до 26 жовтня 2013 року під 11,99% річних. 26 жовтня 2009 року сторони цього договору уклали додатковий договір про збільшення відсоткової ставки до 12,67%.

Однак, із липня 2009 року відповідач перестав погашати кредит, внаслідок чого станом на 26 квітня 2011 року у нього утворилась заборгованість по вказаному кредиту. Зокрема: 21427,94 долара США - по кредиту, що еквівалентно 168852 грн. 16 коп. і 2588,58 доларів США - по процентах, що еквівалентно 13164 грн. 54 коп. Крім того, відповідно до п.4.1.1 договору № СL-401/038/2007, банк нарахував відповідачу 262082 грн. 61 коп. неустойки за 137 днів (з 10 грудня 2010 року по 26 квітня 2011 року).

Надання банком 26 жовтня 2007 року позичальнику кредиту в іноземній валюті не суперечило чинному на той час законодавству України (Постанова Верховного Суду України від 21 березня 2011 року).

Досудову вимогу ОТП Банку від 19 березня 2010 року про погашення протягом 30 днів зазначеної заборгованості відповідач не виконав.

Затим, 10 грудня 2010 року ОТП Банк і ТОВ ,,ОТП Факторинг Україна" уклали договори купівлі-продажу кредитного портфелю і про відступлення права вимоги (договір факторингу), за якими до останнього перейшло право вимоги до боржників за вказаними в переліку кредитними договорами, в тому числі й за договором № СL-401/038/2007, тобто до відповідача.

Зміст зазначених договорів та матеріали справи вказують на те, що Фактор є юридичною особою, яка зареєстрована в установленому порядку і яка має статус фінансової установи по законодавству України. Дієздатність і правоздатність Фактора були перевірені нотаріусом, який посвідчив указані правочини.

Статтями 1077 - 1084 ЦК України встановлено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Виконання боржником грошової вимоги факторові звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Судом установлено, що за договором факторингу до позивача перейшло право вимоги до божника ОСОБА_2 за кредитним договором № СL-401/038/2007. 5 січня 2011 року ОТП Банк повідомив відповідача про відступлення права грошової вимоги факторові по вказаному кредитному договору. А фактор через суд надав відповідачу копії зазначених договору купівлі-продажу кредитного портфелю і договір факторингу.

Оскільки і після цього позичальник заборгованість не погасив, то місцевий суд дійшов вірного висновку про необхідність стягнення з відповідача 168 852 грн. 16 коп. заборгованості по тілу кредиту і 13 164 грн. 54 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами, а разом ці суми становлять 182 016 грн. 70 коп.

Доводи апелянта про незаконність підвищення банком відсотки за користування кредитом безпідставні, так як 26 жовтня 2009 року доповнення до Договору № СL-401/038/2007 укладались за взаємною домовленістю сторін.

Посилання відповідача на те, що він оспорює в судах як кредитний договір, так і договори купівлі-продажу кредитного портфелю і факторингу не можуть бути підставою для звільнення його від погашення кредиту, оскільки судові рішення про задоволення його позовних рішень не ухвалювались.

Сам по собі розгляд справи у відсутності відповідача та його представника, які були повідомлені про час розгляду справи, в силу ст. ст. 309 - 311 ЦПК України (в редакції Закону від 7 липня 2010 р., який набрав чинності з 30 липня 2010 р.), не є підставою для повного скасування рішення місцевого суду, оскільки обставини справи судом були встановлені правильно, а прийняте рішення в частині стягнення кредитної заборгованості (крім пені) відповідає нормам матеріального права.

Таким чином доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків місцевого суду про необхідність стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту і відсотків за користування ним.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з розміром неустойки, яку місцевий суд визначив до стягнення з відповідача.

Так, згідно зі ст. 546 та ч. 3 ст. 551 ЦК України, одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка, розмір якої може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пункт 3.1.1 кредитного договору передбачає сплату позичальником пені за несплату кредитних коштів і процентів за користування ними в розмірі 1% від несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки.

Позивач нарахував відповідачу 262082 грн. 61 коп. неустойки за 137 днів (з 10 грудня 2010 року по 26 квітня 2011 року). Проте такий розмір неустойки значно перевищує розмір збитків позивача та не враховує сімейний і матеріальний стан відповідача, на що він письмово вказував під час розгляду справи (а.с.55, 256, 257).

Конституційний Суд України у рішенні від 7 липня 2013 року по справі щодо офіційного тлумачення положень Закону України ,,Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22 листопада 1996 року (з наступними змінами) встановив, що положення другого речення преамбули вказаного Закону у взаємозв'язку з положеннями статей 1, 3 цього ж Закону потрібно розуміти так, що обмеження пені у грошових зобов'язаннях подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, поширюється на правовідносини, суб'єктами яких є лише підприємства, установи та організації незалежно від форм власності і господарювання та фізичні особи-підприємці.

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Крім того, вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та частинах 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Такий висновок Конституційного Суду узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ,,Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня 1985 року № 39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Тому Конституційний суд України зазначив, що захист від цих зловживань

базується на положеннях законодавства, зокрема ч. 3 ст. 551 ЦК України.

Однак місцевий суд при ухваленні рішення на вказані обставини справи та зазначені норм матеріального права належної уваги не звернув та в порушення вимог ст. 214 ЦПК України не перевірив можливість застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 551 ЦК України, хоча підстави для цього наявні.

В зв'язку з чим, відповідно до пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення в частині стягнення неустойки підлягає зміні в бік її зменшення з 262082 грн. 61 коп. до 30 000 грн. А відтак і загальна сума кредитної заборгованості підлягає зменшенню з 452383 грн. 66 коп. до 212016 грн. 70 коп.

Наслідком зміни судового рішення, відповідно до ст. 88 ЦПК України, є необхідність перевірки проведеного місцевим судом розподілу судових витрат.

Так, при подачі позову позивачем було сплачено 1700 грн. судового збору і 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Позовні вимоги підлягали задоволено на 47 %. Тому відповідачу необхідно повернути за рахунок позивача лише 855 грн. 40 коп. судових витрат.

Водночас, незважаючи на те, що дана справа носить майновий характер, відповідач при подачі апеляційної скарги сплатив лише 114 грн. 70 коп. Недоплату судового збору ухвалою судді апеляційного суду Миколаївської області від 26 червня 2013 року відповідачу було відстрочено до ухвалення апеляційним судом рішення по даній справі. Оскільки апеляційна скарга задоволена лише частково, то з відповідача підлягає стягненню в доход держави 1605 грн. 80 коп. недоплаченого судового збору.

За таких обставин рішення місцевого суду в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення щодо стягнень з відповідача судових витрат.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 3 травня 2013 року в частині розміру стягнення з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОТП Факторинг Україна" загальної кредитної заборгованості по кредитному договору №МL-400/450/2007 від 14 грудня 2007 року змінити, зменшивши розмір такого стягнення з 452383 грн. 66 коп. до 212016 грн. 70 коп.

Те ж рішення місцевого суду в частині розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь товариства з обмеженою відповідальністю ,,ОТП Факторинг Україна" 855 грн. 40 коп. судових витрат і в доход держави 1605 грн. 80 коп. судового збору.

В іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: