Ухвала суду № 32593841, 22.07.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/3563/13 Головуючий 1-ї інстанції

Справа № 2018/19410/2012 Золотарьова Л.І.

Категорія : трудові Доповідач - Швецова Л.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Швецової Л.А.

суддів - Тичкової О.Ю., Зозулинської Т.П.

при секретарі - Каменській Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Техніка і технології»

на рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2013 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Техніка і технології» про скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди ,-

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в обгрунтування якого вказував, що 20 квітня 2012 року між ним та відповідачем було укладено безстроковий трудовий договір, відповідно до умов якого його було прийнято на роботу в ТОВ «ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ» на посаду торгівельного агента. 15 жовтня 2012 року позивачем було подано заяву про звільнення його з займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Вказану заяву позивачем було направлено на ім'я директора ТОВ «ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ» з проханням в день звільнення здійснити з ним всі розрахунки по заробітній платі та видати трудову книжку. На вказаній заяві директором департаменту ТОВ «ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ» було поставлено відповідну резолюцію, і до закінчення двотижневого строку з дня попередження позивачем про своє звільнення ніхто не заперечував факт отримання від останнього оригіналу заяви про його звільнення. Проте, наказом від 01.11.2012 року позивачу було оголошено догану, у зв'язку із відсутністю на робочому місці 30.10.2012 року та наказом від 21.02.2013 року ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ст.40 КЗпП України.

Позивач - ОСОБА_2 вважав, що зазначені накази були прийняті з порушенням норм законодавства. Так як, 13.12.2012 року, після спливу майже двох місяців від дня письмового попередження керівництва про звільнення, він отримав від відповідача лист щодо відсутності у останнього оригіналу заяви позивача про звільнення. У день звільнення, 29 жовтня 2012 року відповідачем не було видано ОСОБА_2 трудової книжки, а розрахунок з відповідачем було здійснено лише 20 листопада 2012 року, в день перевірки підприємства інспекцією з праці. Щодо видачі трудової книжки ОСОБА_2 неодноразово звертався до відповідача письмово, однак трудову книжку відповідач вислав поштою лише 21.02.2013 року. Отже, затримки видачі трудової книжки відбулась з вини відповідача. Крім того ОСОБА_2 посилався на те, що такими діями відповідача йому спричинено моральну шкоду.

На підставі викладеного, ОСОБА_2 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ «ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ» № 21.1-02-13 від 21.02.2013 року про його звільнення на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України з 21.02.2013 року, та визнати формулювання причини звільнення неправильним; визнати незаконною бездіяльність ТОВ «ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ» щодо не звільнення його за власним бажанням та зобов'язати ТОВ «ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ» звільнити його на підставі ст. 38 КЗпП України з 29.10.2012 року; зобов'язати ТОВ «ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ», у зв'язку із затримкою видачі трудової книжки видати наказ від 21.02.2013 року та внести зміни в запис в трудовій книжці звільнити його на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 29.10.2012 року; стягнути з відповідача середній заробіток у розмірі 10477,65 грн., за час вимушеного прогулу, пов'язаного із затриманням видачі трудової книжки, та моральну шкоду у розмірі 10000 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ ТОВ «ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ» (код ЄДРПОУ 36584896, 25013, м. Кіровоград, вул. 50 років Жовтня, 22. кв.103) № 21.1-02-13 від 21.02.2013 року про звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України з 21.02.2013 року. Зобов'язано ТОВ «ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ» видати наказ від 21.02.2013 року та внести зміни з запис в трудовій книжці « звільнити ОСОБА_2 на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням з 29.10.2012 року». Стягнуто з ТОВ «ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ» на користь ОСОБА_2 середній заробіток у розмірі 7 365 (сім тисяч триста шістдесят п»ять) грн. 33 коп. за час вимушеного прогулу. Стягнуто з ТОВ «ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ» на користь ОСОБА_2 2000 (дві тисячі) грн. моральної шкоди.

Допущено негайне виконання рішення у частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць в сумі 1818 ( одна тисяча вісімсот вісімнадцять) грн. 60 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ТОВ «Техніка і технології» звернулося на нього з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Техніка і технології» суму в розмірі 12400 ( одна тисяча двісті сорок) грн. 54 коп. за не отриману відпустку, яку ОСОБА_2, інспекція праці і суд вважає занадто та незаконно перерахованою; стягнути з ОСОБА_2 на користь НОБФ «Содействие детям» суму в розмірі 10000,00 грн. моральної шкоди заподіяної ТОВ «Техніка і технології». Стягнути з ОСОБА_2 суму всіх відрядних витрат пов'язаних з судовим процесом на користь ТОВ «Техніка і технології» в сумі 2500 грн.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що скарга задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було порушено право ОСОБА_2 на звільнення з займаної посаді за ст. 38 КЗпП та факт не своєчасного отримання позивачем трудової книжки підтверджується наявними матеріалами справи та відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

З таким висновком суду, судова колегія погоджується з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлені наступні фактичні обставини по справі.

20 квітня 2012 року між ОСОБА_2 та відповідачем було укладено безстроковий трудовий договір, відповідно до умов якого позивача було прийнято на роботу в ТОВ «ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ» на посаду торгівельного агента. 15 жовтня 2012 року позивачем було подано заяву про звільнення його з займаної посади за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Вказану заяву позивачем було направлено на ім'я директора ТОВ «ТЕХНІКА І ТЕХНОЛОГІЇ» з проханням в день звільнення здійснити з ним всі розрахунки по заробітній платі та видати трудову книжку. Наказом від 01.11.2012 року позивачу було оголошено догану, у зв'язку із відсутністю на робочому місці 30.10.2012 року та наказом від 21.02.2013 року ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ст.40 КЗпП України. Трудова книжка відповідачем на адресу позивача була направлена поштою 21.02.2013 року.

З матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні суду першої інстанції позивач та представник відповідача не заперечували того, що ОСОБА_2 після подання заяви про звільнення працював на підприємстві два тижні, до 29.10.2013 року включно, що свідчить, що ОСОБА_2 призначений до звільнення час відпрацював.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

З приєднаної до матеріалів копії заяви ОСОБА_2 про звільнення вбачається, що його безпосередній керівник поставив резолюцію щодо надання згоди на звільнення позивача, оскільки подання заяви відповідно до ст. 38 КЗпП є єдиною підставою для звільнення працівника за власним бажанням.

Крім цього, судова колегія погоджується з висновком суду стосовно того, що КЗпП не передбачає можливість керівнику підприємства виносити накази яким вважати особу офіційно працюючим на підприємстві і, у зв'язку з цим, накладати дисциплінарне стягнення, не отримавши від працівника пояснень, що було зроблено на підставі наказу ТОВ «Техніка і технологія» №1.1-11-12 від 01.11.2012 року та ОСОБА_2 оголошено догану, у зв'язку із відсутністю на робочому місці 30.10.2012 року

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Разом з тим, позивачу, якому, не будучи звільненим, відповідно до ст. 83 КЗпП України, 20.11.2012 року та 22.11.2012 року були нараховані кошти за 15 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в загальній сумі 1366,65 грн. Та заборгованість по заробітній платі за відпрацьований період - жовтень 2012 року, однак при цьому не прийнято наказ про його звільнення.

Також судова колегія погоджується з висновком районного суду стосовно того, що наказ від 21.02.2013 року про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади з 21.02.2013 року на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, було прийнято безпідставно, оскільки відповідач на підставі заяви ОСОБА_2 про звільнення від 15.10.2012 року зобов'язаний був його звільнити на підставі ст.38 ч. 1 КЗпП України за власним бажанням з 29.10.2012 року. У зв'язку з цим, відсутність ОСОБА_2 на роботі з 30.10.2012 року є правомірним, та, як наслідок, звільнення за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, є безпідставним та незаконним.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст. 235 КЗпП України, п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки ст. 47 КЗпП України покладає на власника обов'язок в день звільнення, який є останнім днем роботи і який зазначається в трудовій книжці як день звільнення, то відповідач зобов'язаний був видати позивачу 29.10.2012 року належним чином оформлену трудову книжку, чого зроблено не було.

Судова колегія погоджується з висновком районного суду стосовно необхідності виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме за 81 робочих дні у відповідності до п. 5 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», нарахування виплат у випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Таким чином сума 7365,33 грн. знайшла своє підтвердження в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Сума стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди у розмірі 2000 грн. на думку судової колегії є достатньою, співмірною та обґрунтованою.

Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини по справі, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінив докази, які були досліджені в судовому засіданні і дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення цивільного права є результатом протиправних дій порушника, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

При цьому, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 10 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи.

Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обгрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1 ст.60 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідач будь яких доказів, які б спростовували висновки суду - не надав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, п.1 ч.1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Техніка і технології» відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 09 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ухвалою апеляційної інстанції законної сили.

Головуючий суддя -

Судді -