Постанова № 32591408, 15.07.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2013 року м. Миколаїв Справа № 814/688/13-а

10:45

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брагар В.С. розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження,

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Легіон-Ойл ЛТД", вул. Декабристів, 23-Б, оф. 36, м. Миколаїв, 54017

доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г.Петрової , 2-А, м. Миколаїв, 54029

провизнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення рішення від 25.01.2013р. № 0001480231,

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання протиправними дій ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС щодо призначення та проведення позапланової невиїзної перевірки та визначення нікчемними правочинів, укладених позивачем з підприємствами-контрагентами, переліченими в акті перевірки від 14.01.13 №105/22-200/36487214, та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 25.01.13 №0001480231.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач безпідставно прийняв рішення про збільшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість, оскільки позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми ПДВ від здійснення угод з контрагентом, які відповідач вважає нікчемними. Крім того перевірка проведена відповідачем з порушенням чинного законодавства.

Відповідач заперечив проти позову і зазначив, що позивач не обґрунтовано включив до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ, від здійснення угод, які є нікчемними. Що стосується перевірки то вона проведена у відповідності до вимог Закону. В зв'язку з цим відповідач просив суд відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, в зв'язку з цим справу розглянуто у письмовому провадженні відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Легіон-Ойл ЛТД" зареєстроване як юридична особа та є платником податків.

04-08.01.13 відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ТОВ "Глициния", ТОВ "Олс-Вест", ТОВ "1-ша компанія", ТОВ "Ламберт-Н", ТОВ "Авангард-Інвест", ТОВ "Торговий Дім Агрінол", ТОВ "Юні Трейд Компані".

14.01.13 за результатами перевірки відповідачем було складено акт №105/22-200/36487214, у висновках якого крім іншого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.4 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 №168/97-ВР (далі Закон №168), 198.3, 198.6 ст.198, п.200.1, 200.1 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ всього на суму 83 034грн.

На думку відповідача (позиція викладена в запереченнях) ці порушення сталися в результаті того, що позивачем укладено угоду з його контрагентом без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені операції, відповідно до ч.1,2 ст.215, ч.1 та 5 ст.203 ЦК України є нікчемним, і в силу ст.216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

25.01.13 на підставі даного акту відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0001480231, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 83 034грн. та штрафними санкціями на суму 15790,25грн.

Що стосується правомірності проведення відповідачем перевірки, суд зазначає наступне:

03.02.13 відповідач видав наказ №6 про проведення документальної позапланової перевірки позивача. Наказ виданий на підставі п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 ПК України, у зв'язку з отриманням податкової інформації, яка свідчать про можливі порушення позивачем податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентами ТОВ "Глициния", ТОВ "Олс-Вест", ТОВ "1-ша компанія", ТОВ "Ламберт-Н", ТОВ "Авангард-Інвест", ТОВ "Торговий Дім Агрінол", ТОВ "Юні Трейд Компані".

Відповідно до п.79.2 ст.79 ПК України - документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України - документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач направив позивачу запит від 25.07.11, щодо надання інформації про взаємовідносини з вищевказаними контрагентами.

Представник позивача пояснив суду, що раніше відповідач направляв йому подібні запити про надання аналогічної інформації і він надавав відповіді та відповідні документи.

Суд зазначає, що з правового змісту та системного аналізу п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 ПК України вбачається, що перелік наведених обставин, які надають право для проведення перевірки, не є обов'язковими та сукупними. Кожна окрема обставина, яка перелічена в зазначеній нормі, є самостійною, а тому вважати, що внаслідок виконання обов'язку по наданню документів на запит виключає можливість у проведенні перевірці, є помилковим.

Таким чином суд вважає, що навіть за умови того, що позивач надав відповідачу відповідачі на запити, відповідач мав право на призначення перевірки позивача.

Аналогічна правова позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.02.13 по справі К/9991/52918/12.

Що стосується нікчемності угод укладених позивачем з його контрагентоми, суд зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09 було звернено увагу на наступне: "...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма, недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями КК України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на ч.1, 5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст..216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст.20 ПК України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а було надане право звертатися до суду з позовом про визнання угод недійсними.

Аналогічна позиція вказана в постанові Вищого адміністративного суду України №К/9991/50772/12 від 14.11.12.

Як вбачається з матеріалів справи позивач уклав з ТОВ "Глициния", ТОВ "Олс-Вест", ТОВ "1-ша компанія", ТОВ "Ламберт-Н", ТОВ "Авангард-Інвест", ТОВ "Торговий Дім Агрінол", ТОВ "Юні Трейд Компані" угоди по придбанню товарів, які використовував в своїй господарській діяльності та робіт. Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують здійснення цих угод та їх оплату позивачем.

Контрагенти надали позивачу податкові накладні, загальна сума ПДВ за якими склала 83 034грн.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 №996-Х11 (далі Закон №996) встановлено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Виходячи з аналізу вказаних норм суд зазначає, що для підтвердження факту здійснення господарських операцій законодавство передбачає не тільки наявність самих первинних документів, а й наявність самого факту здійснення господарської операції.

Суд вважає, що на підставі наданих позивачем копій первинних документів позивач довів суду реальність здійснення господарської операції з контрагентом, туму суд вважає, що встановлений факт здійснення господарської операції.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що угоди між позивачем та контрагентами фактично не відбувалася, оскільки відповідачем не надано суду жодного доказу, який би спростовував факт здійснення цих угод. Заперечення відповідача ґрунтуються виключно на його припущеннях та думці.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної перевірки: ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 13.05.11 №622/23-420/36317653 - ТОВ "Ламберт-Н", від 18.04.11 №501/23-325/37105048 - ТОВ "Олс-Вест", від 20.01.12 №76/23-420/36622428 - ТОВ "Глициния", від 17.05.11 №645/23-420/36317627, оскільки ПК України передбачає можливість складання акту про перевірку, яка відбулась, а не про перевірку яка фактично не проводилась.

Отже, акти "Про неможливість проведення зустрічної звірки" не є податковою інформацією у розумінні ПК України, та не можуть бути доказами порушення позивачем норм податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України зазначає (постанови від 14.11.2012 року у справі № 2а-9864/11/2670, від 19.02.2013 року у справі № 2а-6067/11/1470 та інші), що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Також суд не приймає до уваги акти Бердянської ОДПІ від 25.03.11 №046/23-298/32365436 перевірка ТОВ "Торговий Дім Агрінол", ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя від 18.03.11 №54/23/32692239 перевірка ТОВ "Авангард-Інвест", ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва від 19.08.11 №2465/23-100/30533647ТОВ перевірка "Юні Трейд Компані" у яких зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених цими підприємствами з контрагентами, оскільки, як було вище зазначено судом податкові органи не мають права на визнання правочинів нікчемними.

Що стосується правомірності віднесення позивачем сум ПДВ отриманого від ТОВ "Приємна пропозиція" у липні 2012р., та віднесення їх до податкового кредиту суд зазначає наступне:

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.4 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпункт 7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону №168 забороняє включати до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені платником за матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, тобто основною обставиною, яка підлягає встановленню для правильного застосування цього пункту є мета використання придбаних товарів, робіт, послуг, а не факт такого використання протягом звітного періоду, що також підтверджується і змістом абз.3 пп.7.4.1. Закону №168.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.198.1 ПК України що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Підпунктом 198.2. ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Враховуючи той факт, що у позивача, як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт придбання товарів та робіт від контрагентів позивача, суд вважає що позивач, в порядку визначеному казаними нормами, правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ при придбані товарів та робіт у контрагентів.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення відповідача від 25.01.13 №0001480231 підлягає скасуванню.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати по справі присудити на користь позивача в частині задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 69, 71, 86, 159-163, КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 25.01.13 №0001480231.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон-Ойл ЛТД" судові витрати у розмірі 1 022,65грн. з Державного бюджету України. Державній казначейській службі України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

4. Роз'яснити сторонам строк і порядок набрання цією постановою законної сили та її оскарження.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня проголошення/отримання її копії. Апеляційна скарга подаються Одеському апеляційному адміністративному суду через Миколаївський окружний адміністративний суд.

Суддя В. С. Брагар