Рішення № 32580197, 24.07.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2506/6396/2012 Провадження № 22-ц/795/1489/2013 Головуючий у I інстанції - Супрун О. П. Доповідач - Боброва І. О.Категорія -цивільна

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіБобрової І.О., суддів:Шемець Н. В., Шевченка В. М., при секретарі:Руденко О.М., за участю:представника позивача - адвоката ОСОБА_5, відповідача -ОСОБА_6, представника відповідача - адвоката ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в:

У лютому 2012 року ОСОБА_9 звернувся з позовом про стягнення з ОСОБА_6 боргу в сумі 19 120 грн., збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) з 01.12.2007 року по 01.11.2010 року в сумі 84 128 грн., 3 % річних та інфляційних за період з 01.12.2010 року по 01.09.2012 року в сумі 2 037,20 грн., 5 000 грн. у відшкодування моральної шкоди, а також судових витрат.

В жовтні 2012 р. позивач уточнив (збільшив) свої вимоги, зазначивши, що між ним та відповідачем був укладений односторонній договір, зобов"язання за яким відповідач не виконала, відмовившись в одностороньому порядку від виконання забов"язань (а.с.228, том 1).

Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідач ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань та не віддає 19 120,00 грн., які були отримані остатньою для ведення спільної діяльності під розписку. Після отримання коштів відповідач пояснила, що їх спільна діяльність полягатиме у збільшенні нею товарообігу за рахунок отриманих від позивача коштів, а за результатами річної діяльності дохід, отриманий від обороту вкладених позивачем коштів, розподілятиметься між нею й позивачем у рівних частках. Проте, ОСОБА_6 ухилилася від виконання взятих на себе зобов'язань, тому відповідач має повернути позивачеві вищевказані кошти, відшкодувати упущену вигоду, спричинену неможливістю вкладення ОСОБА_9 у власний бізнес переданих ОСОБА_6 коштів. Введенням позивача в оману та незаконним утриманням коштів відповідач завдала позивачеві моральної шкоди у вигляді душевних страждань.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 08.05.2013 року позов задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 18 481,28 грн. на повернення переданих їй за розпискою від 10.02.2007 року коштів, 839,00 грн. - 3% річних, 941 грн. 86 коп. інфляційних втрат та 4 878,19 грн. на відшкодування судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_9 18 481,28 грн. на повернення переданих їй за розпискою від 10.02.2007 р. коштів, 839,00 грн. - 3% річних, 941,86 грн. інфляційних втрат та 4878,19 грн. судових витрат.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ОСОБА_6 не погоджується з рішення суду, оскільки вважає, що воно не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

На думку апелянта, судом в порушення вказівок суду касаційної інстанції не надано належної оцінки важливим фактам, які мають значення для правильного вирішення спору. Зокрема, вважає, що висновок суду першої інстанції в частині визначення обов'язку апелянта повернути гроші ґрунтується виключно на припущеннях. Апелянт зазначає, що підстави повернення коштів відсутні за умови, що поясненнями у прокуратурі м. Чернігова позивач підтвердив існування спільної діяльності. Крім того, в мотивувальній частині судом не вказано жодної матеріальної норми, яка зобов'язує повернути кошти, отримані для ведення спільної діяльності.

Відповідач вважає, що оскільки її розписка не містила обов"язку повернути гроші, то повертати їх немає підстав, оскільки вони були використані.

Не вважаючи дані правовідносини зобов'язанням, ОСОБА_6 наполягає, що у даному випадку приписи ст. 625 ЦК не можуть бути застосовані.

Крім того, судом першої інстанції у порушення ст. 88 ЦПК України не вірно визначено розмір судових витрат.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_9 зазначає, що рішення суду першої інстанції базується на нормах матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим та таким, що не суперечить ухвалі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.07.2012 року по даній справі. Просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_6, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні відповідач та його представник підтримали доводи, що викладені в апеляційній скарзі і просили її задовольнити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали даної цивільної справи та відмовного матеріалу прокуратури м. Чернігова №87пр-11, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не відповідає.

По справі судом встановлено, що 10.02.2007 року ОСОБА_6 отримала від ОСОБА_9 19120,00 грн. для ведення спільної діяльності (бізнесу) під розписку (т.1 а.с. 33). Відповідач не заперечує факту написання розписки, проте заперечує факт отримання грошей від позивача.

Проте передача грошей в сумі 19120 грн. окрім розписки від 10.02.2007 р. підтверджується письмовими поясненнями ОСОБА_6 на ім'я прокурора м. Чернігова, що були виготовлені відповідачем власноруч 03.03.2011 р. (а.с.17, відмовний матеріал №87пр-11).

Розглядаючи справу, суд першої інстнції послався на ст.ст.1130,1131ч.1 ЦК України і вказав, що між сторонами виник договір про спільну діяльність.

Відповідно до ст.ст.1130,1131ч.1 ЦК України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

З пояснень сторін вбачається, що договір про спільну діяльність у письмовій формі укладений не був. Як стверджує позивач, він неодноразово звертався до відповідача з намірами укласти письмово договір, а коли зрозумів, що ОСОБА_6 таких намірів не має, усно почав вимагати повернення коштів та доходу, отриманого за рахунок використання його коштів з лютого 2007 р.

На повернення взятих за вказаною розпискою коштів ОСОБА_10 12.03.2010 року передала під розписку ОСОБА_9 80,00 доларів США, що підтверджується записами у зошиті доходів та витрат ОСОБА_10 (т.1 а.с. 61) та висновками судово-технічної експертизи № 444 від 30.09.2011 року та повторної судово-технічної експертизи № 57 від 08.04.2013 року (т.1 а.с. 107-119 та т.2 а.с. 73-79 зі зв.).

17.10.2010 року позивач направив поштою відповідачеві вимогу про повернення у п'ятиденний строк з дня отримання даної вимоги взятих в нього грошей у сумі 19 120,00 грн. і про надання йому в цей же строк інформації про отриманий від використання даних коштів дохід за період з 10.02.2007 року по 17.11.2010 року для визначення належної йому частки доходу (т.1 а.с. 12). Дані вимоги відповідач не виконала, що останньою не заперечується.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_9, суд першої інстанції зазначив, що оскільки сторони договір про спільну діяльність у письмовій формі не укладали, то при вирішенні спору між ними слід виходити з наявних у справі допустимих доказів про умови спільної діяльності сторін. Враховуючи те, що 12.03.2010 року ОСОБА_6 частково повернула ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 80,00 доларів США, суд першої інстанції дійшов до висновку про належність стягнення на користь позивача грошових коштів у сумі: 19120,00 грн. - 638,72 грн. (80,00 доларів США х 7,984 - офіційний курс долара США відносно гривні на 12.03.2010 року = 638,72 грн.) = 18481,28 грн.

З цим висновком колегія суддів частково не погоджується з огляду на наступне.

З наявних у справі доказів (в світлі ст.ст.207,1130,1131 ч.1 ЦК України) вбачається, що оскільки договір про спільну діяльність у розумінні ч.2 ст.1131 ЦК України в письмовій формі укладений не був, то не можна вважати, що між сторонами виникли зобов'язання, які випливають саме з правовідносин, пов'язаних з веденням спільної діяльності, на розвиток якої позивачем попередньо було внесено 19 120 грн.

Доводи щодо існування усної домовленості щодо спільної діяльності між сторонами не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки питання про визнання договору про спільну діяльність дійсним сторонами не порушується.

Розписка відповідача від 10.02.2007 р. не містила інформації щодо часу та умов повернення грошей, проте відсутні і докази того, що гроші відповідачеві були передані на безоплатній основі і позивач не має права вимагати їх повернення, що спростовує доводи апелянта в цій частині.

З огляду на це та ст.16 ЦК України, цивільне право позивача підлягає захисту.

Як зазначалося вище, позивач як усно, так і письмово звертався до відповідача з вимогою про повернення грошей і їх частина - 80 доларів США - була ним отримана саме на повернення коштів за розпискою від 10.02.2007 р., що свідчить про визнання відповідачем свого обов'язку повернути чужі грошові кошти.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути 19120 грн. за мінусом 80 доларів США (в гривневому еквіваленті 638,72 грн., за курсом Національного банку станом на 12.03.2010 р., розрахунок 80 х 7,984 = 638,72), а саме 18481,28 грн. (розрахунок 19 120- 638,72 =18481,28).

Оскільки колегія суддів дійшла висновку, що зобов'язання щодо ведення спільної діяльності юридично не виникло, застосування судом 1 інстанції вимог ст. 625 ЦК України є безпідставним, оскільки ця стаття передбачає відповідальність боржника за порушення ним грошового зобов'язання.

В своїй позовній заяві позивач стосовно вимог про стягнення процентів за користування грошима посилався як на ст. 625 ЦК України так і на ст. 536 ЦК України, відповідно до якої, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Застосування процентів відповідно до ст. 536 ЦК виключає застосування процентів, передбачених ст.625 ЦК.

Аналізуючи спірні правовідносини між сторонами, колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування ст. 536 ЦК України і стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами.

Загальне правило, яке б встановлювало розмір таких процентів, не передбачено, хоч відповідно до ч.1 ст.536 ЦК проценти за користування чужими коштами застосовуються завжди, крім випадків передбачених договором між фізичними особами. За таких умов до відносин з приводу нарахування процентів на суму грошових коштів слід за аналогією застосувати ч.1 ст. 1048 ЦК, відповідно до якої у випадках, коли договором не встановлено інший розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позивачем самостійно визначений період нарахування процентів - з 01.12.2010 р. по 01.09.2012 р.

Облікова ставка НБУ в період з 01.12.2010 р. по 22.03.2012 р. складала 7,7500 % (Постанова НБУ від 09.08.2010 р. N 377), а з 23.03.2012 р. по 01.09.2012 р. - 7,5000 % (Постанова НБУ від 21.03.2012 р. № 102). Розрахунок судом за період з 01.12.2010 р. по 22.03.2012 р. проводиться за формулою 7,75 % : 365 = 0,021 % в день. За період з 23.03.2012 р. по 01.09.2012 р. - 7,70 % : 365 = також 0,021 % в день. Загальна сума процентів за період з 01.12.2010 р. по 01.09.2012 р. складає 2479,96 грн.

Позивач в позовній заяві (а.с.228, т.1) просив стягнути 1004,72 грн. відсотків. Розглядаючи справу в межах заявлених вимог, відповідно до ст. 11 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе стягнути саме цю суму як відсотки за користування чужими коштами.

Підстави для стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення відсутні, оскільки апеляційний суд дійшов висновку про неможливість застосування ст. 625 ЦК України. Стаття 536 ЦК стягнення таких сум не передбачає.

Суду не надано доказів про розмір упущеної ОСОБА_9 за період з 01.12.2007 року по 01.11.2010 року вигоди, спричиненої неможливістю вкладення ним у власний бізнес переданих ОСОБА_6 коштів, а також доказів про те, що сторонами обумовлено відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням умов їхньої спільної діяльності (бізнесу), а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині суд першої інстанції правомірно відмовив. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з даними висновками, оскільки вони відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволені яких позивачеві відмовлено.

Позивачем понесені судові витрати на загальну суму 5819,64 грн. (т.1 а.с.1-8, 94,126,227; т.2 а.с.49, 88). Позовні вимоги позивач заявив на суму 105285,2 грн. Позов задоволений на суму 19485,72 грн., що складає 19 відсотків від суми позову (19485,72 х 100 : 105285,2 = 19%). Сума судових витрат підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Загалом підлягає відшкодуванню сума судових витрат, що дорівнює 1105,73 грн. (5819,64 х 19 : 100 = 1105,73) .

Хоча колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, відсутні підстави для повернення апелянту за рахунок позивача судових витрат, понесених при подачі апеляційної скарги, оскільки судовий збір сплачувався апелянтом в мінімальному розмірі, а зменшена за апеляційною скаргою сума становить менше 4 відсотків від суми, що була визначена судом першої інстнції (за виключенням стягнутих судових витрат, які судовим збором не обкладаються).

Керуючись ст.ст.16, 536 ЦК України, ст.ст. 88, 303, 304, 307, 309 ч.1 п.1 та 4, ст.ст.313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 травня 2013 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог та стягнутих судових витрат.

Позовні вимоги ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про стягнення боргу (19 120 грн.) з урахуванням встановленого індексу інфляції і трьох процентів річних від простроченої суми (2 037,2 грн.) задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 18 481 грн. на повернення вкладених 10.02.2007 р. у спільний бізнес коштів; 1 004,72 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 1 105,73 грн. на повернення судових витрат в суді першої інстанції, а всього 20 591 (двадцять тисяч п'ятсот дев'яносто одну) грн. 45 коп.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 08 травня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: