Ухвала суду № 32566223, 16.07.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2013 р.Справа № 1570/6143/2012

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

судді - Кравченка К.В.,

судді - Градовського Ю.М.,

за участю секретаря судового засідання - Худик С.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Максимової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2013р. в справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про скасування рішення про анулювання посвідки на постійне місце проживання та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

12.10.2012р. ОСОБА_3 звернулась з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Відділу у справах громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області про скасування рішення про анулювання посвідки на постійне місце проживання та зобов'язання вчинити певні дії. В процесі розгляду справи було виключено відповідача Відділ у справах громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області та притягнуто до участі у справі Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області. Згідно останніх вимог позивачка просила скасувати рішення Головного управління Міністерства внутрішніх справи України в Одеській області від 17.08.2012р. про скасування посвідки на постійне місце проживання Серії НОМЕР_1.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона в 1988 році прибула до України відповідно до Урядової Угоди між Соціалістичною Республікою Вєтнам та СРСР від 02.04.1981р. «Про направлення та прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР». Працювала на взуттєвій фабриці. За час життя вийшла заміж та народила двох дітей. 26.02.2008р. отримала посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1. Проте 17.08.2011р. відповідач прийняв рішення про скасування зазначеної посвідки. Таке рішення ОСОБА_3 вважає незаконним та необґрунтованим, оскільки відповідач, надаючи посвідку на постійне проживання в 2008 році виходив з вимог норм абз.3 п. 4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». На той час будь-яких підстав для відмови встановлено не було. Разом із тим, приймаючи в 2011 році рішення про скасування посвідки, відповідач керувався тією ж самою нормою, хоча за зазначений період не виникло нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію. Крім того, підстави для скасування дозволу визначені ст. 12 Закону України «Про імміграцію», на яку відповідач не посилався; також рішення відповідача прийнято з порушенням встановленого Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002р. № 1983 (без виклику позивачки, без надання їй можливості надати пояснення). Також не враховано, що у позивачки є двоє дітей - громадян України.

Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області надало заперечення на позов, в якому зазначило, що позивачка отримала дозвіл на імміграцію в порушення вимог Закону України «Про імміграцію», а саме: надала заяву про видачу їй посвідки на постійне місце проживання в України лише 02.12.2002р., в той час як законом встановлений шестимісячний строк для цього з моменту набрання цим Законом сили (набрав сили 07.08.2001р.) Зазначений факт був виявлений за результатами перевірки законності отримання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання в Україні, яка проводилась у 2011 році на виконання Указу Президента України № 622/2011 «Про концепцію державної міграційної політики» та ін.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2013р. позовні вимоги задоволені. Скасовано рішення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 17.08.2011р. про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянці Соціалістичної республіки Вєтнам ОСОБА_3 НОМЕР_1 від 26.02.2008р. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку НОМЕР_1 від 26.02.2008р. на постійне проживання в Україні, видану громадянці Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області ставить питання про скасування судового рішення у зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняттям нової постанови про відмову у позові.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

ОСОБА_3 у 1988 році прибула в Українську РСР відповідно до Міжурядової Угоди від 2 квітня 1981 року «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР». З 1988 по 1992 рік працювала на Одеській взуттєвій фабриці та залишилась проживати в Україні. В 2003 році одружилась із громадянином Вєтнаму ОСОБА_7 (а.с.9) Має двох дітей: ОСОБА_8 та ОСОБА_9, - які навчаються в ЗОШ № 5 Одеської міської ради Одеської області (а.с.17,19, 20,22,23) Проживають всією сім'ю в АДРЕСА_1. На даний час позивачка зареєстрована як платник єдиного податку та займається роздрібною торгівлею непродовольчими товарами, що підтверджується Свідоцтвом Серії НОМЕР_2 (а.с.11)

26 лютого 2008р. ОСОБА_3 отримала посвідку на постійне проживання Серії НОМЕР_1, яка діє безстроково на підставі Закону України «Про імміграцію» (а.с.112)

Згідно висновку ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області від 17 серпня 2011р. прийнято рішення, зокрема, про скасування та вилучення посвідки на постійне проживання на території України, у зв'язку з тим, що посвідку на постійне проживання в Україні оформлено у порушення абзацу 4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», а саме: посвідку ОСОБА_3 видано вперше після закінчення встановленого терміну її оформлення для осіб, які прибули в Україну до 1988 року за Угодою між Урядом СРВ та Урядом СРСР (а.с.117-119)

18 серпня 2011р. позивачці надіслано повідомлення про вищеприйняте рішення та запропоновано з'явитись до ВГІРФО для здачі документів (а.с.120) Разом із тим, доказів отримання зазначеного повідомлення в матеріалах немає, але 18 вересня 2012р. Президенту В'єтнамського земляцтва в м.Одесі направлено Довідку про незаконно видані посвідки на постійне місце проживання в Україні, серед яких є і довідка позивачки (а.с. 25-26).

Суд першої інстанції, вважаючи необґрунтованим рішення ГУМВС України в Одеській області про скасування посвідки виходив з того, що зазначене рішення прийняте з порушенням вимог ст. 2 КАС України, оскільки відповідачем скасована посвідка на постійне проживання в Україні, тоді як дозвіл не скасовувався; крім того, не враховані всі обставини, що мають значення для прийняття рішення (без урахування вимог ст.ст.11,14 Закону України «Про охорону дитинства», без дотримання п.п.21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002р.)

Судова колегія погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-III, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Саме зазначеною нормою керувався відповідач в 2002 році, надаючи дозвіл на постійне місце проживання позивачці.

Стаття 12 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідач при винесенні рішення 17.08.2011р. про скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні ОСОБА_3 керувався абз.4 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», зазначивши, що у 2002 році позивач із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання в Україні звернувся до відповідача із пропуском 6-ти місячного строку, встановленого зазначеним пунктом.

Отже, міграційний орган при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2002 році проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувався п.4 Розділу V «Прикінцеві положення «Закону України «Про імміграцію», підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовував прийняття протилежного рішення - про скасування посвідки на постійне проживання від 17 серпня 2011 року.

Крім того, відповідач прийняв рішення про скасування посвідки на постійне місце проживання, в той час як посвідка видається за наявності дозволу на імміграцію. При цьому підстав для скасування зазначеного дозволу відповідач не зазначив.

Також судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що рішення про скасування посвідки на постійне місце проживання приймалось без дотримання вимог п. 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень, оскільки не було всебічно з'ясовано всі обставини справи, а саме: не відібрано пояснень від позивача, не враховано його сімейний стан, наявність двох дітей - громадян України і т.ін.

До того ж відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано, що позивачу 10.11.2004р. видана тимчасова посвідка на проживання, яка дійсна безстроково. Будь-яке рішення про скасування цієї довідки та її вилучення не приймалось (а.с.15).

За таких обставин, рішення ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання ОСОБА_3 від 17.08.2011 року не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції прийняв рішення без порушень норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Крім того, відповідно до ст. 88 КАС України апелянту надано відстрочку у сплаті судового збору до винесення судового рішення. Враховуючи, що апеляційна скарга залишена без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін, то з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 17,21 грн.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 3 квітня 2013р. в справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про скасування рішення про анулювання посвідки на постійне місце проживання та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області судовий збір в розмірі 17,21 грн. за подачу апеляційної скарги до Одеського апеляційного адміністративного суду на рахунок №31212206781008, отримувач: ГУДКСУ в Одеській області, код ЄДРПОУ 37607526, банк отримувача: ГУДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, код ЄДРПОУ суду 34380461.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її оголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: К.В.Кравченко