Постанова № 32564440, 19.07.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

19 липня 2013 року Справа № 918/308/13-г

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Гулова А.Г. ,

судді Петухов М.Г.

за участю представників сторін:

позивача - нач. деп-ту Лукашин Є.В. (пост. дов. №547-О від 20.02.2012 р.)

відповідача - не з'явився

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача на рішення господарського суду Рівненської області від 21.05.13 р.

у справі № 918/308/13-г (суддя Кочергіна В.О. )

за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до спеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу "Селянський ліс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2

про стягнення 128236 грн. 49 коп.

в с т а н о в и в :

Відповідно до рішення господарського суду Рівненської області від 21.05.2013 р. у справі №918/308/13-г позов публічного акціонерного товариства КБ "Приватбанк" до спеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу "Селянський ліс" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про стягнення 128236,49 грн., з яких 103415,93 грн. - відсотків, 24820,56 грн. - пені, задоволено частково. Підлягає до стягнення зі спеціалізованого сільськогосподарського виробничого кооперативу "Селянський ліс" на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 103415,93 грн. - відсотків, 2068,32 грн. - витрат по оплаті судового збору. Відмовлено у стягненні 24820,56 грн. пені.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням в частині відмови у стягненні пені, позивач публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" подав апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні пені та прийняти у цій частині нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у стягненні пені невірно застосував ст.ст.1,4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та не застосував ст.ст.526, 527, 610, 611, 614, 626, 627, 629, 638, 642 ЦК України, ст.ст.193,199,222 ГК України, які підлягають обов'язковому застосуванню у спірних правовідносинах, тому дійшов неправильного висновку.

Скаржник зауважує, що рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 04.05.2011 р. стягнуто на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором станом на 29.12.2010 р. у розмірі 27882,93 євро, що еквівалентно 290818,96 грн., яка складається з заборгованості по кредиту, по процентам, пені, штрафів.

Частиною 5 статті 35 ГПК України передбачено, що рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Вказаним рішенням встановлено факт правомірності нарахування пені, в зв'язку з чим позовні вимоги банку, в тому числі і про стягнення заборгованості пені, було задоволено.

Також, скаржник, посилаючись на ст.627 ЦК України (свобода договору), стверджує, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про те, що відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" пеня повинна бути нарахована виключно в гривні.

При укладенні договору сторони досягли згоди щодо його умов відповідно до приписів ст.638 ЦК України, в тому числі узгодили порядок нарахування пені. Відповідно до п.6 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання за договором він сплачує банку за кожний випадок такого порушення пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати. Така умова договору, на думку скаржника, повністю відповідає вимогам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Таким чином, оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені винесене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню в цій частині.

На вимогу апеляційного суду, викладену в ухвалі від 09.07.2013 р., позивач надав докладний розрахунок пені /а.с.146-162/.

Відповідач та третя особа відзивів на апеляційну скаргу не подали.

У судовому засіданні 19.07.2013 р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та пояснив, що розрахунок пені, наданий на вимогу апеляційного суду, відповідає вимогам законодавства та умовам договору, але не пояснив, чому цей розрахунок виконаний за інший період порівняно з розрахунком, наданим суду першої інстанції.

Відповідач та третя особа не забезпечили явку представників у судове засідання 19.07.2013 р., хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення /а.с.137-140/ та реєстром на відправку рекомендованої кореспонденції Рівненським апеляційним судом за 11.07.2013 р. /а.с.163/.

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення про наступні судові засідання в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з реєстру поштових відправлень суду.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27.03.2007 р. закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" (далі - банк) та спеціалізованим сільськогосподарським виробничим кооперативом "Селянський ліс" (далі - позичальник) укладено кредитний договір № 0703/82 /а.с.8-13/.

Відповідно до п.1.1 договору банк зобов'язався надати позичальникові кредит у межах суми, зазначеної в п.1.2 даного договору, - 37000 євро на термін і на умовах, передбачених у даному договорі, а позичальник зобов'язаний повернути отриманий кредит і сплатити відсотки у встановлені даним договором терміни, а також виконати інші зобов'язання згідно із цим договором в повному обсязі.

Термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток №1 до даного договору), але не пізніше 17.03.2010 р. (п.1.3 кредитного договору).

Згідно з п.2.2.2. договору позичальник зобов'язався сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до п.п.2.3.1, 2.3.2, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4, 4.11, 4.12 цього договору, а також відповідно до Графіка погашення кредиту в дату сплати відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди, що зазначені в Додатку № 1 до цього договору.

За умовами п.4.1 договору, за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно п.п.1.3, 2.2.3, 2.3.2, 2.3.3., 2.3.6, 2.3.9, 2.4.1, 4.11 цього договору, а також графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди, який наведений в додатку №1 до договору, позичальник сплачує відсотки у розмірі 14% річних.

Пунктом 4.3 договору встановлено, що при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п. 1.3, 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1, 4,11 даного договору, позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі: 30 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Сплата відсотків за користування кредитом, передбачених п.4.3 даного договору здійснюється 16 числа кожного поточного місяця, починаючи з дати підписання даного договору (п.4.4 договору).

Відповідно до п.6 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток 1 до договору), а також - п.п.2.2.2, 2.3.1, 2.3.2, 2.3.3, 2.4.1, 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 договору, строків повернення кредиту, передбачених Графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди (додаток 1 до договору), а також п.п.1.3, 2.2.3, 2.3.3 Договору, винагороди передбаченої п.п.4.5-4.6 позичальник сплачує банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня. Сплата пені здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату нарахування.

Договір набирає чинності з моменту підписання даного договору обома сторонами і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором (п.7.1 договору)

За приписами п.7.3 договору будь-які зміни і доповнення до даного договору дійсні тільки в тому випадку, якщо вони оформлені в письмовому вигляді з належними підписами обох сторін. Всі усні домовленості за даним договором юридичної чинності не мають.

Укладений сторонами кредитний договір № 0703/82 від 27.03.2007 р. за формою і змістом (своїми істотними умовами, які погоджені сторонами) відповідає нормам чинного законодавства, зокрема нормам гл.71 Цивільного кодексу України, гл.35 Господарського кодексу України та іншим нормативним правовим актам.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

На виконання умов кредитного договору № 0703/82 від 27.03.2007 р. банком надано позичальнику кредитні кошти в сумі 37000 євро, що підтверджується наявними в матеріалах справи ордером-розпорядженням № 01/1 від 29.03.2007 р. на суму 37000 євро (призначення платежу надання кредиту згідно договору № 0703/82 від 27.03.2007 р. ССВК "Селянській ліс") /а.с.42/.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що відповідач не виконував зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого утворилась заборгованість за основною сумою кредиту і за відсотками за користування кредитом за період з 30.12.2010 р. по 26.02.2013 р.

Так, рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровськ від 04.05.2011 р. у справі № 2-1815/2011 р. встановлено факт заборгованості відповідача за кредитним договором № 0703/82 від 27.03.2007 р. в сумі 27882,93 євро станом на 29.12.2010 р., що у гривневому еквіваленті становить 290818,96 грн. та складається із заборгованості за основною сумою кредиту в сумі 15462,39 євро, заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 7062,86 євро (станом на 29.10.2010 р.), пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором в розмірі 4007,09 євро, та штрафів відповідно до договору (штраф фіксована частина - 23,97 євро, штраф процентна складова - 1326,62 євро). Рішення набрало законної сили 17.05.2011 р. /а.с.40-41/, однак не виконано, оскільки у матеріалах справи наявна постанова відділу державної виконавчої служби Рокитнівського районного управління юстиції від 12.02.2013 р. про відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1815/11 від 25.07.2011 р., виданого Кіровським районним судом м.Дніпропетровська про стягнення 290818,96 грн., оскільки пропущений встановлений строк пред'явлення виконавчого документа до виконання /а.с. 95/.

Відповідно до ч.5 ст.35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про стягнення заборгованності не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (така ж правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 31.08.2011 р. № 16/587-22/430).

Наявність заборгованності по відсоткам в сумі 9725,13 євро підтверджена розрахунком позивача, виконаним у валюті кредиту /а.с.19-30/ та переведена у національну валюту /а.с.38/ відповідно до умов договору і не спростована відповідачем - відповідач в порядку ст.ст.33-34 ГПК України не надав доказів сплати відсотків за користування кредитом в сумі 1565 євро за період з 30.12.2010 р. по 26.02.2013 р., що є предметом спору у даній справі.

Відповідно до ст.193 ГК України та ст.ст.525,526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 4.3 кредитного договору № 0703/82 від 27.03.2007 р. встановлено, що при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, передбачених п.п.1.3, 2.2.3, 2.3.3, 2.4.1, 4,11 даного договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі: 30% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. Заборгованність по відсоткам у заявленій сумі 103415,93 грн., що є еквівалентом 9725,13 євро, за період 30.12.2010 р. по 26.02.2013 р. підтверджений докладним розрахунком позивача, який виконаний відповідно до умов договору та перевірений судом. Відповідачем дані розрахунку не спростовані і докази виконання оплати суду не надавались.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо правомірності нарахування позивачем 30% відсотків річних за користування кредитними коштами в сумі 15462,39 євро у період з 30.12.2010 р. по 26.02.2013 р.

При цьому колегією суддів враховано також, що відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет №15-93

Відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього ж Декрету.

В матеріалах справи наявні банківські ліцензії та дозволи на здійснення валютних операцій (з відповідним додатком), дійсних станом на час видачі кредитних коштів та станом на час розгляду справи /а.с.73-80/.

Позивач просить суд стягнути з відповідача гривневий еквівалент суми заборгованості по нарахованих у євро відсотках за офіційним курсом Національного банку України на день подання позову, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Господарський суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині стягнення 24820,56 грн. пені, мотивуючи відмову тим, що умова п.6 кредитного договору № 0703/82 від 27.03.2007 р. не відповідає нормам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки визначення максимального розміру пені пов'язано з розміром облікової ставки Національного банку України, яка встановлюється до національної валюти - гривні, а чинним законодавством України Національному банку України не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти, то пеня має розраховуватись лише у грошовій одиниці України - гривні.

Оскільки позивачем здійснено нарахування пені в іноземній валюті - 2334 євро, при цьому нараховану в іноземній валюті суму пені переведено у гривневий еквівалент відповідно до офіційного курсу НБУ на час пред'явлення позову, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення пеня в сумі 24820,56 грн. обрахована з порушенням норм чинного законодавства та кредитного договору.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені та звертає увагу на таке.

Передбачений п.6.1 кредитного договору розмір пені (максимальний розмір) пов'язаний з розміром облікової ставки НБУ, а чинним законодавством України Національному банку України не надано повноважень на встановлення облікової ставки для іноземної валюти, та оскільки вказаним кредитним договором не передбачено сплати пені в іноземній валюті, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив банку в цій частині позовних вимог.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що, застосовуючи ч.6 ст.232 ГК України, нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців, від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним. З розрахунку позивача /а.с.19-30/ вбачається, що заборгованність визначена з накопичувальним підсумком за період виникнення заборгованності з 30.12.2010 р., тоді як умовами договору інший порядок нарахування, ніж той, що визначений наведеною нормою, не передбачений. Детальний розрахунок пені, який був наданий позивачем на вимогу апеляційного господарського суду, не усунув наведеним недоліків, оскільки виконаний за інший період, ніж визначено у позові.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на норми ч.5 ст.35 ГПК України та рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 04.05.2011 р., відповідно до якого стягнуто на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором станом на 29.12.2010 р. у розмірі 27882,93 євро, що еквівалентно 290818,96 грн., яка складається з заборгованості по кредиту, по процентам, пені, штрафів, колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до зазначеного рішення з цивільної справи встановлено підстави нарахування і стягнення неустойки в інші, попередні періоди, і такі факти не мають значення у даній справі, тоді як правова оцінка, здійснена іншим судом, не має преюдиціального значення для господарського суду (п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності та, керуючись законом і нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини, прийняв правильне рішення. Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції, і колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування рішення відповідно до ст.104 ГПК України.

Також колегія суддів зауважує, що відповідно до платіжного доручення № STKX0001 від 29.05.2013 р. скаржником сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1672,00 грн., що є більшим розміром, ніж встановлено законом, оскільки як рішення місцевого господарського суду оскаржується лише в частині відмови у стягненні пені 24820,56 грн. Згідно зі ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. За наведених обставин колегія суддів вважає необхідним здійснити повернення відповідачу надлишково сплаченої суми судового збору в розмірі 811,75 грн. (1672,00 - 860,25 = 811,75), про що винести ухвалу.

Витрати на судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 860,25 грн. покладається на позивача у зв'язку із відмовою в її задоволенні.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення господарського суду Рівненської області від 21.05.2013 р. - без змін.

Повернути публічному акціонерному товариству комерційному банку "Приватбанк" 811,75 грн. зайво сплаченого судового збору за розгляд апеляційної скарги, про що винести ухвалу.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Петухов М.Г.