Рішення № 32561157, 18.07.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013, м. Рівне, вул. Набережна, 26А

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" липня 2013 р. Справа № 918/939/13

Господарський суд Рівненської області у складі судді Гудзенко Я.О. розглянувши справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державного закладу "Рівненська обласна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України

про стягнення 57 105, 40 грн.

За участю:

від позивача: ОСОБА_1 (НОМЕР_1 виданий 01.08.02 р.)

від відповідача: керівник Шевченко Г.М. (НОМЕР_2 виданий 26.05.97 р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Державного закладу "Рівненська обласна санітарно-епідеміологічна станція" Міністерства охорони здоров'я України (далі-відповідач) про стягнення 57 105, 40 грн. за виконані роботи.

Ухвалою господарського суду від 20.06.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 918/939/13 розгляд якої призначено на 03.07.13 р.

В судовому засіданні 03.07.13 р. судом оголошувалась перерва до 18.07.13 р..

Представник позивача в судових засіданнях підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві, представник відповідача усно погодився із основною сумою боргу та заперечив проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені.

На виконання вимог ст. 81-1 ГПК України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем та витребуваних судом.

У судовому засіданні 18.07.2013 р. відповідно до ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд Рівненської області -

В С Т А Н О В И В:

Між ФОП ОСОБА_1 (далі-підрядник) та ДЗ «Рівненська обласна санітарно-епідеміологічна станція» МОЗ України (далі-замовник) було укладено договори № 22 від 16.11.12 р., № 15 від 26.10.12 р. та № 26 від 19.11.12 р. (далі-договори), згідно яких підрядник зобов'язався провести комплекс підрядних робіт, а саме: відповідно до умов договору № 22 від 16.11.12 р. провести поточний ремонт паркану (фарбування), за договором № 15 від 26.10.12 р. здійснити планування прибудинкової площадки і згідно договору № 26 від 19.11.12 р. здійснити утеплення та оздоблення фасаду корпусу № 1.

Вказані роботи проводяться позивачем на об'єкті відповідача, що розташований за адресою: м. Рівне, вул. Котляревського, 3.

Відповідно до укладених договорів, підрядник зобов'язався виконати будівельні роботи в порядку та на умовах, визначених договором, додержуючись вимог, що містяться у проектно-кошторисній документації замовника та передати оформлені у встановленому порядку акти приймання-здавання робіт замовнику відповідно до чинного законодавства.

В свою чергу, замовник зобов'язався надати підряднику необхідні для проектування вихідні дані та сплатити підрядникові ціну робіт у порядку та на умовах визначених договором. Крім того сторонами було погоджено, що проміжні платежі замовник здійснює на рахунок підрядника на підставі актів, які складаються сторонами по мірі готовності окремих етапів роботи.

Водночас відповідно до умов договорів, замовник передавав підряднику будівельні матеріали необхідніх для виконання робіт, що зазначаються у зведених кошторисних розрахунках.

Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками сторін. Строк договору закінчується актом здачі-приймання робіт, але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

В матеріалах справи містяться копії актів приймання виконаних робіт відповідно до укладених договорів на загальну суму 51 914, 00 грн., які підписані сторонами та скріплені печатками юридичних осіб, оригінали яких судом було оглянуто в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивачем прийняті на себе зобов'язання по виконанню підрядних робіт виконано в повному обсязі без зауважень та претензій з боку відповідача, однак відповідач прийняті на себе зобов'язання в частині проведення розрахунків за проведені роботи по поточному ремонту відповідно до укладених договорів та підписаних сторонами актів здачі-приймання робіт не виконав.

Листом від 16.05.13 р. № 1 позивачем було надіслано претензію з вимогою оплати заборгованість. Однак, у відповідь на претензію відповідач повідомив про неможливість погашення боргу за рахунок бюджетних коштів, посилаючись на відсутність фінансування.

Беручи до уваги правову природу укладених договорів, права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з підряду.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України (далі-ГК України) визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України (далі-ЦК України) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Пунктом 1 ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Судом встановлено, що відповідач свій обов'язок з оплати підрядних робіт протягом 10 днів після завершення робіт та підписання сторонами актів здачі-приймання робіт, передбачений договором, не здійснив.

З огляду на зазначене та враховуючи, що основна сума заборгованості відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не оплачена і її розмір підтверджується матеріалами справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу розмірі 51 914, 00 грн. є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню.

Також у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати проведених робіт позивач посилаючись на п. 2 ст. 231 ГК України за період прострочення оплати просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 1 557, 42 грн. та 7 % штрафу у розмірі 3 633, 98 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості (абз.3 ч. 2 ст. 231 ГК України).

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 28.02.2011 р у справі № 23/225, від 06.12.2010 у справі № 42/562 та від 20.12.2010 у справі № 06/113-38.

Згідно ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов'язання, тоді як абзацом 3 ч. 2 ст. 231 ГК України передбачено нарахування пені за порушення строків виконання не грошового зобов'язання.

Сама лише наявність у однієї із сторін спірних правовідносин статусу суб'єкта господарювання, що належить до державного сектора економіки не є достатньою підставою для стягнення із боржника вказаного штрафу на підставі п. 2 ч. 2 ст. 231 ГК України.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

При цьому ст. 547 ЦК України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на те, що умовами договору не передбачено нарахування пені за неналежне виконання зобов'язання в частині оплати наданих послуг, а також штрафу, так і відсутній письмовий правочин між сторонами щодо забезпечення виконання зобов'язання неустойкою як того вимагає ст. 547 ЦК України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача заявленої суми пені та штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 12.03.13 р. у справі № 02/5026/999/2012.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене вище, докази надані позивачем на підтвердження заявлених вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог Позивача.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 49 ГПК України судовий збір у розмірі 1 564, 09 грн. покладається на Відповідача.

Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Рівненької області-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного закладу «Рівненська обласна санітарно-епідеміологічна станція» Міністерства охорони здоров'я України (33028, Рівненська область, м. Рівне, вул. Котляревського, буд. 3 код ЄДРПОУ 02010445) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (33027, АДРЕСА_1, код НОМЕР_3) основний борг в сумі 51 914 (п'ятдесят одна тисяча дев`ятсот чотирнадцять) грн. 00 коп. та 1 564 (одна тисяча п'ятсот шістдесят чотири) грн. 09 коп. судового збору.

3. В частині стягнення пені в розмірі 1 557, 42 грн. та штрафу в сумі 3 633, 98 грн. відмовити.

4.. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено 19.07.2013 року.

Суддя Гудзенко Я.О.