Ухвала суду № 32560992, 11.07.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2013 р.Справа № 2-а/1570/891/2011

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Єщенка О.В.

суддів - Димерлія О.О.

- Романішина Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЦСС» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «ЦСС» звернулось до суду з позовом до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі, в якому просило визнати нечинними податкових повідомлень-рішень від 10.08.2010 року № 0000182210/0, від 14.10.2010 року № 0000182210/1, від 10.11.2010 року № 0000182210/2.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що податкові повідомлення - № 0000182210/0, від 14.10.2010 року № 0000182210/1, від 10.11.2010 року № 0000182210/2 є протиправними та не відповідають вимогам законодавства.

На думку позивача, товариство діяло відповідно до Договору між ним та контрагентом, укладеним відповідно діючого законодавства та правомірно включив суми ПДВ до податкового кредиту на підставі належним чином заповнених податкових накладних, та не погоджується з рішенням Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі та вказує, що останній переконаний, що ТОВ «ЦСС»не мало права відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкових накладних, виданих позивачу його контрагентом до податкових декларацій за квітень-травень 2010 року на загальну суму 14442 грн., так як на адресу відповідача були надіслані листи від Роздільнянської МДПІ, з яких вбачається, що контрагент не знаходиться за місцем свого місцезнаходження, крім того останні три місяці ( квітень, травень, червень 2010 р.) контрагент не подає звіти до податкової інспекції.

Відповідач позовні вимоги не визнав, в запереченнях зазначив, що в порушення п. «д»»п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР та «Порядку заповнення податкових накладних», затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165 із подальшими змінами, ТОВ «ЦСС»до складу податкового кредиту було включено суми податку на додану вартість по податковим накладним, оформлених з порушенням законодавства, а також суми податку на додану вартість, які були зазначені у податкових накладних були відображені у складі податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за квітень 2010 року у сумі 6721,00 грн. та за травень 2010 року у сумі 6721,00 грн., грошові кошти перераховано контрагенту: по податковій накладній за квітень 2010 року - 04 червня 2010 року, по податковій накладній за травень 2010 року - 01 липня 2010 року, що також є порушенням, оскільки платежі повинні були сплачуватися у звітний період в якому склався податковий кредит.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду 21 квітня 2013 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі, скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Одесі від 10 серпня 2010 року № 0000182210/0, від 14 жовтня 2010 року № 0000182210/1, від 10 листопада 2010 року № 0000182210/2.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду першої інстанції, спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що постанова ухвалена з порушенням норма матеріального та процесуального права, висновки є необґрунтованими та не відповідають матеріалам справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В силу ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Ухвалюючи постанову про задоволення позовних вимог суд першої інстанції встановив, що спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі проведено документальну невиїзну перевірку з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах ТОВ «ЦСС» з ПП «Рейсмет-Юг»з 01 квітня 2010 року по 31 травня 2010 року.

За результатами перевірки був складений акт від 30 липня 2010 року № 480/22-1/25033689/8, відповідно до висновків якого встановлено порушення податкового законодавства, а саме: - п.п. «д» п.п.7.2.1 п.7.2, п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року та п. 18 «Порядку заповнення податкових накладних», затвердженого Наказаом ДПА України від 30 травня 2997 року № 165, в результаті чтого було завищено суму податкового кредиту всього у сумі 13 442,00 грн., у.т. у періодах: квітень 2010 року- 6721,00 грн., травень 2010 року -6721, 00 грн.

На підставі зазначеного акту 10 серпня 2010 року прийнято прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000182210/0. Відповідно до прийнятого рішення, донараховано 18146,7 грн. податкового забов'язання з податку на додану вартість, з яких: 13442 грн. -основне забов'язання та 4704,7 грн. штрафних санкцій за порушення п.п. «д» п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Ухвалюючи постанову, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивачем правомірно збільшено розмір свого податкового кредиту у квітні 2010 року на суму 6721,00 грн. на підставі податкової накладної від 30 квітня 2010 року за № 300414 та у травні 2010 року на суму 6721,00 грн. на підставі податкової накладної від 31 травня 2010 року за № 310521 з огляду на наступне.

Згідно ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку передбаченим статтею 9 цього Закону (пюп.7.2.4 п.7.2 ст.7).

Як встановлено судом першої інстанції, станом на 15 квітня 2011 року, ПП «Рейсмет-Юг» є зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, його державна реєстрація як суб'єкта підприємницької діяльності не скасована. Місцезнаходження ПП «Рейсмет-Юг»також зафіксовано у зазначеному витягу, а саме 67400, Одеська область, Роздільнянський район, місто Роздільна, вул.Тираспольська, будинок 35 А. Вказана адреса зазначена контрагентом позивача і у наданих накладних від 30 квітня 2010 року року та від 31 травня 2010 року.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на податковий кредит виникає з дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або, з отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Тобто, судом встановлено, що отримання позивачем податкових накладних надало йому право сформувати податковий кредит. Більш того, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що правовідносини між ТОВ «ЦСС»та його контрагентом ПП «Рейсмет-Юг» виникли на підставі договору про технічне обслуговування обладнання від 01 вересня 2007 року (арк.с. 90-92), який є безстроковим.

В підтвердження факту виконання робіт за зазначеним договором позивач надав підписані акти виконаних робіт від 30 квітня 2010 року (арк.с.94), від 31 травня 2010 року (арк. с.97), з яких вбачається, що оплата послуг проводиться після підписання такого акту.

В підтвердження факту оплати за послуги була здійснення позивачем по справі на підставі платіжних доручень: за квітень 2010 року - від 04 червня 2010 року № 248328; за травень 2010 року -01 червня 2010 року № 253452.

Суд першої інстанції встановив фактичне виконання сторонами про технічне обслуговування обладнання від 01 вересня 2007 року, що підтверджено супровідними документами -актами виконаних робіт, платіжні доручення.

Апеляційний суд також не погоджується з твердженням відповідача, що відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, правочини між ТОВ «ЦСС»та ПП «Рейсмет-Юг»не створює юридичних наслідків.

Згідно із п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №984 від 22.12.2010 р. "Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства" факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції, що твердження відповідача про нікчемність правочинів є помилковими, оскільки базуються лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, зміст акту перевірки не містить викладення належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушень положень податкового законодавства при справлянні податків, судження суб'єкта владних повноважень про наявність порушення мотивовано виключно посиланням на нікчемність правочину без зазначення в чому конкретно полягав намір платника податків на безпідставне одержання податкової вигоди.

Посилання відповідача на те, що порушення, вчинені контрагентом позивача тягнуть за собою як наслідок порушення з боку позивача, не відповідають нормам чинного законодавства. Жодних доказів, які б підтверджували викладені в акті висновки, відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні в апеляційній скарзі.

Крім того, жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Суд також зазначає, що законодавством України не передбачено відповідальності платника податків за порушення закону його контрагентом та не передбачає обов'язку як платника податків та суб'єкта господарювання перевіряти цивільну дієздатність та правоздатність своїх контрагентів.

Позивачу також не входило до обов'язку перевіряти місцезнаходження контрагенту. Як зазначив позивач - сторони між собою не листувалися, а тримали зв'язок за телефонами. Законодавство не ставить в залежність від виконання контрагентом вимог законодавства права платника податків на віднесення сплачених йому сум до валових витрат виробництва.

Відповідно до ст.67 Конституції України кожен має сплачувати податки та збори в порядку та розмірах, встановлених законом. Такий обов'язок був виконаний ТОВ «ЦСС». Щодо обв'язку сплати податкового забов'язання з боку контрагента позивача, то позивач не несе за контрагента відповідальності за порушення його обов'язків.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

При розгляді справи судом правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка.

Згідно з ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 200, ст. 206, ст. 254 КАС України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2011 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЦСС» до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій сторонам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Єщенко О.В.

суддя Димерлій О.О.

суддя Романішин В.Л.