Ухвала суду № 32557520, 04.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" липня 2013 р. м. Київ К/9991/6570/11

№ К/9991/6570/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Костенка М.І., Кошіля В.В., при секретарі: Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.11.2010

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2011

у справі № 2-а-4111/10/0270 Вінницького окружного адміністративного суду

за позовом Приватного підприємства «ІСТВІН»

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головне управління Державного казначейства у Вінницькій області

про визнання протиправними дій, скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.11.2010, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2011, позов задоволено: визнано протиправними дії ДПІ у м. Вінниці щодо встановлення для ПП «ІСТВІН» звичайних цін на продукцію, що реалізовувалась на території України, на рівні митної вартості, заявленої при імпорті цієї продукції в Україну; щодо визначення неправомірності не віднесення сум від'ємного значення з податку на додану вартість в періоди ведення діяльності в строки, менші за 12 календарних місяців; щодо невизнання за ПП «Істрін» права на бюджетне відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість; визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Вінниці від 16.02.2009 року №№ 0000132330/0, 0000142330/0.

Висновок суду вмотивований тим, що податковий орган у силу норми підпункту 1.20.8 пункту 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР) не довів не відповідність ціни реалізації позивачем текстильних виробів рівню звичайних цін.

У касаційній скарзі ДПІ у м. Вінниці просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права .

Позивач не скористався своїм процесуальним правом надати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення та збільшення у податковому обліку позивача сум бюджетного відшкодування згідно з податковими повідомленнями-рішеннями з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті документальної виїзної позапланової перевірки від 11.02.2009 № 355/2330/34849017, про порушення позивачем норм пункту 4.1 ст.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2, 7.7.3 та 7.7.7 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: занижено бюджетне відшкодування у податкових деклараціях з податку на додану вартість за вересень, жовтень 2008 року на загальну суму 484153,00 грн.; завищено бюджетне відшкодування у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2008 року на 896338,00 грн.

За наслідками висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.02.2009 № 0000132330/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування за грудень 2008 року на 896338,00 грн.; № 0000142330/0 - про збільшення суми бюджетного відшкодування за вересень, жовтень 2008 року на загальну суму 484153,00 грн. (вересень 2008 року - на 388535,00 грн., жовтень 2008 року - на 95618,00 грн.).

У судовому процесі встановлено, що ПП «ІСТВІН» здійснювало реалізацію текстильних виробів, імпортованих на територію України, за цінами, нижчими митної вартості, яка визначена у вантажних митних деклараціях, оформлених у режимі імпорту (ВМД).

Відповідно до пункту 4.1 ст.4 Закону № 168/97-ВР база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства (підпункт 4.3 ст.4 Закону № 168/97-ВР).

Згідно з абзацами першим та другим підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334/94-ВР), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (абзац перший підпункту 1.20.2 цього пункту).

Співставними умовами для визначення звичайної ціни на товар, що реалізується на внутрішньому ринку, є умови реалізації ідентичного товару (а за його відсутності - однорідного товару) також на внутрішньому ринку.

Разом з тим, як встановлено у судовому процесі, за рівень звичайних цін при донарахуванні ПП ««ІСТВІН»» суми податкових зобов'язань з операцій з продажу текстильних виробів на внутрішньому ринку згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, була взята митна вартість товару, задекларована позивачем при ввезенні товару на митну територію України в режимі імпорту.

Відповідно до статті 249 Митного кодексу України митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. При визначенні митної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України.

За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обгрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари та відповідно до вимог цього Кодексу..

Оскільки формування цін на внутрішньому ринку відбувається в умовах, які не можна вважати співставними з правилами визначення митної вартості товару, що ввозиться на митну територію України, податковий орган визначив рівень звичайних цін при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації імпортованих текстильних виробів на рівні митної вартості, яка визначена у ВДМ, з порушенням норм підпунктів 1.20.1 та 1.20.2 пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР.

З огляду на це висновок судів про недоведеність податковим органом факту невідповідності ціни продажу текстильних виробів рівню звичайних цін відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Відповідно до абзацу четвертого підпункту «а» підпункту 7.7.11 пункту 7.7 ст.7 Закону № 168/97-ВР в редакції Закону України від 25.03.2005 № 2505-ІУ не має права на бюджетне відшкодування особа, яка не провадила діяльність протягом останніх дванадцяти календарних місяців.

Судом встановлено, що ПП «ІСТВІН» розпочав господарську діяльність в січні 2008 року. Цей факт суд встановив на підставі досліджених у судовому процесі документів первинного обліку та податкової звітності. З огляду на це суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що позивач правомірно не задекларував бюджетне відшкодування за вересень та жовтень 2008 року у сумах 388535,00 грн. та 95618,00 грн. відповідно, а податковий орган безпідставно прийняв податкове повідомлення-рішення від 16.02.2009 № 0000142330/0 про заниження позивачем бюджетного відшкодування за вказані звітні періоди на загальну суму 484153,00 грн.

Згідно з підпунктом «а» підпункту 7.7.8 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з підпунктом 7.7.3 цього пункту у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.

Не декларування позивачем сум бюджетного відшкодування за вересень та жовтень 2008 року із зазначених вище підстав не є добровільною відмовою від отримання цих сум, про що свідчить факт внесення позивачем цих сум бюджетного відшкодування до податкових декларацій за наступні звітні податкові періоди в межах строку, встановленого підпунктом 15.3.1 пункту 15.3 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Згідно з цим підпунктом платник податків має право подати заяву на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, протягом 1095 календарних днів з дня, наступного за днем отримання права на таке відшкодування.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій, а тому за наведених обставин підстави для скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17.11.2010 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18.01.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: М.І. Костенко В.В. Кошіль